Постанова

від 21.11.2019 по справі 923/223/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2019 року м. ОдесаСправа № 923/223/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Мишкіної М.А., Богатиря К.В.

при секретарі - Лук'ященко В.Ю.

за участю представників:

від позивача: Хромченко О.С., Ляшко О.В.

від 1 відповідача: Станінець Д.В.

від 2 відповідача: Берьозка Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Комунального підприємства "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради

на рішення господарського суду Херсонської області від 11.06.2019, суддя в І інстанції Закурін М.К., повний текст якого складено 12.06.2019 в м. Херсоні

у справі № 923/223/19

за позовом: Комунального підприємства "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради

до відповідачів:

1. Управління комунальної власності Херсонської міської ради,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Таврійський"

про визнання недійсним договору оренди

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 Комунальне підприємство Таврійський виконавчого комітету Херсонської міської ради звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до Управління комунальної власності Херсонської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю Керуюча компанія Таврійський про визнання недійсним договору оренди комунального майна міської територіальної громади № 1996 від 12.07.2018, укладеного між відповідачами.

В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на те, що укладення між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради та ТОВ "Керуюча компанія "Таврійський" під час провадження у справі про банкрутство без погодження з розпорядником майна КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради спірного договору оренди комунального майна, раніше внесеного до статутного капіталу позивача, порушує права та охоронювані законом інтереси останнього, суперечить вимогам ч. 8 ст. 22 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та ч. 2 ст. 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна та є підставою для визнання його недійсним в силу статей 203, 215 ЦК України.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 11.06.2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що органом управління позивача на час укладення спірного договору був його директор. Станом на час укладення спірного договору оренди (12.07.2018) позивач не володів речовими правами на майно, яке передане в оренду. Положення частини 8 статті 22 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та частини 2 статті 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна стосуються отримання погодження на оренду майна банкрута з розпорядником майна виключно органами управління підприємства, яким у даному випадку є директор підприємства, а не відповідач-1, який у розумінні цих статей не є органом управління підприємства , оскільки він є органом управління майном . Посилання позивача на недійсність спірного договору з підстав порушення частини 8 статті 22 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та частини 2 статті 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна є неправомірним, оскільки вони регулюють правовідносини щодо порядку дій органу управління підприємства , а не органу управління майном . За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не доведена недійсність оспорюваного договору, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Комунальне підприємство "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради у поданій до Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційній скарзі просить зазначене рішення господарського суду першої інстанції скасувати повністю і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Скаржник не погоджується із вказаним рішенням та вважає, що в процесі розгляду справи та при винесенні рішення господарським судом Херсонської області було неповно з'ясовані всі обставини, що мають значення для справи, зроблено висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права, а саме ст.8 Конституції України, ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. ст. 6, 23, 24, 63, 65, 78, 136, 144 Господарського кодексу України, ст. ст. 2, 7, 11, 236, 237, 277 Господарського процесуального кодексу України, ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна , ст. ст. 3, 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень .

У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі заперечують проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просять оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Відповідачі зазначають, що станом на час укладення спірного договору оренди (12.07.2018) позивач не володів речовими правами на майно, яке передане в оренду. Лише 19.11.2018 державним реєстратором Станіславської сільської ради Білозерського району Херсонської області Савченко К.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким визначено, що на праві господарського відання користувачем майна, в тому числі окремо розташованих будівель літ. О , Т , навісів літ. Ч , Ш , Щ , Ю , огорожі №1,2,3, що розташовані за адресою: м. Херсон, вул. Карбишева, буд. 19, є Комунальне підприємство Таврійський виконавчого комітету Херсонської міської ради.

Враховуючи відсутність такої державної реєстрації станом на момент укладення договору оренди комунального майна територіальної громади №1996 від 12.07.2018 року права скаржника укладенням даного договору оренди не було порушено, оскільки право господарського відання у нього виникло значно пізніше.

Майно, яке є об'єктом оренди, перебуває у комунальній власності територіальної громади міста на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.04.2010 №САС 266422, тому Управління комунальної власності Херсонської міської ради, будучи законним розпорядником вказаного майна у відповідності до вимог нормативних актів, правомірно уклало оспорюваний договір.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 12.10.2018, Комунальне підприємство "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради (м. Херсон, вул. Карбишева, 19) є комунальним підприємством, засновником якого є Херсонська міська рада, статутний фонд підприємства становить 1 730 358,76 грн.

20.03.2007 року виконавчим комітетом Херсонської міської ради було прийнято рішення № 178 "Про передачу з балансу Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш дім" на баланс Комунального підприємства "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради майна цілісного майнового комплексу КП "ЖЕО Суворовського району", яким вирішено ТОВ "Наш дім" передати з балансу, а КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради прийняти на баланс майно цілісного майнового комплексу КП "ЖЕО Суворовського району" та затверджено склад комісії з прийняття-передачі зазначеного майна цілісного майнового комплексу.

На виконання вказаного рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради за актом прийому-передачі від 29.03.2007 на баланс КП "Таврійський" було передано майно цілісного майнового комплексу балансовою вартістю 8 699 193,88 грн., у тому числі і нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Херсон, вул. Карбишева, 19, балансовою вартістю 1 438 581 грн., до складу якого входить також майно, яке є предметом спірного договору оренди.

Як вбачається з додатку до акту прийому-передачі від 29.03.2007 - інвентаризаційного опису по балансовому рахунку 103.2., до складу майна КП Таврійський було передано, зокрема, будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Херсон, вул. Карбишева, 19: Інв. №2630 База по вул. Карбишева, 19 (асфальтове мощення - 5753 кв.м); Інв. №2883 Навіс для сміттєвозів; Інв. №2952 Стоянка.

Усі зазначені будівлі та споруди на дату передачі на баланс КП "Таврійський", як об'єкти нерухомого майна зареєстровані не були.

04.09.2007 року Херсонською міською радою було прийнято рішення № 549 Про внесення змін до статутного фонду КП Таврійський виконавчого комітету Херсонської міської ради , яким вирішено внести зміни до статутного фонду КП Таврійський виконавчого комітету Херсонської міської ради за рахунок вартості майна цілісного майнового комплексу, залишкова вартість якого складає 1 730 358,76 грн, згідно з актом про передачу від ТОВ Наш дім до КП Таврійський виконавчого комітету Херсонської міської ради від 29.03.2007 (пункт 1); визначено розмір статутного фонду КП Таврійський виконавчого комітету Херсонської міської ради у сумі 1 730 358,76 грн (пункт 2).

На підставі зазначеного рішення Херсонської міської ради 14 серпня 2008 року було зареєстровано зміни до статуту КП "Таврійський".

Відповідно до статутних положень КП Таврійський виконавчого комітету Херсонської міської ради, засновником підприємства є територіальна громада міста Херсона в особі Херсонської міської ради; органом управління підприємством є управління житлового господарства Херсонської міської ради; майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди та інші цінності, передані засновником у господарське відання підприємству, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Статутний фонд підприємства утворюється Херсонською міською радою; майно підприємства перебуває у комунальній власності територіальної громади міста; джерелами формування майна підприємства є, зокрема, майно та інші цінності, передані йому засновником; підприємство забезпечує цільове використання закріпленого за ним майна; утримує на балансі майно, передане засновником, та здійснює його належну експлуатацію; забезпечує утримання майна власними силами; управління підприємством здійснює його керівник - директор, який призначається на посаду та звільняється з посади розпорядженням міського голови (п.п. 1.2, 1.5, 4.1, 4.2, 4.5, 5.2.2, 6.1, 6.2 статуту).

Таким чином, майно, передане на баланс КП "Таврійський" за актом прийому-передачі від 29.03.2007 та внесене до його статутного фонду рішенням Херсонської міської ради від 04.09.2007 № 549, перебуває у володінні та користуванні КП Таврійський на праві господарського відання.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.04.2010 будівлі та споруди, які розташовані за адресою: м. Херсон, вул. Карбишева, буд. 19, та складаються з: частина адміністративної будівлі літ А, площею 1046,1 м кв; будівля охорони літ И , площею 44,1 м кв; склад літ Р , площею 12,4 м кв; склад літ. У , площею 7,3 м кв; склад літ Ф , площею 10 м кв; склад літ. М , площею 50 м кв; навіс літ К ; навіс літ Н ; бокси літ. Д , площею 224,8 м кв; бокси літ. Л , площею 525,5 м кв; склад-майстерня літ П , площею 1312,9 м кв; склади літ Х , площею 321,7 м кв.; огорожа № 108, належать на праві власності Херсонській міській раді. Вказане свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради № 244 від 20.04.2010.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 161104688 від 26.03.2019 за адресою: м. Херсон, вул. Карбишева, 19, були зареєстровані будівлі і споруди: частина адміністративної будівлі літ А, площею 1046,1 м кв; будівля охорони літ И , площею 44,1 м кв; склад літ Р , площею 12,4 м кв; склад літ. У , площею 7,3 м кв; склад літ Ф , площею 10 м кв; склад літ. М , площею 50 м кв; навіс літ К ; навіс літ Н ; бокси літ. Д , площею 224,8 м кв; бокси літ. Л , площею 525,5 м кв; склад-майстерня літ П , площею 1312,9 м кв; склади літ Х , площею 321,7 м кв.; огорожа № 108. Державна реєстрація цього майна здійснена 21.05.2014 та у відомостях вказано, що майно є комунальною власністю та належить Херсонській міській раді.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 161104688 від 26.03.2019 за адресою: м. Херсон, вул. Карбишева, 19, зареєстрована автостоянка , складовими частинами якої є: будівля охорони літ. О , загальною площею 4,6 м кв, туалет Т , навіси літ. Ч , Ш , Щ , Ю та огорожа №№ 1, 2, 3. Державна реєстрація цього майна здійснена 05.02.2018 та у відомостях вказано, що майно є комунальною власністю та належить територіальній громаді міста Херсон в особі Херсонської міської ради.

У наступному, 19.11.2018 до Державного реєстру були внесені зміни, за змістом яких автостоянка , складовими частинами якої є: будівля охорони літ. О , загальною площею 4,6 м кв, туалет Т , навіси літ. Ч , Ш , Щ , Ю та огорожа №№ 1, 2, 3, зареєстрована на праві господарського відання за Комунальним підприємством Таврійський виконавчого комітету Херсонської міської ради, а власником є Херсонська міська рада.

Отже, право власності на "автостоянку", яка знаходиться за адресою: м. Херсон, вул. Карбишева, 19, станом до 19.11.2018 було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно за Херсонською міською радою, а з цієї дати здійснена державна реєстрація права господарського відання за Комунальним підприємством "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради та при цьому власником майна вказано Херсонську міську раду.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 09.02.2018 у справі № 923/1194/17 відкрито провадження у справі про банкрутство Комунального підприємства Таврійський виконавчого комітету Херсонської міської ради та введено процедуру розпорядження майном, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Дейнегу В.М. Процедура розпорядженням майном боржника тривала до 26.09.2018 та постановою господарського суду Херсонської області від 26.09.2018 у справі № 923/1194/17 вона була припинена, Комунальне підприємство "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру щодо банкрута та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Ляшко О.В.

Також судом установлено, що 12.07.2018 року між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Керуюча компанія Таврійський (орендар) було укладено договір № 1996 оренди комунального майна міської територіальної громади, згідно з п.п. 1, 11.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування окремо розташовані будівлі літ. О , Т , навіси Ч , Ш , Щ , Ю та огорожі №№ 1, 2, 3 за адресою: м. Херсон, вул. Карбишева, 19, для розміщення автостоянки, строком до 10.06.2021 року.

Вказане у даному договорі майно міської територіальної громади було передано орендареві від орендодавця за актом приймання-передачі від 12.07.2018.

За твердженням позивача, яке не спростовується відповідачами, передача вищевказаного майна в оренду здійснена без погодження з ним.

Як вбачається з Положення про управління комунальної власності Херсонської міської ради, затвердженого рішенням Херсонської міської ради від 28.11.2014 № 1589, управління комунальної власності Херсонської міської ради є виконавчим органом міської ради; від імені територіальної громади здійснює повноваження орендодавця щодо об'єктів, що належать до комунальної власності міської територіальної громади; має право укладати в установленому порядку договори (пункти 1.1, 3.1, 4.5.).

Предметом даного спору є вимога Комунального підприємства "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради визнати недійсним договір оренди комунального майна міської територіальної громади № 1996 від 12.07.2018, укладений між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Таврійський". Підставами для визнання оспорюваного договору оренди недійсним позивач вказує наступні обставини: укладення між відповідачами під час провадження у справі про банкрутство КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради без погодження з розпорядником майна боржника спірного договору оренди комунального майна, раніше внесеного до статутного капіталу позивача, порушує права та охоронювані законом інтереси останнього, суперечить вимогам ч. 8 ст. 22 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та ч. 2 ст. 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна , і є підставою для визнання його недійсним в силу статей 203, 215 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що органом управління позивача на час укладення спірного договору був його директор. Станом на час укладення спірного договору оренди (12.07.2018) позивач не володів речовими правами на майно, яке передане в оренду. Положення частини 8 статті 22 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та частини 2 статті 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна стосуються отримання погодження на оренду майна банкрута з розпорядником майна виключно органами управління підприємства, яким у даному випадку є директор підприємства, а не відповідач-1, який у розумінні цих статей не є органом управління підприємства , оскільки він є органом управління майном . Посилання позивача на недійсність спірного договору з підстав порушення частини 8 статті 22 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та частини 2 статті 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна є неправомірним, оскільки вони регулюють правовідносини щодо порядку дій органу управління підприємства , а не органу управління майном . За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не доведена недійсність оспорюваного договору, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками місцевого суду, оскільки вони зроблені без аналізу та врахування всіх даних, що містяться в матеріалах справи, та вимог закону, що регулює спірні правовідносини.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Статтею 162 ГПК України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог та викладення обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Як вказувалося вище, предметом даного спору є вимога позивача визнати недійсним договір оренди комунального майна міської територіальної громади на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України, 207 ГК України, за яким позивач не є стороною; обґрунтована дана вимога тим, що оспорюваний позивачем договір не відповідає вимогам чинного законодавства.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, згідно з якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір оренди комунального майна міської територіальної громади, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відповідно до ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, з урахування приписів статті 4 ГПК України, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Як правило, той чи інший спосіб захисту спрямований на відновлення порушених цивільних прав та (або) інтересів. При визнанні правочину недійсним потреба встановлення порушених цивільних прав та інтересів залежить від того, чи виконаний недійсний правочин. Тому якщо він виконаний або виконується, то слід встановлювати порушені права і (або) інтереси.

Позивач, як заінтересована особа, повинен довести, що 1) його права порушені договором і можуть бути відновленні саме внаслідок визнання спірного договору недійсним, 2) інтереси позивача можуть бути реалізовані, унаслідок чого він здатен буде набути прав.

Вимоги заінтересованої особи (не учасника правочину), яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає у тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на 04.09.2007 року майно, яке є об'єктом оренди за оспорюваним договором, перебувало на балансі позивача та було передано до його статутного фонду засновником Херсонською міською радою у господарське відання підприємству.

Статтею 66 ГК України визначено, що майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України.

Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.

Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законодавчими актами України.

Володіння і користування природними ресурсами підприємство здійснює в установленому законодавством порядку за плату, а у випадках, передбачених законом, на пільгових умовах.

Підприємство випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законодавства України.

Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

За змістом ст. 133 ГК України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Таким чином, "право господарського віддання" не є тотожним поняттю - права власності, оскільки перше є правовою формою реалізації права державної і комунальної власності спеціально створеними суб`єктами різних організаційно-правових форм, які у встановленому порядку набувають статусу юридичної особи. При цьому власником майна залишається держава або відповідна територіальна громада.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч.4 ст.182 ЦК України).

Так, Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, встановлює, що така державна реєстрація прав є обов`язковою. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (ч. 2 ст. 3 Закону, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За положеннями ч. 3 наведеної статті Закону, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, зокрема, якщо на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

На підставі матеріалів справи, а також положень статуту Комунального підприємства Таврійський виконавчого комітету Херсонської міської ради, суд апеляційної інстанції встановив, що майно, яке є об'єктом оренди за оспорюваним договором, на момент укладення цього договору, обліковувалося на балансі Комунального підприємства Таврійський виконавчого комітету Херсонської міської ради та було закріплене за ним на праві господарського відання.

Таке речове право у позивача виникло задовго до набрання чинності Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і не підлягало обов`язковій реєстрації. А тому, помилковим є висновок місцевого суду про те, що станом на час укладення спірного договору оренди (12.07.2018) позивач не володів речовими правами на майно, яке передане в оренду.

З цих же підстав колегією суддів не приймаються до уваги викладені у відзивах на апеляційну скаргу доводи відповідачів про те, що враховуючи відсутність такої державної реєстрації станом на момент укладення договору оренди комунального майна територіальної громади №1996 від 12.07.2018 року права позивача укладенням даного договору оренди не були порушені.

Таким чином, передача Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради вищевказаного майна в оренду без відома позивача та без погодження з ним беззаперечно порушує права позивача щодо володіння, користування і розпорядження цим майном, закріпленим за ним власником Херсонською міською радою на праві господарського відання.

За таких встановлених апеляційним судом обставин, колегія суддів вважає, що позивачем доведено за допомогою законодавчо встановлених засобів доказування, що його права порушені договором і можуть бути відновленні саме внаслідок визнання спірного договору оренди недійсним, і що інтереси позивача можуть бути реалізовані, унаслідок чого він здатен буде набути прав.

Відповідно до приписів ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Оскільки об'єктом оренди за оспорюваним договором оренди є майно комунальної власності, спірні правовідносини регулюються в тому числі і Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Згідно з статтею 2 вказаного Закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна" у разі порушення провадження у справі про банкрутство керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна подає орендодавцеві матеріали щодо оренди нерухомого майна, копію яких орендодавець у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає органу, уповноваженому управляти відповідним майном.

Частинами 1, 2 статті 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення наступної оптимальної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

Розпорядник майна - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду забезпечує здійснення процедури розпорядження майном.

За приписами ч. 8 ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна вчиняють правочини (укладають договори) щодо відчуження або обтяження нерухомого майна боржника, в тому числі його передачі в оренду, заставу, внесення зазначеного майна до статутного капіталу іншого підприємства або господарського товариства, розпорядження нерухомим майном боржника у будь-який інший спосіб.

Як вбачається з матеріалів справи, на запит ліквідатора арбітражний керуючий Дейнегіна В.М. повідомила, що в період виконання нею повноважень розпорядника майна КП "Таврійський" його керівник та орган управління боржником, яким є управління житлового господарства Херсонської міської ради, за погодженням правочинів та/або наданням згоди на прийняття рішень, наявність яких передбачено ч. ч. 5, 6, 8 ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до неї не звертались. Дейнегіною В.М. жодного погодження/згоди на вчинення правочинів (договорів) щодо розпорядження майном КП "Таврійський", в тому числі передачі в оренду, не надавалось.

Відтак, укладення договору оренди № 1996 від 12.07.2018 між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Таврійський" без погодження з розпорядником майна суперечить вимогам ч. 8 ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ч. 2 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що оспорюваний договір оренди комунального майна міської територіальної громади № 1996 від 12.07.2018 підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить вимогам ч. 8 ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ч. 2 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Колегія суддів не може погодитися із висновком місцевого суду про те, що посилання позивача на недійсність спірного договору з підстав порушення частини 8 статті 22 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та частини 2 статті 9 Закону України Про оренду державного та комунального майна є неправомірним, оскільки вони регулюють правовідносини щодо порядку дій органу управління підприємства , а не органу управління майном .

При цьому колегія суддів акцентує увагу на те, що у ситуації, коли позов заявлено в інтересах підприємства банкрута, з посиланням на норми Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , і відповідно вирішення цього спору стосується, крім сторін спору, інтересів великого кола осіб (кредиторів боржника) та має прямим наслідком розгляд питання зміни розміру ліквідаційної маси боржника, то, на переконання колегії суддів, крім принципу змагальності сторін суди повинні керуватися і принципом об'єктивної істини, який вимагає перевірки відповідності стверджень або заперечень сторін їх дійсній наявності чи відсутності стосовно існуючих об'єктивно речей, фактів, ідей (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.09.2018 у справі № 910/9741/13, від 15.01.2019 у справі № Б24/081-12, від 26.03.2019 у справі № 910/1739/18).

Так, як вже було зазначено вище, частиною 8 ст. 22 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом передбачено, що керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна вчиняють правочини (укладають договори) щодо: - відчуження або обтяження нерухомого майна боржника, в тому числі його передачі в оренду, заставу, внесення зазначеного майна до статутного капіталу іншого підприємства або господарського товариства, розпорядження нерухомим майном боржника у будь-який інший спосіб; - розпорядження у будь-який спосіб іншим майном боржника, балансова вартість якого становить понад один відсоток балансової вартості активів боржника, та укладання інших значних правочинів (договорів).

Отже, положення ч. 8 ст. 22 вказаного Закону повинні сприйматись з урахуванням того, що нею визначено обмеження, які вводяться в процедурі розпорядження майном виходячи з необхідності досягнення певної мети. Відповідь на питання - з якою метою вводяться такі обмеження, міститься в ч. 1 ст. 22 цього Закону, якою визначено суть поняття розпорядження майном в процедурі банкрутства, а саме під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення наступної оптимальної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

Таким чином, на розпорядника майна покладено контроль за збереженням та ефективним використанням майна боржника, для чого повноваження керівника та органів управління боржника щодо розпорядження майном боржника обмежено необхідністю погодження з розпорядником майна. Очевидно, що у ч. 8 ст.22 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом під органами управління маються на увазі всі органи, які мають повноваження здійснювати розпорядження майном боржника, інакше це положення Закону втрачає будь-який сенс.

Навіть конструкція наведеної норми дозволяє зробити висновок, що застосований в ній термін орган управління не є тотожним застосованому в ч.7 ст.78 ГК України, оскільки поняття керівник і органи управління розмежовано.

З наведених підстав посилання відповідачів на те, що при укладенні оспорюваного договору зазначені законодавчі положення Управлінням комунальної власності не було порушено, оскільки у нього не виникало обов'язку погоджувати з розпорядником майна укладення такого договору, колегією суддів також не приймається до уваги.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову місцевий господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до ст. 129, п. 4 ч. 1 ст. 282 ГПК України у зв'язку із скасуванням судового рішення місцевого суду та ухваленням нового рішення, підлягають перерозподілу і судові витрати, а саме підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 960,50 грн. та витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1440,75 грн., а всього 2401,25 грн. з кожного.

Також відповідно до ст. 126 ГПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції в сумі 5500 грн. з кожного, які підтверджені договором про надання правової допомоги від 22.03.2019 з додатком №1 до нього, рахунком-фактурою №001 від 08.04.2019 та банківською квитанцією від 02.05.2019 про сплату адвокатського гонорару в сумі 11 000грн.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради задовольнити.

Рішення господарського суду Херсонської області від 11 червня 2019 у справі № 923/223/19 скасувати.

Прийняти нове рішення. Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди комунального майна міської територіальної громади № 1996 від 12.07.2018р., укладений між Управління комунальної власності Херсонської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія" Таврійський".

Стягнути з Управління комунальної власності Херсонської міської ради (73003, м. Херсон, проспект Ушакова, 37, код ЄДРПОУ 37465469) на користь Комунального підприємства "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради (73000, м. Херсон, вул. Карбишева, 19, код ЄДРПОУ 34786387) 2 401,25 грн. витрат зі сплати судового збору та 5500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія" Таврійський" (73000, м. Херсон, вул. Комкова, 91-А, код ЄДРПОУ 40532477) на користь Комунального підприємства "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради (73000, м. Херсон, вул. Карбишева, 19, код ЄДРПОУ 34786387) 2 401,25 грн. витрат зі сплати судового збору та 5500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Доручити господарському суду Херсонської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 25.11.2019.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

Мишкіна М.А.