Постанова

від 12.01.2021 по справі 404/330/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 січня 2021 року

м. Київ

справа № 404/330/19

провадження № 61-16138св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 01 серпня 2019 року у складі судді Мохонько В. В. та постанову Кропивницького апеляційного суду

від 19 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Суровицької Л. В.,

Авраменко Т. М., Черненка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 14 березня 2017 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав грошові кошти у розмірі 1 800 000,00 грн, на строк до 15 листопада 2017 року.

На момент укладення договору позики, ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , яка надала письмову згоду чоловікові на укладення договору позики (пункти 5, 6 договору позики), а тому відповідно до частини четвертої статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначений договір створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Оскільки кошти були використані для будівництва житлового будинку, у ОСОБА_3 (дружини) виникає обов`язок щодо повернення взятих у борг коштів.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 у визначений договором строк зобов`язання щодо повернення грошових коштів не виконав, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь заборгованість за договором позики з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних у розмірі 2 076 586,48 грн.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 01 серпня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 2 076 586,48 грн, з яких: 1 800 000,00 грн - заборгованість за договором позики, 62 877,00 грн - три проценти річних, 213 709,48 грн - сума інфляційних втрат.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики підтверджені достатніми та допустимими доказами. Відповідно до частини третьої статті 545 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) наявність боргового документа у позивача підтверджує факт невиконання відповідачем зобов`язань за договором позики. Суд не прийняв до уваги надані ОСОБА_2 розписку від 26 грудня 2017 року та платіжні доручення на підтвердження виконання ним зобов`язань за договором позики, як належні докази, оскільки з них неможливо встановити чи дійсно вони складені на виконання зобов`язань за договором позики

від 14 березня 2017 року. Зважаючи на доведеність факту неналежного виконання позичальником зобов`язань за договором позики від 14 березня

2017 року, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення солідарно з боржника та його дружини, яка надала письмову згоду на отримання позики, заборгованості за договором позики, а також інфляційних втрат і трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , до якої приєдналася ОСОБА_3 , залишено без задоволення, рішення Кіровського районного суду

м. Кіровограда від 01 серпня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Відповідачі не надали суду достатніх, належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими вони обгрунтовували свої заперечення та доводи.

Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , у якій він просив скасувати рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда

від 01 серпня 2019 року і постанову Кропивницького апеляційного суду

від 19 листопада 2019 року, та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обгрунтована посиланнями на те, що суди попередніх інстанцій необгрунтовано відхилили надану ним на підтвердження виконання зобов`язань за договором позики розписку від 26 грудня 2017 року та платіжні доручення, як неналежні докази. Зокрема підтвердженням повернення коштів за договором позики від 14 березня 2017 року є розписка, підписана ОСОБА_1 про отримання від нього 10 000 та 15 000 доларів США. Інфляційні втрати та три проценти річних також сплачені у повному обсязі, про що свідчать платіжні доручення від імені ОСОБА_3 від 16 липня 2018 року на суму 27 000 грн та

від 14 серпня 2018 року на суму 80 000 грн. Однак, після сплати суми боргу, позивач не повернув примірник договору позики, а навпаки пред`явив до суду позов, що свідчить про зловживання ним своїм становищем. При цьому твердження позивача про наявність у нього інших боргових зобов`язань є необгрунтованими, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 , мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, а тому відсутні підстави для їх скасування. Необгрунтованими є посилання заявника на розписку, яка не є належним доказом повернення боргу, оскільки стосується повернення заборгованості за іншим зобов`язанням. При цьому сума зазначена в розписці жодним чином не співпадає з сумою заборгованості за договором позики від 14 березня 2017 року, а тому відсутні підстави для повернення примірника оригіналу договору позики позичальнику.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з місцевого суду.

15 січня 2020 року справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 14 березня 2017 року між

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав грошові кошти у розмірі 1 800 000,00 грн, на строк до

15 листопада 2017 року.

Пунктом 6 договору позики передбачено, що дружина позичальника -

ОСОБА_3 дає згоду чоловіку на укладення договору позики грошей, що підтверджується її заявою від 14 березня 2017 року, посвідченою приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Рижковою Т. В., реєстровий № 113.

Відповідно до пункту 8 договору позики, у разі якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики, він зобов`язаний сплатити заборгованість з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Пунктом 9 договору визначено, що після виконання позичальником свого зобов`язання позикодавець повинен передати йому примірник цього договору. Наявність у позикодавця після спливу терміну повернення грошей примірника цього договору, є свідченням прострочення виконання позичальником свого зобов`язання.

У визначений договором строк, відповідач зобов`язання щодо повернення боргу не виконав.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки право вимоги.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обгрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Аналізуючи надані сторонами докази у їх сукупності, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що відповідач не виконав зобов`язання щодо повернення грошових коштів у строк, визначений договором позики від 14 березня 2017 року, а тому вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за указаним договором є обгрунтованими.

Суди надали належну оцінку наданим відповідачем розписці від 26 грудня

2017 року та платіжним дорученням, вказавши, що з наданих відповідачем платіжних документів неможливо встановити чи дійсно вони складені на виконання зобов`язань за договором позики від 14 березня 2017 року за наявності укладених між сторонами інших договорів позики. До того ж зазначена у розписці сума є відмінною від суми переданої за умовами договору позики від 14 березня 2017 року, а наявність у позивача примірника договору позики є свідченням прострочення виконання позичальником зобов`язання щодо повернення позики (пункт 9 договору).

Відповідно до частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України вказує на те, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладений другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд України в постанові

від 19 червня 2013 року у справі № 6-55цс13, та Верховний Суд у постановах

від 25 вересня 2019 року у справі № 569/2255/17 (провадження № 61-6203св19), від 04 грудня 2019 року у справі № 235/5555/16-ц (провадження

№ 61-28858св18), від 12 лютого 2020 року у справі № 2-2093/10 (провадження

№ 61-34656св18).

Оскільки кошти були використані для будівництва житлового будинку, тобто в інтересах сім`ї, у ОСОБА_3 (дружини) виникає обов`язок щодо повернення взятих її чоловіком у борг коштів. Доказів на підтвердження того, що кошти були використанні ОСОБА_2 на особисті потреби судам не надано.

Зважаючи на доведеність факту неналежного виконання позичальником зобов`язань за договором позики від 14 березня 2017 року, суди дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення солідарно з боржника та його дружини, яка надала письмову згоду на отримання позики, заборгованості за договором позики, а також інфляційних втрат і трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, відповідно до положень статті 625 ЦК України.

Інші доводи касаційної скарги в цілому зводяться до незгоди заявника з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та наданою ним оцінкою доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Аналізуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер правовідносин, застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи, надали належну оцінку доводам сторін та зібраним у справі доказам. Оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 415, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 01 серпня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак