Постанова

від 20.11.2019 по справі 1.380.2019.003208

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/9092/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Качмара В. Я., Курильця А. Р.,

з участю секретаря судового засідання - Чопко Ю. Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Львівській області, Головного управління Національної поліції України у Львівській області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки, -

суддя в 1-й інстанції - Кухар Н. А.,

час ухвалення рішення - 29.07.2019 року,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 29.07.2019 року,

в с т а н о в и в:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Львівській області, Головного управління Національної поліції України у Львівській області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки, а саме: з Головного управління Національної поліції України у Львівській області 124218,77 грн. та з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області - 201114,48 грн.

Позивач також подав заяву про поновлення строку звернення до суду з цим адміністративним позовом.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки задоволено, в іншій частині заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду відмовлено. Клопотання Головного управління Національної поліції у Львівській області про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог до Головного управління Національної поліції у Львівській області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки задоволено. Залишено позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог до Головного управління Національної поліції у Львівській області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки без розгляду. У задоволенні клопотання Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року позов ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Львівській області про стягнення середнього заробітку за весь час затримки задоволено. Стягнуто з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області 201122,74 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на користь ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач - Ліквідаційна комісія Головного управління МВС України у Львівській області оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня фактичного розрахунку. Звертає увагу на те, що позивачу було достовірно відомо про те, що ГУ МВС у Львівській області на виконання судового рішення виплатило йому кошти у сумі 12568,80 грн. 27 лютого 2019 року, що спростовує покликання позивача на те, що про факт проведення з ним розрахунку йому стало відомо з постанови державного виконавця від 06 червня 2019 року; апелянт звертає увагу на те, що у вказаній постанові державного виконавця зазначено, що боржником виконано судове рішення, підтвердженням чого є надана копія платіжного доручення №40 від 26 лютого 2019 року, що є підставою для закінчення виконавчого провадження. При цьому, апелянт вказує, що винесення державним виконавцем із запізненням постанови про закінчення виконавчого провадження не може впливати на спірні правовідносини. Враховуючи наведене, вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду із цим адміністративним позовом. Крім того, апелянт зазначає, що положення ст.116, 117 КЗпП України поширюються лише на правовідносини з оплати праці за трудовим договором, і не розповсюджуються на правовідносини з грошового забезпечення працівників міліції. Апелянт також заперечує право позивача на отримання компенсації за невикористані відпустки та вказує на неправильне обчислення її розміру, вказуючи, що передбачене ч.4 ст.78 КАС України звільнення від доказування (преюдиція) немає абсолютного характеру. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позивач - ОСОБА_1 у судовому засіданні не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у їх відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 з 01 вересня 1994 року проходив службу в органах внутрішніх справ.

Наказом Головного управління МВС України у Львівській області № 869 о/с від 06 листопада 2015 року "По особовому складу" ОСОБА_1 звільнений з посади заступника начальника сектору карного розшуку Франківського районного відділу ЛМУ ГУМВС України у Львівській області за п. 64 "з" у зв`язку з переходом в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади.

Разом з тим, у день звільнення з позивачем не здійснено повного розрахунку, а саме: не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки у 2016 році, крім того, не виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2013 і 2014 роки.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року визнано протиправною бездіяльність Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Львівській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2013, 2014 роки при звільненні зі служби; зобов`язано Ліквідаційну комісію Головного управління МВС України у Львівській області здійснити калькуляційний розрахунок усіх належних ОСОБА_1 сум (за невикористані дні відпустки), нарахувавши та виплативши йому грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2013, 2014 роки; визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Львівській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2016 рік при звільненні зі служби; зобов`язано Головне управління Національної поліції у Львівській області здійснити калькуляційний розрахунок усіх належних ОСОБА_2 сум (за невикористані дні відпустки), нарахувавши та виплативши йому грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у 2016 році при звільненні позивача зі служби.

Вказане судове рішення набрало законної сили.

У зв`язку з невиконанням Ліквідаційною комісією ГУ МВС України у Львівській області рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року у справі № 813/1148/18 у добровільному порядку, виконавчий лист Львівського окружного адміністративного суду № 813/1148/18 від 22 серпня 2019 року подано до Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області для примусового виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 лютого 2019 року Ліквідаційна комісія ГУ МВС України у Львівській області виплатила ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2013, 2014 роки у розмірі 12568,80 грн, що підтверджується випискою з АТ КБ "ПриватБанк".

Матеріалами справи підтверджується, що 06 червня 2019 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Львівській області прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження № 57377345 щодо примусового виконання виконавчого листа № 813/1148/18, виданого 22 серпня 2018 року Львівським окружним адміністративним судом, цього ж дня копія вказаної постанови була направлена на адресу ОСОБА_1 .

У зв`язку з затримкою виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2013, 2014 роки, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у зв`язку з затримкою виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2013, 2014 роки при звільнені ОСОБА_1 має право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки - з 07 листопада 2015 року по 26 лютого 2019 року (826 робочих днів), що, з врахуванням середньоденного грошового забезпечення за два місяці, що передують звільненню, становить 201122, 74 грн.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Колегія суддів звертає увагу на те, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

У справі № 814/2563/16 (К/9901/2705/17) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому, загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Отже, з огляду на неврегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, що також відповідає правовій позиції Верховного Суду висловленій у постанові від 30 січня 2019 року у справі №806/2164/16,

Наведене спростовує покликання апелянта на те, що положення ст.116, 117 КЗпП України поширюються лише на правовідносини з оплати праці за трудовим договором, і не розповсюджуються на правовідносини з грошового забезпечення працівників міліції.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року у справі №813/1148/18, яке набрало законної сили, встановлено, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки за 2013, 2014 роки виплачена позивачу несвоєчасно та з вини відповідача - Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Львівській області.

Колегія суддів звертає увагу на те, що за відсутності іншого законодавства розрахунок розміру середнього заробітку необхідно проводити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок №100).

Така правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною в постанові від 16 січня 2019 року у справі № 802/1052/17-а, і відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно до п.2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

П. 8 Порядку № 100 передбачає, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Матеріалами справи, а саме: довідкою ГУ МВС України у Львівській області № 1 від 03 червня 2019 року "Про проходження служби в органах внутрішніх справ, нараховані суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески" підтверджується, що сума грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні 2 календарних місяці перед звільненням становила 10469,84 грн. (за вересень 2015 року - 5173,42 грн. та жовтень 2015 року - 5296,42 грн.).

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення за два місяці, що передували звільненню, складає 243,49 грн. (10469,84 грн. / 43 (робочих дні у вересні та жовтні 2015 року).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, затримка виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2013, 2014 роки при звільнені становить 826 робочих днів за період з 07 листопада 2015 року по 26 лютого 2019 року (день фактичної виплати).

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні у сумі 201122,74 грн. (243,49 грн. х 826 робочих днів).

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку про підставність заявлених позовних вимог до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Львівській області.

При цьому, колегія суддів відхиляє покликання апелянта на те, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який у спірних правовідносинах необхідно обчислювати з 27 лютого 2019 року, без поважних причин та погоджується з рішенням суду першої інстанції, який дійшов висновку про поновлення строку звернення до суду, оскільки такий пропущено з поважних причин, у зв`язку з тим, що позивач лише після отримання постанови про закінчення виконавчого провадження від 06 червня 2019 року № 57377345 дізнався про порушення його права на отримання середнього заробітку за весь час затримки, оскільки з моменту розрахунку з позивачем (27 лютого 2019 року) до моменту закінчення відповідного виконавчого провадження (06 червня 2019 року), Ліквідаційна комісія ГУ МВС України у Львівській області не здійснила жодних дій про повідомлення позивача у належний спосіб про фактичну виплату відповідної компенсації, а з долученої з банку виписки про нарахування та зняття коштів ідентифікувати отримання цих коштів саме від Ліквідаційної комісії ГУ МВС України у Львівській області не вбачається можливим; крім того, у судовому рішення, в якому зобов`язано виплатити компенсацію, не зазначено конкретної суми, яку Ліквідаційна комісія ГУ МВС України у Львівській області зобов`язана була виплатити.

При цьому, колегія суддів відхиляє покликання апелянта на те, що у спірних правовідносинах встановлена рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2018 року у справі №813/1148/18, яке набрало законної сили, преюдиція немає абсолютного характеру, оскільки такі покликання суперечать принцип юридичної визначеності, відповідно до якої остаточне рішення суду не може піддаватись сумніву, а також належне виконання судових рішень проти органів державної влади, що є також складовою принципу верховенства права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів вважає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального та процесуального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322,325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року у справі №1.380.2019.003208 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді В. Я. Качмар А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 25 листопада 2019 року.