Постанова

від 19.11.2019 по справі 404/330/19

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 листопада 2019 року м. Кропивницький

справа № 404/330/19

провадження № 22-ц/4809/1476/19

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючої судді Суровицької Л. В.,

суддів Авраменко Т. М., Черненка В. В.

секретар Лазаренко-Шаповалова В. В.,

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Шолух Світлана Григорівна,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представник ОСОБА_2 - адвокат Бем Юрій Юрійович,

представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Головатюк Сергій Анатолійович,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Бем Юрія Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 та заяву ОСОБА_3 про приєднання до апеляційної скарги на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 01 серпня 2019 рокуу складі судді Мохонько В. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

В обгрунтування позову зазначав, що 14 березня 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчений договір позики, згідно якого відповідач отримав у борг кошти в сумі 1 800 000 грн. та зобов`язався повернути до 15 листопада 2017 року. Дружина позичальника - ОСОБА_3 заявою, підпис на якій засвідчено приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Рижковою Т.В., від 14 березня 2017 року за реєстровим номером 112, дала згоду чоловіку на укладення договору позики грошей. Умовами договору позики передбачено, що якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики, він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми. Після виконання позичальником зобов`язання, позикодавець повинен передати йому примірник цього договору. Наявність у позикодавця після спливу терміну повернення грошей примірника цього договору є свідченням прострочення виконання позичальником свого зобов`язання. ОСОБА_2 не виконав умови договору позики, в зазначений у договорі строк не повернув отримані у позику грошові кошти. На його неодноразові звернення щодо повернення боргу, відповідач не реагує. У зв`язку з тим, що на момент укладення договору позики відповідач перебував у зареєстрованому шлюбі, а отримані у позику кошти були використані в інтересах сім`ї для будівництва житлового будинку, просив суд солідарно стягнути з відповідачів на його користь борг станом на 14 січня 2019 року з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних у сумі 2 076 586, 48 грн., з яких:1 800 000 грн. - основного боргу, три відсотки річних від простроченої суми боргу 62 877 грн., інфляційні витрати - 213 709,48 грн. (а.с. 3-4).

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 01 серпня 2019 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в сумі 1 800 000 грн., 62 877 грн. - три відсотки річних та 213 709, 48 грн. - інфляційних втрат. Розподілено судові витрати.

Суд мотивував рішення тим, що оскільки відповідачами не надано належних та допустимих доказів на підвердження повернення боргу за договором позики, позовні вимоги є обґрунтовані та доведені. Докази про те, що кошти були використані на особисті потреби відповідачем ОСОБА_2 , суду не надано (а.с.109 - 113).

В апеляційній скарзі адвокат Бем Ю.Ю., який діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка приєдналась до вказаної апеляційної скарги, просять скасувати рішення суду першої інстанції з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та відмовити у задоволенні позову.

Зазначають, що ОСОБА_2 позичив кошти у ОСОБА_1 в сумі 1 800 000 грн., про що було укладено договір позики, в якому передбачено термін повернення коштів - 15 листопада 2017 року. Відповідачем кошти повернуто в повному обсязі. Фактом погашення позики є розписка, підписана позивачем про отримання коштів від ОСОБА_2 в сумі 10 000 доларів США та 15 000 доларів США. Інфляційні та три відсотки річних були сплачені повністю, про що свідчать платіжні доручення від імені ОСОБА_3 від 16 липня 2018 року на суму 27 000 грн. та 14 серпня 2018 року на суму 80 000 грн.. Після сплати боргу, примірник договору позики позивач не повернув, а навпаки пред`явив до суду позов, що свідчить про зловживання позивачем своїм становищем Доводи позивача про те, що ОСОБА_2 має інші боргові зобов`язання перед ним, не підтверджено жодними доказами, а тому суд безпідставно не взяв до уваги вказані розписки про погашення боргу та платіжні доручення (а.с. 119-124, 150).

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 04 вересня 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі, 16 вересня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 06 листопада 2019 року на 11 годину (а.с. 133, 145).

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року прийнято заву ОСОБА_3 про приєднання до апеляційної скарги адвоката Бем Ю.Ю., який діє в інтересах ОСОБА_2 (а.с.152-153).

Ухвалою від 06 листопада 2019 року за клопотанням відповідача ОСОБА_2 відкладено розгляд справи на 13 листопада 2019 року та продовжено строк розгляду справи на п?ятнадцять днів (а.с.181,188-189). В судовому засіданні 13 листопада 2019 року оголошено перерву до 19 листопада 2019 року (а.с.202-203).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та безпідставною. Розписка на яку посилається відповідач, не є належним доказом повернення боргу, оскільки вона стосується повернення іншого боргу. Тим більше розписка міститься на клаптику паперу, який в цілому виді стосувався іншого боргу в доларах США, а не в гривнях за договором позики від 14 березня 2017 року, який посвідчено приватним нотаріусом. Крім того, сума зазначена в розписці жодним чином не співпадає з сумою боргу за договором позики від 14 березня 2017 року. Тому у нього підстав для повернення примірника оригіналу договору позики позичальнику не було (а.с. 139-140).

В судовому засіданні апеляційного суду, представник відповідачів підтримав доводи апеляційної скарги, а представник позивача заперечила проти цих доводів і просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідачів, пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Позикові відносини регулюються положеннями глави 71 ЦК України.

Частиною першою статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до частин першої, третьої статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 14 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Рижковою Т.В., зареєстровано в реєстрі за № 116.

Відповідно до пунту 1 договору позики, ОСОБА_1 , як позикодавець, передав у власність безвідсотково позичальникові ОСОБА_2 , строком до 15 листопада 2017 року грошові кошти у розмірі 1 800 000 грн. (один мільйон вісімсот тисяч гривень). ОСОБА_2 за умовами пункту 2 договору позики зобов?язався повернути позивачу таку саму суму грошових коштів до 15 листопада 2017 року в порядку та умовах, передбачених цим договором.

Договором передбачено, що позичальник вправі повернути позику як рівними, так і нерівними частками. Позичальник може повернути позичену грошову суму і раніше строку, зазначеного в пункті 1 цього договору, а ОСОБА_1 , зобов`язується прийняти борг частинами, а також раніше строку, передбаченого цим договором (пункт 3 договору).

Згідно пункту 6 договору, дружина позичальника - ОСОБА_3 заявою, підпис на якій засвідчено приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Рижковою Т.В., від 14 березня 2017 року за реєстровим №113, дає згоду чоловіку на укладення договору позики грошей.

Відповідно до пункту 8 договору, у разі якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики, він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Пунктом 9 договору визначено, що після виконання позичальником свого зобов`язання позикодавець повинен передати йому примірник цього договору. Наявність у позикодавця після спливу терміну повернення грошей примірника цього договору є свідченням прострочення виконання позичальником свого зобов`язання.

Відповідно до п. 18 договору, договір складено у двох примірниках, один із яких, викладений на спеціальному нотаріальному бланку, призначений для позикодавця, а інший - для зберігання у справах приватного нотаріуса (а.с.73).

За змістом положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК).

Принцип належного виконання полягає у тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Заперечуючи проти позову та на підтвердження виконання зобов`язання перед позивачем за договором позики, представник відповідача надав оригінал розписки від 26 грудня 2017 року, з якої вбачається, що ОСОБА_2 привіз суму 10 000 доларів США в рахунок оплати свого боргу. Залишок боргу складає по цій розписці 15 000 доларів США . 10 січня 2018 року передано 15 000 доларів США (а.с.74).

На підтвердження сплати інфляційних та трьох відсотків річних надано платіжне доручення № Р24А451080581А93439 від 16 липня 2018року, яким платник ОСОБА_3 здійснила переказ на картку ПриватБанку коштів на рахунок одержувача ОСОБА_1 в сумі 27 000 грн. (а.с. 59) та платіжне доручення № Р24А465016760А69979 від 14 серпня 2018 року, за яким ОСОБА_3 здійснила переказ на картку ПриватБанку коштів на рахунок одержувача ОСОБА_1 в сумі 80 000 грн. (а.с. 59).

За правилами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідачів солідарно на користь позивача заборгованості за договором позики, інфляційнихта трьох відсотків річних, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачами не надані належні, допустимі та достовірні докази на підтвердження своїх доводів про повне виконання грошових зобов?язань за нотаріально посвідченим договором позики, укладеним 14 березня 2017 року з позивачем.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч.2 статті 545 ЦК якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку (ч.3 ст.545 ЦК).

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (ч.4 ст.545 ЦК України).

Зміст наведених норм у сукупності свідчить про те, що прийняття виконання зобов`язання по поверненню позики підлягає документальному оформленню та відповідно до змісту пункту 9 укладеного сторонами договору позики має підтверджуватися передачею примірника договору позики позикодавцем позичальнику.

За умовами пунту 9 договору позики наявність у позикодавця після спливу терміну повернення грошей примірника цього договору є свідченням прострочення виконання позичальником свого зобов?язання.

Договір позики від 14 березня 2017 року, посвідчений нотаріально, на спеціальному бланку, знаходиться у позивача та наданий ним до матеріалів цивільної справи за його позовом до відповідачів про стягнення боргу за договором позики.

Отже, наявність боргового документа у позивача, як позикодавця, свідчить про наявність грошового зобов?язання позичальника та спростовує доводи відповідачів про повернення позики та грошових коштів за прострочення виконання грошового зобов?язання.

Розписка та платіжні доручення, надані відповідачами на підтвердження повернення позики, сплати інфляційних та трьох відсотків річних не є достовірними та належними доказами, що підтверджують виконання зобов?язань за договором позики та відсутність заборгованості перед позивачем, оскільки вказані документи не містять безспірних та достовірних відомостей про те, що грошові кошти в сумі 10 000 доларів США та 15 000 доларів США, на які посилаються відповідачі та 27 000 грн. і 80 000 грн. передавались в рахунок повернення боргу саме за договором позики від 14 березня 2017 року.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 1046 ЦК України позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Предметом договору позики, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були 1 800 000 гривень. Інший порядок визначення грошового зобов?язання, зокрема грошовий еквівалент у іноземній валюті, умовами договору позики не передбачено.

Доводи представника відповідачів про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 досягли згоди і погодили, що з поверненням 10 січня 2018 року 15 000 доларів США, підтвердженим підписом позивача на розписці, боргові зобов?язання вичерпані щодо основної суми позики, є безпідставними, такими, що не грунтуються на безспірних доказах.

Представник позивача пояснила в суді апеляційної інстанції, що сторони давно між собою знайомі, позивач неодноразово надавав відповідачам грошові кошти у позику, про що складались розписки. Розписка про передачу 26 грудня 2018 року та 10 січня 2018 року відповідно 10 000 доларів США та 15 000 доларів США стосувалась інших правовідносин з договору позики, зобов?язання по якому виконано, що підтверджується наявністю оригіналу розписки у ОСОБА_2 , проте це зобов?язання не стосувалось зобов?язання відповідачів за нотаріально посвідченим договором позики від 14 березня 2017 року.

Тягар доказування тих обставин, що позику повернуто кредитору, покладається на позичальника.

Наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно з положеннями статті 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

Суд першої інстанції відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінив докази, як кожен окремо, так і в їх сукупності та з урахуванням встановлених обставин справи, дійшов правильного і обґрунтованого висновку, що знаходження оригіналу договору позики у позикодавця свідчить про непогашення боргу позичальником перед ним.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. При цьому індекс інфляції та 3% річних від простроченої суми підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

Таке положення міститься у постанові Верховного суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2129цс16.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скразі та (або) відзиві на неї.

Розрахунок трьох відсотків річних з даної суми у розмірі 62877 грн. та інфляційні втрати у розмірі 213709,48 грн. за час прострочення виконання грошового зобов`язання, стягнення боргу солідарно з відповідачів, відповідачами в апеляційній скарзі не оскаржується, заперечується лише наявність будь-якої заборгованості за договором позики.

Разом з тим, апеляційним судом перевірено доводи позивача щодо розміру інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми.

Три проценти річних складають: 1800000х3х425 днів прострочки/365/100=62 877 грн.

Індекс інфляції за визначений позивачем період заборгованості з 16 листопада 2017 року по 14 січня 2019 року становить 112,66. Відповідно сума інфляційних втрат за вказаний період становить 227 880 грн.,що є більшим, ніж заявлено позивачем, але суд першої інстанції стягнув інфляційні в межах позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення або для зміни рішення суду.

Керуючись ст.268, ст. ст.375, 381-383,384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Бем Юрія Юрійовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 , до якої приєдналась ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 01 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 25 листопада 2019 року.

Головуюча суддя Л. В. Суровицька

Судді Т. М. Авраменко

В. В. Черненко