Постанова

від 05.11.2019 по справі 804/2869/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 листопада 2019 року

Київ

справа №804/2869/13-а

адміністративне провадження №К/9901/8296/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Бившевої Л.І., суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Самара-Люкс на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Самара-Люкс до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Дніпропетровська про скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

ТОВ Самара-Люкс подало до суду позов, в якому просить визнати неправомірними повідомлення-рішення від 08.02.2013 № 0000062206 про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств в сумі 275 932,98 грн, зокрема в сумі 260 857,44 грн за основним платежем та в сумі 15 075,54 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, та від 08.02.2013 № 0000032206 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 117 538,25 грн, зокрема в сумі 100 284,39 грн за основним платежем та в сумі 17 253,86 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що господарські операції фактично вчинені, підтверджені первинними документами.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 02.04.2013 задовольнив позов. Визнав неправомірним податкове повідомлення-рішення від 08.02.2013 № 0000062206 про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств в сумі 275 932,98 грн, зокрема в сумі 260 857,44 грн за основним платежем та в сумі 15 075,54 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, та від 08.02.2013 № 0000032206 про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 117 538,25 грн, зокрема в сумі 100 284,39 грн за основним платежем та в сумі 17 253,86 грн за штрафними (фінансовими) санкціями. Стягнув з Державного бюджету України на користь ТОВ Самара-Люкс судові витрати в сумі 68,82.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 16.06.2015 скасував постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.04.2013 та відмовив в задоволенні позову повністю.

ТОВ Самара-Люкс подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та постановити нове рішення про задоволення позову повністю.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що суд апеляційної інстанції повністю не з`ясував обставини у справі, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07.08.2015 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Верховний Суд ухвалою від 04.11.2019 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 05.11.2019.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, зважає на таке.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням від 08.02.2013 № 0000062206 грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств в сумі 260 857,44 грн за основним платежем та в сумі 15 075,54 грн за штрафними (фінансовими) санкціями та від 08.02.2013 № 0000032206 грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 100 284,39 грн за основним платежем та в сумі 17 253,86 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, слугували висновки контролюючого органу, викладені в акті планової виїзної документальної перевірки від 14.01.2013 № 78/226/33669290 за період з 01.01.2010 по 30.09.2012, про порушення вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість , пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України полягало у неправомірному віднесенні до складу валових витрат/витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, витрати за операціями з придбання товарів/послуг у ТОВ Аксіома , ТОВ А-Прайм , ТОВ Моноліт , ТОВ БК Національ . При цьому контролюючий орган в акті перевірки зазначив, що придбані матеріали позивач використав в будівництві, однак не підтвердив придбання товару/послуг саме у цих контрагентів відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, тому завищив валові витрати на суму 218 647,95 грн за IV квартал 2010 року та за І квартал 2011 року та витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, на суму 230 690,63 грн за ІІІ, IV квартал 2011 року та за І квартал 2012 року;

порушення вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України полягало у тому, що позивач не відніс до складу валового доходу/доходу, що враховується при визначенні об`єкта оподаткування, доход у вигляді вартості безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді товарів. Контролюючий орган вважає, що оскільки позивач фактично придбав та оприбуткував будівельні матеріали та послуги і використав їх у власній господарській діяльності, однак документально не підтвердив те, що ці будівельні матеріали і послуги придбані саме у ТОВ Аксіома , ТОВ А-Прайм , ТОВ Моноліт , ТОВ БК Національ , тому він занизив валовий доход на суму 262 376,54 грн за IV квартал 2010 року та за І квартал 2011 року та доход, що враховується при визначенні об`єкта оподаткування, на суму 276 828,78 грн за ІІІ, IV квартали 2011 року та І квартал 2012 року;

порушення вимог підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1 статті 138, Податкового кодексу України полягало у тому, що позивач завищив витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, які складаються з інших витрат звичайної діяльності та інших операційних витрат, за ІІІ квартал 2012 року на суму 52 083,34 грн, сформованих за операціями з ТОВ ТД ПФК Регіон-Сталь . Контролюючий орган виходить з того, що позивач станом на 30.09.2012 має кредиторську заборгованість за отриманим товаром перед ТОВ ТД ПФК Регіон-Сталь на суму 62500 грн, у тому числі податок на додану вартість в сумі 10 416,67 грн, яка виникла у листопаді 2011 року, серпні 2012 року і обліковувалась на рахунку 631, та за якою станом на 30.09.2012 закінчився строк позовної давності. Така заборгованість відповідно до підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 є безнадійною заборгованістю. Позивач не здійснив компенсації вартості придбаного товару, тому витрати фактично не поніс, у зв`язку з чим протиправно їх відобразив у складі витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування;

порушення вимог підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України полягало у тому, що позивач відніс до складу доходу, що враховується при визначенні об`єкта оподаткування, за ІІІ квартал 2012 року доход в сумі 62500 грн за операціями з ТОВ ТД ПФК Регіон-Сталь . Контролюючий орган виходить з того, що позивач станом на 30.09.2012 має кредиторську заборгованість за отриманим товаром перед ТОВ ТД ПФК Регіон-Сталь на суму 62 500 грн, у тому числі податок на додану вартість в сумі 10 416,67 грн, яка виникла у листопаді 2011 року, серпні 2012 року і обліковувалась на рахунку 631, та за якою станом на 30.09.2012 закінчився строк позовної давності. Така заборгованість відповідно до підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 є безнадійною заборгованістю. Позивач не здійснив компенсації вартості придбаного товару, тому зобов`язаний був збільшити інші доходи в сумі 62500 грн;

порушення вимог Закону України Про податок на додану вартість , пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України полягало у тому, що позивач завищив податковий кредит на суму 100 284,39 грн за звітні податкові періоди - грудень 2010 року, січень - березень 2011 року, липень - листопад 2011 року, січень 2012 року, вересень 2012 року, зокрема:

в порушення вимог пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість позивач протиправно сформував податковий кредит в сумі 89 867,72 грн за господарськими операціями з придбання товару у ТОВ Аксіома , ПП А-Прайм , ТОВ Моноліт , ПП Рем Буд Груп , ТОВ Контелл , ТОВ БК Національ , ТОВ Фортуна Тепло Сервіс Плюс , ТОВ Футур-10 . Контролюючий орган установив, що позивач оприбуткував придбані у цих контрагентів будівельні матеріали та використав їх в господарській діяльності при наданні ремонтно-будівельних робіт, однак при цьому вважає, що податковий кредит є непідтвердженим і об`єкти оподаткування податком на додану вартість відсутні;

позивач завищив податковий кредит за вересень 2012 року на суму 10 416,67 грн, сформований за операціями з ТОВ ТД ПФК Регіон-Сталь . Контролюючий орган виходить з того, що позивач станом на 30.09.2012 має кредиторську заборгованість за отриманим товаром перед ТОВ ТД ПФК Регіон-Сталь на суму 62500 грн, у тому числі податок на додану вартість в сумі 10 416,67 грн, яка виникла у листопаді 2011 року, серпні 2012 року і обліковувалась на рахунку 631, та за якою станом на 30.09.2012 закінчився строк позовної давності. Така заборгованість відповідно до підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 є безнадійною заборгованістю. Позивач не здійснив компенсації вартості придбаного товару, тому витрати фактично не поніс, у зв`язку з чим протиправно відобразив податок на додану вартість у складі податкового кредиту та зобов`язаний був на підставі підпункту 192.1.1 статті 192.1 статті 192 Податкового кодексу України зменшити суму податкового кредиту за результатами податкового періоду на дату проведення коригування.

Відповідно до частини першої статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час вирішення справи в суді апеляційної інстанції) (далі - Кодексу) апеляційний розгляд здійснюється за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених цією главою (главою 1 Апеляційне провадження ).

Згідно з частиною першою статті 195 Кодексу суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 195 Кодексу суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Згідно зі статтею 159 Кодексу судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 138 Кодексу предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції мав з`ясовувати всі обставини, на які посилаються позивач та відповідач в обґрунтування своїх позицій, та інші обставини, що мають значення для вирішення справи, встановлювати, якими доказами вони підтверджуються та надавати оцінку всім доказам в їх сукупності.

Наявність чи відсутність певних обставин суд мав установити на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні статті 69 Кодексу та відповідають висунутим статтею 70 цього кодексу критеріям належності, допустимості та достовірності. Без виконання цих правил певні обставини не можуть вважатися встановленими.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив про обґрунтованість доводів контролюючого органу про нереальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ Аксіома , ПП А-Прайм , ТОВ Моноліт , ПП Рем Буд Груп , ТОВ Контел , ТОВ Національ , ТОВ Фортуна тепло сервіс плюс , ТОВ Футур-10 , ТОВ Каска девелопмент , ТОВ Декарт ЛТД .

Разом з тим суд апеляційної інстанції лише установив факт укладення договорів між позивачем та ПП А-Прайм , ПП Рем Буд Груп , ТОВ БК Національ та ТОВ Фортуна теплосерівс , при цьому не дослідив первинних документів, на підставі яких суд першої інстанції установив факт реального вчинення господарських операцій, взагалі не установив та не надав оцінку господарським операціям між позивачем та ПП Аксіома , ТОВ Моноліт , ТОВ Контел , ТОВ Футур-10 , а також виклав висновки щодо операцій позивача з ТОВ Каска девелопмент та ТОВ Декарт , за якими контролюючий орган взагалі не визначав грошових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Суд апеляційної інстанції взагалі не надав оцінки ряду зафіксованих в акті перевірки порушень, натомість визнав повністю правомірним визначення грошових зобов`язань за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, зокрема:

підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, які за висновками контролюючого органу полягали у тому, що позивач не відніс до складу валового доходу/доходу, що враховується при визначенні об`єкта оподаткування, доход у вигляді вартості безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді товарів, які оприбутковані позивачем як будівельні матеріали і послуги, придбані у ТОВ Аксіома , ТОВ А-Прайм , ТОВ Моноліт , ТОВ БК Національ ;

вимог підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, які за висновками контролюючого органу полягали у тому, що позивач завищив витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, які складаються з інших витрат звичайної діяльності та інших операційних витрат, за ІІІ квартал 2012 року на суму 52 083,34 грн, сформованих за операціями з ТОВ ТД ПФК Регіон-Сталь ;

вимог підпункту 192.1.1 статті 192.1 статті 192 Податкового кодексу України, які висновками контролюючого органу полягали у тому, що позивач не зменшив суму податкового кредиту за результатами податкового періоду в наслідок протиправного відображення податку на додану вартість у складі податкового кредиту податку на додану вартість, сформованого за операціями з ТОВ ТД ПФК Регіон-Сталь .

Суд апеляційної інстанції також не надав правової оцінки тому, що позивач одночасно зменшуючи валові витрати/витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування та збільшуючи валовий доход/доход, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та визначаючи грошові зобов`язання за одними господарськими операціями, фактично здійснює подвійне оподаткування.

Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, не дослідив докази у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 344, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Самара-Люкс задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2015 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

В.В. Хохуляк ,

Судді Верховного Суду