Постанова

від 25.11.2019 по справі 303/7353/18

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 303/7353/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25 листопада 2019 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді: Мацунича М.В.,

суддів: Кондора Р.Ю., Собослой Г.Г.

з участю секретаря судового засідання: Чучка Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області, ухваленого 02 липня 2019 року головуючим суддею Довжанин В.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, Державної казначейської служби України, де третіми особами без самостійних вимог на предмет спору є: суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області - Придачук Олег Андрійовича та Державна судова адміністрація України, про відшкодування шкоди,-

встановила :

ОСОБА_1 звернувся у суд з вищенаведеним позовом, який мотивує тим, що 18 квітня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовною заявою до ПАТ Фідобанк та ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова І.В., про визнання договору відступлення права вимоги недійсним. Цього ж дня, автоматизованою системою суду проведено розподіл справи та визначено головуючого суддю Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Придачука Олега Андрійовича. 11 травня 2018 року у згаданій справі прийнято ухвалу про відкриття провадження, з істотним порушенням строків, передбачених ч. 1 ст. 187 ЦПК України.

До відкриття провадження Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області також винесено ухвалу від 30 червня 2018 року про забезпечення позову, яким заборонено вчиняти будь які дії щодо іпотечного майна.

Вказана вище ухвала про відкриття провадження у справі була оскаржена позивачем ОСОБА_1 до апеляційного суду Закарпатської області, де 22.10.2018 року винесено постанову про скасування ухвали суду першої інстанції та передачі справи за підсудністю до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.

На його думку, скасування ухвали про відкриття провадження є підтвердженням незаконності ухвали про забезпечення позову, оскільки за встановлених апеляційним судом обставин Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області за головуванням судді Придачук О.А. не міг розглядати питання про забезпечення, в період з 30.04.2018 року по 22.10.2018 року суддею Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Придачук О.А. вчинені незаконні дії, якими обмежені права та свободи позивача та істотно порушено розумний розгляд спорів, а тому вважає, що йому нанесена шкода, яка повинна бути відшкодована державою.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.07.2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. вважає рішення суду першої інтонації частково необґрунтованим та безпідставним. Зокрема визнає рішення суду в частині неможливості відшкодування шкоди судом чи суддею. Водночас ним також пред`являлася вимога про відшкодування шкоди державою за незаконні дії судді, де належним відповідачем є Державна казначейська служба України.

Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області подано відзив на апеляційну скаргу в якому наявне прохання про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Встановлено, що 11 травня 2018 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області відкрито провадження в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Фідобанк , ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Зоя Володимирівна, про визнання договору відступлення права вимоги недійсним (а.с.6).

До відкриття провадження по вказаній справі Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області винесено ухвалу від 30 квітня 2018 року про забезпечення позову, шляхом заборони вчиняти будь-які дії щодо відчуження квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7, 8).

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 22 жовтня 2018 року ухвалу Ужгородського міськрайонного суду від 11 травня 2018 року про відкриття провадження у справі - скасовано як таку, що прийнята помилково та з порушенням правил підсудності, а справу направлено на розгляд до Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області (а.с.9, 10).

В обґрунтування пред`явленого позову, ОСОБА_1 посилається на те, що незаконними діями судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_3 , обмежено його права та свободи та завдано шкоди, яка повинна відшкодовуватися державою. Підставою для задоволення позову зазначено норми Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду та статті 1174 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що суд не може бути відповідачем у даній категорії справ через наявність судового імунітету. А тому, суд послався на те, що позов не був пред`явлений до належного відповідача - держави Україна.

Однак, колегія суддів не може погодитися з даним висновком суду в частині мотивації підстав для відмови в задоволенні позову.

Суд першої інстанції вірно послався на те, що суд не може бути відповідачем у даній категорії справ з огляд на наявність судового імунітету, і в частині вимог ОСОБА_1 до відповідача Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області рішення суду першої інстанції належним чином вмотивоване. Крім того апелянт погоджується з рішенням суду в цій частині та не оспорює таку мотивацію.

Водночас висновком суду про те, що даний позов не пред`явлено до належного відповідача - держави Україна є помилковим.

Так у позовній заяві позивачем ставиться питання про відшкодування йому за рахунок держави шкоди, завданої незаконними діями суду (судді).

Відшкодування школи державою здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України ).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

При цьому в цивільному процесі відповідно до частини четвертої статті 58 ЦПК України держава, територіальна громада бере участь в справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник.

Згідно п.п.1. п.41 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року N845, ст. 25 БК України, Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та судів.

Отже, у цій справі відповідачем є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Таким органом у цій справі є Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює безспірне списання коштів з державного бюджету).

А отже, в частині вимог про відшкодування шкоди за рахунок держави, позивачем правильно визначено суб`єктний склад сторін, позаяк зазначено Державну казначейську службу України у якості відповідача в справі.

Отже, висновок суду про пред`явлення таких вимог до неналежного відповідача є помилковим.

З приводу розгляду зазначених вимог по суті апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 11 ст. 49 Закону України Про судоустрій і статус суддів за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Отже, держава відповідає за шкоду, завдану судом лише з підстав, передбачених спеціальним законом.

Таким законом є Закон України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду (далі по тексту - Закон), в порядку якого і пред`явлено даний позов.

Так, згідно ст. 1 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність» , «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Відповідно до ст. 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

Тобто, право на відшкодування шкоди виникає у конкретних випадках визначених ст. 2 Закону, за одночасної наявності однієї з обставин, визначеної ст. 1 Закону.

А отже, оскільки в даному випадку не мала місця жодна з обставин, перелічених у ч. 1 ст. 1 Закону та ст. 2 Закону, то відповідно скасування ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, не є підставою для відшкодування шкоди згідно даного Закону. Сама по собі постанова Апеляційного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2018 року не є безумовною підставою для відшкодування шкоди, як про це помилково вважає позивач.

При цьому апеляційний суд вважає помилковим посилання позивача на те, що шкода підлягає відшкодування внаслідок вчинення інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, оскільки таке ґрунтується на неправильному тлумаченні норм Закону. Так, можливість відшкодування шкоди внаслідок інших процесуальних дій, що обмежують права громадян передбачена п.1 ч.1 ст.1 Закону. Водночас із системного аналізу ст. 1 Закону слідує, що п.1 ч.1 ст.1 Закону застосовується виключно у разі здійснення щодо особи кримінального провадження. Отже вислів інших процесуальних дій, що обмежують права громадян вжитий у п.1 ч.1 ст. 1 Закону стосується виключно процесуальних дій, вчинюваних згідно КПК України, і жодним чином не стосується дій вчинюваних в порядку іншого законодавство, зокрема ЦПК України.

Узагальнюючи наведене, апеляційний суд констатує, що саме по собі скасування апеляційним судом ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, постановленою в порядку цивільного судочинства, не може бути підставою для відшкодування шкоди державою, зокрема особі, яка оскаржувала таку ухвалу в апеляційному порядку.

Щодо ст.1174 ЦК України, то ст.11 ст. 49 Закону України Про судоустрій і статус суддів , яка є спеціальною в даному випадку, передбачено право на відшкодування шкоди лише у випадках встановлених Законом. А як уже було вище сказано, посилання позивача на відповідний Закон є помилковим .

І саме з цих підстав слід відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування шкоди за рахунок держави.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині правового обґрунтування щодо відмови в задоволенні позову.

Зважуючи на викладене та керуючись нормами статей 367, 374, 375, 381, 382 і 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити частково .

Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 02 липня 2019 року , змінити в частині правового обґрунтування підстав відмови у задоволенні позову, виклавши його мотивувальну частину в редакції даної постанови суду.

Резолютивну частину рішення суду першої інстанції, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складення повного рішення.

Повний тест даної постанови суду складено 27 листопада 2019 року.

Суддя-доповідач

Судді