Рішення

від 11.11.2019 по справі 761/20317/18

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/20317/18

Провадження № 2/761/1429/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Яворській А.А.,

за участі:

представника відповідача 1: ОСОБА_1 ,

представника відповідача 2: Лінніченко І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Приватного підприємства РІАЛ до ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий Олексій Сергійович про визнання договору недійсним,

в с т а н о в и в :

В травні 2108р. позивач ПП РІАЛ звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідачів: ОСОБА_2 , ПАТ Банк Фінанси та Кредит , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий О.С., в якому просило суд: визнати недійсним, укладений між відповідачами 23 жовтня 2017р. договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги про передання у власність прав вимоги за кредитним договором з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповненнями до нього № 120-07/МБ від 31 липня 2007р., укладеного між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ПП РІАЛ , за іпотечним договором від 31 липня 2007р., укладеним між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ПП РІАЛ , за договором поруки № 01-120-07/МБ від 31 липня 2007р., укладеним між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_3 , за договором поруки № 02-120-07/МБ від 31 липня 2007р., укладеним між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_4 .

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що у оспорюваному договорі, відповідач ПАТ Банк Фінанси та Кредит виступило клієнтом, а відповідачка ОСОБА_2 - фактором, отже, оспорюваний договір відповідає ознакам факторингу. При цьому, на час укладення оспорюваного договору відповідачка ОСОБА_2 не підтвердила свого права здійснювати факторингові операції, а відповідач ПАТ Банк Фінанси та Кредит не перевірило наявність такого права.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 16 серпня 2018р. відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

08 листопада 2018р. на адресу суду надійшли письмові пояснення від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого О.С., в яких останній зазначав, що стороною позивача помилково віднесено оспорюваний договір за правовою природою до договору факторингу, проте на думку третьої особи цей договір є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу.

22 листопада 2018р. на адресу суду надійшов відзив на позов від відповідача ПАТ Банк Фінанси та Кредит , в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, пославшись на те, що за результатами проведеного аукціону, між відповідача було укладено договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 23 жовтня 2017р., який відповідає вимогам закону. При цьому відповідач зазначав, що здійснення фінансування первісного кредитора шляхом купівлі у нього новим кредитором права грошової вимоги, що зокрема допускається договором факторингу, за відсутності обов`язку первісного кредитора сплачувати новому кредитора винагороду за надання таких послуг не є підставою для кваліфікації договору факторингу, тобто відсутність плати первісного кредитора новому кредитору винагороди свідчить про виникнення між сторонами правовідносин з договору купівлі-продажу права вимоги та спростовує твердження позивача щодо укладання між відповідачами договору факторингу. Позивачем не доведено жодної вимоги, передбаченої ст. 203 ЦК України, якої б не було додержано при укладанні оскаржуваного договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, не надано жодних належних та допустимих доказів того, що оскаржуваний договір за своєю природою є договором факторингу у зв`язку з чим позивачем не доведено тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх позовних вимог, тобто відсутні жодні праві підстави для визнання договору недійсними.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 грудня 2018р. закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

До судового засідання сторона позивача клопотала перед судом про розгляд справи у відсутність свого представника, заявлені позовні вимоги сторона позивача підтримує в повному обсязі, з підстав, зазначених в позові, та не заперечує проти заочного розгляду справи.

Представники відповідачів проти позову заперечили, з підстав наведених у відзиві, просили суд залишити позов без задоволення.

Треті особи, про час та місце розгляду справи були повідомлені в установленому законом порядку, приватний нотаріус Малий О.С. клопотав про розгляд справи у свою відсутність.

Суд, заслухавши пояснення представників відповідачів, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матерів справи і це встановлено судом, 31 липня 2007р. між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ПП РІАЛ було укладено кредитний договір № 120-07/МБ, за умовами якого ВАТ Банк Фінанси та Кредит надає ПП РІАЛ кредит у сумі 350000,0 грн., а ПП РІАЛ зобов`язується повернути банку отримані кошти до 30 листопада 2022р. та сплатити за користування кредитом проценти в розмірі 18% річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 31 липня 2007р. між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ПП РІАЛ було укладено іпотечний договір, згідно якого ПП РІАЛ передав в іпотеку ВАТ Банк Фінанси та Кредит нерухоме майно, а саме: комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, 31 липня 2007р. на забезпечення виконання умов кредитного договору № 120-07/МБ від 31 липня 2007р., між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 01-120-07/МБ, а також 31 липня 2007р. між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 02-120-07/МБ.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 17 грудня 2015р. № 898 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Банк Фінанси та Кредит , виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 18 грудня 2015 прийнято рішення № 230 Про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ Банк Фінанси та Кредит та делегування повноважень ліквідатора банку , відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ Банк Фінанси та Кредит .

В подальшому в межах процедури продажу активів банку, 22 вересня 2017р. були проведені електронні торги результати яких оформлені протоколом №UA-EA-2017-09-08-000085-b (номер лоту Q81118b12340).

Зі змісту вказаного протоколу слідує, що до активу лоту віднесене право вимоги за кредитним договором №120-07/МБ від 31 липня 2007р., що укладено з юридичною особою (Забезпечення: 1. Комплекс будівель, а саме: адміністративна будівля площею 903,3 кв. м. та відкритий склад, за адресою: АДРЕСА_2 . Договори поруки, укладені з фізичними особами.), переможець: ОСОБА_2 , оператор: Центральна Універсальна Біржа.

23 жовтня 2017р. на підставі протоколу електронних торгів між ОСОБА_2 та ПАТ Банк Фінанси та Кредит був укладений договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги відповідно до умов якого, банк відступає шляхом продажу ОСОБА_2 належні банку, а ОСОБА_2 набуває права вимоги банку до позичальника, іпотекодавця та поручителя, зазначених у Додатку 1 до цього договору. Додаток 1 до вищевказаного договору включає: кредитний договір № 120-07/МБ від 31 липня 2007р., сторона договору (боржник) - ПП РІАЛ ; іпотечний договір від 31 липня 2007р., сторона договору (іпотекодавець) - ПП РІАЛ ; договір поруки № 01-120-07/МБ від 31 липня 2007р., сторона договору (поручитель) - ОСОБА_3 ; договір поруки № 02-120-07/МБ від 31 липня 2007р., сторона договору (поручитель) - ОСОБА_4 , вказаний договір, посвідчений приватним нотаріусом Малим О.С. та зареєстрований в реєстрі № 2608. Відповідно до витягу № 101147043 від 23 жовтня 2017р. з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки, іпотекодержатель - ОСОБА_2 , комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач просив суд визнати недійсним договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 23 жовтня 2017р., укладений між відповідачами.

Надаючи свою правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частина 3 ст. 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ст. 627 цього Кодексу, в якій зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги , передане фактору , не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі ст. 1077 ЦК України визначений як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов`язання під фінансування.

Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов`язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.

Відповідно, здійснення фінансування первісного кредитора шляхом купівлі у нього новим кредитором права грошової вимоги, що, зокрема, допускається за договором факторингу (ч. 1 ст. 1084 ЦК України), за відсутності обов`язку у первісного кредитора сплачувати новому кредитору винагороду за надання таких послуг не є підставою для кваліфікації укладеного правочину як договір факторингу. Відсутність такої специфічної умови в спірному договорі обумовлюється неможливістю вважати вказаний договір саме договором факторингу.

Крім того, договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності і у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором

Аналогічне розмежування договору факторингу та договору відступлення права вимоги міститься у висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 20 травня 2019р. у справі № 752/1183/16-ц.

Крім того, згідно п 1.2. оспорюваного договору, сторони даного договору визначили, що жодне з положень даного договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором.

Відповідно до п 2.2. цього договору розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у Додатку №1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора відповідно до цього договору у обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги.

Разом з цим, за змістом зазначеного пункту договору до нового кредитора не переходить права на нарахування процентів за користування боржником кредитними коштами та права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надані банку відповідно до умов основних договорів.

Враховуючи викладене за спірним договором право вимоги до боржника передано від ПАТ Банк Фінанси та Кредит до ОСОБА_2 за умови отримання грошової компенсації.

Отже, у правовідносинах сторін відсутні елементи договору факторингу, оскільки не встановлено факту фінансування фінансовою установою фізичної особи (клієнта) під відступлення права грошової вимоги, а навпаки, встановлено факт набуття права вимоги до фізичної особи на підставі компенсації частини отриманого від права вимоги.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, відповідно до п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018р. у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) зі змісту ст. ст. 2, 512-518 ЦК України, можна зробити висновок, що учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Аналогіна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 травня 2019р. по справі № 752/1183/16-ц (провадження 61-40006ск18) та в постанові Верховного Суду від 15 липня 2019р. по справі № 761/5500/16-ц (провадження 61-26104св18), а також повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018р. у справі № 910/7038/17.

Крім того, з огляду на те, що право вимоги було реалізовано в межах процедури ліквідації ПАТ Банк Фінанси та Кредит , до спірних правовідносин слід застосовувати спеціальний Закон України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Відповідно до ч. 3 ст. 51 вказаного Закону визначено, що Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації.

Тобто, законодавець надав право Фонду гарантування вкладів фізичних осіб самостійно визначити способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, до яких в тому числі відноситься права вимоги до боржників.

Зі змісту вказаного Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016р. №388, так само як і зі змісту Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб слідує, що вони не містять жодного обмеження стосовно продажу активів банку у вигляді прав вимог до боржників саме фінансовим установам, або іншим банкам.

Разом з цим, судом встановлено, що на реалізацію п. 10 ч. 1, п. 1 ч. 5 ст. 12 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб внесла зміни своїм рішенням від 21 листопада 2016р. № 2526, що зареєстроване в МЮ України від 13 грудня 2016р. за № 1611/29741 до Положення Про виведення неплатоспроможного банку з ринку , а саме: У пункті 5.11 главі 5 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 р. N 2, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.09.2012 р. за N 1581/21893, слова між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок) виключила.

Тобто, з 13 грудня 2016р. редакція пункту 5.11 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, яке затверджено рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016 року №388 встановлює, що право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання, шляхом проведення відкритого конкурсу, мають право не тільки банки та небанківські фінансові установи, так і інші фізичні та юридичні особи, котрі не віднесені до банків та небанківських фінансових установ.

Відповідно до п. 2-1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб встановлено, що відкриті торги - це спосіб продажу майна (активів), за якого переможцем (покупцем) стає учасник, що відповідає конкурсним умовам, запропонував за майно (активи) найвищу ціну та взяв на себе виконання конкурсних зобов`язань, а для об`єктів цивільних прав, обмежених в обороті, - також може мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права та має відповідні ліцензії і дозволи.

Таким чином, ПАТ Банк Фінанси та Кредит мало право реалізовувати вимоги на електронних торгах будь-яким організаціям, в тому числі без статусу банку або фінансової установи з посиланням на п.2-1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , оскільки: спосіб продажу спірного майна відповідає пункту 5.11 Положенню про виведення неплатоспроможного банку з ринку, яке затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016р. №388; спірне майно не є обмеженим в обороті, а тому відповідні ліцензії і дозволи не є обов`язковими для набувача права грошової вимоги.

Окрім зазначеного, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню також й з огляду на наступне:

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Таким чином предметом судового розгляду можуть бути лише вимоги сторони щодо захисту її порушених невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів, за результатами розгляду якого суд має й визначити, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого вона звернулася до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Зважаючи на викладене, правом на оскарження договору володіє виключно або його сторона, або особа, чиї права або інтереси порушені таким договором. Враховуючи те, що позивач не є стороною оспорюваного ним правочину, єдиною підставою для його вимоги щодо визнання такого договору недійсним в судовому порядку є доведення факту порушення його прав і законних інтересів даним договором. Зважаючи на те, що відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора виключно в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав; згідно зі ст. 518 ЦК України, боржник має право висувати проти вимог нового кредитора ті самі заперечення, що і до вимог первісного кредитора; згідно ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, а тому оскаржуваний договір жодним чином не може впливати на обсяг прав, свобод та інтересів боржника у зобов`язанні.

За таких умов останній не володіє правом на оскарження такого договору, а заявлений позов не підлягає задоволенню. Викладене також відповідає висновкам Верховного Суду, які містяться в постанові від 13 лютого 2019р. у справі № 522/18180/15-ц (провадження № 61-35785св18).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звзяок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що ПАТ Банк Фінанси та Кредит правомірно та обґрунтовано реалізувало на електронних торгах ОСОБА_2 право вимоги за кредитним договором № 120-07/МБ від 31 липня 2007р., іпотечним договором від 31 липня 2007р., договором поруки № 01-120-07/МБ від 31 липня 2007р., договором поруки № 02-120-07/МБ від 31 липня 2007р., оскільки при укладенні спірного договору сторони керувалися положеннями статей 512-514 ЦК України та зазначений договір є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених ст. ст. 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 15, 16, 203, 215, 216, 512, 514, 525, 526, 627, 629, 638 ЦК України; ст. 12 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , суд, -

в и р і ш и в :

Позов Приватного підприємства РІАЛ (код ЄДРПОУ: 32996863, місцезнаходження: м. Миколаїв, вул. Защука, буд. 38, к. 8) до ОСОБА_2 (РНОКПП. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ), Публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит (код ЄДРПОУ: 09807856, місцезнаходження: м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 60), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 ), Приватний нотаріус Малий Олексій Сергійович (РНОКПП. НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_6 ) про визнання договору недійсним - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 21 листопада 2019р.

Суддя: