Постанова

від 28.11.2019 по справі 640/11643/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11643/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Васильченко І.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

суддя-доповідач Сорочка Є.О.,

суддів Єгорової Н.М.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Громадської організації "ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЗАКОН І ПОРЯДОК" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації "ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЗАКОН І ПОРЯДОК" до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, за участю третіх осіб - Генеральної прокуратури України, Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦМЕХБУД 21" про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправним та скасувати дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ113191550829 від 04.06.2019, виданий Державною архітектурно-будівельною інспекцією України на будівництво об`єкта Будівництво житлових будинків (Будинок №3) (Коригування), адреса об`єкта: м. Київ, Печерський район, вул. Московська, 8, корп. 34 у кварталі обмеженому вулицями Михайла Грушевського, Московської та Кловським узвозом.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуваний дозвіл є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач та треті особи у відзивах на апеляційну скаргу просять відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради - Київською міською державною адміністрацією від 15.05.2017 N 570 Про надання (передачу) в користування земельних ділянок в кварталі вулиць Михайла Грушевського, Московської та Кловського узвозу у Печерському районі м. Києва для експлуатації та обслуговування будівель і споруд виробничого, житлового та соціально-побутового призначення Генеральній прокуратурі України надано зазначену земельну ділянку, право постійного користування якою зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.05.2017, номер запису про інше речове право 20715894.

Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради - Київською міською державною адміністрацією від 27.05.2019 № 946 Про зміну цільового призначення земельної ділянки Генеральної прокуратури України на вул. Московській, 8 у Печерському районі м. Києва затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (зміна цільового призначення) Генеральній прокуратурі України для будівництва та експлуатації житлового будинку на вул. Московській, 8 у Печерському районі м. Києва (кадастровий N 8000000000:82:033:0011) (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код КВЦПЗ 02.07, справа А-26061).

Пунктом 2 розпорядження змінено цільове призначення земельної ділянки площею 0,1391 га (кадастровий номер 8000000000:82:033:0011), наданої у постійне користування Генеральній прокуратурі України, та дозволено її використання для будівництва та експлуатації житлового будинку на вул. Московській, 8 у Печерському районі міста Києва.

В подальшому, Генеральна прокуратура України звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на виконання будівельних робіт Будівництво житлових будинків (Будинок №3) (Коригування) Адреса об`єкта: м. Київ, Печерський район, вул. Московська, 8, корп. 34 у кварталі обмеженому вилицями Михайла Грушевського, Московської та Кловським узвозом , за результатами розгляду якої 04 червня 2019 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ113191550829.

Не погодившись з таким дозволом, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про відповідність дій відповідача вимогам чинного законодавства під час видачі спірного дозволу на виконання будівельних робіт. Суд першої інстанції також вказав про те, що позивач не навів жодних обставин та не надав жодного належного та допустимого доказу, які свідчать про порушення оскаржуваними дозволом його прав та інтересів.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

За змістом частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).

Відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у своєму рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Згідно пункту 8 частини першої статті 4 КАС позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду .

Системний аналіз положень статей Конституції України та КАС свідчать, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України у рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес , який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям право (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям прав має один і той же зміст.

Наведене свідчить, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи-позивача, яка стверджує про їх порушення з боку відповідача.

Наведені вище положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні акти чи положення норм законодавства впливають на його правове становище.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту встановлюється при розгляді справи по суті. За відсутності бодай одного випадку реального порушення прав, свобод чи інтересів позивача спірним актом, захист таких прав стає неможливим, а отже й відсутні підстави для задоволення позову.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі №1340/4630/18.

У даній справі позивач оскаржує дозвіл на виконання будівельних робіт, який за своєю суттю є індивідуальним актом суб'єкта владних повноважень, виданим на виконання владних управлінських функцій, який стосується прав та інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС).

Звертаючись до суду з позовом, позивач стверджував, що це є його обов'язком у рамках виконання статутного завдання щодо представництва та захисту своїх законних інтересів та законних інтересів своїх членів чи інших осіб у судах, а також захисту права громадян на праву державу та демократичне суспільство.

Водночас, доводи позивача є абсолютно абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу спірним дозволом на жодні конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчать виключно про незгоду позивача з указаним дозволом, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу.

Безпосередньо позивач не зазнав жодного втручання в свої права, не зазнав жодної реальної шкоди внаслідок видачі спірного дозволу, оскільки він не спричинив жодного впливу саме на позивача.

При цьому, позивач не виділяє жодних конкретних осіб, за захистом прав яких він звернувся до суду, а лише абстрактно посилається на наявність таких осіб, що не дає суду можливості визначити дійсне порушення прав, свобод чи інтересів будь-кого у спірних правовідносинах. Не вказує позивач своїх членів, за захистом прав яких він звернувся до суду, а також і інших осіб, які зверталися до позивача з цього питання. Це унеможливлює у відповідності до частин першої-другої статті 48 КАС встановлення можливого належного позивача у даній справі, права якого є реально порушеними та який має право на звернення до суду із цим позовом.

У свою чергу, оскаржуваний дозвіл як індивідуальний правовий акт породжує права й обов'язки тільки того суб'єкта, якому його адресовано. Відсутність у будь-кого, в тому числі і заявника, прав чи обов'язків у зв'язку із виданням оскаржуваного дозволу не породжує для останнього і права на захист (постанова Верховного Суду України від 28.02.2017 у справі № 21-3829а16).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про громадські об'єднання громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Частиною третьою цієї статті визначено, що громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Згідно пункту 2 частини першої статті 11 Закону України Про громадські об'єднання статут громадського об'єднання має містити відомості про мету (цілі) та напрями його діяльності.

Конституційний Суд України у рішенні від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 вказав про те, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб .

Тобто, визначення у статуті завдань та цілей громадської організації не означає автоматичне виникнення у неї права звернення до суду із позовом щодо захисту прав своїх членів чи інших осіб, позаяк для цього мають бути відповідні законодавчі приписи.

Водночас, норми чинного законодавства не передбачають виникнення у громадської організації права на представництво в суді інтересів фізичних чи юридичних осіб лише на підставі завдань організації, самостійно визначених нею у своєму статуті.

Положення статуту громадської організації не можуть підміняти норми чинного законодавства щодо представництва інтересів громадян чи інших осіб у суді та не мають вищої юридичної сили за відповідні норми процесуального закону.

Статутні завдання громадської організації не є альтернативою та не свідчать про волевиявлення певної особи на захист своїх прав у суді.

Відповідно до частини першої статті 55 КАС сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно частин першої, другої статті 57 КАС представником у суді може бути адвокат або законний представник. У справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.

За змістом частини першої статті 53 КАС у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах .

З метою захисту прав і свобод людини і громадянина у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини може особисто або через свого представника звертатися до адміністративного суду з позовом, брати участь у розгляді справ за його позовом (заявою), а також на будь-якій стадії розгляду вступати у справу, провадження в якій відкрито за позовами (заявами) інших осіб, подавати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, у тому числі у справі, провадження в якій відкрито за позовом (заявою) іншої особи .

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами .

Згідно статті 56 КАС права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.

Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати в суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі у таких справах відповідно неповнолітніх осіб, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена .

Законний представник самостійно здійснює процесуальні права та обов'язки сторони чи третьої особи, яку він представляє, діючи в її інтересах.

Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам, які відповідно до закону мають право здійснювати представництво в суді.

Отже, до адміністративного суду можуть звертатися фізичні чи юридичні особи, права яких є безпосередньо порушені суб'єктом владних повноважень, або особисто, або через представника - адвоката чи, у визначених випадках, фізичну особу, яка має адміністративну процесуальну дієздатність, законного представника. Також правом представництва наділені особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Громадська організація не належить до кола законодавчо визначених суб'єктів, яким надано право звертатися, захищати права та представляти у суді інтереси інших осіб.

Ці вимоги законодавства щодо представництва в адміністративному процесі є чіткими та передбачуваними для позивача.

Подібну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2019 року по справі № 804/200/22552/17.

Статутні ж завдання громадської організації не можуть підміняти норми чинного законодавства щодо визначення осіб, які вправі представляти інтереси інших осіб у суді.

За таких обставин, оскільки у ході судового розгляду не було встановлено порушень прав позивача у спірних правовідносинах, та оскільки позивач не має законодавчих повноважень на представництво у суді інтересів будь-яких інших осіб, то колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстави на задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Надаючи оцінку решті доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів визначає Закон України Про регулювання містобудівної діяльності (далі - Закон).

Згідно пункту 3 частини першої статті 34 Закону замовник має право виконувати будівельні роботи після видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об'єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".

Відповідно до частини першої статті 37 Закону право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об'єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля", підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Форма дозволу на виконання будівельних робіт, форма заяви, що подається для його отримання, форма відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт, порядок видачі та анулювання дозволу на виконання будівельних робіт визначаються Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 37 Закону).

Порядок виконання підготовчих та будівельних робіт затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2015 року № 747) (далі - Порядок)

Цей Порядок визначає механізм набуття права на виконання підготовчих та будівельних робіт (пункт 1 Порядку).

Згідно пункту 28 Порядку замовник (його уповноважена особа) подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення чи через електронну систему здійснення декларативних та дозвільних процедур у будівництві до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю заяву про отримання дозволу за формою, наведеною у додатку 10 до цього Порядку.

Замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву (пункт 4 частини першої статті 1 Закону);

Відповідно до частини третьої статті 37 Закону для отримання дозволу подається заява, до якої додаються: 1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію; 2) копія розпорядчого документа щодо комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду у разі здійснення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності (замість копії документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою); 3) проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена в установленому законодавством порядку; 4) копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або згода його власника, засвідчена у встановленому законодавством порядку, на проведення будівельних робіт у разі здійснення реконструкції, реставрації чи капітального ремонту; 5) копії документів про призначення осіб, відповідальних за виконання будівельних робіт, та осіб, які здійснюють авторський і технічний нагляд; 6) інформація про ліцензію, що дає право на виконання будівельних робіт, та кваліфікаційні сертифікати; 7) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".

За змістом пункту 29 Порядку під час розгляду заяви орган державного архітектурно-будівельного контролю перевіряє наявність відомостей про: відповідний кваліфікаційний сертифікат відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. № 554 "Деякі питання професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов'язаних із створенням об'єктів архітектури" у реєстрі атестованих осіб; ліцензію на провадження господарської діяльності з будівництва об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми та значними наслідками, на офіційному веб-сайті Держархбудінспекції.

Частиною другою статті 37 Закону передбачено, що дозвіл на виконання будівельних робіт видається органами державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Згідно частини четвертої статті 37 Закону та пункту 30 Порядку підставою для відмови у видачі дозволу на виконання будівельних робіт є: 1) неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу такого дозволу; 2) невідповідність поданих документів вимогам законодавства; 3) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах; 4) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".

Як вірно встановлено судом першої інстанції, до заяви про видачу дозволу на виконання будівельних робіт позивачем було подано усі визначені наведеними вище нормами документи.

За результатами розгляду заяви Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано оскаржуваний дозвіл на виконання будівельних робіт.

Під час розгляду справи, судом першої інстанції не було встановлено підстав для відмови у видачі оскаржуваного дозволу.

Проте, позивач в апеляційній скарзі стверджує, що подані замовником документи не відповідали вимогам чинного законодавства, зокрема: видані містобудівні умови та обмеження стосувалися іншої земельної ділянки; наміри забудови не відповідають функціональному призначенню земельної ділянки; відсутній детальний план території; планувальними рішеннями не враховано необхідність забезпечення мешканців необхідною кількістю машино-місць та об'єктів соціально-культурного призначення.

Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Частиною першою статті 29 Закону передбачено, що основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.

Згідно частини другої статті 26 Закону суб'єкти містобудування зобов'язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об'єктів.

Пунктом 8 частини першої статті 1 Закону визначено, що містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об'єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією;

За змістом частин другої, третьої, п'ятої, восьмої статті 29 Закону фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва.

Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника

Містобудівні умови та обмеження містять: 1) назву об'єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об'єкта; 2) інформацію про замовника; 3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні; 4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах; 5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки; 6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону); 7) мінімально допустимі відстані від об'єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд; 8) планувальні обмеження (охоронні зони пам'яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об'єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони); 9) охоронні зони об'єктів транспорту, зв'язку, інженерних комунікацій, відстані від об'єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж. Перелік зазначених умов є вичерпним.

Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об'єкта незалежно від зміни замовника.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) видано Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки у кварталі обмеженому вулицями Михайла Грушевського, Московської та Кловського узвозу у Печерському районі №504/15/12-3/009-15 від 30.07.2015.

Згідно вказаних містобудівних умов замовниками будівництва житлових будинків є землекористувачі Державне підприємство завод Арсенал та Генеральна прокуратура України на підставі Державного акту на право постійного користування землею ДП завод Арсенал та Свідоцтва про право власності на нерухоме майно - власник Держава в особі Генеральної прокуратури України. Площа земельної ділянки - в межах земельної ділянки площею 25,2779 га (згідно з Державним актом на право постійного користування землею ДП завод Арсенал (кадастровий номер 8000000000:82:033:0002), зареєстрованим Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05.08.2003 № 82-4-00061.

Водночас, вже після видачі зазначених містобудівних умов, Виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) прийнято розпорядження Про надання (передачу) в користування земельних ділянок в кварталі вулиць Михайла Грушевського, Московської та Кловського узвозу у Печерському районі м. Києва для експлуатації та обслуговування будівель і споруд виробничого, житлового та соціально-побутового призначення від 15.05.2017 №570, яким вирішено припинити державному підприємству заводу АРСЕНАЛ право постійного користування земельною ділянкою державної власності площею 25,3604 га (кадастровий номер 8000000000:82:033:0002), у зв'язку з переходом права власності на частину об'єктів нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці та необхідністю надання (передачі) в користування земельних ділянок, сформованих в результаті поділу вказаної земельної ділянки (кадастрова справа А-23353).

Згідно пункту 5 зазначеного розпорядження, вирішено надати Генеральній прокуратурі України у постійне користування земельні ділянки площами 0,1391 га (кадастровий номер 8000000000:82:033:0011) та 0,9060 га (кадастровий номер 8000000000:82:033:0003) для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель на вул. Московській, 8, корпуси 34 та 24 у Печерському районі м. Києва із земель державної власності за рахунок частини земельної ділянки, право користування якою припинено відповідно до пункту 1 цього розпорядження.

Таким чином, земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:82:033:0011), дозвіл на забудову якої оскаржується у даній справі, є частиною земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:82:033:0002) містобудівні умови та обмеження забудови якої були видані Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) за №504/15/12-3/009-15 від 30.07.2015.

Оскільки у даному випадку відбулася виключно поділ земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:82:033:0002), на яку були видані містобудівні умови та обмеження, то, на переконання колегії суддів, на виділену земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:82:033:0011) розповсюджуються дія містобудівних умов та обмежень №504/15/12-3/009-15 від 30.07.2015, оскільки вони фактично стосуються цієї ж території. Тому, судом першої інстанції правильно відхилені відповідні доводи позивача.

Відповідно до статті 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Відповідно до частин першої другої та п'ятої статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) Про зміну цільового призначення земельної ділянки Генеральної прокуратури України на вул. Московській, 8 у Печерському районі м. Києва №946 від 27.05.2019 вирішено змінити цільове призначення земельної ділянки площею 0,1391 га (кадастровий номер 8000000000:82:033:0011) та дозволити її використання для будівництва та експлуатації житлового будинку на вул. Московській, 8 у Печерському районі міста Києва.

Згідно з наявним в матеріалах справи Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29 травня 2019 року №НВ-8000954532019, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:82:033:0011, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Московська, 8, має цільове призначення - для іншої житлової забудови, належить до категорії земель житлової та громадської забудови, вид використання для будівництва та експлуатації житлового будинку. Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, встановлені Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, не зареєстровані.

Згідно Містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, граничнодопустима висота будівлі має бути остаточно визначена на підставі висновків історико-містобудівного обґрунтування.

Так, історико-містобудівним обґрунтуванням об'єкту Будівництво житлових будинків у кварталі обмеженому вулицями Михайла Грушевського та Кловського узвозу у Печерському районі м.Києва (будинок №3) за адресою: м.Київ, Печерський район, вул.Московська, 8, корп.34 (Кловський узвіз,19), погодженим Міністерством культури України (лист №1303/10-2/61-18 від 29.12.2018) встановлено, що гранично допустима висота об'єкту проектування від денної поверхні землі до парапету видимої частини пласкої покрівлі може становити 55- 60 м, загальна висота проектованого об'єкту - не вище 246,6 м, на рівні 17-ти наземних поверхів.

Відповідно ж до техніко-економічних показників об'єкту Будівництво житлових будинків у кварталі обмеженому вулицями Михайла Грушевського та Кловського узвозу у Печерському районі м.Києва (будинок №3) передбачено поверховість об'єкту - 3, 17 поверхів, умовна висота - 58 м.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про необґрунтованість доводів позивача щодо невідповідності призначення та неможливості здійснення багатоповерхової забудови на спірній земельній ділянці (кадастровий номер 8000000000:82:033:0011).

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Згідно пункту 3 частини першої статті 1 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.

Детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці (частина перша статті 19 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності ).

За змістом частити третьої стаття 24 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється

Отже, із відсутністю затвердженого детального плану території, який визначає планувальну організацію і розвиток частини території, Закон України Про регулювання містобудівної діяльності пов'язує виключно заборону передачі (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб.

Колегією суддів також приймається до уваги, що згідно встановлених судом першої інстанції обставин, ТОВ Виробничо-технічна агенція на замовлення Департаменту містобудування та архітектури розробляє детальний план території в районі Михайла Грушевського вулиці Московської, Кловського узвозу та Кріпосному провулку у Печерському районі м. Києва.

У свою чергу, зазначаючи про відсутність детального плану та неможливості у зв'язку із цим забудови відповідної території, позивач, однак, жодним чином ці обставини не обґрунтовує. У зв'язку із викладеним, суд апеляційної інстанції відхиляє зазначені посилання скаржника.

Безпідставними є також доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не було враховано необхідність забезпечення планувальними рішеннями мешканців необхідною кількістю машино-місць та об'єктів соціально-культурного призначення. З оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції відхилив відповідні доводи позивача вірно наголосивши на тому, що у проектних рішеннях передбачено забезпечення мешканців житлового будинку на вул.Московській, 8, корп.34 (Кловський узвіз, 19) необхідною кількістю місць паркування у наземно-підземному багатопоярусному паркінгу.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Громадської організації "ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ЗАКОН І ПОРЯДОК" залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Єгорова

Суддя І.В. Федотов