Постанова

від 23.09.2020 по справі 761/20317/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/3905/2020

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2020 року м. Київ

Унікальний номер справи 761/20317/18

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шахової О.В., суддів: Вербової І.М., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання Кузнєцової В.В.,

сторони справи:

позивач - Приватне підприємство Ріал

відповідачі: ОСОБА_1 ,

Публічне акціонерне товариство Банк Фінанси та Кредит ,

треті особи: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий Олексій Сергійович,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу директора Приватного підприємства Ріал Борисовця Владіслава Віталійовича,

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва ухваленого 11 листопада 2019 року в приміщенні суду під головуванням судді Волошина В.О., -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2018 року ПП Ріал звернулося з позовом до ОСОБА_1 , Пат Банк Фінанси та Кредит , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ПН КМНО Малий О.С., про визнання договору недійсним.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 23.10.2017 між ОСОБА_1 та ПАТ Банк Фінанси та кредит укладено договір про відступлення права вимоги, за яким ОСОБА_1 передано право грошової вимоги до боржника ПП Ріал .

Вважає, що в оспорюваному договорі, відповідач ПАТ Банк Фінанси та Кредит виступило клієнтом, а відповідач ОСОБА_1 - фактором, отже, оспорюваний договір відповідає ознакам факторингу. При цьому, на час укладення оспорюваного договору відповідач ОСОБА_1 не підтвердила свого права здійснювати факторингові операції, а відповідач ПАТ Банк Фінанси та Кредит не перевірило наявність такого права.

З огляду на що позивач просилв визнати недійсним, укладений між відповідачами 23 жовтня 2017 року договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги про передання у власність прав вимоги за кредитним договором з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповненнями до нього № 120-07/МБ від 31 липня 2007 року, укладеного між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ПП РІАЛ , за іпотечним договором від 31 липня 2007 року, укладеним між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ПП РІАЛ , за договором поруки № 01-120-07/МБ від 31 липня 2007 року, укладеним між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_2 , за договором поруки № 02-120-07/МБ від 31 липня 2007 року, укладеним між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_3 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 листопада 2019 року у задоволенні позову ПП Ріал відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, директор ПП Ріал подав до суду апеляційну скаргу, та вказуючи на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, зокрема, що судом проігноровано вимоги цивільного законодавства України, яка полягає в тому, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить ст.ст. 512, 1054 ЦК України, так як для вказаних правовідносин характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. Отже, вказаний договір про відступлення прав вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи не тягне правових наслідків і не може бути підставою для стягнення коштів за позовом фізичної особи, яка за договором виступає покупцем прав вимоги.

Підприємство має право оскаржувати укладений між банком ОСОБА_1 договір, виходячи при з практики ВС.

Процесуальні порушення полягають в тому, що судом першої інстанції безпідставно не було задоволено клопотання про витребування доказів, допит свідків та проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників до суду апеляційної інстанції не надходив.

В судовому засіданні, яке відбулося в режимі відеоконференції, представник ПП Ріал - Данилюк Н.В. підтримала доводи апеляційної скарги, з підстав в ній викладених, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Від третьої особи ОСОБА_2 надійшла заява в якій він просить розгляд справи проводити у його відсутність, позовні вимоги ПП Ріал просить задовольнити у повному обсязі.

Інші учасники в судове засідання не з`явилися, про розгляд справи повідомлялися належно, проте про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 31 липня 2007р року між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ПП РІАЛ було укладено кредитний договір № 120-07/МБ, за умовами якого ВАТ Банк Фінанси та Кредит надає ПП РІАЛ кредит у сумі 350 000,0 грн., а ПП РІАЛ зобов`язується повернути банку отримані кошти до 30 листопада 2022 року та сплатити за користування кредитом проценти в розмірі 18% річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 31 липня 2007 року між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ПП РІАЛ було укладено іпотечний договір, згідно якого ПП РІАЛ передав в іпотеку ВАТ Банк Фінанси та Кредит нерухоме майно, а саме: комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, 31 липня 2007 року на забезпечення виконання умов кредитного договору № 120-07/МБ від 31 липня 2007 року, між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 01-120-07/МБ, а також 31 липня 2007 року між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 02-120-07/МБ.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 17 грудня 2015 року № 898 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Банк Фінанси та Кредит , виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 18 грудня 2015 прийнято рішення № 230 Про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ Банк Фінанси та Кредит та делегування повноважень ліквідатора банку , відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ Банк Фінанси та Кредит .

В подальшому в межах процедури продажу активів банку, 22 вересня 2017 року були проведені електронні торги результати яких оформлені протоколом №UA-EA-2017-09-08-000085-b (номер лоту Q81118b12340).

Зі змісту вказаного протоколу слідує, що до активу лоту віднесене право вимоги за кредитним договором №120-07/МБ від 31 липня 2007 року, що укладено з юридичною особою (Забезпечення: 1. Комплекс будівель, а саме: адміністративна будівля площею 903,3 кв. м. та відкритий склад, за адресою: АДРЕСА_2 . Договори поруки, укладені з фізичними особами.), переможець: ОСОБА_1 , оператор: Центральна Універсальна Біржа.

23 жовтня 2017р року на підставі протоколу електронних торгів між ОСОБА_1 та ПАТ Банк Фінанси та Кредит був укладений договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги відповідно до умов якого, банк відступає шляхом продажу ОСОБА_1 належні банку, а ОСОБА_1 набуває права вимоги банку до позичальника, іпотекодавця та поручителя, зазначених у Додатку 1 до цього договору. Додаток 1 до вищевказаного договору включає: кредитний договір № 120-07/МБ від 31 липня 2007 року, сторона договору (боржник) - ПП РІАЛ ; іпотечний договір від 31 липня 2007 року, сторона договору (іпотекодавець) - ПП РІАЛ ; договір поруки № 01-120-07/МБ від 31 липня 2007 року, сторона договору (поручитель) - ОСОБА_2 ; договір поруки № 02-120-07/МБ від 31 липня 2007 року, сторона договору (поручитель) - ОСОБА_3 , вказаний договір, посвідчений приватним нотаріусом Малим О.С. та зареєстрований в реєстрі № 2608. Відповідно до витягу № 101147043 від 23 жовтня 2017р. з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки, іпотекодержатель - ОСОБА_1 , комплекс, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову ПП Ріал суд першої інстанції виходив з того, що підприємство не володіє правом на оскарження такого договору, оскільки не є стороною договору про відступлення права вимоги. Разом з тим, оскаржуваний договір є договором відступлення прав вимоги, а не договором факторингу. Тому, суд вважав, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження.

Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, вважає його законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Частина 3 ст. 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ст. 627 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги , передане фактору , не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі ст. 1077 ЦК України визначений як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов`язання під фінансування.

Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення право вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов`язком повернення цих коштів та оплати часу користування ними.

Відповідно, здійснення фінансування первісного кредитора шляхом купівлі у нього новим кредитором права грошової вимоги, що, зокрема, допускається за договором факторингу (ч. 1 ст. 1084 ЦК України), за відсутності обов`язку у первісного кредитора сплачувати новому кредитору винагороду за надання таких послуг не є підставою для кваліфікації укладеного правочину як договору факторингу. Відсутність такої специфічної умови в спірному договорі обумовлюється неможливістю вважати вказаний договір саме договором факторингу.

Крім того, договір факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги мають відмінності і у строках дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту коли боржник (або клієнт, в разі якщо це передбачено договором факторингу) виплатить факторові кошти за первісним договором

Аналогічне розмежування договору факторингу та договору відступлення права вимоги міститься у висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 20 травня 2019р. у справі № 752/1183/16-ц.

Згідно п 1.2. оспорюваного договору, його сторони визначили, що жодне з положень вказаного договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором.

Відповідно до п 2.2. цього договору розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у Додатку №1 до цього договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора відповідно до цього договору у обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги.

Разом з цим, за змістом зазначеного положення договору до нового кредитора не переходить права на нарахування процентів за користування боржником кредитними коштами та права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надані банку відповідно до умов основних договорів.

Таким чином, за спірним договором право вимоги до боржника передано від ПАТ Банк Фінанси та Кредит до ОСОБА_1 за умови отримання грошової компенсації.

Тому, висновок суду першої інстанції щодо того, що у правовідносинах сторін відсутні елементи договору факторингу, оскільки не встановлено факту фінансування фінансовою установою фізичної особи (клієнта) під відступлення права грошової вимоги, а навпаки, встановлено факт набуття права вимоги до фізичної особи на підставі компенсації частини отриманого від права вимоги є вірним та таким, що відповідає законодавству України.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, відповідно до п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018р. у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) зі змісту ст. ст. 2, 512-518 ЦК України, можна зробити висновок, що учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 травня 2019р. по справі № 752/1183/16-ц (провадження 61-40006ск18) та в постанові Верховного Суду від 15 липня 2019р. по справі № 761/5500/16-ц (провадження 61-26104св18), а також повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018р. у справі № 910/7038/17.

З огляду на те, що право вимоги було реалізовано в межах процедури ліквідації ПАТ Банк Фінанси та Кредит , до спірних правовідносин суд першої інстанції вірно застосував спеціальний Закон України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Відповідно до ч. 3 ст. 51 вказаного Закону визначено, що Фонд затверджує способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси, у разі потреби організовує консолідований продаж майна кількох банків, що одночасно перебувають у процедурі ліквідації.

Законодавець надав право Фонду гарантування вкладів фізичних осіб самостійно визначити способи, порядок, склад та умови відчуження майна банку, до яких в тому числі відноситься права вимоги до боржників.

Зі змісту вказаного Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016р. №388, так само як і зі змісту Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб слідує, що вони не містять жодного обмеження стосовно продажу активів банку у вигляді прав вимог до боржників саме фінансовим установам, або іншим банкам.

Судом першої інстанції встановлено, що на реалізацію п. 10 ч. 1, п. 1 ч. 5 ст. 12 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб внесла зміни своїм рішенням від 21 листопада 2016р. № 2526, що зареєстроване в МЮ України від 13 грудня 2016р. за № 1611/29741 до Положення Про виведення неплатоспроможного банку з ринку , а саме: У пункті 5.11 главі 5 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 р. N 2, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.09.2012 р. за N 1581/21893, слова між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок) виключила.

Тобто, з 13 грудня 2016 року редакція пункту 5.11 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, яке затверджено рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016 року №388 встановлює, що право вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання, шляхом проведення відкритого конкурсу, мають право не тільки банки та небанківські фінансові установи, так і інші фізичні та юридичні особи, котрі не віднесені до банків та небанківських фінансових установ .

Відповідно до п. 2-1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб встановлено, що відкриті торги - це спосіб продажу майна (активів), за якого переможцем (покупцем) стає учасник, що відповідає конкурсним умовам, запропонував за майно (активи) найвищу ціну та взяв на себе виконання конкурсних зобов`язань, а для об`єктів цивільних прав, обмежених в обороті, - також може мати зазначене майно у власності чи на підставі іншого речового права та має відповідні ліцензії і дозволи.

Таким чином, ПАТ Банк Фінанси та Кредит мало право реалізовувати вимоги на електронних торгах будь-яким організаціям, в тому числі без статусу банку або фінансової установи з посиланням на п.2-1 ч. 1 ст. 2 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , оскільки: спосіб продажу спірного майна відповідає пункту 5.11 Положенню про виведення неплатоспроможного банку з ринку, яке затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24 березня 2016р. №388; спірне майно не є обмеженим в обороті, а тому відповідні ліцензії і дозволи не є обов`язковими для набувача права грошової вимоги.

З огляду на що, доводи апеляційної скарги ПП Ріал про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить ст.ст. 512, 1054 ЦК України, так як для вказаних правовідносин характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа підлягають відхиленню, як безпідставні.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ПП Ріал має право звертатися з позовом про визнання недійсним договору, учасником якого підприємство не було, то вони відхиляються колегією суддів, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Таким чином предметом судового розгляду можуть бути лише вимоги сторони щодо захисту її порушених невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів, за результатами розгляду якого суд має й визначити, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого вона звернулася до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Зважаючи на викладене, правом на оскарження договору володіє виключно або його сторона, або особа, чиї права або інтереси порушені таким договором. Враховуючи те, що позивач не є стороною оспорюваного ним правочину, єдиною підставою для його вимоги щодо визнання такого договору недійсним в судовому порядку є доведення факту порушення його прав і законних інтересів даним договором. Зважаючи на те, що відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора виключно в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав; згідно зі ст. 518 ЦК України, боржник має право висувати проти вимог нового кредитора ті самі заперечення, що і до вимог первісного кредитора; згідно ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, а тому оскаржуваний договір жодним чином не може впливати на обсяг прав, свобод та інтересів боржника у зобов`язанні.

Викладене також відповідає висновкам Верховного Суду, які містяться в постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 522/18180/15-ц (провадження № 61-35785св18).

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції безпідставно було відмовлено йому у задоволенні його клопотання про витребування доказів не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки правом апеляційного оскарження такої ухвали від 11.11.2019 позивач не скористався, та така ухвала набрала законної сили.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну оцінку та не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Під час установлення зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи.

Враховуючи, те що апеляційна скарга залишається без задоволення, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції. Судовий збір за подання апеляційної скарги слід покласти на особу, яка подала апеляційну скаргу. Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у апеляційному суді.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Ріал відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопад 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2020 року.

Суддя-доповідач

Судді: