Постанова

від 12.02.2020 по справі 923/223/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 923/223/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Банаська О.О., Огородніка К.М.,

за участю секретаря судового засідання : Громак В.О.

за участю представника : КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради - адвоката Хромченко О.С. та ліквідатора- Ляшка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Управління комунальної власності Херсонської міської ради

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2019

у справі № 923/223/19

за позовом Комунального підприємства "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради

до 1. Управління комунальної власності Херсонської міської ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Керуюча компанія Таврійський

про визнання недійсним договору оренди,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради звернулося до Господарського суду Херсонської області з позовом до Управління комунальної власності Херсонської міської ради та ТОВ "Керуюча компанія "Таврійський" про визнання недійсним договору оренди комунального майна міської територіальної громади № 1996 від 12.07.2018, укладеного між відповідачами, як такого що вчинений з порушенням вимог законодавства.

Позов мотивовано тим, що за спірним правочином у тимчасове платне користування передано комунальне майно, яке раніше було внесеного до статутного капіталу позивача - КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради, проте укладаючи такий правочині відповідачами не було узгоджено з розпорядником майна позивача - КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради, щодо якого ухвалою суду від 09.02.2018 порушено провадження про банкрутство, а тому укладання оспорюваного договору оренди комунального майна порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, суперечить вимогам ч. 8 ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ч. 2 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", внаслідок чого наявні підстави для визнання цього правочину недійсним на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 11.06.2019 у справі № 923/223/19 (суддя Закурін М.К.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2019 у справі № 923/223/19 (судді : Бєляновський В.В., Богатир К.В., Мишкіна М.А.) рішення Господарського суду Херсонської області 11.06.2019 скасовано. Прийнято нове рішення про задоволення позову та визнано недійсним договір оренди комунального майна міської територіальної громади № 1996 від 12.07.2018, укладеного між Управління комунальної власності Херсонської міської ради та ТОВ "Керуюча компанія" Таврійський".

У касаційній скарзі Управління комунальної власності Херсонської міської ради просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2019 у справі № 923/223/19 скасувати, залишивши в силі рішення Господарського суду Херсонської області 11.06.2019.

Не погоджуючись з оскаржуваною постановою суду апеляційної інстанції щодо визнання недійсним оспорюваного правочину, скаржник посилається на неврахування апеляційним судом при вирішенні даного спору положень ст. 58 Конституції України, ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. 2 ст. 331 ЦК України, ч. 1 ст. 136 ГК України та п.1 ч. 1, ч. 6 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", тому на думку скаржника, суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки всім обставинам справи, що призвело до прийняття апеляційним судом неправильного рішення.

Крім того, у своїй касаційній скарзі відповідач- Управління комунальної власності Херсонської міської ради посилається на безпідставне застосування апеляційним господарським судом вимог ч. 8 ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ч. 2 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки, як вважає скаржник, на момент укладання спірного договору у позивача відсутнє було право господарського віддання на майно передане в оренду за цим правочином, а тому - Управління комунальної власності Херсонської міської ради не повинно було узгоджувати з розрядником майна позивача укладання оспорюваного договору.

До того ж, скаржник посилається на незастосування апеляційним господарським судом положень ч. 9 ст. 22, ч. 2 ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

У відзиві КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, як таку що прийнята з урахуванням всіх обставин справи та норм права.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 23.12.2019 для розгляду касаційної скарги Управління комунальної власності Херсонської міської ради у справі № 923/223/19 визначено колегію суддів у складі : Ткаченко Н.Г. - головуючий (доповідач), Банаська О.О., Огородніка К.М.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.01.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління комунальної власності Херсонської міської ради на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2019 у справі № 923/223/19 та призначено її розгляд у судовому засіданні на 12.02.2020 на 10:30 год.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., пояснення представника позивача та думку ліквідатора, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та доводи відзиву на касаційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, станом на 12.10.2018 Комунальне підприємство "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради (м. Херсон, вул. Карбишева, 19) є комунальним підприємством, засновником якого є Херсонська міська рада, статутний фонд підприємства становить 1 730 358,76 грн., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Судами обох інстанцій встановлено, що за рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради від 20.03.2007 № 178 "Про передачу з балансу ТОВ "Наш дім" на баланс КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради майна цілісного майнового комплексу КП "ЖЕО Суворовського району" було передано з балансу ТОВ "Наш дім", а КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради прийнято на баланс майно цілісного майнового комплексу КП "ЖЕО Суворовського району" та затверджено склад комісії з прийняття-передачі зазначеного майна ЦМК.

На виконання зазначеного рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради, за актом прийому-передачі від 29.03.2007 на баланс КП "Таврійський" було передано майно цілісного майнового комплексу балансовою вартістю 8 699 193,88 грн., зокрема, і нерухоме майно, яке знаходиться за адресою : м. Херсон, вул. Карбишева, 19, балансовою вартістю 1 438 581 грн., а саме : Інв. №2630 База по вул. Карбишева, 19 (асфальтове мощення - 5753 кв.м); Інв. №2883 Навіс для сміттєвозів; Інв. №2952 Стоянка.

Судами встановлено, що вказані вище будівлі та споруди на дату передачі на баланс КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради, як об`єкти нерухомого майна зареєстровані не були.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами обох інстанцій, що 04.09.2007 Херсонською міською радою було прийнято рішення № 549 "Про внесення змін до статутного фонду КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради", яким вирішено внести зміни до статутного фонду КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради за рахунок вартості майна цілісного майнового комплексу, залишкова вартість якого складає 1 730 358,76 грн., згідно з актом про передачу від ТОВ "Наш дім" до КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради від 29.03.2007" (п.1); визначено розмір статутного фонду КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради у сумі 1 730 358,76 грн. (п. 2).

Надалі, на підставі зазначеного рішення Херсонської міської ради, 14.08.2008 зареєстровано зміни до статуту КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами обох інстанцій, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26.04.2010 будівлі та споруди, за адресою: м. Херсон, вул. Карбишева, буд. 19, та складаються з: частина адміністративної будівлі літ "А, площею 1046,1 м кв; будівля охорони літ "И", площею 44,1 м кв; склад літ "Р", площею 12,4 м кв; склад літ. " У", площею 7,3 м кв; склад літ "Ф", площею 10 м кв; склад літ. "М", площею 50 м кв; навіс літ "К"; навіс літ "Н"; бокси літ. "Д", площею 224,8 м кв; бокси літ. "Л", площею 525,5 м кв; склад-майстерня літ "П", площею 1312,9 м кв; склади літ "Х", площею 321,7 м кв.; огорожа № 108, належать на праві власності Херсонській міській раді, при цьому свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради № 244 від 20.04.2010.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 161104688 від 26.03.2019 за адресою: м. Херсон, вул. Карбишева, 19, були зареєстровані будівлі і споруди: частина адміністративної будівлі літ "А, площею 1046,1 м кв; будівля охорони літ "И", площею 44,1 м кв; склад літ "Р", площею 12,4 м кв; склад літ. "У", площею 7,3 м кв; склад літ "Ф", площею 10 м кв; склад літ. "М", площею 50 м кв; навіс літ "К"; навіс літ "Н"; бокси літ. "Д", площею 224,8 м кв; бокси літ. "Л", площею 525,5 м кв; склад-майстерня літ "П", площею 1312,9 м кв; склади літ "Х", площею 321,7 м кв.; огорожа № 108. Державна реєстрація цього майна здійснена 21.05.2014 та у відомостях вказано, що майно є комунальною власністю та належить Херсонській міській раді.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 161104688 від 26.03.2019 за адресою: м. Херсон, вул. Карбишева, 19, зареєстрована "автостоянка", складовими частинами якої є: будівля охорони літ. "О", загальною площею 4,6 м кв, туалет "Т", навіси літ. "Ч", "Ш", "Щ", "Ю" та огорожа №№ 1, 2, 3. Державна реєстрація цього майна здійснена 05.02.2018 та у відомостях вказано, що майно є комунальною власністю та належить територіальній громаді міста Херсон в особі Херсонської міської ради.

Як встановлено судами обох інстанцій, 19.11.2018 до Державного реєстру були внесені зміни, за змістом яких "автостоянка", складовими частинами якої є: будівля охорони літ. "О", загальною площею 4,6 м кв., туалет "Т", навіси літ. "Ч", "Ш", "Щ", "Ю" та огорожа №№ 1, 2, 3, зареєстрована на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради, а власником є Херсонська міська рада.

Як встановлено судами, власності на "автостоянку", яка знаходиться за адресою : м. Херсон, вул. Карбишева, 19, станом до 19.11.2018 було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно за Херсонською міською радою, а з цієї дати здійснена державна реєстрація права господарського відання за КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради та при цьому власником майна вказано Херсонську міську раду.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ухвалою Господарського суду Херсонської області від 09.02.2018 у справі № 923/1194/17 відкрито провадження у справі про банкрутство КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради, введено процедуру розпорядження майном та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Дейнегу В.М., а 26.09.2018 постановою Господарського суду Херсонської області боржника -КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Ляшко О.В.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради (орендодавець) та ТОВ "Керуюча компанія "Таврійський" (орендар) укладено договір оренди комунального майна міської територіальної громади від 12.07.2018 № 1996, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування окремо розташовані будівлі літ. "О", "Т", навіси "Ч", "Ш", "Щ", "Ю" та огорожі №№ 1, 2, 3 за адресою: м. Херсон, вул. Карбишева, 19 , для розміщення автостоянки, строком до 10.06.2021.

За актом приймання-передачі від 12.07.2018 зазначене вище майно міської територіальної громади було передано орендареві - ТОВ "Керуюча компанія "Таврійський" від орендодавця - Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради.

Згідно Положення про управління комунальної власності Херсонської міської ради, затвердженого рішенням Херсонської міської ради від 28.11.2014 № 1589, управління комунальної власності Херсонської міської ради є виконавчим органом міської ради; від імені територіальної громади здійснює повноваження орендодавця щодо об`єктів, що належать до комунальної власності міської територіальної громади; має право укладати в установленому порядку договори (пункти 1.1, 3.1, 4.5.).

Предметом даного спору є вимога КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради про визнання недійсним договору оренди комунального майна міської територіальної громади № 1996 від 12.07.2018, укладеного між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради та ТОВ "Керуюча компанія "Таврійський", оскільки спірний правочин укладений між відповідачами щодо надання у платне тимчасове користування комунального майна, без попереднього узгодження з позивачем, а саме розпорядником майна боржника - КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради, так як це майно раніше внесено до статутного капіталу КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради, що порушує права та охоронювані законом інтереси останнього, та не відповідає вимогам ч. 8 ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ч. 2 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" .

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним спірного договору оренди комунального майна міської територіальної громади від 12.07.2018, виходив з наступного.

Як зазначає місцевий господарський суд, у період з 05.02.2018 по 19.11.2018 згідно з відомостями із Державного реєстру речових прав за позивачем - КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради, не було зареєстроване речове право на "автостоянку", а речові права у позивача виникли лише з моменту такої реєстрації, внаслідок чого станом на час укладення спірного правочину від 12.07.2018 КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради не володів речовими правами на майно, яке передане в оренду за оспорюваним правочином.

При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що положення ч. 8 ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ч. 2 ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" стосуються отримання погодження на оренду майна банкрута з розпорядником майна виключно органами управління підприємства, яким у даному випадку є директор підприємства, а не Управління комунальної власності Херсонської міської ради, яке у розумінні цих статей не є "органом управління підприємства", оскільки він є "органом управління майном", що не є тотожним, а тому посилання позивача на порушення зазначених вимог Закону при вчиненні спірного договору оренди є безпідставним, оскільки ці норми Закону регулюють правовідносини щодо порядку дій "органу управління підприємства", а не "органу управління майном".

З огляду на вище зазначене, господарський суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав, з якими закон пов`язує визнання недійсними спірного правочину, а тому відмовив у задоволені позову про визнання недійсним оспорюваного договору оренди комунального майна міської територіальної громади від 12.07.2018, укладеного між відповідачами, за недоведеності.

Апеляційний господарський суд скасовуючи зазначене рішення суду першої інстанції від 11.06.2019 та задовольняючи позов про визнання недійсним спірного правочину, виходи з такого.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Предметом даного спору є вимога позивача визнати недійсним договір оренди комунального майна міської територіальної громади на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, 207 ГК України, за яким позивач не є стороною; обґрунтована дана вимога тим, що оспорюваний позивачем договір не відповідає вимогам чинного законодавства.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Як правило, той чи інший спосіб захисту спрямований на відновлення порушених цивільних прав та (або) інтересів. При визнанні правочину недійсним потреба встановлення порушених цивільних прав та інтересів залежить від того, чи виконаний недійсний правочин. Тому якщо він виконаний або виконується, то слід встановлювати порушені права і (або) інтереси.

Позивач, як заінтересована особа, повинен довести, що 1) його права порушені договором і можуть бути відновленні саме внаслідок визнання спірного договору недійсним, 2) інтереси позивача можуть бути реалізовані, унаслідок чого він здатен буде набути прав.

Вимоги заінтересованої особи (не учасника правочину), яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає у тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Згідно ч. 1 ст. 66 ГК України, Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб`єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України ( ч. 2 ст. 66 ГК України).

За ч. 3 ст. 66 ГК України визначено, що цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об`єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього.

Відповідно до ч. 7 ст. 66 ГК України, держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Статтею 133 ГК України визначено, що основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб`єктів господарювання.

Так, за ч. 1 ст. 136 ГК України, право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Таким чином, "право господарського віддання" не є тотожним поняттю - права власності, оскільки перше є правовою формою реалізації права державної і комунальної власності спеціально створеними суб`єктами різних організаційно-правових форм, які у встановленому порядку набувають статусу юридичної особи. При цьому власником майна залишається держава або відповідна територіальна громада.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч.4 ст.182 ЦК України).

Так, Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, встановлює, що така державна реєстрація прав є обов`язковою. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (ч. 2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, зокрема, якщо на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, що п. п. 1.2, 1.5, 4.1, 4.2, 4.5, 5.2.2, 6.1, 6.2 статуту КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради, засновником підприємства є територіальна громада міста Херсона в особі Херсонської міської ради; органом управління підприємством є управління житлового господарства Херсонської міської ради; майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди та інші цінності, передані засновником у господарське відання підприємству, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Статутний фонд підприємства утворюється Херсонською міською радою; майно підприємства перебуває у комунальній власності територіальної громади міста; джерелами формування майна підприємства є, зокрема, майно та інші цінності, передані йому засновником; підприємство забезпечує цільове використання закріпленого за ним майна; утримує на балансі майно, передане засновником, та здійснює його належну експлуатацію; забезпечує утримання майна власними силами; управління підприємством здійснює його керівник - директор, який призначається на посаду та звільняється з посади розпорядженням міського голови.

Так, апеляційний суд встановивши, що оскільки за актом прийому-передачі від 29.03.2007 на баланс КП "Таврійський" передано майно, за адресою: м. Херсон, вул. Карбишева, 19 та надалі, згідно рішення Херсонської міської ради від 04.09.2007 № 549, спірне нерухоме майно внесено до його статутного фонду позивача у даній справі засновником Херсонською міською радою, тому станом з 04.09.2007 нерухоме майно, яке є об`єктом оренди за оспорюваним правочином від 12.07.2018 та на момент укладення цього договору, обліковувалося на балансі КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради та було закріплене за ним на праві господарського відання.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що речове право у позивача виникло задовго до набрання чинності Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а тому не підлягало обов`язковій реєстрації.

Враховуючи вище встановлене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що передача в оренду вказаного майна відповідачем- Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради, без відома позивача та без погодження з ним беззаперечно порушує права КП "Таврійський" виконавчого комітету Херсонської міської ради щодо володіння, користування і розпорядження цим майном, закріпленим за ним власником Херсонською міською радою на праві господарського відання.

Згідно ч. 1 ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

За ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду ( ч. 5 ст. 60 Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Частиною 2 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що у разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду у п`ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном, а у разі якщо:

- підприємство, його структурний підрозділ, щодо цілісного майнового комплексу якого надійшла заява про оренду, або ініціатор укладення договору оренди згідно із законодавством займають монопольне становище на ринку;

- внаслідок укладення договору оренди підприємець або група підприємців можуть зайняти монопольне становище на ринку;

- сумарна вартість активів або сумарний обсяг реалізації товарів (робіт, послуг), що належать об`єкту оренди та ініціаторові укладення договору оренди, перевищують показники, визначені законодавством, - також до органу Антимонопольного комітету України.

Орган Антимонопольного комітету України розглядає надіслані йому матеріали і протягом п`ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про можливість оренди та умови договору оренди. У разі порушення провадження у справі про банкрутство керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна подає орендодавцеві матеріали щодо оренди нерухомого майна, копію яких орендодавець у п`ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає органу, уповноваженому управляти відповідним майном.

Згідно ч. 5 статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", з моменту надходження до орендодавця заяви та проекту договору оренди цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу щодо такого майна підприємству забороняється здійснювати купівлю, продаж, передачу, обмін, надання в безоплатне користування, списання майна, придбання цінних паперів, одержання кредитів у розмірах, що перевищують середньорічний рівень за останні три роки. У разі якщо зазначені дії необхідні для ефективного функціонування підприємства, його структурного підрозділу, вони вчиняються з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За ч. 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 2 ст. 327 ЦК України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, проведення аналізу його фінансового становища, а також визначення наступної оптимальної процедури (санації, мирової угоди чи ліквідації) для задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів.

Розпорядник майна - фізична особа, яка відповідно до судового рішення господарського суду забезпечує здійснення процедури розпорядження майном.

Частино 8 статті 22 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна вчиняють правочини (укладають договори), щодо:

- відчуження або обтяження нерухомого майна боржника, в тому числі його передачі в оренду, заставу, внесення зазначеного майна до статутного капіталу іншого підприємства або господарського товариства, розпорядження нерухомим майном боржника у будь-який інший спосіб;

- одержання та видачі позик (кредитів), надання поруки, гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника;

- розпорядження у будь-який спосіб іншим майном боржника, балансова вартість якого становить понад один відсоток балансової вартості активів боржника, та укладання інших значних правочинів (договорів).

Враховуючи встановлене апеляційним судом та наведені вище норми права, касаційний господарський суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що Управління комунальної власності Херсонської міської ради не було наділено господарською компетенцією щодо розпорядження спірним майном, як орендодавця, на предмет здавання його в оренду третім особам, оскільки воно не вилучалося з повного господарського відання КП "Таврійський", при цьому враховуючи те, що судом 09.02.2018 порушено справу про банкрутство КП "Таврійський" та призначено розпорядника майна боржника, подальша передача нерухомого майна, яке перебувало у боржника на правах повного господарського відання, повинна відбуватися за рішенням місцевої ради, попередньо погодженим з розпорядником майна боржника, проте в даному випадку укладаючи спірний договір оренди від 12.07.2018, сторони спірного правочину не звертались до розпорядника майна боржника щодо погодження вчинення цього договору оренди , і це ними не заперечується, тому апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку, що укладення спірної угоди від 12.07.2018 відбулось з порушенням вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відтак, касаційний суд вважає, що оскільки орендоване майно було внесено до статутного капіталу боржника - КП "Таврійський", перебувало у його користуванні та володінні, а положеннями спеціального Закону про банкрутство прямо передбачена необхідність отримання дозволу розпорядника майна на укладення договору оренди нерухомого майна, яким володіє та користується боржник, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання спірного договору оренди від 12.07.2018, укладеного між відповідачами, недійсним.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 923/220/19.

Відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

У рішенні у справі "Сутяжник проти Росії" (заява № 8269/02) від 23.07.2009 Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму (правової чистоти), судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки.

Наведені Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради у касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваної постанови апеляційного суду, оскільки вони спростовуються встановленими судом апеляційної інстанції обставинами у справі та не доводять порушення або неправильного застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду не встановив фундаментальних порушень вимог закону апеляційним господарським судом при розгляді даного спору.

Таким чином, з урахуванням вище викладеного, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2019 у справі 23/223/19 постановлена у відповідності до фактичних обставин, з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Оскільки суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції не вбачається, судові витрати відповідно до ст.129 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) покладаються на заявника касаційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 300, 301, 314, 315, 317 ГПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Управління комунальної власності Херсонської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2019 у справі № 923/223/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя Ткаченко Н.Г.

Судді Банасько О.О.

Огороднік К.М.