Постанова

від 20.11.2019 по справі 916/2483/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 року м. ОдесаСправа № 916/2483/19 Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Головея В.М.

Суддів: Принцевської Н.М., Разюк Г.П.,

секретар судового засідання Федорончук Д.О.

за участю представників сторін:

від позивача - не з'явився,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного багатопрофільного підприємства Урожай

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 08.10.2019 про закриття провадження, проголошену об 11:28:40 суддею Цісельським О.В., у м. Одесі, повний текст якої складено 15.10.2019

у справі № 916/2483/19

за позовом Державного багатопрофільного підприємства Урожай

до Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНСЕНЕРГОЗБУТ

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2019 року Державне багатопрофільне підприємство Урожай (далі - Підприємство, позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНСЕНЕРГОЗБУТ (далі - Товариство, відповідач) про визнання Договору безвідсоткової поворотної фінансової вимоги №2 від 02 січня 2017 року недійсним з підстав його фіктивності.

Позов обґрунтований тим, що 02.01.2017 між Підприємством та Рудським В. М. був укладений Договір безвідсоткової поворотної фінансової позики із порушенням приписів чинного законодавства. На виконання умов Договору Рудському В.М. були неправомірно перераховані грошові кошти у розмірі 389 348,97 грн. У подальшому, 11.03.2019 між Підприємством та Товариством було укладено договір про відступлення права вимоги №2, за умовами якого Підприємство відступило право вимоги за договором безвідсоткової поворотної фінансової позики №2 від 02.01.2017 Товариству.

Позивач вважає, що укладання оспорюваного договору безвідсоткової поворотної фінансової позики мало на меті не надати фінансову позику Державному багатопрофільному підприємству Урожай , а з метою привласнення коштів підприємства, отже, оспорюваний договір не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а відтак, на думку позивача є порушенням ч. 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17 вересня 2019 року.

Ухвалою суду першої інстанції від 19.09.2019 призначено підготовче засідання на 08 жовтня 2019 року.

Ухвалою господарського суду від 08.10.2019 провадження у даній справі закрито. Ухвала мотивована тим, що враховуючи характер спірних правовідносин та суб'єктивний склад учасників спірного договору, заявлений Підприємством позов про визнання договору недійсним підлягає розгляду не за правилами господарського судочинства, а віднесений до юрисдикції загальних судів.

Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою Підприємство звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу скасувати та передати дану справу на розгляд суду першої інстанції.

На думку скаржника суд першої інстанції здійснив формальну оцінку правовідносинам у справі, у зв'язку з чим дійшов безпідставного висновку про наявність процесуальних підстав для закриття провадження у справі, чим обмежив позивача у здійсненні прав передбачених ч. 1 ст. 4 ГПК України.

Крім цього, скаржник зазначив що 11 березня 2019 року між Рудським В. М. та ТОВ ТРАНСЕНЕРГОЗБУТ був укладений Договір про відступлення права вимоги №2. Оскільки за результатом передачі права вимоги стороною у зобов'язанні виступає юридична особа, скаржник вважає, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

07.11.2019 до суду апеляційної інстанції від Товариства надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та такою, що прийнята без порушень норм матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга є необґрунтованою, вимоги викладені в ній не відповідають дійсності та чинному законодавству. Крім цього, відповідач зазначає, що у висновках, наведених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 по справі №823/20042/16, від 27.02.2019 по справі №802/390/18-а, від 12.12.2018 по справі №601/2137/17 від 13.03.2019 по справі №688/2940/16-ц, сформовано підхід щодо визначення предметної юрисдикції справ, а саме: суди під час визначення предметної юрисдикції справ повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Тому, відповідач вважає, що в силу юридичної направленості та наслідків передбачених Договором безвідсоткової поворотної фінансової позики №2 від 02.01.2017 року, Рудський В.М. мав набувати статусу саме відповідача по даній справі. Отже, на думку Товариства, суд першої інстанції правомірно застосував норми матеріального та процесуального права та виніс законну та обґрунтовану ухвалу про закриття провадження, а апеляційна скарга подана апелянтом лише з метою уникнення відповідальності за невиконання зобов'язання по оспорюваному Договору безвідсоткової поворотної фінансової позики №2 від 02.01.2017 року.

Представники сторін в судове засідання не з'явились. Так, позивач не використав законного права на участь у судовому засіданні, хоча про час та місце його проведення повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення від 28.10.2019.

ТОВ ТРАНСЕНЕРГОЗБУТ поштову кореспонденцію за юридичною адресою не отримує, примірник ухвали суду з повідомленнями про вручення рекомендованої кореспонденції повернуті органами зв'язку до суду з позначкою за закінченням встановленого строку зберігання, адресант відсутній , отже відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України ухвала суду вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини: заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь у справі на всіх етапах розгляду, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа проти Іспанії ); позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (рішення Європейського суду з прав людини у справі Каракуця проти України ).

Відтак, особа, яка добросовісно користується наданими законом процесуальними правами, зобов`язана слідкувати за перебігом розгляду своєї заяви. Крім того, саме на сторін покладається обов`язок щодо повідомлення суду про зміну інформації відносно місцезнаходження сторін, тощо.

З огляду на те, що сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку про розгляд справи у відсутності сторін, які належним чином повідомлялись.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що предметом апеляційного перегляду є ухвала суду першої інстанції, якою закрито провадження у справі на підставі п. 1, ч. 1, 2 ст. 231 ГПК України, у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

Під позовною вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача.

Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються.

Із змісту позовної заяви вбачається, що Державним багатопрофільним підприємством Урожай заявлено вимогу про визнання недійсним договору безвідсоткової поворотної фінансової позики №2 від 02.01.2017 з підстав його фіктивності, укладеного між Державним багатопрофільним підприємством Урожай та Рудським В.М., згідно з яким позикодавець (Рудський В.М.) зобов'язався надати позичальнику (Державному багатопрофільному підприємству Урожай ) фінансову підтримку (позику) на поворотній основі у вигляді грошових коштів в розмірі обумовленому цим договором, а позичальник зобов'язався повернути їх позикодавцю у визначений цим договором строк.

Таким чином, у межах даного спору господарський суд повинен надати оцінку цивільно-правовій угоді, стороною якої є фізична особа.

Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (ч. 1 ст. 4 ГПК України).

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем , а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі позивачами і відповідачами можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями. Водночас, винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін спірного правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Матеріали справи не містять доказів, що громадянин Рудський В. М. є фізичною-особою підприємцем, а в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про ФОП Рудського В.М.

За приписами частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

З урахуванням вищезазначених положень Закону, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку, що позовні вимоги Державного багатопрофільного підприємства Урожай про визнання недійсним з підстав його фіктивності договору безвідсоткової поворотної фінансової позики №2 від 02.01.2017, укладеного між Державним багатопрофільним підприємством Урожай та Рудським В.М., який не є фізичною-особою підприємцем, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

При винесенні ухвали про закриття провадження у справі, господарським судом першої інстанції підставно враховано, що визначення Державним багатопрофільним підприємством Урожай у якості відповідача Товариства з обмеженою відповідність ТРАНСЕНЕРГОЗБУТ не має наслідком вирішення даного спору в обов'язковому порядку господарським судом, оскільки як зазначено вище, критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад саме сторін спірного правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Суди під час визначення предметної юрисдикції справ повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Учасники оспорюваного правочину в силу юридичної направленості та наслідків повинні набувати статус відповідачів по справі. При цьому, визначення позивачем у якості відповідача особи, яка не виступає стороною за договором, не змінює характеру спірних правовідносин.

Той факт, що фізична особа Рудський В.М. зазначений позивачем як третя особа, а не відповідачем, не змінює характеру спору, суті правовідносин та юрисдикції спору.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком господарського суду першої інстанції про те, що визначення позивачем Рудського В.М., який є стороною спірного правочину в якості третьої особи не змінює характеру спірних правовідносин та не має наслідком віднесення даного спору до юрисдикції господарського суду. За таких обставин, виходячи із суб'єктного складу учасників спірного договору, заявлений Державним багатопрофільним підприємством Урожай позов про визнання договору недійсним не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. Таким чином, судом першої інстанції було правильно застосовано ті норми процесуального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, а незгода скаржника із оскаржуваною ухвалою і бажання винесення нового рішення на його користь не свідчить про те, що судом було порушено норми процесуального права.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, суд оцінює критично та не бере до уваги, оскільки вони не стосуються правил предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів.

Оскаржувана ухвала господарського суду першої інстанції відповідає вимогам закону, а висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі є обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам справи та нормам процесуального права.

Посилання скаржника на неправильне застосування норм процесуального права під час винесення оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту апеляційний господарський суд не вбачає.

Враховуючи викладене та беручи до уваги унормовані статтею 269 ГПК України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не припустився порушення або неправильного застосування норм процесуального права, отже, оскаржувана ухвала скасуванню або зміні не підлягає.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про залишення ухвали місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 1 921,00 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 255, 269-271, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду Одеської області від 08 жовтня 2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного багатопрофільного підприємства Урожай - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21.11.2019.

Головуючий суддя: Головей В.М.

Судді: Принцевська Н.М.

Разюк Г.П.