Ухвала

від 19.11.2019 по справі 920/926/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

м. Суми

19.11.2019 Справа № 920/926/19 Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участю секретаря судового засідання Галашан І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/926/19

за позовом: фізичної особи-підприємця Кацяри Яни Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ),

до відповідача: Сумської міської ради (майдан Незалежності, буд. 2, м. Суми, 40030, ідентифікаційний код 23823253),

про поновлення договору оренди землі та визнання недійсним рішення

представники сторін:

позивача: Кацяра Я.А., паспорт серії НОМЕР_2 виданий Ковпаківським РВСМУ України в Сумській області 15.12.1998,

відповідача: Парфененко М.С. за довіреністю б/н від 28.12.2018.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просить суд:

1) Визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 03 липня 2013 року, про що в державному реєстрі прав вчинено запис 27 серпня 2013 року за № 2263000:

Додаткова угода до Договору оренди земельної ділянки від 03 липня 2013 року, про що в державному реєстрі прав вчинено запис 27 серпня 2013 р. № 2263000.

Сумська міська рада, від імені територіальної громади міста Суми, що іменується в подальшому - Орендодавець, в особі міського голови міста Суми ОСОБА_1 , що проживає в АДРЕСА_2 , який діє у відповідності до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та Постанови Сумської міської виборчої комісії Сумської області від 16 листопада 2015 року № 89 Про підсумки голосування та результати виборів, обраного Сумського міського голову в єдиному одномандатному виборчому окрузі , з однієї сторони, та Кацяра Яна Анатоліївна (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), що іменується у подальшому - Орендар, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , (паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Ковпаківським РВ СМУ УМВС України в Сумській області 15 грудня 1998 року), з іншої сторони, домовились про наступне:

1. Частину першу пункту 2.2 розділу 2 Умови надання земельної ділянки викласти у новій редакції, а саме:

Договір укладається строком до двадцять четвертого квітня дві тисячі двадцять третього року. .

2. Всі інші умови договору оренди земельної ділянки від 03 липня 2013 року, про що в державному реєстрі прав вчинено запис 27 серпня 2013 року за № 2263000, залишити без змін.

3. Рішення суду про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 03 липня 2013 року, про що в державному реєстрі прав вчинено запис 27 серпня 2013 року за № 2263000, є невід`ємною частиною договору оренди земельної ділянки.

4. Додаткова угода набуває чинності з моменту набрання рішенням суду законної сили.

5. Після набуття додатковою угодою чинності, протягом 10 робочих днів, вчинити дії по внесенню відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

ОРЕНДОДАВЕЦЬ

Сумська міська рада

м. Суми, м. Незалежності, 2, Код ЄДРПОУ 23823253

ОСОБА_1

ОРЕНДАР

Кацяра Яна Анатоліївна

АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1

Кацяра Я.А.

2) Визнати недійсним рішення Сумської міської ради від 26 вересня 2018 року № 3859-МР Про відмову Кацярі Я.А. у поновлені договору оренди земельної ділянки за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 25 .

3) Стягнути з Сумської міської ради на користь Кацяри Яни Анатоліївни (п/р НОМЕР_3 , Банк ПАТ Приватбанк , м. Суми, МФО 337546, ШН НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 3842,00 грн. (судовий збір).

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 25 квітня 2018 року і по теперішній час продовжує користуватися орендованою земельною ділянкою після закінчення строку дії договору, належно виконуючи свої обов`язки за відсутності заперечень відповідача протягом одного місяця після закінчення дії договору, що у відповідності до частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі , дає підстави для його поновлення на той самий строк і на тих самих умовах. Відповідачем вимоги частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі не виконано, не надано позивачеві відповіді у встановлені Законом строки, чим порушено права позивача як орендаря, а також права фізичної особи-підприємця, на належне ведення господарської діяльності. Прийняття відповідачем рішення про відмову у поновленні договору оренди землі після 24.04.2018 є незаконним, оскільки Закон вимагає врегулювання подальших правовідносин шляхом укладення додаткової угоди про поновлення оренди землі в обов`язковому порядку.

Також позивач звертає увагу суду на те, що наявність у позивача статусу підприємця, зареєстрованого у порядку визначеному законом, є достатньою підставою для розгляду договорів, в яких такий статус не відображений, оскільки фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому, правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності. Як зазначає позивач, маючи статус фізичної особи-підприємця, нерухоме майно, в тому числі і земельна ділянка, має реєструватися за нею, як за фізичною особою.

У відзиві на позовну заяву № 455/19 юр від 24.10.2019 представник відповідача проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись те, що в матеріалах справи відсутні докази використання позивачем земельної ділянки за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 25, кадастровий номер 5910136300:01:008:0027, площею 74 кв.м. після закінчення дії договору оренди земельної ділянки. Також представник відповідача зазначає, що розгляд заяви позивача та підготування проекту рішення про відмову в поновленні договору оренди земельної ділянки потребувало значного часу, і підготувати в строк до 24.05.2018 проект зазначеного рішення відповідач був не в змозі.

У судовому засіданні 19.11.2019 позивачка підтримала позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.11.2019 заперечив проти позову повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини та оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі з огляду на наступне.

Статтею 1 Конституції України встановлено, що Україна проголошується правовою державою і, як будь-яка правова держава, гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи в Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у т.ч. міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статі 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11.09.1997, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя, згідно із стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), вважається здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Правоздатністю пред`являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду вважається право подання позову до суду, наділеного повноваженнями розглядати питання фактів і прав, щодо конкретного спору з метою постановлення рішення, що матиме обов`язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі ЛеКонт, Ван Левен і Де Мейєр проти Бельгії , заяви № 6878/75, 7238/75).

Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з положеннями частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною другою статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч. 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

За змістом частин першої - третьої Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва-підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

У вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір - господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України, людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю та за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Тобто, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та ін. передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому, правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з частиною першою статті 128 цього ж Кодексу, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 ГК України.

За приписами частини першої статті 58 ГК України, суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

Набуття статусу підприємця не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи. Натомість, згідно з частиною восьмою статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Отже, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах як суб`єкт господарювання та чи можна визначити ці правовідносини як господарські.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 Цивільного кодексу України). Тобто, фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати її для здійснення підприємницької діяльності.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва від 27.02.2004 Кацяра Яна Анатоліївна зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 02.03.2013 громадянкою Кацярою Яною Анатоліївною придбано у власність нежитлове приміщення - взуттєву майстерню по АДРЕСА_4 Суми, загальною площею 32,7 кв.м.

03.07.2013 між громадянкою Кацярою Яною Анатоліївною, як фізичною особою, та відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки, про що в державному реєстрі прав вчинено запис 27.08.2013 за № 2263000, загальною площею 0,0074 га, кадастровий номер - 5910136300:01:008:0027, по вул. Харківська, 25 у м. Суми (категорія - землі житлової та громадської забудови).

Дослідивши вищезазначені договір купівлі-продажу нежитлового приміщення та договір оренди земельної ділянки, суд встановив, що позивачкою вчинено ці правочини як фізичною особою - громадянином, а не фізичною особою-підприємцем, в статусі якого вона перебувала на момент укладення нею цих договорів.

Згідно пояснень позивачки, наданих у судовому засіданні, наразі вищезазначене приміщення нею не використовується у господарській діяльності.

Судом прийнято до уваги, що чинне законодавство не виділяє такого суб`єкта права власності як ФОП та не містить норм щодо права власності ФОП, а лише встановлює, що останній відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Отже, суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому, правовий статус ФОП не впливає на правовий режим майна, що перебуває у власності фізичної особи.

Суд зауважує, що орендарем земельної ділянки, на якій розміщене нежитлове приміщення, й про поновлення якого на підставі ч.6 ст. 33 ЗУ "Про оренду землі" та про оскарження рішення відповідача про відмову поновити відповідний договір, просить позивачка є Кацяра Я.А. як фізична особа.

Наявність у позивачки статусу підприємця не може свідчити про те, що з моменту державної реєстрації (як фізичної особи-підприємця) вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і щодо купівлі-продажу нерухомого майна та оренди земельної ділянки.

Суд звертає увагу, що поновлення договору оренди на підставі ч.6 ст. 33 ЗУ "Про оренду землі" є фактично подовження дії такого договору без зміни його умов та сторін, включаючи статус сторони як фізичної або фізичної особи-підприємця.

Також судом враховано, що громадянка Кацяра Яна Анатоліївна, саме як фізична особа, вже зверталась із вимогою про зобов`язання вчинити дії, а саме укласти Сумську міську раду в особі її Голови додаткову угоду про поновлення цього ж договору оренди земельної ділянки від 03.07.2013, але з підстав реалізації переважного права на його укладення, посилаючись на положення ст. 33 ЗУ "Про оренду землі", також посилаючись на неправомірність рішення Сумської міської ради від 26 вересня 2018 року № 3859-МР, в порядку цивільного судочинства. Так, рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11.03.2019 в справі № 591/3345/18 в задоволенні зазначених позовних вимог відмовлено. Постановою Сумського апеляційного суду від 04.06.2019 в даній справі апеляційну скаргу Кацяри Яни Анатоліївни відхилено, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11.03.2019 - залишено без змін.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Частиною другою статті 231 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Дослідивши викладені вище обставини, суд дійшов висновку про те, що у спір даній справі підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина третя статті 231 ГПК України).

Згідно з приписами частини четвертої та п`ятої статті 231 ГПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

В той же час, відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України Про судовий збір , сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи викладене, оскільки матеріали справи не містять клопотання позивачки про повернення суми сплаченого судового збору за подання даного позову, судом не здійснюється розподіл судових витрат при постановленні даного судового рішення, але суд звертає увагу позивачки на те, що вона має право звернутись до суду з окремим письмовим клопотанням про повернення сплаченої суми судового збору за звернення до господарського суду з цією позовною заявою, про що має бути постановлено ухвалу.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 231 та статтями 233, 234, 235, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження у справі № 920/926/19.

2. Роз`яснити позивачу, що даний спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

3. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення.

4. Ухвала може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду у строки та в порядку, встановлені статтями 253-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повну ухвалу складено 22 листопада 2019 року.

Суддя Ю.А. Джепа