Рішення

від 04.11.2019 по справі 914/1003/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2019 справа № 914/1003/19

м.Львів

За позовом: Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

до відповідача: Колективного підприємства Оптика №9 , м.Львів

про стягнення 701 568,74 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

Секретар судового засідання Зарицька О.Р.

Представники сторін:

позивача: Мартиняк Р.М . - представник,

відповідача: Керод Р.П . - адвокат.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м.Львів, до Колективного підприємства Оптика №9 , м.Львів про стягнення 701 568, 74 грн. заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач у порушення умов договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ш-5889-7 від 21.12.2007 не здійснює оплати вартості орендованого майна, що на думку позивача, є підставою для стягнення заборгованості з орендних платежів в сумі 701 568,74 грн.

Ухвалою суду від 28.05.2019 позов залишено без руху та надано позивачу строк у 10 днів з дня отримання ухвали на усунення недоліків позовної заяви.

06.06.2019. позивачем подано клопотання про усунення недоліків позовної заяви, відтак, ухвалою суду від 10.06.2019 відкрито провадження у справі №914/1003/19 за даним позовом, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання у справі призначено на 10.07.2019.

Подальший рух справи №914/1003/19 відображено в попередніх ухвалах суду.

Так, зокрема, з підстав зазначених в ухвалі від 16.09.2019 суд продовжив строки підготовчого провадження на тридцять днів, відклав підготовче засідання на 09.09.2019, вчинив відповідні процесуальні дії , надавши тим самим сторонам можливість скористатись процесуальними правами та виконати процесуальні обов`язки сторін у судовому процесі.

З підстав, зазначених в ухвалі від 09.09.2019, суд постановив долучити до матеріалів справи №914/1003/19 докази, додані позивачем до клопотання б/н від 09.09.2019 (вх.№36926/19 від 09.09.2019), проте не приймати їх до розгляду.

Ухвалою від 09.09.2019 закрито підготовче провадження у справі №914/1003/19 та призначено справу до судового розгляду по суті . Судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 02.10.19.

Клопотань, заяв в порядку ст.207 Господарського процесуального кодексу України сторонами заявлено не було.

В судовому засіданні 02.10.2019 оголошувалась перерва до 21.10.2019, а в судовому засіданні 21.10.2019 розгляд справи відкладався на 30.10.2019. 30.10.2019 оголошено відкритим судове засідання з розгляду справи по суті. Судове засідання продовжено 04.11.2019 після оголошеної в засіданні 30.10.2019 перерви.

В судовому засіданні 04.11.2019 оголошено вступну та резолютивну частини прийнятого у справі №914/1003/19 рішення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Правова позиція позивача .

21.12.2007 між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (надалі - позивач, орендодавець) та Колективним підприємством Оптика №9 (надалі - відповідач, орендар) укладено Договір оренди нежитлових приміщень №Ш-5889-7,згідно якого позивач здав, а відповідач прийняв в користування нежитлові приміщення загальною площею 71,7 м.кв., що знаходяться за адресою: м. АДРЕСА_1 , вул.Гетьмана І.Мазепи,26.(надалі - Договір від 2007р.).

Договір укладено на термін з 21.12.2007 до 21.12.2012 ( п.4.1 Договору).

У зв`язку з відсутністю заперечень щодо продовження Договору оренди з обох сторін, Договір пролонговувався на той самий термін і на тих самих умовах. Договір вважається продовженим до 21.12.2022.

Згідно п.5.2 Договору орендна плата перераховується орендарем не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць.

Всупереч умовам Договору відповідач взяті на себе зобов`язання в повному обсязі не виконав.

Так, відповідно до Довідки від 03.05.2019 №4-2302-1036 про заборгованість відповідачем орендна плата за користування об`єктом оренди не вносилась відповідно до умов, визначених Договором №Ш-5889-7 від 21.12.2007, у зв`язку з чим допущено заборгованість на загальну суму 701 568,74 грн.

Позивач просить позов задоволити повністю та стягнути на його користь з відповідача 701 568,74 грн. заборгованості по орендній платі за Договором оренди №Ш-5889-7 від 21.12.2007 року.

Позивачем, на підтвердження обставин справи, які входять у предмет доказування, надано (із позовною заявою):

-Договір оренди №Ш-5889-7 від 21.12.2007 ;

-Довідку Управління №4-2302-1036 від 03.05.2019 щодо заборгованості відповідача станом на 19.04.2019 у сумі 701 568,74грн,- за період: січень місяць 2012 року - березень місяць 2019 року.

Позов мотивований посиланням на положення ст.ст.1,11,202, ч.1 ст.509, ст.ст.510,626,629, ч.1 ст.762 ЦК України, ст.ст.174,286 ГК України, ч.3 ст18, ч.1 ст.19 Закону України Про оренду державного та комунального майна , п.5.2 договору оренди №Ш-5889-7 від 21.12.2007.

Позиція відповідача.

Відповідач заявлені позовні вимоги не визнає, заперечує щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, просить у задоволенні позову відмовити повністю, виходячи із наступного.

Позивач не повідомив суд про те, що 25.03.2002 між сторонами був укладений Договір оренди №Ш-0674 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), надалі - Договір від 2002 р.

Сторони підписали Договір оренди від 2007р, однак не приступили до його виконання і продовжували виконувати Договір оренди від 2002 року. Об`єкт оренди не був повернутий з оренди по Договору від 2002 року, та не був переданий відповідачеві по акту здачі-приймання по Договору від 2007 року.

Предметом як Договору від 2007р, так і Договору від 200, є один і той же об`єкт оренди: нежитлові приміщення 2-го поверху, що позначені в технічній документації лід літерами 1,2,3,4,5,6, загальною площею 71,7 кв.м, які розташовані за адресою: м.Львів, вул.Гетьмана І.Мазепи,26.

У зв`язку з тим, що жодна із сторін не зверталася із заявою про припинення чи розірвання Договору від 2002, сторони не укладали акта здачі-приймання майна з оренди, відповідач оплачує орендну плату за користування об`єктом оренди саме на підставі Договору від 2002 року.

Відповідач звертався до позивача із заявою від 19.02.2019 (вх.№2-4604/АП-2302) про продовження Договору оренди нерухомого майна або внесення змін до Договору оренди від 2002 року.

На підставі вказаної заяви позивач прийняв наказ від 13.03.2019 №105-О Про продовження та внесення змін до договору оренди від 25.03.2002 №Ш-0674 .

На виконання наказу від 13.03.2019 суб`єктом оціночної діяльності ПП ЕкспертЦентр було проведено оцінку об`єкта оренди та надано Звіт про оцінку.

Висновок про оцінку майна затверджено начальником Управління комунальної власності п.І.Свистун (наказ №2925/е від 25.03.2019). Предметом оцінки був об`єкт оренди згідно Договору оренди від 2002 року.

Користування об`єктом оренди, сплата орендної плати, страхування, здійснення інших обов`язків відбувалося на підставі Договору оренди 2002 року.

Відповідно дог ч.1 ст.795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремих частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Натомість, у п.3.3 Договору оренди від 2007 вказано, що у зв`язку з фактичним використанням орендарем об`єкта оренди за попереднім договором об`єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання даного договору.

Відповідач вважає, що п.3.3 договору оренди від 2007 не відповідає ч.1 ст.795 ЦК України про те, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частин) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. Пункт 3.3 договору також не відповідає відповідному пункту 3.3 Типового договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), затвердженому ухвалою ЛМР від 07.06.2007 №897 Про врегулювання питань оренди майна територіальної громади м.Львова , відповідно до якого при передачі об`єкта оренди складається акт приймання-передачі, який підписується орендарем та балансоутримувачем.

Відповідно до ч.2 ст.795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Сторони не здійснювали повернення об`єкта оренди по Договору від 2002 року. Сторони не здійснювали передачу об`єкта в оренду по Договору від 2007 року. Вказане свідчить, що сторони фактично не приступали до виконання та не виконували Договір від 2007 року.

Один і той же об`єкт оренди не може перебувати в оренді на підставі одночасно двох діючих договорів оренди.

Відповідач стверджує, що здійснював сплату орендної плати на підставі Договору від 2002 року, а не на підставі Договору від 2007 року, як це помилково стверджує позивач у позовній заяві з наведенням сплачених відповідачем сум в довідці від 03.05.2019 №4-2302-1036. Позивач виставляв відповідачеві рахунки на сплату орендної плати саме на підставі Договору від 2002 року. Для прикладу відповідач надає рахунок №СФ-0059163 від 31 грудня 2018 за 12.2008р. та Акт №ОУ№-0059265 про виконання робіт (послуг) за 12.2018.

Відповідач посилається також на те, що по Договору від 2007 року немає жодного документообігу, в т.ч. немає рахунків на оплату, актів наданих послуг, актів звірок. Відповідач не визначав в призначеннях платежу Договір оренди 2007р. Приміщення було застраховано на виконання умов Договору від 2002 року.

За період з 2007 аж по дату подання позову до суду позивач не звертався до відповідача з претензіями про наявність заборгованості за Договором 2007 року.

Позивач не надав обгрунтованого розрахунку сум, що стягуються. Позивач визначив щодо кожного місяця різну ціну оренди, без зазначення за якою саме формулою та методикою здійснено розрахунок.

Позивач не надав доказів передання ним приміщення в оренду відповідачеві саме по договору від 2007 року.

Відповідач, покликаючись на положення ч.1 ст.764 ЦК України та конкретні обставини справи стверджує, що не повернення об`єкта оренди по Договору від 2002 р по акту здачі-приймання та не передання об`єкта оренди по акту здачі-приймання згідно Договору від 2007 свідчить про те, що Договір оренди від 2002 не був припинений.

На обгрунтування своїх доводів відповідачем подано належно засвідчені копії наступних доказів:

Договору оренди №Ш-0674 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 25.03.2002 року;

Договору добровільного страхування орендованого нерухомого майна 20/02/080М від 15.02.2019р;

Заяви від 19.02.2019 (вх.№2-4604/АП-2302) про продовження договору оренди нерухомого майна або внесення змін до Договору оренди від 25.03.2002 №Ш-0674;

Наказу від 13.03.2019р №105-О Про продовження та внесення змін до Договору оренди від 25.03.2002 №Ш-0674 ;

Звіту про оцінку (об`єкт оцінки: нежитлові приміщення площею 71,7 м.кв. за адресою: м.Львів, вул.Мазепи,26), затвердженого начальником Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради І.Свистун (наказ №2925/е від 25.03.2019).

Відзив мотивований посиланням на положення ч.1 ст.764, ст.795 ЦК України, на висновки Верховного Суду у постановах з аналогічних спорів.

Відповіді на відзив позивач не подав хоча судом вжито заходів та вчинено відповідні процесуальні дії для надання можливості позивачу скористатись своїм правом на подання відповіді на відзив.

Обставини справи встановлені судом .

Відповідно до п.1.1 Договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №Ш-5889-7 від 21.12.2007 позивач (орендодавець) відповідно до наказу управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради №929-О від 19.11.2007 р. та договору на оренду нежитлових приміщень №4185 від 20.07.1998р., на умовах визначених цим договором зобов`язується передати, а відповідач (орендар) прийняти у строкове платне користування нерухоме майно: нежитлові приміщення 2-го поверху, що позначені в технічній документації під літерами 1,2,3,4,5,6 загальною площею 71,7 кв.м, які розташовані за адресою: м.Львів, вул.Гетьмана І.Мазепи ,26 і які перебувають на балансі Львівського комунального підприємства Тополя-406 (далі балансоутримувач).

Відповідно до р.2 Договору ( цільове призначення об`єкта оренди ) об`єкт оренди буде використовуватись орендарем для продажу -48,5 кв.м. та ремонту -23,2 кв.м. окулярної продукції.

Приймання-передача об`єкта оренди здійснюється орендарем та балансоутримувачем. При передачі об`єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується орендарем і балансоутримувачем. (п.3.1, 3.2 Договору).

При цьому, у п 3.3. Договору зазначено, що у зв`язку з фактичним використання Орендарем об`єкту оренди за попереднім договором, об`єкт оренди вважається переданим у найм з моменту підписання даного Договору.

Термін договору оренди визначений на 5 років з 21 грудня 2007 року до 21 грудня 2012 року включно (п.4.1 Договору).

Уразі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором ( п.4.3 Договору).

Відповідно до п.4.2 Договору настання обов`язку орендаря щодо внесення орендної плати починається з дати підписання сторонами цього договору.

Розмір орендної плати за об`єкт оренди (п.5.1 Договору) визначається відповідно до чинної на момент укладення цього Договору Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Львова, затвердженої ухвалою міської ради, і складає (2583*48,5*0,16+2 583*23,2*0,12)/12*1,006*1,022*1,029*1,022 = 2 453,94 грн. (без ПДВ) за перший місяць оренди (або на момент переукладення договору з врахуванням індексу інфляції. Врахувати індекс інфляції за грудень місяць 2007 року).

Річна сума орендної плати на момент укладення цього Договору, відповідно до чинної на час укладення цього Договору Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м.Львова, затвердженої ухвалою міської ради, без врахування індексу інфляції становить 2 583*48,5*0,16 +2 583*23,2*0,12=27 235,16 грн. без ПДВ.

Розмір орендної плати підлягає індексації на визначений індекс інфляції за відповідний період (квартал, рік).Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством України. В інших випадках розмір орендної плати переглядається тільки за згодою сторін або за рішенням суду, господарського суду.

Орендна плата перераховується орендарем не пізніше 20 числа місяця за попередній місяць. Несплата орендної плати в повному обсязі протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання Договору оренди.(п.5.2 Договору).

Відповідно до п.6.1 Договору орендодавець зобов`язується передати орендарю в оренду об`єкт оренди згідно з цим договором та актом приймання-передачі.

Порядок повернення орендодавцю об`єкта оренди визначено у розділ 9 Договору.

Так, відповідно до п.п.9.1, 9.2 договору повернення орендодавцю об`єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового його припинення чи розірвання. Сторони повинні приступити до передачі об`єкта оренди протягом 5 днів з моменту настання однієї із подій, вказаних в п.9.1 цього договору.

Відповідно до умов у п.9.3 договору, об`єкт оренди повинен бути переданий орендарем та прийнятий орендодавцем (чи за його дорученням -балансоутримувачем) протягом 15 днів з моменту настання однієї із подій вказаних в п.9.1 цього договору.

Відповідно до п.9.4 договору при передачі об`єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується Сторонами.

Об`єкт оренди вважається переданим орендодавцю з моменту підписання акту здачі-приймання.(п.9.5 договору).

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутній і позивачем не поданий акт здачі-приймання об`єкта оренди (обов`язковість складення якого встановлено п.3.2 договору).

Як пояснення причин відсутності акта здачі-приймання об`єкта оренди представник позивача посилається на п.3.3 Договору оренди від 2007 року, де вказано, що у зв`язку з фактичним використанням орендарем об`єкта оренди за попереднім договором об`єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання даного договору. Як попередній договір представник позивача в судовому засіданні вказала на договір оренди від 1998 року, який нею продавався до справи в додаток до клопотання вх.№36926/19 від 09.09.2019 .

Однак, у п.1.1 договору №Ш-5889-7 від 21.12.2007, який є підставою заявлених у даній справі позовних вимог, має місце посилання на Договір оренди нежитлових приміщень №4185 від 20.07.1998 р.

Так, позивачем подавався до матеріалів справи Договір оренди нежитлових приміщень №4250 від 11.09.1998 , укладений між сторонами (на підставі договору оренди №4250 від 24.10.1994 ) щодо оренди того ж об`єкта оренди , що й за Договором від 2007 року. Однак, ухвалою від 09.09.2019 суд постановив не приймати подані позивачем в додаток до клопотання вх.№36926/19 від 09.09.2019 року докази (у т.ч. й договір оренди нежитлових приміщень №4250 від 11.09.1998), у зв`язку з порушенням позивачем встановлених строків на подання доказів.

Таким чином, позивачем не подано жодних доказів існування орендних відносин за попереднім договором , на підставі якого був укладений Договір №Ш-5889-7 від 21.12.2007 року (який є підставою заявлених позивачем позовних вимог), що унеможливлює суду встановлення наявності (відсутності) факту передання об`єкту в оренду з моменту підписання даного Договору №Ш-5889-7 від 21.12.2007.

Окрім того, подані до справи відповідачем докази спростовують зазначені вище твердження позивача стосовно попереднього договору 1998 р.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами був укладений Договір оренди №Ш-0674 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 25.03.2002 року (Договір від 2002 р.).

Предметом як Договору від 2007, так і Договору від 2002 р. є один і той же самий об`єкт оренди: нежитлові приміщення 2-го поверху, що позначені в технічній документації лід літерами 1,2,3,4,5,6, загальною площею 71,7 кв.м, які розташовані за адресою: м.Львів, вул.Гетьмана І.Мазепи,26.

Відповідно до п.4.1 Договору оренди від 2002 термін договору оренди визначений з 08.09.2001 по 08.09.2004. Відповідно до п.4.3 Договору оренди від 2002 у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Договір від 2002р припинив свою дію, чи був розірваний матеріали справи не містять і позивач таких доказів в спростування доводів відповідача у встановлені судом строки не подав.

Згідно розділу 9 Договору від 2002р повернення орендодавцю об`єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії договору або дострокового його припинення чи розірвання (п.9.1). При передачі об`єкта оренди складається акт здачі-приймання, який підписується сторонами ( п.9.4).

Приміщення не було повернуто з оренди по Договору від 2002 р. та не було передано в оренду по Договору від 2007р. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач звертався до позивача із заявою від 19.02.2019 (вх.№2-4604/АП-2302) про продовження договору оренди нерухомого майна або внесення змін до Договору оренди від 25.03.2002 року №Ш-0674.

На підставі вказаної заяви позивач прийняв наказ від 13.03.2019 №105-О Про продовження та внесення змін до Договору оренди від 25.03.2002 №Ш-0674.

На виконання наказу від 13.03.2019 суб`єктом оціночної діяльності ПП ЕкспертЦентр було проведено оцінку об`єкта оренди та надано Звіт про оцінку.

Висновок про оцінку майна затверджено начальником Управління комунальної власності п.І.Свистун (наказ №2925/е від 25.03.2019). Предметом оцінки був об`єкт оренди згідно Договору оренди від 2002 року.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем укладено договір 20/01/08СМ від 15.02.2019 добровільного страхування орендованого майна за Договором оренди №Ш-0674 від 25.03.2002, яке (майно) знаходиться за адресою: м.Львів, вул.І.Мазепи, 26.

Позивач виставляв відповідачеві рахунки на сплату орендної плати саме на підставі Договору від 2002 року. Зазначене підтверджується наданим відповідачем рахунком №СФ-0059163 від 31 грудня 2018 за 12.2008р. та Актом №ОУ№-0059265 про виконання робіт (послуг) за 12.2018.

Орендовані за Договором від 2002 року приміщення (об`єкт оренди) не було повернуто з оренди, акт здачі-приймання об`єкта з оренди не складався, оскільки жодна із сторін договору не зверталася із заявою про припинення чи розірвання Договору від 2002 року. Об`єкт оренди не був переданий в оренду відповідачу по Договору в 2007р. Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Зазначені обставини свідчать, що користування об`єктом оренди, сплата орендної плати, страхування, здійснення інших обов`язків відбувалося на підставі Договору оренди від 2002 року.

За своїм змістом та правовою природою Договір оренди №Ш-5889-7 від 21.12.2007 р. є договором оренди комунального майна, який підпадає під правове регулювання статей 759-786 Цивільного кодексу України, статей 283-287 Господарського кодексу України та Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Статтею 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму .

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Матеріалами справи не підтверджуються обставини прийняття відповідачем в користування об`єкта оренди на підставі Договору №Ш-5889-7 від 21.12.2007 р., як не підтверджується припинення чи розірвання Договору оренди від 2002р. та повернення об`єкта оренди за актом здачі-приймання по Договору від 2002 р.

Відтак, позивачем не доведені, а судом не встановлені обставини фактичного використання відповідачем об`єкта оренди у спірний період з січня 2012 року по березень 2019 року на підставі Договору оренди №Ш-5889-7 від 21.12.2007 року.

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Господарський суд приходить до висновку, що факт відсутності акта здачі-приймання об`єкта в оренду за Договором від 2007р, факт відсутності акта здачі-приймання об`єкта з оренди за Договором від 2002р унеможливлює встановлення початку перебігу строку дії Договору оренди №Ш-5889-7 від 21.12.2017 та, відповідно, момент виникнення в Орендаря обов`язку щодо сплати орендних платежів.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України Про оренду державного та комунального майна істотною умовою договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації.

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об`єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об`єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об`єктів, що перебувають у державній власності.

Позивач не обгрунтував та не пояснив суду за якою методикою проведено розрахунок спірної (заявленої до стягнення) суми, звідки (за який конкретно період) виникла сума боргу 160 099грн. станом на 01.01.2012р із врахуванням якої позивач визначає борг по орендній платі у подальших розрахунках спірного періоду та як проведено розрахунок цієї суми.

Позивач не надав обгрунтованого розрахунку сум, що стягуються. Як вбачається з довідки позивач визначив щодо кожного місяця різну ціну орендної плати, без будь-якого обгрунування та без зазначення за якою саме формулою та методикою здійснено розрахунок.

З поданого позивачем розрахунку неможливо встановити, чи дотримано орендодавцем зазначені у п.5.1 договору за 2007 рік умови.

Крім того, суд зазначає, що позивачем не подано і в матеріалах справи відсутні допустимі та достовірні докази виникнення у відповідача, у спірному періоді, певних сум боргу, оскільки довідка про заборгованість від 03.05.2019 №4-2302-1036 є лише розрахунком спірної суми, а для встановлення обставин справи необхідні первинні облікові документи, які суду не подано.

У матеріалах справи відсутні будь які докази, на підставі яких можна було б перевірити сплату відповідачем орендних платежів у вказаному позивачем у довідці спірному періоді.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ч. ч. 1, 6 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З огляду на те, що Господарський кодекс України не встановлює спеціального правила щодо моменту укладення договору, тому застосовуються приписи Цивільного кодексу України.

Момент укладення договору оренди визначається відповідно до правил ст. 640 ЦК України, за якими договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2).

Тобто, частина 1 наведеної вище статті визначає момент укладення консенсуальних договорів, для укладення реальних договорів однієї лише згоди сторін недостатньо, а необхідно вчинення певної дії.

Відповідно до частини 2 зазначеної статті реальний договір вважається укладеним саме з моменту передання майна або вчинення іншої дії.

Положеннями ст. 795 ЦК України визначено, що передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором (ч. 1).

Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється (ч. 2).

Тобто законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря.

Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

Відповідно до ст.194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів.

Суд бере до уваги той факт, що в матеріалах справи немає відповідних актів здачі-приймання об`єкта оренди за Договором оренди від 2007р, а також повернення спірного майна відповідачем по акту здачі-приймання з оренди за Договором від 2002р., у зв`язку із чим у цьому випадку визначальним для правильного застосування положень статті 629 і частини другої статті 795 ЦК України та стягнення орендної плати є встановлення періоду фактичної можливості користування орендованим приміщенням відповідачем за Договором , на підставі якого заявлено позовні вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №127/14633/16-ц та постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 27.08.2019 у справі №906/565/18.

За відсутності в матеріалах справи акта здачі-приймання об`єкта оренди Колективному підприємству Оптика №9 , наявності у Договорі суперечливих умов (п.п. 3.1, 3.2 відповідно до яких приймання-передача об`єкта оренди оформлюється актом-приймання передачі, підписаним орендарем та балансоутримувачем, та п. 3.3, в якому вказано, що у зв`язку з фактичним використанням орендарем об`єкту оренди за попереднім договором, об`єкт вважається переданим в оренду з моменту підписання даного Договору), а також відсутності в матеріалах справи попереднього договору на підставі якого був укладений Договір №Ш-5889-7 від 21.12.2007, та виходячи з того, що доказів, якими позивач обґрунтовує підставу своїх позовних вимог, не надано суду, то, відповідно, відсутні і правові підстави вважати заявлені позовні вимоги обгрунованими.

За змістом наведених вище норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди за правовою природою є реальним, двостороннім та оплатним. Як реальний договір він вважається укладеним з моменту передачі об`єкта оренди орендареві. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов`язки на користь іншої сторони. Оплатний характер цього договору полягає в тому, що орендодавцеві сплачується плата за користування наданим в оренду майном у грошовому вираженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно з пунктами 1 -3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивач, повинен подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 74 та ч. 2 ст. ГПК України).

Отже, враховуючи правила доказування в господарському процесі, позивач, звертаючись з позовом про стягнення заборгованості за Договором оренди від 2007 року, має довести, існування орендних відносин між позивачем та відповідачем, настання строку оплати за таким договором, наявність та розмір заборгованості за цим договором. Суд під час розгляду справи за такими позовними вимогами має відповідно до ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановити з достовірністю такі обставини.

Відповідно до визначення термінів, що містяться в ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частинами 1 та 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпункт 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 (далі по тексту - Положення) визначає, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналіз цих норм дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Зазначене відслідковується і зі змісту договору, зокрема, у п.1.1 ( орендодавець зобов`язується передати, а орендар прийняти… , у розділі 2 об`єкт оренди буде використовуватись тощо.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Суд також зазначає, що довідка позивача №4-2302-1036 від 03.05.2019 не є зведеним обліковим документом, оскільки є лише технічним (фіксуючим) документом та має інформаційний характер. Сама по собі довідка №4-2302-1036 від 03.05.2019 не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом, тобто довідка не є належним доказом здійснення суб`єктами господарювання господарських операцій за певним правочином.

Усні твердження представника позивача про те, що наявність або відсутність рахунку на оплату не звільняє відповідача від обов`язку сплатити орендні платежі, оскільки такий обов`язок виникає на підставі Договору, а не на підставі рахунку, суд оцінює критично, оскільки при розрахунку суми боргу встановлюється не тільки обов`язок здійснювати оплату за договором оренди, але і конкретна сума боргу, визначити яку можна лише за допомогою первинних документів, які позивачем не подано, як не подано і попереднього договору та акта здачі-приймання в підтвердження виникнення у відповідача обов`язку по оплаті за Договором оренди №Ш-5889-7 від 21.12.2007 року.

З огляду на наведені законодавчі приписи та з урахуванням встановлених обставин справи суд дійшов висновків, що відповідно до вимог закону та умов договору сторонами не вчинено дій для припинення договору оренди від 2002 р шляхом повернення вказаного майна на підставі акту повернення об`єкту оренди у порядку, встановленому цим договором, а отже правовідносини сторін за Договором оренди від 2002 щодо об`єка оренди не припинились. Також сторонами не дотримано усіх необхідних умов для передачі та використання цього майна відповідачем на підставі договору від 2007р, а враховуючи, що договори оренди цивільним законодавством віднесено до категорії реальних догорів, тому відсутність належних доказів передачі орендованого майна за Договором від 2007р, свідчить про відсутність обв`язку орендаря щодо внесення плати за його користування, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для стягнення заборгованості за використання орендованого майна на підставі договору від 2007р (Договору оренди №Ш-5889-7.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Таким чином, суд вважає, що на інші доводи та аргументи позивача не слід давати детальної відповіді, з урахуванням мотивів, за яких суд прийшов до висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову.

Висновки суду за результатами розгляду справи.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частиною 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.

За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України, у задоволенні позову слід відмовити, у зв`язку з його необґрунтованістю.

Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності (вх.№28917/19 від 15.07.2019), то суд зазначає наступне .

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом частини першої статті 261 названого Кодексу позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За таких обставин, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог по суті спору за недоведеністю підстав, застосування строку позовної давності не підлягає.

Судові витрати.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 233, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

1. В позові відмовити повністю.

2. Судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 10523,53 грн., сплачений позивачем по платіжному дорученню №926 від 17.04.2019, покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили у строки передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст.256,257 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення виготовлено 18.11.2019

Суддя Кітаєва С.Б.