Постанова

від 21.11.2019 по справі 753/15439/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/15439/19 Головуючий 1 інстанція- Трусова Т.О.

Проваження № 22-ц/824/14916/2019 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.

П О С Т А Н О В А

іменем України

21 листопада 2019 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Савченка С.І.,

суддів Мережко М.В., Верланова С.М.,

за участю секретаря Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду м.Києва від 03 жовтня 2019 року про забезпечення виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя таза зустрічним ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання сім`єю, визнання права особистої власності та поділ мйна подружжя,-

в с т а н о в и в:

Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 20 грудня 2018 року у вказаній справі частково задоволена заява ОСОБА_2 про забезпечення виконання рішення суду. Ухвалено накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 .

Не погоджуючись із ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту і неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи. Скарга мотивована упередженістю суду у складі судді Трусової Т.О., якій було заявлено обгрунтований відвід, оскільки заяву ОСОБА_2 не було у встановленому законом порядку розподілено через автоматизовану систему документообігу суду. Порушено принцип безсторонності суду. Коцюба О.М. та його представник були позбавлені можливості ознайомитися із заявою та подати на неї заперечення та бути присутніми при її розгляді. Судом порушено вимоги процесуального закону, який передбачає можливість вирішення питання про забезпечення виконання судового рішення лише на стадії винесення судового рішення, що відповідає приписам ч.7 ст.265 ЦПК України. Висновки суду про неможливість забезпечити виконання рішення у спосіб передбачений Законом України Про виконавче провадження є хибними та незрозумілими. Суд не звернув уваги, що ОСОБА_2 посилаючись у заяві про забезпечення виконання рішення суду на ризик переоформлення присудженого ОСОБА_1 майна на користь третіх осіб, не долучила доказів на підтвердження цього, як і не надала доказів уникнення виконання судового рішення з боку ОСОБА_1

- 2 -

ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законну і обгрунтовану ухвалу про забезпечення виконання рішення суду, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Ліщенко Т.М. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримала, просила задоволити та скасувати ухвалу Дарницького районного суду м.Києва як незаконну.

ОСОБА_2 та її представник адвокат Шилков В.О. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність і обгрунтованість судової ухвали та відсутність підстав для її скасування.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Зазначеним вимогам оскаржувана судова ухвала не відповідає.

Судом встановлено, що рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 04 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року, частково задоволено первісний позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 . Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділено ОСОБА_1 та визнано за ним право власності на нежитлову будівлю А та складське приміщення Б , розташовані по АДРЕСА_2 вартістю 1976316,60 грн. та квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 1028289,50 грн., з одночасним припиненням права власності на зазначену квартиру ОСОБА_2 . В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділено ОСОБА_2 та визнано за нею право власності на квартиру АДРЕСА_3 , вартістю 1941506 грн. та автомобіль KIA Sportаge 2012 року випуску, р.н. НОМЕР_1 , вартістю 380000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію різниці вартості часток майна подружжя в розмірі 341550,05 грн., половину вартості відчужених не в інтересах сім`ї автомобілів Audi А6 р.н. НОМЕР_2 в розмірі 401026,50 грн. та Opel Vivaro р.н. НОМЕР_3 в розмірі 96768,50 грн., половину вартості корпоративних прав у ТОВ Арктіка плюс в розмірі 100000 грн. та у ТОВ Укр оптіма в розмірі 60000 грн. та судовий збір 9446, 66 грн., а усього 1008791,71 грн.

Скасовано арешт об`єктів нерухомого та рухомого майна, накладений ухвалами Дарницького районного суду м. Києва від 14 вересня 2016 року та від 8 грудня 2016 року.

24 вересня 2019 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про забезпечення виконання судового рішення, яка мотивована тим, що ОСОБА_1 упродовж розгляду справи неодноразово здійснював дії щодо умисного приховування спільного майна, що стало підставою для накладення арештів ухвалою суду від 08 грудня 2016 року. Вказує, що в даний час до ОСОБА_1 застосовано запобіжні заходи згідно ст.181 КК України в рамках досудового розслідування у справі № 752/886/19 у Голосіївському районному суді м.Києва і

- 3 -

існує великий ризик швидкого переоформлення ним усього майна на користь третіх осіб, що у свою чергу унеможливить виконання судового рішення у частині сплати на її користь грошових коштів у розмірі 1008791,71 грн.

Відповідно до положень ч.6 ст.431 ЦПК України за заявою особи, на користь якої ухвалено рішення, суд з метою забезпечення виконання рішення суду може вжити заходів, передбачених статтею 150 цього Кодексу.

Будь-яких інших положень, які б визначали форму і зміст заяви про забезпечення виконання рішення суду, умови та правила застосування таких заходів, порядок розгляду заяви процесуальний закон не містить.

За таких обставин з огляду на те, що спірні відносини не врегульовані законом, апеляційний суд відповідно до приписів ч.9 ст.10 ЦПК України застосовує закон, який регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а саме - відносини щодо забезпечення позову.

Згідно ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно, а згідно ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Аналіз змісту ч.6 ст.431 ЦПК України з урахуванням положень ст.ст.149, 150 ЦПК України, дає підстави для висновку, що, вирішуючи питання про забезпечення виконання рішення суду, суд має здійснити оцінку обгрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності доводів заявника щодо вжиття заходів забезпечення; дотримання при цьому збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення і змістом судового рішення, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Також, суд має оцінити доводи заявника про вжиття заходів забезпечення виконання судового рішення з урахуванням того, що виконання судового рішення відбувається у порядку, визначеному Законом України Про виконавче провадження , і суд не дублює та не виконує функцій виконавця. Тобто суд, в тому числі має з`ясувати, чи є перешкоди заявнику у виконанні рішення суду згідно вказаного закону, якщо є, то які і в чому вони полягають, та чи тягнуть вони необхідність забезпечення судом виконання судового рішення.

Задовольняючи частково заяву ОСОБА_2 ,суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що рішення суду в даній справі набрало законної сили лише 18 вересня 2019 року і до виконання не зверталося, а тому забезпечити його виконання у спосіб, передбачений Законом України Про виконаче провадження неможливо.

При цьому суд виходив з того, що з урахуванням стягнутої із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації у розмірі 1008791,71 грн. належним і достатнм інструментом забезпечення виконання рішення суду буде арешт квартири АДРЕСА_1 вартістю 1028289,50 грн.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, поскільки вони не грунтуються на матерілах справи та вимогах закону і є передчасними.

Посилання суду в ухвалі на неможливість забезпечення виконання судового рішення у спосіб, передбачений Законом України Про виконавче провадження , як підставу вжиття

- 4 -

заходів забезпечення виконання, надумані та безпідставні.

З матеріалів справи вбачається, що після апеляційного перегляду і набрання рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 04 лютого 2019 року законної сили, цивільна справа повернута до суду першої інстанції 01 жовтня 2019 року, що стверджується відміткою суду (т.4 а.с.154).

На момент постановлення судом оскаржуваної ухвали, тобто станом на 03 жовтня 2019 року, ні копії судового рішення, ні виконавчі листи сторонам у справі, в тому числі ОСОБА_2 щодо стягнення із ОСОБА_1 на її користь компенсації у розмірі 1008791,71 грн.,не видавалися. Відповідно ОСОБА_3 не подавала до державної виконавчої служби чи приватного виконавця виконавчий лист для його виконання, який у свою чергу не повертався їй без прийняття до виконання згідно положень ч.4 ст.4 Закону України Про виконавче провадження .

Отже, на момент постановлення судом оскаржуваної ухвали у суду були відсутні будь-які об`єктивні докази і дані щодо неможливості виконання судового рішення у відповідності із Законом України Про виконавче провадження , що у свою чергу свідчить про необгрунтованість висновків суду.

Окрім того, накладаючи арешт на квартиру АДРЕСА_1 , суд не врахував обставин справи, з яких вбачається, що дана квартира придбана за договором купівлі-продажу від 30 травня 2015 року на ім`я ОСОБА_2 про що зазначено у рішенні суду.

При цьому, вирішуючи спір і здійснюючи поділ подружнього майна, суд виділив вказану квартиру ОСОБА_1 , припинивши на неї право власності ОСОБА_2 .

Згідно п.1 ч.1 ст.2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.2 ст.3 цього Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації , а згідно ч.4 ст.3 цього Закону будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону.

За таких обставин для відчуження ОСОБА_1 даної квартири, на що посилається ОСОБА_2 у заяві, він має вчинити ряд юридичних дій, зокрема подати необхідні документи державному реєстратору для припинення права власності заявниці на квартиру та реєстрацію на своє ім`я права власності на квартиру із внесенням відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отримати необхідні витяги і лише після цього може існувати імовірна можливість відчуження ОСОБА_1 цієї квартири на користь третіх осіб.

Задовольняючи заяву, суд не врахував, що рішення суду не зверталося до виконання, на даний час вказана квартира зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 , що підтвердили сторони в судовому засіданні, а відтак відчуження її ОСОБА_1 , на що посилається у заяві ОСОБА_2 , в принципі неможливе до оформлення ним права власності на цю квартиру.

Окрім того, накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 взагалі позбавляє ОСОБА_1 можливості виконати рішення суду і зареєструвати за собою дану квартиру на праві власності і як наслідок унеможливлює виконання судового

- 5 -

рішення, що суперечить положенням ст.124 Конституції України та ст.18 ЦПК України про те, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Наведене у свою чергу свідчить про передчасність та помилковість висновків суду про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення виконання судового рішення.

Доводи ОСОБА_2 про те, що в даний час у відношенні ОСОБА_1 застосовано запобіжні заходи згідно ст.181 КК України в рамках досудового розслідування у справі № 752/886/19 у Голосіївському районному суді м.Києва і накладено арешт на його майно, а тому вона заперечує проти реєстрації за ним права власності на квартиру, бо це може перешкодити виконанню судового рішення щодо сплати коштів у розмірі 1008791,71 грн. колегія суддів відхиляє як такі, що суперечать закону з викладених вище підстав.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає матерілам справи, не грунтується на вимогах закону і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_3 про вжиття заходів забезпечення виконання рішення суду.

Відмовляючи у задоволенні заяви колегія суддів виходить із недоведеності викладених у заяві доводів, а саме щодо існування ризику відчуження ОСОБА_1 майна на користь третіх осіб.

При цьому колегія суддів враховує, що ОСОБА_3 у встановленому законом порядку отримала виконавчі листи по справі, за якими відкрите виконавче провадження, що заявниця та її представник підтвердили в судовому засіданні. А відтак виконавець має повне кололо здійснення усіх повноважень, передбачених Законом України Про виконавче првадження , для виконання судового рішення, в тому числі шляхом накладення арешту на майно ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити.

Ухвалу Дарницького районного суду м.Києва від 03 жовтня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення виконання судового рішення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді: