Постанова

від 20.11.2019 по справі 915/1818/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 року м. ОдесаСправа № 915/1818/18 м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів Колоколова С.І. ,

Разюк Г.П.

секретар судового засідання - Щербатюк О.В.

за участю представників учасників судового процесу:

від прокуратури: Озерна О.Д., за посвідченням;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Мартиненко М.С., за ордером;

від третьої особи: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області

на рішення Господарського суду Миколаївської області

від 13 березня 2019 року (повний текст складено 25.03.2019р.)

по справі № 915/1818/18

за позовом Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави

до відповідачів:

1. Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Державне підприємство «Очаківське лісомисливське господарство»

про

- визнання незаконним і скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації №1231 від 28.12.2004 року про затвердження проекту землеустрою та відведення в оренду на 49 років закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» земельної ділянки площею 0,2200 га (в тому числі 0,05 га забудовані землі, 0,17 га піски) із земель Очаківського державного лісомисливського господарства для рекреаційного призначення під існуючим спальним корпусом бази відпочинку «Голубий факел» за адресою: просп. Курортний, 33, с. Коблеве, за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району;

- визнання незаконним і скасування розпорядження Березанської районної державної адміністрації №138 від 22.02.2005 року про продаж закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» земельної ділянки площею 0,2200 га для рекреаційного призначення під розміщення існуючого корпусу бази відпочинку «Голубий факел» по просп. Курортному, 33 за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- визнання недійсним укладеного між Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області та закритим акціонерним товариством «База відпочинку «Лазурний» договору купівлі - продажу від 23.02.2005 року земельної ділянки площею 0,2200 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 по просп. Курортному, 33 за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- визнання недійсним виданого 03.05.2006 року закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» державного акту на право власності серії ЯА №547486 на земельну ділянку площею 0,2200 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276;

- зобов`язання товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» повернути у власність держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області з постійним землекористуванням Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» земельну ділянку площею 0,2200 га нормативною грошовою оцінкою 1245505,31 грн. з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 по просп. Курортному, 33 в с. Коблеве Березанського району Миколаївської області,-

суддя суду першої інстанції: Алексєєв А.П.,

час та місце винесення рішення: 13.03.2019р., м АДРЕСА_1 вул. Адміральська АДРЕСА_2 22 Господарський суд Миколаївської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 20.11.2019р. відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2018 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 (позивач, прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Березанської районної державної адміністрації (відповідач-1, Березанська РДА) та товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» (відповідач-2, ТОВ БВ Лазурний ), який є правонаступником ЗАТ «База відпочинку «Лазурний» , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» (ДП Очаківське ЛМГ ), в якій просить суд:

- визнати незаконним і скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації №1231 від 28.12.2004 року про затвердження проекту землеустрою та відведення в оренду на 49 років закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» земельної ділянки площею 0,2200 га (в тому числі 0,05 га забудовані землі, 0,17 га піски) із земель Очаківського державного лісомисливського господарства для рекреаційного призначення під існуючим спальним корпусом бази відпочинку «Голубий факел» за адресою: просп. Курортний, 33, с. Коблеве, за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району;

- визнати незаконним і скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації №138 від 22.02.2005 року про продаж закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» земельної ділянки площею 0,2200 га для рекреаційного призначення під розміщення існуючого корпусу бази відпочинку «Голубий факел» по просп. Курортному, 33 за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- визнати недійсним укладений між Березанською районною державною адміністрацією Миколаївської області та закритим акціонерним товариством «База відпочинку «Лазурний» договор купівлі - продажу від 23.02.2005 року земельної ділянки площею 0,2200 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 по просп. Курортному, 33 за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- визнати недійсним виданий 03.05.2006 року закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» державний акт на право власності серії ЯА №547486 на земельну ділянку площею 0,2200 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276;

- зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» повернути у власність держави в особі Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області з постійним землекористуванням Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» земельну ділянку площею 0,2200 га нормативною грошовою оцінкою 1245505,31 грн. з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 по просп. Курортному, 33 в с. Коблеве Березанського району Миколаївської області.

Позов обґрунтовано порушенням вимог законодавства під час розпорядження Березанською райдержадміністрацією землею державної форми власності шляхом передачі останньої в оренду та, у подальшому, власність ТОВ База відпочинку Лазурний .

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2019р. по справі №915/1818/18 (суддя Алексєєв А.П.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду вмотивоване відсутністю у матеріалах справи допустимих доказів порушення відповідачами вимог земельного та водного законодавства. Суд першої інстанції зазначив, що прокурором не доведено викладені у позові обставини порушення з боку відповідачів вимог ст. ст. 56, 84 Земельного кодексу України та ст. ст. 85, 88 Водного кодексу України, як наслідок порушення інтересів держави у сфері земельних відносин.

Так, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що належними та допустимими доказами щодо наявності фактів незаконного вилучення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення, її розташування у межах прибережної захисної смуги, відчуження районною державною адміністрацією земельної ділянки державної форми власності усупереч вимог земельного та водного законодавства, у розумінні у розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, є матеріали перевірок органів Держгеокадастру та Держекоінспекції (акти перевірок, приписи, протоколи про адміністративні правопорушення та постанови, складені за наслідками розгляду справ про адміністративні правопорушення).

Проте, місцевий господарський суд дійшов до висновку, що прокуратурою таких доказів до суду не подано. Також, судом першої інстанції було зазначено про відсутність у останньої функції здійснення державного контролю за додержанням законодавства у сфері земельних правовідносин та охорони водних ресурсів.

Таким чином, місцевим господарським судом було встановлено, що позов прокурора є необґрунтованим і тому підстав для його задоволення немає.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Перший заступник прокурора Миколаївської області звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2019р. по справі №915/1818/18.

У даній апеляційній скарзі апелянт просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2019р. по справі №915/1818/18 скасувати та задовольнити позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 у повному обсязі.

Звертаючись з апеляційною скаргою позивач вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Апелянт зазначив, що наявність у Держгеокадастру та Держекоінспекції повноважень по здійсненню державного контролю за використанням та охороною земель, ніяким чином не може позбавити прокуратуру прав та обов`язків, визначених Конституцією України та Законом України Про прокуратуру , зокрема, ст. 131-1 Конституції України, відповідно до якої однією з функцій прокуратури є представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом: а також, статтею 23 Закону України Про прокуратуру , якою встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що розпорядження Березанської районної державної адміністрації №1231 від 28.12.2004 року про відведення в оренду та розпорядження №138 від 22.02.2005 року про продаж ЗАТ База відпочинку Лазурний земельної ділянки площею 0,2200 га (кадастровий №4820982200:09:000:0276) видані з порушенням закону, у зв`язку з тим, що спірна земельна ділянка належить до державного лісового фонду, яка перебуває у постійному користуванні Очаківського державного лісомисливського господарства. Апелянт зазначає, що ним подані цілком належні та допустимі у розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України докази, зокрема, вихідна земельно-кадастрова інформація, акт технічного обстеження ділянки лісового фонду від 15.12.2004р., висновок відділу земельних ресурсів у Березанському районі від 22.12.2004р., висновок Березанського районного відділу містобудування та архітектури від 22.12.2004р., висновок державної експертизи землевпорядної документації від 24.12.2004р., інформацією ДП Очаківське лісомисливське господарство від 07.11.2018р. та ін.

Прокурор, з посиланням на ст.ст. 56, 57, 84, 149 Земельного кодексу України та ст. 9 Лісового кодексу України зазначає, що за відсутності рішення уповноваженого, на час виникнення спірних правовідносин, органу - Миколаївської облдержадміністрації про вилучення земельної ділянки з постійного користування ДП Очаківське лісомисливське господарство та відсутності з боку ДП Очаківське ЛМГ відмови від права постійного користування цією земельною ділянкою та згоди на її вилучення, Березанською райдержадміністрацією, з порушенням норм закону, здійснено розпорядження цією землею для цілей, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Також, апелянт вважає, що крім незаконного припинення права постійного користування ДП Очаківське лісомисливське господарство на земельну ділянку, відбулась ще і зміна її цільового призначення із земель державного лісового фонду до земель рекреаційного призначення.

Крім того, прокурор звертає увагу, що надання Березанською райдержадміністрацією відповідачу-2 земельної ділянки в оренду для розміщення на зазначеної ділянці існуючого корпусу бази відпочинку «Голубий факел» , тобто, для цілей рекреаційного призначення, а в подальшому - надання розпорядження №138 щодо відчуження її у приватну власність, суперечить вимогам земельного та водного законодавства, а також прямо заборонено законом, оскільки ділянка повністю розташована в прибережній захисній смузі Чорного моря, у якій законодавством встановлені обмеження у використанні.

Більш детальніше доводи Першого заступника прокурора Миколаївської області викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2019р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 13 . 03.2019р. по справі №915/1818/18 .

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 13 . 05.2019р. розгляд справи №915/1818/18 призначено на 05 . 06.2019р.

04.06.2019р. від Товариства з обмеженою відповідальністю База відпочинку Лазурний до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким відповідач-2 не погоджується з її доводами, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Крім того, ТОВ БВ Лазурний у своєму відзиві просить застосувати строк позовної давності, з посиланням на ч.3 ст. 267 Цивільного кодексу України та правову позицію Великої палати Верховного суду, що сформульована у постанові від 17.04.2018р. у справі 200/11/343/14ц.

Відповідно до ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 05.06.2019р. у судовому засіданні оголошено перерву до 12.06.2019р.

12.06.2019р. до суду апеляційної інстанції від прокуратури надійшло заперечення на заяву ТОВ БВ Лазурний про застосування строку позовної давності.

Разом з тим, під час розгляду матеріалів апеляційної скарги встановлено, що у зв`язку з необхідністю формування єдиної правозастосовної практики щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу №587/430/16-ц (провадження №14-104цс19) разом із касаційною скаргою у подібних правовідносинах.

Тому, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2019р. апеляційне провадження у справі №915/1818/18 було зупинено до отримання правового висновку Великої Палати Верховного Суду по справі №587/430/16-ц.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.10.2019р. апеляційне провадження у справі №915/1818/18 було поновлено, розгляд справи призначено на 20 листопада 2019 року .

У судовому засіданні 20 . 11.2019р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Березанської райдержадміністрації №1231 від 28.12.2004р. затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду на 49 років закритому акціонерному товариству «База відпочинку «Лазурний» земельної ділянки площею 0,2200 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 із земель Очаківського державного лісомисливського господарства для рекреаційного призначення під існуючим спальним корпусом бази відпочинку «Голубий факел» по просп. Курортному, 33 за межами населеного пункту в межах території Коблівської сільської ради Березанського району (а.с. 33).

Також, матеріали справи свідчать, що вказаний проект землеустрою був погоджений Березанським районним відділом земельних ресурсів, який надав згоду відвести ЗАТ База відпочинку Лазурний в довгострокову оренду терміном на 49 років для рекреаційного призначення під розміщення існуючого корпусу земельну ділянку загальною площею 0,2200 га забудованих земель змішаного використання, в т.ч. 0,0534 га під капітальною забудовою; 0,1666 га інші (піски) із земель Очаківського ДЛМГ в зоні відпочинку Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (а.с. 36).

У матеріалах справи наявні документи, що додані до відповідного проекту землеустрою (вихідна земельно-кадастрова інформація, експлікація земельних угідь, акт технічного обстеження ділянок Очаківського державного лісомисливського господарства 15.12.2004р., висновок відділу земельних ресурсів у Березанському районі від 22.12.2004р., висновок Березанського районного відділу містобудування та архітектури від 22.12.2004р., висновок Березанської СЕС від 24.12.2004р., погодження Очаківського державного лісомисливського господарства від 23.12.2004р., висновок державної експертизи землевпорядної документації від 24.12.2004р., які погоджені спеціально уповноваженими органами влади та контролю: відділом земельних ресурсів у Березанському районі, Березанським районним відділом містобудування та архітектури, Березанською СЕС, Миколаївським обласним управлінням земельних ресурсів (а.с. 35-41).

На підставі розпорядження №1231 від 28.12.2004р. між Березанською райдержадміністрацією та ЗАТ «База відпочинку «Лазурний» 28.12.2004р. укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки для розміщення на останньої спального корпусу «Голубий факел» ЗАТ «База відпочинку «Лазурний» . Даний договір 28.12.2004р. зареєстрований в реєстрі за №1436 та посвідчений приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О.Б.(а.с. 42-45).

За умовами розділу «Зміна умов договору і припинення його дії» однією з підстав припинення дії договору оренди є придбання орендарем земельної ділянки.

Матеріали справи свідчать, що Акт про передачу межових знаків під охорону та зберігання (а.с.45) підписаний без зауважень представниками: ТОВ Обласний земельно-кадастровий центр , Районного відділу земельних ресурсів, Очаківського ДЛМГ та ЗАТ БВ Лазурний .

В подальшому, розпорядженням Березанської райдержадміністрації №138 від 22.02.2005р. було прийнято рішення щодо продажу вищевказаної земельної ділянки, згідно з яким земельну ділянку площею 0,2200 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 продано ЗАТ «База відпочинку «Лазурний» для рекреаційного призначення під розміщення існуючого корпусу бази відпочинку «Голубий факел» , про що укладено договір купівлі-продажу від 23.02.2005 року

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі вказаного договору купівлі - продажу ЗАТ «База відпочинку «Лазурний» 03.05.2006 року отримало державний акт ЯА №547486 на право власності на земельну ділянку площею 0,2200 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276, що розташована по пр-ту Курортному, 33 в зоні відпочинку «Коблеве» в межах Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (а.с. 118).

На запит прокуратури №(15-31)15416-вих-18 від 20.11.2018р. Відділом у Березанському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївської області від 21.11.2018р. №751/105-18 вказано, що у відділі наявний проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ЗАТ База відпочинку Лазурний в довгострокову оренду терміном на 49 років для рекреаційного призначення під розміщення існуючого корпусу із земель запасу Очаківського ДЛМГ в зоні відпочинку Коблеве в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, складовою частиною якого є довідка щодо обмежень на використання земельної ділянки.

Крім того, відділом зазначено, що згідно даних Національної кадастрової системи, приблизна відстань від урізу Чорного моря до південної та північної меж земельних ділянок наступна:

4820982200:09:000:0213: до південної межі - 56 м., до північної межі - 34 м.;

4820982200:12:048:0020: до південної межі - 84 м., до північної межі - 116 м.;

Судова колегія звертає увагу, що дані про розташування спірної земельної ділянки за кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 у матеріалах справи не міститься. Водночас, попереднім листом Держгеокадастру від 29.10.2018р. №684/105-18 на запит прокуратури (а.с. 53) останню було повідомлено, що інформацію щодо приблизної відстані від урізу Чорного моря до південної та північної меж відповідної земельної ділянки надати неможливо, у зв`язку з її пакетним завантаженням.

Згідно з інформацією Коблівської сільської ради від 07.11.2018 на земельній ділянці за адресою просп. Курортний, 33, що на даний час входить у межі в с. Коблеве, знаходиться будівля спального корпусу, малі архітектурні форми у вигляді ролетів та споруда під розміщення кафе.

23.11.2018р. Миколаївська обласна державна адміністрація листом №5766/0/05-47/3-18 повідомила прокуратуру про те, що головою Миколаївської облдержадміністрації розпорядження про вилучення з постійного користування ДП Очаківське державне лісомисливське господарство земельної ділянки або розпорядження про припинення права постійного користування ДП Очаківське державне лісомисливське господарство земельною ділянкою площею 0,2200 га з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 не видавались, облдержадміністрації не було відомо про порушення головою Березанської районної державної адміністрацією вимог земельного законодавства при виданні розпорядження №138 від 22.02.2005р., на підставі якого ЗАТ БВ Лазурний отримало у приватну власність відповідну земельну ділянку (а.с. 50).

Також, у матеріалах справи міститься лист Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» від 07.11.2018р. №448, в якому зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 станом на 01.01.1994р. не входила до земель державного лісового фонду підприємства. Лісовпорядкуванням 2003р. дана земельна ділянка була включена до земель Держлісфонду і станом на 01.01.2004р. входила до земель державного лісового фонду підприємства. Базовим лісовпорядкуванням 2013р. вищевказана земельна ділянка була виключена зі складу земель державного лісового фонду підприємства і станом на 01.01.2014р. та на даний час в складі земель підприємства не рахується.

Відповідно до Інформаційної довідки №150103766 від 18.12.2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276 відомості у зазначених реєстрах відсутні (а.с. 49).

Окремо судова колегія вказує, що будь-які докази щодо звернення Державного підприємства «Очаківське лісомисливське господарство» із заявою про своє порушене право до суду, або до прокуратури у матеріалах справи відсутні.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 15 та частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту порушених прав встановлені статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного кодексу України до яких відноситься, зокрема, визнання правочину недійсним визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

При цьому, для вирішення питання щодо наявності правових підстав для визнання незаконним та скасування рішення ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно суду необхідно встановити їх невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав ці акти.

Колегія суддів зазначає, що обов`язковою умовою визнання цих актів недійсними є порушення у зв`язку з їх прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 393 цього кодексу передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно із пунктами "б", "в", "г", "д" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначені способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018р. у справі №910/1016/17, від 17.04.2018р. у справі №914/1521/17.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, місцева державна адміністрація має повноваження з розпорядження землями державної власності відповідно до закону.

Частиною першою статті 20 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється, зокрема, на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення (ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

В силу приписів пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 42 Лісового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, зокрема, культурно-оздоровчих та рекреаційних, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства.

Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів (ст. 50 Земельного кодексу, у відповідній редакції).

Статтею 51 вказаного кодексу зазначено, що до земель рекреаційного призначення належать, зокрема, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, інших аналогічних об`єктів, і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

Таким чином, порядок визнання територій рекреаційними зонами на землях рекреаційного призначення залежить від їхнього місцезнаходження та виду природних об`єктів на них.

Статтею 43 вказаного кодексу встановлено, що переведення лісових земель до нелісових, зокрема, у культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілях, здійснюється з дозволу відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя за погодженням з відповідними державними органами охорони навколишнього природного середовища.

У матеріалах справи наявний акт технічного обстеження ділянок лісових земель Очаківського ДЛМГ, потрібних для надання в тимчасове зайняття для інших видів використання, з якого вбачається, що останнє надало згоду на виділення ЗАТ База відпочинку ЛАЗУРНИЙ 0,225 га під існуючий спальний корпус (а. с. 38).

Водночас, пунктом 2 Розпорядження Березанської районної державної адміністрації від 28.12.2004р. №1231 встановлено, що закритому акціонерному товариству Лазурний було надано земельну ділянку для рекреаційного призначення із земель Очаківського державного лісомисливського господарства.

Отже, вбачається, що своїми розпорядженнями Березанська райдержадміністрація передала спірну земельну ділянку з земель лісового фонду до земель рекреаційного призначення.

Крім того, погодження на відведення земельної ділянки саме для рекреаційного призначення із земель Очаківського державного лісомисливського господарства було надано начальником Березанського районного відділу земельних ресурсів та Березанського районного відділу містобудування та архітектури (а.с. 36), головним державним санітарним лікарем Березанського району (а.с. 37), директором Очаківського ДЛМГ (а.с. 38).

Також, відповідно до змісту Договору оренди земельної ділянки від 28.12.2004р., в оренду передається земельна ділянка саме рекреаційного призначення.

Враховуючи зазначене та зміст ч.ч. 1, 2 ст. 20 Земельного кодексу України, ст. 42 Лісового кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, віднесення земельної ділянки до тієї чи іншої категорії, та зміна її цільового призначення відноситься до повноважень саме Березанської райдержадміністрації.

При цьому, оскільки нормами чинного на момент виникнення правовідносин законодавства, не було встановлено процедури зміни цільового призначення земельної ділянки, орган виконавчої влади був вправі самостійно визначати форму, у якій викладав відповідне рішення.

Отже, стосовно питання щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки Розпорядженням від 28.12.2004р. №1231, колегія суддів зазначає, що Березанська райдержадміністрація діяла у межах своїх повноважень.

Судова колегія відхиляє зауваження апелянта стосовно відсутності згоди з боку Очаківського ДЛМГ щодо виділення спірної земельної ділянки ЗАТ БВ Лазурний , з огляду на те, що директором Очаківського ДЛМГ було погоджено проект землеустрою, а також підписано Акт про передачу межових знаків під охорону та зберігання без зауважень (а.с.45).

Більш того, враховуючи норми ч.2 ст. 152 Земельного кодексу України та ст. 391 Цивільного кодексу України, колегія суддів звертає увагу на те, що з 2004 року, ані Очаківське ДЛМГ та його правонаступник ДП Очаківське ЛМГ , ані Березанська райдержадміністрація не зверталися із заявами про своє нібито порушене право ні до суду, ні до органів прокуратури.

Щодо повноважень на відчуження спірної земельної ділянки шляхом її продажу Березанською райдержадміністрацією.

Судом першої інстанції встановлено, що 15.10.2003 року ЗАТ «База відпочинку «Лазурний» , відповідно до договору купівлі - продажу №РНН 1-01/40 від 15.10.2003 року, придбало в УМГ «Харківтрансгаз» ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» спальний корпус пансіонату «Голубий факел» , який знаходиться на спірній земельній ділянці.

Колегія суддів зазначає, що придбання житлового будинку, будівлі або споруди обов`язково потребує врегулювання питання правового режиму земельної ділянки, на якій такі об`єкти нерухомості розташовано.

Частиною першою ст. 181 Цивільного кодексу земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення, віднесено до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість).

Підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 Цивільного кодексу України та статтею 120 Земельного кодексу України.

За частиною першою статті 377 Цивільного кодексу України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для її обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування (частина друга статті 377 Цивільного кодексу України).

За статтею 120 Земельного кодексу України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зокрема, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Отже, стаття 120 Земельного кодексу України імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

Таким чином, вищенаведені норми законодавства передбачають принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Крім того, пунктом 2 Указу Президента України Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення від 19.01.1999р. №32/99, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, було встановлено, що об`єктами купівлі-продажу відповідно до цього Указу є земельні ділянки, на яких знаходяться об`єкти нерухомого майна, в тому числі об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти, що приватизовані (відчужені) відповідно до законодавства України.

Відповідно до п.5 Указу, покупцями земельних ділянок несільськогосподарського призначення можуть бути юридичні особи України.

Згідно із п.6. Указу, земельні ділянки несільськогосподарського призначення продаються покупцям, яким належать об`єкти нерухомого майна, що розташовані на такій земельній ділянці.

Таким чином, станом на момент виникнення спірних правовідносин, нормами чинного законодавства прямо була передбачена можливість продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення покупцеві, якому належить право власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій ділянці.

При цьому, в згаданому Указі Президента не міститься заборон та обмежень щодо відчуження земельних ділянок рекреаційного призначення або лісового фонду.

Статтею 10 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що до повноважень районних рад у галузі земельних відносин на території району належить, зокрема, підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади.

Статтею 52 Земельного кодексу України закріплено, що землі рекреаційного призначення, як і землі лісового фонду (ст. 56 цього кодексу) можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Слід звернути увагу, що землі рекреаційного призначення можуть належати одночасно до інших категорій земель, наприклад, земель лісового фонду, природно-заповідного фонду тощо.

Тобто, обставини щодо набуття права власності на земельну ділянку при отриманні права власності ЗАТ База відпочинку Лазурний на нерухоме майно - існуючий спальний корпус пансіонату «Голубий факел» , сумнівів не викликають.

Враховуючи наведене, судова колегія зазначає, що вищенаведене спростовує твердження апелянта щодо протиправності прийнятого Березанською райдержадміністрацією рішення про продаж спірної земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст.116 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст.1 Закону України Про місцеві державні адміністрації , зокрема, виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Крім того, частиною другою статті 21 зазначено Закону встановлено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Відповідно до пункту а частини першої статті 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, зокрема, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Тобто, Березанська районна державна адміністрація, відповідно до норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, мала усі необхідні повноваження на прийняття рішення про відчуження спірної земельної ділянки. Тому, твердження прокурора, що на час виникнення спірних правовідносин повноваженим органом була Миколаївська обласна державна адміністрація, не знаходить свого підтвердження. Будь-яких доказів на підтвердження зворотного прокурором до матеріалів справи не додано.

При цьому, апеляційна колегія звертає увагу на те, що положеннями ст. 88 Водного кодексу України, на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води (у чинній редакції - не менше 100 метрів від урізу води).

Також, колегія суддів зазначає, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою. Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою із встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 Водного кодексу України.

Відповідно до статей 85, 88 Водного кодексу України, статей 59, 84 Земельного кодексу України, землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

Отже, законодавством не передбачено передачу земельних ділянок прибережних захисних смуг у власність.

Згідно зі статтею 90 Водного кодексу України та статтею 62 Земельного кодексу України прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить в зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих заходів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією. У тимчасове користування земельні ділянки прибережної захисної смуги можуть надаватися за погодженням з постійними землекористувачами для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Разом з тим, судова колегія враховує, що розроблення проекту землеустрою, затвердженого у подальшому оскаржуваним розпорядженням, передача в оренду відповідачу-2 спірної земельної ділянки погоджувалось державними органами та містить всі необхідні рішення відповідних органів державної виконавчої влади з питань погодження передачі спірної земельної ділянки в оренду під розміщення існуючого корпусу бази відпочинку «Голубий факел» , за участі яких відбувалось формування відповідної земельної ділянки.

Як вже було зазначено, з листів Відділу у Березанському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївської області від 21.11.2018р. №751/105-18 та від 29.10.2018р. №684/105-18 чітко не вбачається, яка відстань від урізу води Чорного моря до північної межі земельної ділянки з кадастровим номером 4820982200:09:000:0276. Проте, зазначені дані щодо сумежних, за твердженням прокуратури, земельних ділянок, а саме: за кадастровим номером 4820982200:09:000:0213: до південної межі - 56 м., до північної межі - 34 м., а за кадастровим номером - 4820982200:12:048:0020: до південної межі - 84 м., до північної межі - 116 м. - відповідно.

Згідно з планами-схемами земельних ділянок з кадастровими номерами 4820982200:09:000:0213, 4820982200:12:048:0020 (а.с.55), на момент відчуження вони входили у двох кілометрову зону від урізу води Чорного моря, отже спірним розпорядженням Березанська районна державна адміністрація відчужила земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Лазурний» для рекреаційного призначення під розміщення існуючого корпусу бази відпочинку «Голубий факел» , що суперечило приписам ст.ст. 85,88 Водного кодексу України та ст.59 Земельного кодексу України.

Поряд з викладеним, судова колегія вважає за необхідне врахувати приписи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини, з огляду на приписи ст.11 Господарського процесуального кодексу України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , згідно яких суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з ч.1 ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішенням Європейського суду з права людини «Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії» №44277/98 від 24.06.2003р. встановлено, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції» , тому визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Отже, правова позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Відповідно до другого речення ч.1 ст.1 Першого Протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб`єктів власності і позбавити їх майна в розумінні Протоколу, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, ОСОБА_1 та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

З огляду на викладене та приймаючи до уваги наявність позитивних рішень (висновків) органів державної влади щодо відповідності зазначеного проекту землеустрою вимогам законодавства, на підставі якого було сформовано спірну земельну ділянку до відведення ії у довгострокову оренду, а в подальшому - продажу на підставі набуття відповідачем-2 права власності на нерухоме майно, а саме: існуючого спального корпусу пансіонату Голубий факел , колегія суддів приходить до висновку про відсутність законних підстав для скасування спірних розпоряджень Березанської райдержадміністрації, а отже і задоволення позову в цілому.

Апеляційний господарський суд залишає поза увагою доводи відповідача-2, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, що стосуються пропуску позивачем строку позовної давності при зверненні з позовною заявою у даній справі, з огляду на наявність обставин щодо відмови у задоволенні позовних вимог з інших підстав.

Таким чином, Південно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2019р. у справі №915/1818/18 слід залишити без змін з вищенаведених мотивів, а апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Миколаївської області залишити без задоволення.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 13.03.2019р. у справі №915/1818/18 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст постанови підписаний 26.11.2019р.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Колоколов С.І.

Суддя Разюк Г.П.