Постанова

від 26.11.2019 по справі 627/597/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 627/597/18

провадження № 61-14026св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство Оазис ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 28 лютого 2019 року у складі судді Каліберди В. А., постанову Харківського апеляційного суду від 04 червня 2019 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства Оазис (далі - ПСП Оазис ) про розірвання договорів оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 отримала у спадщину земельні ділянки з кадастровими номерами: 6323580300:02:001:0053 та 6323580300:02:001:0030 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, після смерті свого чоловіка ОСОБА_2 .

Крім того, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ХР № 129489 від 30.03.2004 року їй належить земельна ділянка, площею 5,8884 га, кадастровий номер 6323580300:02:001:0052.

За життя, 22 квітня 2004 року ОСОБА_2 уклав з ПСП Оазис договір № 44 оренди земельної ділянки, площею 5,8964 га. Також, між ОСОБА_1 та ПСП Оазис 22 квітня 2004 року було укладено договір № 45 оренди земельної ділянки, площею 5,8884 га.

03 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ПСП Оазис було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки. Відповідно до умов договорів земельні ділянки передані в оренду для вирощування сільськогосподарської продукції.

Позивач зазначає, що орендар порушив умови використання землі вказаних договорів, оскільки без згоди позивача було укладено договір від 04 листопада 2015 року між ТОВ Тутковський геофізика та ПСП Оазис , відповідно до якого ТОВ Тутковський геофізика у 2016 року проводило сейсмічні дослідження по пошуку нафти та газу на земельних ділянках, що належали позивачу, тобто відповідач використовув земельні ділянки не за цільовим призначенням, що відповідно до статті 141 Земельного кодексу України є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила розірвати договір оренди землі № 44 від 22 квітня 2004 року з додатковою угодою від 03 червня 2008 року, укладений між ПСП Оазис та ОСОБА_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , та договір оренди землі № 45 від 22 квітня 2004 року з додатковою угодою від 03 червня 2008 року, укладений між позивачем та ПСП Оазис .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 28 лютого 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження використання відповідачем спірних земельних ділянок не за цільовим призначенням та порушення відповідачем зобов`язань щодо сплати орендної плати. При цьому зазначив, що бажання позивача на самостійний обробіток належних їй земельних ділянок, при наявності укладених договорів оренди, не може слугувати підставою для розірвання спірних договорів оренди землі.

Постановою Харківського апеляційного суду від 04 червня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. При цьому зазначив, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що передбачені умовами укладеного 04 листопада 2015 року між ТОВ Тутковський Геофізика та відповідачем роботи проводились саме на земельних ділянках ОСОБА_1 .

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У липні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення.

Касаційна скарга, крім іншого, мотивована тим, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою, що при виплаті орендної плати Указ Президента України від 02 лютого 2002 року № 92 Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) (із змінами) не виконувався.Відповідачем не внесено зміни в договір оренди землі щодо визначення орендної плати на рівні не менше трьох відсотків від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки.

ОСОБА_1 зверталася до орендаря із заявою про збільшення орендної плати. Проте, згідно із інформаційним листом від 06 жовтня 2017 року відповідач відмовив у перегляді збільшення ціни за орендну плату, а запропонував підписати додаткову угоду, збільшивши термін дії самого договору.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргуПСП Оазис зазначає, що відповідач як орендар, за умовами укладених договорів оренди, свої обов`язки виконує належним чином, проте, позивач не наводить жодних істотних порушень з боку відповідача, які могли б слугувати підставою розірвання вказаних договорів.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2019 року року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

21 серпня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Курило В. П.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХР № 129489 ОСОБА_2 - власник земельної ділянки, площею 5,8964 га (кадастрові номера: 6323580300:02:001:0053 та 6323580300:02:001:0030), яка розташована на території Олексіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області та має цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

22 квітня 2004 року ОСОБА_2 та ПСП Оазис уклали договір оренди землі № 44, згідно з яким ОСОБА_2 передав в строкове платне користування строком на 5 років земельну ділянку, площею 5,8964 га. Договір зареєстрований у Краснокутському районному відділі земельних ресурсів 18 серпня 2004 року за №170.

03 червня 2008 року ОСОБА_2 та ПСП Оазис уклали додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки № 44 від 22 квітня 2004 року, згідно з якою продовжено строк дії договору на 25 років.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер та відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 серпня 2012 року вказану земельну ділянку успадкувала його дружина ОСОБА_1

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 5,8884 га (кадастровий номер: 6323580300:02:001:0052), яка розташована на території Олексіївської сільської ради Краснокутського району Харківської області та має цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ХР №129490.

22 квітня 2004 року ОСОБА_1 та ПСП Оазис уклали договір оренди землі № 45, згідно з яким ОСОБА_1 передала в строкове платне користування строком на 5 років земельну ділянку площею 5,8884 га (кадастровий номер: 6323580300:02:001:0052). Договір зареєстрований у Краснокутському районному відділі земельних ресурсів 18 серпня 2004 року за № 169.

03 червня 2008 року ОСОБА_1 та ПСП Оазис уклали додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки № 45 від 22 квітня 2004 року, згідно з якою продовжено строк дії договору на 25 років.

Відповідно до пункту 12.6 договору оренди землі № 44 від 22 квітня 2004 року перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

За правилами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Аналогічна норма закріплена і в статті 31 Закону України Про оренду землі .

Згідно із частиною першою статті 32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24, 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Факт використання земельної ділянки не за цільовим призначенням повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами, зокрема, матеріалами про адміністративне правопорушення, актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства, приписом (з вимогою усунення порушення земельного законодавства), актом обстеження земельної ділянки.

Судами встановлено, що позивач на підтвердження заявлених вимог не надав належних та допустимих доказів на підтвердження використання відповідачем спірних земельних ділянок не за цільовим призначенням.

При таких обставинах місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не доведено обставин, які б свідчили про наявність правових підстав для розірвання договорів оренди та порушення її прав при укладанні оспорюваних правочинів. Законні права та інтереси позивача не були порушені, вона підписали договори оренди і фактично передала земельні ділянки в оренду відповідачу, який їх прийняв і добросовісно виконував умови укладених договір, сплатив орендну плату позивачу, а вона її отримала.

Доводи касаційної скарги щодо порушення орендарем при нарахуванні орендної плати діючого законодавства, зокрема Указу Президента України від 02 лютого 2002 року № 92 Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) (із змінами), є необґрунтованими з наступних підстав.

Згідно з положеннями статей 21, 22 зазначеної редакції Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах. Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати. Орендна плата за земельні частки (паї) встановлюється, як правило, у грошовій формі. За добровільним рішенням власника земельної частки (паю) орендна плата за земельні частки (паї) може встановлюватися у натуральній формі. Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

Указом Президента України від 19 серпня 2008 року № 725/2008 внесено зміни до Указу Президента України від 02 лютого 2002 року № 92/2002 Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв) , з урахуванням яких визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі послалася на положення Указу Президента України від 02 лютого 2002 року № 92/2002 як на підставу обґрунтованості позову про розірвання договорів, оскільки цим Указом встановлено, що плата за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) має становити не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки.

Разом із тим, відповідно до частини другої статті 23 Закону України Про оренду землі орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Установлено, що орендна плата виплачується в розмірі, який погоджений сторонами під час укладання договору оренди землі, але не менше 3 % від нормативної оцінки землі станом на 01.01 поточного року. Відповідно до відповіді орендаря на звернення позивача, вбачається, що правові підстави для виплати ОСОБА_1 5 відсотків орендної плати відсутні, та запропоновано ОСОБА_1 , з метою збільшення розміру орендної плати до 7 відсотків підписати додаткову угоду до договору оренди землі, одночасно збільшивши термін дії самого договору (а. с. 7).

Разом із тим, у встановленому договорами оренди землі порядку відповідно до пункту 12.1 передбачено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 28 лютого 2019 року, постанову Харківського апеляційного суду від 04 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

В. П. Курило