Постанова

від 25.11.2019 по справі 140/1036/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/9451/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Пліша М.А., Шинкар Т.І.

за участі секретаря судового засідання Хітрень О.Ю.,

позивач: ОСОБА_1

представник позивача: Крючков В.О.

відповідач: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Держпраці у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року у справі № 140/1036/19 за адміністративним позовом Приватного підприємства Автоцентр плюс до Управління Держпраці у Волинській області про визнання протиправними та скасування постанов,-

суддя в 1-й інстанції - Ковальчук В.Д.,

час ухвалення рішення - 13 год. 01 хв.,

місце ухвалення рішення - м.Луцьк,

дата складання повного тексту рішення - 08.07.2019,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство Автоцентр плюс (далі ПП Автоцентр плюс , позивач) звернулося з позовом до Управління Держпраці у Волинській про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 14.03.2019 року №ВЛ 201/399/НП/ПД/АВ/ІП-ФС, №ВЛ 201/399/НП/ПД/АВ/ТД-ФС, № ВЛ 201/399/НП/ПД/АВ/МГ-ФС на загальну суму 963963,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що не погоджується із оскаржуваними постановами Управління Держпраці. Вважає, що підприємство було позбавлене права на захист його інтересів, оскільки не було повідомлене щодо розгляду справи про накладення штрафів. Водночас, позивач вважає безпідставними висновки відповідача про порушення підприємством вимог частини третьої статті 24 КЗпП України, так як ОСОБА_2 є офіційно оформленим працівником у ФОП ОСОБА_3 , а ОСОБА_4 у якого відповідачем відібрано пояснення був випадковим відвідувачем (стороньою особою).

Також позивач вважає, що ним не було допущено порушення ч. 4 ст. 115 Кодексу законів про працю України, оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подали заяви щодо виплати їм відпускних із зарплатою.

Вважає, що ним не допущено порушень ч. 6 ст. 95 КЗпП України, оскільки такої частини статті не існує, а індексація заробітної плати за листопад і грудень 2018 року була донарахована усім працюючим і включена у розрахунок заробітної плати працівникам підприємства у лютому 2019 року та на момент перевірки заробітна плата була виплачена усім працюючим.

Звертає увагу суду на те, що відповідачем порушено процедуру проведення перевірки (перевірка була розпочата до її оголошення, в письмовій вимозі щодо надання документів невірно вказана адреса, з порушенням закону були відібрані пояснення у ОСОБА_2 , пояснення відбиралися у сторонніх осіб, чинився психологічний тиск на працівників).

На думку позивача, зазначені постанови складені з порушенням норм чинного законодавства, оскільки зафіксовані у них порушення заперечуються відповідними документами.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Управління Держпраці у Волинській області від 14.03.2019 року №ВЛ 201/399/НП/ПД/АВ/ІП-ФС, №ВЛ 201/399/НП/ПД/АВ/ТД-ФС, № ВЛ 201/399/НП/ПД/АВ/МГ-ФС. Стягнуто в користь Приватного підприємства Автоцентр плюс за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Волинській області сплачений судовий збір у сумі 16320 грн..

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління Держпраці у Волинській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Скаржник вказує, що суд першої інстанції під час вирішення справи не повно та не всебічно дослідив обставини справи, а матеріали справи підтверджують факт порушення відповідачем трудового законодавства.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

Матеріалами справи підтверджується, що в період з 13 по 18 лютого 2019 року на підставі наказу від 11 лютого 2019 року № 55-і (а.с.106), направлення на проведення інспекційного відвідування від 11 лютого 2019 року № 55-і (а.с.107) інспекторами праці Управління Держпраці Корчмарчук О.В., Губариком О.В., Мосур М.О., Невмержицьким С.В., Мосійчук Т.Ю., Солодухою В.Ю., начальником відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Мельником С.С. було проведено інспекційне відвідування ПП Автоцентр плюс з метою здійснення державного контролю з додержання законодавства про працю в частині щодо порядку укладення трудових договорів, оплати праці, про що складено акт інспекційного відвідування №ВЛ 201/399/НП/ПД/АВ від 18 лютого 2019 року (а.с.36-41, надалі - акт інспекційного відвідування).

За результатами інспекційного відвідування встановлено порушення ПП Автоцентр плюс : вимог частини третьої статті 24 КЗпП України, допущення до роботи без оформлення трудових договорів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ; вимог частини четвертої статті 115 КЗпП України, оскільки заробітну плату за час перебування у щорічних відпустках за три дні до початку відпусток ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не було проведено; та вимог частини шостої статті 95 КЗпП України, статті 33 Закону України Про оплату праці , оскільки на підприємстві не проведено нарахування та виплату індексації заробітної плати за листопад 2018 року 17 працівникам.

ПП Автоцентр плюс подало відповідачу зауваження щодо проведення інспекційного відвідування, зауваження щодо акту (а.с.50-55), скаргу на проведення інспекційного відвідування про те, що при винесенні постанов зауваження позивача не були враховані (а.с57-62).

На підставі акта інспекційного відвідування постановою № 201/399/ЬШ/ПД/АВЛП-ФС від 14.03.2019 накладено штраф у розмірі 4173.00 грн., постановою №201/399/НП/ПД/АВ/ТД-ФС від 14.03.2019 накладено штраф у розмірі 250380.00 грн., постановою № 201/399/НП/ПД/АВ/МГ-ФС від 14.03.2019 накладено штрафу розмірі 709410.00 грн..

Не погоджуючись з прийнятими постановами та діями посадової особи, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що відповідач не довів, що про час розгляду справи про накладення штрафів позивач був поінформований належним чином, відтак суд дійшов висновку, що постанови про накладення штрафів є протиправними і підлягають скасуванню.

Суд зокрема зазначив, що ОСОБА_2 з 04.01.2018 року згідно трудового договору прийнятий на роботу ФОП ОСОБА_3 і працює за фактичним проведенням господарської діяльності підприємця, що підтверджено наказом №1 (а.с.31 том 2), витягом з його трудової книжки (а.с.32 том 2) та повідомленням про прийняття працівника на роботу (а.с.33 том 2).

Щодо допущення до роботи без оформлення трудового договору ОСОБА_4 , суд першої інстанції зазначив, що представником відповідача було заявлено, що в процесі перегляду диску із відеозаписом від 13.02.2019 у боксі №8 було встановлено, що у боксі працював лише ОСОБА_2 , іншого працівника у боксі не було, в зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до висновку, що відображені в акті інспекційного відвідування порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України - допущення до роботи без оформлення трудових договорів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , не знайшли свого підтвердження в суді.

Суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено допущення позивачем до роботи без оформлення трудового договору ОСОБА_2 , а застосування штрафних санкцій до позивача за допущення до роботи без оформлення трудових договорів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України є безпідставним.

Щодо порушень позивачем ч. 6 ст. 95 КЗпП України в частині не здійснення індексації заробітної плати, суд першої інстанції зазначив, що постановою від 14 березня 2019 року №ВЛ201/399/НП/ПД/АВ/МГ-ФС, яка прийнята за результатами розгляду справи першим заступником начальника управління Держпраці Бондарчуком Ю.Т. на підставі акта інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю, від 18 лютого 2019 року №ВЛ 201/399/НП/ПД/АВ, на підприємство накладено штраф у сумі 709 410 грн. у зв`язку з порушенням вимог частини шостої статті 95 КЗпП України, статті 33 Закону України Про оплату праці , оскільки на підприємстві не проведено нарахування та виплату індексації заробітної плати за листопад 2018 року 17 працівникам.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що що індексація заробітної плати працівникам за листопад та грудень 2018 року була виплачена підприємством 01.03.2019. Зокрема суд дійшов висновку, що вичерпний перелік мінімальних державних гарантій у оплаті праці відображений у частині першій зазначеної статті Закону і мінімальні державні гарантії встановлені до основного фонду заробітної плати. Згідно приписів ст.18 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін належить до інших державних соціальних гарантій, а отже, не належить до мінімальних державних гарантій в оплаті праці, оскільки індексація не є основним джерелом існування, а тому і застосування штрафних санкцій до позивача за недотримання строків та порядку виплати індексації працівникам підприємства за абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України є безпідставним.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що участь позивача в розгляді справи про накладення штрафу, подання ним відповідних доказів могло вплинути на прийняття відповідних рішень відповідачем, відтак оскаржувані постанови про накладення штрафу є протиправними, а тому їх необхідно скасувати.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КЗпП України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Статтею 21 КЗпП України надано визначення поняттю трудовий договір , відповідно до якого таким є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 24 КЗпП України, передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Норми ст. 265 Кодексу законів про працю України передбачають відповідальність за порушення законодавства про працю. Так, зокрема, посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Згідно абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати і винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків.

Із змісту наведеного слідує, що підставою для застосування вказаних санкцій є факт допуску без укладення трудового договору до роботи особи, яка за характером виконуваних робіт виконує на підприємстві певну трудову функцію, що у сукупності з іншими ознаками надає їй статусу працівника підприємства, а підприємство щодо неї є суб`єктом, яке використовує саме її найману працю у розумінні КЗпП України.

Такі відносини регулюються законодавством про працю, при цьому сторони розуміють та усвідомлюють таку обставину, але жодним чином не оформляють таких відносин. Сфера регулювання ст.24 КЗпП України обмежується випадками, коли між підприємством та фізичною особою мають місце відносини, які за своїм змістом регулюються трудовим законодавством, а застосування штрафних санкцій за абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України здійснюється у тому випадку, коли такі відносини не оформлені документами, визначеними КЗпП України.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу, в тому числі, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України та ч.ч. 2-7 ст. 53 Закону України Про зайнятість населення регулюється Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17.07.2013 року (далі - Порядок №509).

Для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, передбаченої ст. 265 КЗпП України, посадові особи уповноваженого органу повинні довести належними та допустимими доказами факт допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.

Відповідно з урахуванням складу трудових правовідносин, для встановлення факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору, посадові особи відповідача повинні довести наявність трудових відносин між працівником та роботодавцем, яким, в даному випадку вважається Автоцентр плюс .

Суд першої інстанції вірно зазначив, що особі, до якої застосовуються санкції відповідальності, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в засіданні, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.

Положення п. 6 Порядку № 509 покладає цей обов`язок на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов`язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.

Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.

Відповідно до п. 7 Порядку 509 справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції, про те, що саме на уповноважену посадову особу покладається обов`язок з`ясувати чи поінформовано особу, яка притягається до відповідальності. При цьому, саме лише надсилання повідомлення (без доказів його отримання) не свідчить про її поінформованість. У разі неналежного поінформування особи, яка притягується до відповідальності, уповноважена особа не може розпочинати розгляд справи.

Обов`язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п`ять днів до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.

Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи, яка її стосується. У разі одержання повідомлення до засідання, але у строк, що є меншим за п`ятиденний, особа повинна вживати розумних заходів для реалізації своїх прав на участь у засіданні.

Відповідно до п. 5 Порядку № 509 у разі надходження від суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.

Якщо особа з`явилася на засідання, взяла у ньому участь і не клопотала про відкладення, то несвоєчасність отримання повідомлення (порушення п`ятиденного строку) не є підставою для визнання постанови протиправною.

Таке тлумачення п. 6 Порядку № 509 відповідає завданням адміністративного судочинства та принципу верховенства права, оскільки має наслідком більш ефективний захист права та інтереси фізичних та юридичних осіб.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 28 лютого 2019 року Управлінням Держпраці у Волинській області було винесено рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу, яке було надіслане позивачу 01.03.2019 рекомендованим листом і надійшло до відділення зв`язку 02.03.2019, проте до 26.03.2019 позивач рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу не отримав (лист був повернутий відповідачу), відповідно позивач не був повідомлений про час та місце розгляду справи. Обставин, які б свідчили про ухилення від отримання повідомлення судом не встановлено.

Під час розгляду справи в апеляційній інстанції представник позивача підтвердив, що про розгляд справи про накладення штрафу відповідач іншим способом також не повідомляв, а відповідач не довів, що про час розгляду справи про накладення штрафів позивач був поінформований належним чином.

Відтак, колегія суддів також вважає, що порушення процедури розгляду справи про накладення штрафу, позбавило можливості позивача права бути присутнім при розгляді справи, надавати заперечення та пояснення щодо відповідних фактів, подавати документи щодо оформлення працівників (угоди, акти виконаних робіт) тощо.

Ключовим питанням у справі є застосування п.6 Порядку №509, що полягає у наявності обов`язку державного органу повідомляти особу, яка притягується до відповідальності, про час та місце розгляду справи, а також правові наслідки неповідомлення. Зміст обов`язку, що покладається на уповноважену посадову особу п.6 Порядку №509 не вичерпується лише надсиланням тексту повідомлення, оскільки здійснення процедури надсилання повідомлення без належного отримання, не свідчить про поінформованість особи, котра притягується до відповідальності, відомостей про час та місце розгляду справи, а отже нівелює право, яким наділена кожна особа.

За таких обставин, вірним є висновок суду першої інстанції, що постанови про накладення штрафів є протиправними і підлягають скасуванню.

Така правова позиція викладена Верховним Судом 12 червня 2019 року у справі 813/3415/18.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 Справа РуїзТоріха проти Іспанії (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції з вищенаведених мотивів.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст.243, ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст.ст. 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 липня 2019 року у справі № 140/1036/19 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді М. А. Пліш Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 29.11.2019