Постанова

від 21.01.2020 по справі 920/926/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" січня 2020 р. Справа№ 920/926/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Іоннікової І.А.

секретар судового засідання: Білоус О.О.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 21.01.2020,

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кацяри Яни Анатоліївни

на ухвалу Господарського суду Сумської області від 19.11.2019

у справі №920/926/19 (суддя Джепа Ю.А.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Кацяри Яни Анатоліївни

до Сумської міської ради

про поновлення договору оренди землі та визнання недійсним рішення,

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець Кацяра Яна Анатоліївна (далі, позивачка або ФОП Кацяра Я.А.) звернулась до Господарського суду Сумської області з позовом до Сумської міської ради (далі, відповідач або Рада) про визнання укладеної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 03 липня 2013 року, про що в державному реєстрі прав вчинено запис 27 серпня 2013 року за №2263000, та визнання недійсним рішення Сумської міської ради від 26 вересня 2018 року №3859-МР Про відмову Кацярі Я.А. у поновлені договору оренди земельної ділянки за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 25 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка з 25 квітня 2018 року і по теперішній час продовжує користуватися орендованою земельною ділянкою після закінчення строку дії договору, належно виконуючи свої обов`язки, за відсутності заперечень відповідача протягом одного місяця після закінчення дії договору, що у відповідності до частини 6 статті 33 Закону України Про оренду землі дає підстави для його поновлення на той самий строк і на тих самих умовах. Відповідачем вимоги частини 6 статті 33 Закону України Про оренду землі не виконано, не надано позивачеві відповіді у встановлені Законом строки, чим порушено права позивачки як орендаря, а також права фізичної особи-підприємця на належне ведення господарської діяльності. Прийняття відповідачем рішення про відмову у поновленні договору оренди землі після 24.04.2018 є незаконним, оскільки Закон вимагає врегулювання подальших правовідносин шляхом укладення додаткової угоди про поновлення оренди землі в обов`язковому порядку.

Також позивачка звертає увагу суду на те, що наявність у неї статусу підприємця, зареєстрованого у порядку, визначеному законом, є достатньою підставою для розгляду договорів, в яких такий статус не відображений, оскільки фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому, правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності. Як зазначає позивачка, маючи статус фізичної особи-підприємця, нерухоме майно, в тому числі і земельна ділянка, має реєструватися за нею, як за фізичною особою.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 19.11.2019 закрито провадження у справі №920/926/19 на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України. Роз`яснено позивачу, що даний спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Ухвала суду мотивована тим, що орендарем земельної ділянки, на якій розміщене нежитлове приміщення, й про поновлення якого на підставі частини 6 статті 33 Закону України Про оренду землі та про оскарження рішення відповідача про відмову поновити відповідний договір, просить позивачка, є Кацяра Я.А. , як фізична особа. Наявність у позивачки статусу підприємця не може свідчити про те, що з моменту державної реєстрації (як фізичної особи-підприємця) вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема, і щодо купівлі-продажу нерухомого майна та оренди земельної ділянки.

Не погодившись із прийнятою ухвалою, 04.12.2019 (про що свідчить відбиток поштового штемпеля на конверті) Фізична особа-підприємець Кацяра Яна Анатоліївна звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати ухвалу Господарського суду Сумської області від 19.11.2019 у справі №920/926/19 та передати справу №920/926/19 на розгляд суду першої інстанції.

Узагальнені доводи апеляційної скарги позивачки зводяться до того, що укладений між Кацярою Яною Анатоліївною та Радою Договір оренди земельної ділянки від 03 липня 2013 року є господарським зобов`язанням у розумінні статей 173, 174 Господарського процесуального кодексу України.

На думку скаржника, наявність істотної умови надання в оренду земельної ділянки за спірним договором (пункт 2.1. Договору), наявність на час укладення Договору оренди землі і на час звернення до суду відомостей із державного реєстру про перебування Кацяри Яни Анатоліївни у статусі фізичної особи-підприємця, наявність офіційно внесених відомостей про місце провадження господарської діяльності із єдиною поштовою адресою, як у Договорі купівлі-продажу нежитлового приміщення, так і у спірному договорі оренди землі - спростовують висновки суду першої інстанції щодо відсутності у Кацяри Яни Анатоліївни статусу підприємця в даних правовідносинах.

У тексті апеляційної скарги скаржником порушено також клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Сумської області від 19.11.2019 у справі №920/926/19.

Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до частини 1 статті 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2019 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кацяри Яни Анатоліївни у справі №920/926/19 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Скрипки І.М., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2019 у справі №920/926/19 поновлено Фізичній особі-підприємцю Кацярі Яні Анатоліївні пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Сумської області від 19.11.2019 у справі №920/926/19. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Кацяри Яни Анатоліївни на ухвалу Господарського суду Сумської області від 19.11.2019 у справі №920/926/19. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кацяри Яни Анатоліївни на ухвалу Господарського суду Сумської області від 19.11.2019 у справі №920/926/19 на 21.01.2020.

08.01.2020 представник відповідача через відділ автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів подав клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2020 №09.1-08/69/20 у зв`язку із перебуванням судді Скрипки І.М., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2020 справу №920/926/19 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.01.2020 прийнято апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кацяри Яни Анатоліївни на ухвалу Господарського суду Сумської області від 19.11.2019 у справі №920/926/19 до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А.; клопотання Сумської міської ради про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено; призначено справу №920/926/19 до розгляду в режимі відеоконференції на 21.01.2020.

10.01.2020 від Ради через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просив суд залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржену ухвалу суду без змін. Відповідач у відзиві наголосив на тому, що оскільки Кацяра Я.А . придбала нерухоме майно та уклала договір оренди земельної ділянки під ним як фізична особа, та як встановлено судом першої інстанції наразі не використовує його у господарській діяльності, оскаржувана ухвала суду є обґрунтованою та законною.

У судове засідання 21.01.2020, яке проводилось у режимі відеоконференції, з`явився представник Ради (у Господарському суді Сумської області).

Представник позивачки у судове засідання 21.01.2020 не з`явився, водночас, у пункті 3 прохальної частини апеляційної скарги ФОП Кацяра Я.А. просила суд розглядати апеляційну скаргу без її участі за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи те, що у матеріалах справи наявні належні докази повідомлення позивачки про дату, час та місце проведення судового засідання у даній справі, а саме повідомлення про вручення поштового відправлення, а також враховуючи клопотання позивача про розгляд справи у її відсутності, колегія суддів ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні 21.01.2020, оскільки згідно з частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржену ухвалу суду без змін.

У судовому засіданні 21.01.2020 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суд апеляційної інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, дійшов висновку щодо відсутності підстав для скасування ухвали Господарського суду Сумської області від 19.11.2019 у даній справі та відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Кацяри Яни Анатоліївни з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Частиною 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (частина 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України)

Згідно з приписами частини 4 та 5 статті 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для закриття апеляційного провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.

Статтею 1 Конституції України встановлено, що Україна проголошується правовою державою і, як будь-яка правова держава, гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи в Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у т.ч. міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11.09.1997, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя, згідно із стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), вважається здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Правоздатністю пред`являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду вважається право подання позову до суду, наділеного повноваженнями розглядати питання фактів і прав, щодо конкретного спору з метою постановлення рішення, що матиме обов`язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі ЛеКонт, Ван Левен і Де Мейєр проти Бельгії , заяви № 6878/75, 7238/75).

Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з положеннями частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

За змістом частин 1-3 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва-підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Отже, у вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини і відповідний спір - господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 Господарського кодексу України.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України, людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 Цивільного кодексу України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю та за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з частиною першою статті 128 цього ж Кодексу, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 Господарського кодексу України.

За приписами частини 1 статті 58 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

Колегія суддів наголошує, що набуття статусу підприємця не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи. Натомість, згідно з частиною 8 статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Отже, фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах як суб`єкт господарювання та чи можна визначити ці правовідносини як господарські.

Згідно з частиною 1 статті 318 Цивільного кодексу України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. А відповідно до останньої учасниками цивільних відносин визнаються: фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави й інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 325 Цивільного кодексу України суб`єктами права приватної власності є фізичні і юридичні особи. Вони можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина 1 статті 320 Цивільного кодексу України). Тобто, фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати її для здійснення підприємницької діяльності.

Частиною 2 статті 2 Земельного кодексу України визначено, що суб`єктами земельних відносин є: громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. А відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (частина 2 статті 93 Земельного кодексу України).

Отже, надання у власність або оренду земельної ділянки не залежить від наявності у фізичної особи статусу підприємця.

Таким чином, цивільні права й обов`язки фізичної особи, зокрема право власності та право оренди земельної ділянки, набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №910/19687/17.

Судом у даній справі встановлено, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 27.02.2004 Кацяра Яна Анатоліївна зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 02.03.2013 громадянкою Кацярою Яною Анатоліївною придбано у власність нежитлове приміщення - взуттєву майстерню по вул. Харківська, 25 у м. Суми, загальною площею 32,7 кв.м.

03.07.2013 між громадянкою Кацярою Яною Анатоліївною , як фізичною особою, та відповідачем укладено договір оренди земельної ділянки, про що в державному реєстрі прав вчинено запис 27.08.2013 за № 2263000, загальною площею 0,0074 га, кадастровий номер - 5910136300:01:008:0027, по вул. Харківська, 25 у м. Суми (категорія - землі житлової та громадської забудови). Відповідно до пункту 2.2. Договору оренди земельної ділянки його укладено на строк до 24.04.2018.

Дослідивши вищезазначені договір купівлі-продажу нежитлового приміщення та договір оренди земельної ділянки, укладення додаткової угоди про поновлення якого є, зокрема, предметом спору в даній справі, суд першої інстанції вірно встановив, що позивачкою вчинено ці правочини як фізичною особою - громадянином, а не фізичною особою-підприємцем, в статусі якого вона перебувала на момент укладення нею цих договорів.

Як зазначено в оскаржуваній ухвалі, згідно пояснень позивачки, наданих у судовому засіданні, наразі вищезазначене приміщення, придбане нею згідно договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 02.03.2013, не використовується у господарській діяльності. До апеляційної скарги доказів на спростування даної обставини не додано.

При цьому, посилання позивачки в апеляційній скарзі на те, що згідно Витягу з реєстру платників єдиного податку місцем провадження господарської діяльності є, серед іншого, вул. Харківська, 25 у м. Суми, не свідчить безумовно про факт здійснення позивачкою господарської діяльності за вказаною адресою станом на дату звернення до суду із позовом у даній справі.

Судом першої інстанції правомірно зазначено, що чинне законодавство не виділяє такого суб`єкта права власності як ФОП та не містить норм щодо права власності ФОП, а лише встановлює, що останній відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Отже, суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому, правовий статус ФОП не впливає на правовий режим майна, що перебуває у власності фізичної особи.

Суд зауважує, що орендарем земельної ділянки, на якій розміщене нежитлове приміщення, й про поновлення якого на підставі частини 6 статті 33 Закону України Про оренду землі та про оскарження рішення відповідача про відмову Кацярі Я.А. поновити відповідний договір, просить позивачка, є Кацяра Я.А. , як фізична особа.

Наявність у позивачки статусу підприємця не може свідчити про те, що з моменту державної реєстрації (як фізичної особи-підприємця) вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і щодо купівлі-продажу нерухомого майна та оренди земельної ділянки.

Крім того, суд звертає увагу, що поновлення договору оренди на підставі частини 6 статті 33 Закону України Про оренду землі є фактично подовженням дії такого договору без зміни його умов та сторін, включаючи статус сторони як фізичної особи або фізичної особи-підприємця.

Також судом враховано, що громадянка Кацяра Яна Анатоліївна , саме як фізична особа, вже зверталась із вимогою про зобов`язання вчинити дії, а саме укласти Сумську міську раду в особі її Голови додаткову угоду про поновлення цього ж договору оренди земельної ділянки від 03.07.2013, але з підстав реалізації переважного права на його укладення, посилаючись на положення статті 33 Закону України Про оренду землі , також посилаючись на неправомірність рішення Сумської міської ради від 26 вересня 2018 року № 3859-МР, в порядку цивільного судочинства. Так, рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11.03.2019 в справі №591/3345/18 в задоволенні зазначених позовних вимог відмовлено. Постановою Сумського апеляційного суду від 04.06.2019 в даній справі апеляційну скаргу Кацяри Яни Анатоліївни відхилено, а рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11.03.2019 - залишено без змін.

Отже, спірні правовідносини, з огляду на фактичні обставини справи та підстави заявленого позову, виникли між позивачкою саме як фізичною особою - суб`єктом земельних відносин, а не як суб`єктом підприємницької діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Таким чином, дослідивши викладені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що у спір даній справі підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства, а провадження у справі №920/926/19 підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Кацяри Яни Анатоліївни є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала Господарського суду Сумської області від 19.11.2019 про закриття провадження у справі підлягає залишенню без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 255, 269, 270, 271, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Кацяри Яни Анатоліївни на ухвалу Господарського суду Сумської області від 19.11.2019 у справі №920/926/19 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Сумської області від 19.11.2019 у справі №920/926/19 залишити без змін.

Матеріали справи №920/926/19 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 27.01.2020.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

І.А. Іоннікова