Постанова

від 22.12.2020 по справі 761/20317/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 761/20317/18

провадження № 61-15309св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - приватне підприємство Ріал ,

відповідачі: ОСОБА_1 , публічне акціонерне товариство Банк Фінанси та Кредит ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий Олексій Сергійович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу директора приватного підприємства Ріал Борисовця Владислава Віталійовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва,

у складі судді Волошина В. О., від 11 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Шахової О. В.,

Вербової І. М., Саліхова В. В., від 23 вересня 2020 року.

Короткий зміст позову та його обґрунтування

У травні 2018 року приватне підприємство Ріал (далі - ПП Ріал ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит (далі - ПАТ Банк Фінанси та Кредит , банк), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий О. С., про визнання договору про відступлення прав вимоги недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31 липня 2007 року між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ПП Ріал був укладений кредитний договір на суму 350 тис. грн, з метою забезпечення виконання зобов`язань за яким між сторонами було укладено договір іпотеки та договори поруки. 23 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ПАТ Банк Фінанси та Кредит укладено договір про відступлення права вимоги, за яким ОСОБА_1 передано право грошової вимоги до боржника ПП Ріал . Позивач вважав, що в оспорюваному договорі ПАТ Банк Фінанси та Кредит виступило клієнтом, а ОСОБА_1 - фактором, тому укладений між ними договір відповідає ознакам факторингу. ПП Ріал зазначало, що на час укладення оспорюваного договору ОСОБА_1 не підтвердила свого права здійснювати фінансові операції, а ПАТ Банк Фінанси та Кредит не перевірило наявності такого права.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати недійсним укладений 23 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ПАТ Банк Фінанси та Кредит договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповненнями до нього від 31 липня 2007 року

№ 120-07/МБ, укладеним між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ПП РІАЛ , за іпотечним договором від 31 липня 2007 року, укладеним між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ПП Ріал , за договором поруки від 31 липня

2007 року № 01-120-07/МБ, укладеним між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_2 , за договором поруки від 31 липня 2007 року

№ 02-120-07/МБ, укладеним між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О. С. за реєстровим № 2608.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 11 листопада 2019 року позов ПП Ріал залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не наділений правом на оскарження оспорюваного договору, оскільки не є його стороною та внаслідок укладення оспореного договору обсяг прав та обов`язків позивача не змінюється. Разом з тим, районний суд вважав, що оскаржуваний договір є договором відступлення прав вимоги, а не договором факторингу, тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Також суд першої інстанції зазначив, що до правовідносин сторін підлягають застосуванню положення Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року апеляційну скаргу ПП Ріал залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 листопада 2019 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому , що у правовідносинах сторін оспорюваного договору відсутні елементи договору факторингу, оскільки факту фінансування під відступлення права грошової вимоги не встановлено, а навпаки, встановлено факт набуття права вимоги. Також суд апеляційної інстанції послався на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), відповідно до якого учасниками договору відступлення права вимоги можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи. На думку суду апеляційної інстанції, ПАТ Банк Фінанси та Кредит уповноважено реалізовувати право вимоги на електронних торгах будь-яким організаціям, в тому числі без статусу банку, або фінансової установи на підставі пункт 2-1 частини першої статті 2 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , оскільки спосіб продажу спірного майна відповідає положенням пункту 5.11 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 14 вересня 2012 року № 1581/21893. Суд апеляційної інстанції зазначив, що спірне майно не є обмеженим в обороті, а тому відповідні ліцензії і дозволи не є обов`язковими для набувача права грошової вимоги.Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, а тому оспорюваний договір не може впливати на обсяг прав, свобод та інтересів боржника у зобов`язанні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі директор ПП Ріал Борисовець В. В. просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 11 листопада

2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня

2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) та від 11 вересня 2018 року у справі

№ 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) (пункт 1 частини другої

статті 389 ЦПК України), а також необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд апеляційної інстанції не перевірив доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції не розглянув клопотання позивача про участь у справі у режимі відеоконференції та здійснив розгляд справи без участі позивача та його представника. Заявник вказує, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки зобов`язанням, які виникли на підставі кредитного договору, притаманний спеціальний

суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. Також посилається на безпідставне та формальне відхилення судом першої інстанції його клопотання про витребування доказів. Наголошує на тому, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 23 серпня 2019 року у справі № 487/2727/18 ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову про стягнення з позивача на її користь заборгованості за кредитним договором з посиланням на те, що фізична особа не наділена правом надавати фінансові послуги, а тому вона не набула права вимоги до боржника за кредитним договором.

У визначений судом строк відзиви на касаційну скаргу не надійшли

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31 липня 2007 року між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ПП Ріал було укладено кредитний договір № 120-07/МБ, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 350 тис. грн, а позичальник зобов`язався повернути банку отримані кошти до 30 листопада 2022 року та сплатити за користування кредитом проценти в розмірі 18 % річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 31 липня 2007 року між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та

ПП Ріал було укладено іпотечний договір, згідно якого останнє передало в іпотеку банку нерухоме майно - комплекс по АДРЕСА_1 .

31 липня 2007 року з метою забезпечення виконання умов кредитного договору від 31 липня 2007 року № 120-07/МБ між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 01-120-07/МБ. Того ж дня було укладено договір поруки № 02-120-07/МБ між ВАТ Банк Фінанси та Кредит та ОСОБА_3 .

Відповідно до постанови Правління Національного банку України

від 17 грудня 2015 року № 898 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ Банк Фінанси та Кредит виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 18 грудня 2015 року прийнято рішення № 230 Про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ Банк Фінанси та Кредит і делегування повноважень ліквідатора банку , відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ Банк Фінанси та Кредит .

У межах процедури продажу активів банку, що ліквідується, 22 вересня 2017 року були проведені електронні торги, результати яких оформлені протоколом № UA-EA-2017-09-08-000085-b (номер лоту Q81118b12340).

Зі змісту вказаного протоколу слідує, що до складу лоту віднесене право вимоги за кредитним договором № 120-07/МБ від 31 липня 2007 року, укладеним юридичною особою (забезпечення - комплекс будівель, а саме: адміністративна будівля, площею 903,3 кв. м, та відкритий склад по АДРЕСА_1 . Договори поруки, укладені з фізичними особами). Переможець -

ОСОБА_1 . Оператор - Центральна Універсальна Біржа.

23 жовтня 2017 року на підставі протоколу електронних торгів між

ОСОБА_1 та ПАТ Банк Фінанси та Кредит був укладений договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, відповідно до умов якого банк відступає шляхом продажу ОСОБА_1 належні банку права вимоги банку до позичальника, іпотекодавця та поручителя, зазначені у додатку 1 до цього договору. Додаток 1 до вищевказаного договору включає реєстр договорів: кредитний договір від 31 липня 2007 року № 120-07/МБ, сторона договору (боржник) - ПП Ріал ; іпотечний договір від 31 липня 2007 року, сторона договору (іпотекодавець) - ПП Ріал ; договір поруки від 31 липня 2007 року

№ 01-120-07/МБ, сторона договору (поручитель) - ОСОБА_2 ; договір поруки № 02-120-07/МБ від 31 липня 2007 року, сторона договору (поручитель) - ОСОБА_3 . Договір від 23 жовтня 2017 року посвідчений приватним нотаріусом Малим О. С. та зареєстрований в реєстрі за № 2608. Відповідно до витягу № 101147043 від 23 жовтня 2017 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки іпотекодержателем є ОСОБА_1 щодо комплексу по АДРЕСА_1 .

Згідно пункту 1.2 договору про відступлення права вимоги від 23 жовтня 2017 року його сторони визначили, що жодне з положень вказаного договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором.

Відповідно до пункту 2.2 цього договору розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у додатку № 1 до цього договору

(1 276 001,07 грн). Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора відповідно до цього договору у обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги.

Згідно пункту 4.1 договору про відступлення права вимоги від 23 жовтня

2017 року за відступлення права вимоги за основними договорами відповідно до цього договору новий кредитор сплачує банку грошові кошти у сумі 246 060 грн (ціна визначена за результатами електронних торгів).

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства (стаття 650 ЦК України).

До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (частина п`ята статті 655 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України ).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України Про банки і банківську діяльність , у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, з прийняттям на себе ризику виконання таких вимог і прийом платежів.

Частиною першою статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

У відповідності до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права слідує, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.

Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань , які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Зазначений висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) з посиланням на постанову від 11 вересня 2018 року у справі 909/968/16 (провадження № 12-97гс18).

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг . Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 ЦК України зумовлює його недійсність.

Вказані вище правові висновки підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20).

У той же час процедура припинення банку як юридичної особи проводиться у порядку, передбаченому Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб № 4452-VI , і ця процедура здійснюється з метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Наслідками початку процедури ліквідації банку, які передбачені статтею 46 спеціального Закону, є, зокрема, завершення банківської діяльності банку закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; настання строку виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) тощо .

Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п`яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду.

При проведенні процедури ліквідації банку Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює відчуження активів та/або зобов`язань банку.

Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі.

Для проведення відкритих торгів на підставі договору може залучатися організатор торгів - юридична особа, яка відповідно до установчих документів має право проводити торги (стаття 51 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ).

Пунктом 5.11 глави 5 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року № 2, яке є спеціальним нормативним актом, що визначає умови реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури (в редакції, яка діяла до 21 листопада 2016 року), було унормовано, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21 листопада 2016 року № 2526 Про внесення змін до Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку у пункті 5.11 глави 5

розділу V цього Положення виключені слова між фінансовими установами (банками та небанківськими фінансовими установами, які відповідно до своїх установчих документів та ліцензій мають право надавати кредити, крім кредитних спілок) .

Отже, пунктом 5.11 розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку у редакції, чинній на момент проведення електронних торгів з продажу активів ПАТ Банк Фінанси та Кредит , передбачено, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували наявність правових підстав для визнання оспореного правочину, укладеного між сторонами спору, недійсним.

Договір відступлення прав вимоги було укладено 23 жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ПАТ Банк Фінанси та Кредит (який перебуває в стані ліквідації) за результатами проведення 22 вересня 2017 року електронних торгів з продажу активів банку, що ліквідується.

Згідно пункту 1.2 договору про відступлення права вимоги від 23 жовтня 2017 року його сторони визначили, що жодне з положень цього договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору, не вважаються та не можуть вважатися фінансуванням банку новим кредитором.

Положення нормативно-правових актів, якими врегульовано процедуру ліквідації банку, допускають продаж майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання на конкурсних засадах будь-яким організаціям, у тому числі без статусу банку або фінансової установи.

При цьому, враховуючи відкликання Національним банком України 17 грудня 2015 року банківської ліцензії ПАТ Банк Фінанси та Кредит , а також наслідки початку процедури ліквідації банку й цілі цієї процедури, обмеження прав фізичних осіб на участь у торгах з продажу прав вимоги банку законодавством не визначені.

В той же час Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених Законом.

Положення Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та прийняті на його виконання нормативно-правові акти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, які не містять заборони щодо придбання фізичними особами майна неплатоспроможного банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, є пріоритетними щодо інших нормативних актів України.

Вказаний висновок узгоджується із висновками, висловленими у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 910/4816/18,

від 18 листопада 2020 року у справі № 295/3588/14-ц та від 16 грудня

2020 року у справі № 640/14873/19.

Доводи позивача про невідповідність висновків судів попередніх інстанцій правовим висновкам, викладеним у наведених вище постановах Великої Палати Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки у цій справі (на відміну від справ № 909/968/16, № 465/646/11 , судові рішення у яких ухвалені Великою Палатою Верховного Суду) спірний договір відступлення прав вимоги за кредитним договором був укладений у процедурі примусової ліквідації банку, порядок проведення якої регулюється спеціальними нормами.

Отже підстави для визнання недійсним договору від 23 жовтня 2017 року про відступлення права вимоги за кредитним договором з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповненнями до нього, за іпотечним договором, за договорами поруки відсутні.

Вимог про визнання недійсним протоколу електронних торгів

№ UA-EA-2017-09-08-000085-b від 22 вересня 2017 року (номер лоту Q81118b12340) позивач не заявляв.

Посилання касаційної скарги на порушення судом першої інстанції норм процесуального права не впливає на правильність висновків судів попередніх інстанцій та не може бути підставою для скасування оскаржених судових рішень.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій, з яким погодився суд апеляційної інстанції, норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу директора приватного підприємства Ріал Борисовця Владислава Віталійовича залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва, від 11 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович