Постанова

від 25.11.2019 по справі 520/5147/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2019 р.Справа № 520/5147/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Сіренко О.І. , Кононенко З.О. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

представник відповідачів Биковченко Н.І.

позивач Певний А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., м. Харків, повний текст складено 13.08.19 року по справі № 520/5147/19

за позовом ОСОБА_1

до Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та м.Люботин) Головного управління МВС України в Харківській області , Головного управління Національної поліції в Харківській області , Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області третя особа Міністерство внутрішніх справ України

про визнання незаконним звільнення, поновлення на посаді, визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення грошового забезпечення та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та м.Люботин) Головного управління МВС України в Харківській області, Головного управління Національної поліції в Харківській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, 3-тя особа: Міністерство внутрішніх справ України, в якому просив суд:

визнати незаконним звільнення дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського РВ (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 /М-131385/з 22.04.2019 у запас Збройних Сил за пунктом 64 "г" (скорочення штатів та скасувати наказ про його звільнення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 19.04.2019 №81 о/с;

поновити ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області;

зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та Головне управління Національної поліції у Харківській області запропонувати ОСОБА_1 посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, що затверджена Міністерством внутрішніх справ України, та, враховуючи бажання ОСОБА_1 проходити службу в органах поліції, на виконання вимог п. 9, п. 12, п. 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VІІІ видати наказ про призначення ОСОБА_1 на посаду поліцейського в органах поліції, а саме: ГУ МВС України в Харківській області шляхом видання наказу про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у зв`язку з переходом у встановленому порядку на службу до органів Національної поліції на запропоновану та погоджену посаду, а ГУ НП в Харківській області шляхом видання наказу про призначення ОСОБА_1 на конкретну посаду поліцейського в органах Національної поліції;

визнати дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (ЄДРПОУ - 08592313), Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області (ЄДРПОУ - 08675950) щодо невиплати грошового забезпечення за час перебування в трудових відносинах незаконними;

стягнути з Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області (ЄДРПОУ - 08675950) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 ) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 22 квітня 2019 року по 27 травня 2019 року в розмірі 13589,40 грн., але не менше суми на дату ухвалення остаточного рішення суду;

стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (ЄДРПОУ - 08592313), Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області (ЄДРПОУ - 08675950) на користь ОСОБА_1 150228 грн. відшкодування моральної шкоди;

допустити виконання судового рішення до негайного виконання про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за весь період відповідно до ч. 2 ст. 371 КАС України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме: визнано дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період роботи з моменту поновлення по 22.04.2019 р. - незаконними.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідачем, Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення в цій частині та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення в частині задоволення позовних вимог, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що позивач з часу поновлення до часу звільнення до виконання службових обов`язків не приступав, отже задоволення позовної вимоги про визнання дій Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період роботи з моменту поновлення по 22.04.2019 р. є незаконним та безпідставним.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивачем також подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення в цій частині та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що наказ від 19.04.2019 р. №81 о/с є протиправним, а позивач підлягає поновленню на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області.

Відповідач, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, подав відзив на апеляційні скарги, в якому просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, просив залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення в цій частині без змін. При цьому, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення в цій частині та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Представник відповідачів, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване рішення в цій частині без змін. При цьому, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті рішення в частині задоволення позовних вимог, норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване рішення в цій частині та прийняти постанову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 02.04.2007 року та наказом ГУМВС України від 26.06.2013 року № 228 о/с призначений на посаду дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин).

Згідно наказу ГУМВС України в Харківській області від 23.12.2014 року № 601 о/с на підставі медичної довідки з 23.12.2014 року по 27.11.2015 року перебував у відпустці по догляду за дитиною.

Наказом ГУ МВС України від 05.11.2015 року № 594 о/с відповідно до пункту 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114, позивача, звільнено з органів внутрішніх справ у запас через скорочення штатів з 06.11.2015 року.

Позивач, не погоджуючись із правомірністю наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 05.11.2015 року № 594 о/с, яким позивача звільнено відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України в запас Збройних сил за п. 63 п. "г", звернувся до суду з позовом.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2016р. по справі №820/11676/15 адміністративний позов задоволено частково, скасовано оскаржуваний наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 05 листопада 2015 року №594 о/с; поновлено позивача на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області. В частині поновлення на посаді позивача постанову суду звернуто до негайного виконання. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2016 року апеляційні скарги Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Міністерства внутрішніх справ України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2016р. по справі №820/11676/15 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2016р. по справі № 820/11676/15 задоволено частково. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2016р. по справі № 820/11676/15 в частині відмови в задоволенні адміністративного позову про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу скасовано з прийняттям в цій частині нової постанови про стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 2364,57 грн.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2016р. по справі № 820/11676/15 залишено без змін.

На виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду наказом Голови ліквідаційної комісії ГУМВС України в Харківській області від 07.06.2016 № 15 о/с ОСОБА_1 поновлено на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського РВ (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУ МВС У в Х/обл. з 06.11.2015 року, що підтверджується записом в послужному списку ОСОБА_1 .

В подальшому, листом ГУ МВС України в Харківській області за вих. №4008/119/12/01-2018 від 14.06.2018, ОСОБА_1 повідомлено, що Закон України "Про міліцію" та наказ МВС України від 31.10.2007 №499 втратили чинність, тому відсутні нормативні акти щодо регулювання службової діяльності ОСОБА_1 та нарахування грошового забезпечення. Крім того, зазначено, що функціональні обов`язки ОСОБА_1 , його робоче, місце та графік роботи не можуть існувати у ліквідованому органі. Таким чином, відсутність посад, які замішуються особами рядового та начальницького складу ОВС в ліквідованому ГУ МВС України, унеможливлює подальше використання ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ.

У зв`язку з цим ОСОБА_1 попереджено про подальше звільнення через скорочення штатів та запропоновано позивачу вирішити питання звільнення за підставою - звільнення з ОВС за п. 64 "з" у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші органи через проходження ОСОБА_1 конкурсу на заміщення вакантних посад поліцейських у будь-якому регіоні України.

ОСОБА_1 26 червня 2018 року звернувся з заявою до Голови ліквідаційної комісії ГУМВС України в Харківській області, в якій просив розглянути рапорт від 22.10.2015 року про можливість розгляду ОСОБА_1 як кандидата на посаду поліцейського відповідно до Закону України "Про Національну поліцію", та рапорт від 13.07.2016 про бажання проходити службу в поліції, отриманий ГУМВС України в Харківській області 14.07.2016; повторно розглянути по суті заяви ОСОБА_1 від 13.07.2016 та від 28.11.2016; враховуючи бажання ОСОБА_1 проходити службу в органах поліції, запропонувати відповідну посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, що затверджена Міністерством внутрішніх справ України; на виконання вимог п. 9, п. 12, п. 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-УІІІ видати наказ про призначення ОСОБА_1 на посаду поліцейського в органах поліції; виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.06.2016 по фактичне працевлаштування та виконати обов`язок щодо сплати податків і обов`язкових платежів із заробітної плати.

Від ГУ МВС в Харківській області 25 липня 2018 року надійшла відповідь, в якій ОСОБА_1 повідомлено, що ГУ НП в Харківській області оголошено конкурс на заміщення вакантних посад у підрозділах ГУНП в Харківській області та повідомили, що після повної ліквідації ГУ МВС України в Харківській області ОСОБА_1 буде звільнено через скорочення штатів.

Також, 27 липня 2018 року ГУ МВС в Харківській області на адресу ОСОБА_1 на заяву ОСОБА_1 сформовано лист, в якому зазначено, що органи Національної поліції України не є правонаступниками органів міліції.

Також, ОСОБА_1 проінформовано, що його рапорт від 22.10.2015року щодо зарахування ОСОБА_1 до Національної поліції містив інформаційний характер, а звернення ОСОБА_1 від 13.07.2016 та 28.11.2016 не мають підстав для їх розгляду. Також зазначено, що підстав для нарахування грошового забезпечення немає та поінформовано про подальше скорочення в разі повної ліквідації ГУМВСУ в Харківській області.

Головою Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Харківській області 17 серпня 2018 року на адресу ОСОБА_1 сформовано лист, в якому повідомлено останнього, що 17.08.2018 згідно витягу із наказу Головного Управління МВС України в Харківській області № 73 о/с ОСОБА_1 звільнено згідно з п.1 ст. 40 КЗпПУ та відповідно до п. 64 "Г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

ОСОБА_1 направлено витяг з наказу ГУ МВС України в Харківській області від 17.08.2018 року №73 о/с, відповідно до якого старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 , дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського РВ (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області звільнено у запас Збройних Сил України з 17.08.2018 року. Підстава: наказ МВС України від 06.11.2015 року № 1388 (а.с. 25).

Позивач, не погоджуючись з підставами та процедурою його звільнення, звернувся до суду із даним позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 р. у справі №520/8684/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до 1) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, 2) Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) Головного управління МВС України в Харківській області, 3) Головного управління Національної поліції в Харківській області, третя особа: Міністерство внутрішніх справ України про поновлення на посаді та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області від 17.08.2018 №73 о/с про звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 (М-131385), дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського РВ (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області.

Зобов`язано Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 (М-131385) від 22.10.2015 року з прийняттям відповідного рішення.

Поновлено ОСОБА_1 (М-131385) на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області.

Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (в особі Ліквідаційної комісії) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП- НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 ) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 17.08.2018 року по 23.01.2019 року.

Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 (М-131385) на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та міста Люботин) Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2019 р. рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 року по справі №520/8684/18 залишено без змін.

На виконання рішення суду позивача поновлено на посаді з 17.08.2018 р. згідно наказу №79 о/с від 11.02.2019 (а.с.82).

Листом від 12.02.2019 р. повідомлено позивача, що вирішення питання щодо проходження служби в ГУНП в Харківській області відповідно до пунктів 9, 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" здійснювалося у певний проміжок часу, а саме з 06.08.2015 до 06.11.2015. На теперішній час вирішити питання відповідно до вказаних норм неможливо. У зв`язку з викладеним після повної ліквідації ГУМВС України в Харківській області позивача буде звільнено через скорочення штатів відповідно до ст. 49-2 КЗпП України та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ(а.с.80).

Вказаний лист отримано позивачем 22.02.2019 р.(а.с.81).

Листом від 25.03.2019 р. запропоновано позивачу прибути до ліквідаційної комісії у найкоротший термін для вирішення питання трудових відносин та ознайомлення з вакансіями наданими центром зайнятості до 08.04.2019 р. (а.с.86).

Зазначений лист отримано позивачем 01.04.2019 р. (а.с.87).

Листом від 22.04.2019 р. (а.с.41) позивача проінформовано, що наказом від 19.04.2019 р. №81 о/с звільнено ОСОБА_1 , дільничного інспектора міліції СДІМ відділу міліції (м. Люботин) Харківського РВ (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області з 22.04.2019 (а.с.42).

Не погоджуючись з вказаним наказом ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині визнанння дій Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період роботи з моменту поновлення по 22.04.2019 р. - незаконними, виходив з того, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем, не дивлячись на те, що трудову книжку до відповідача не надав і не приступив до виконання посадових обов`язків. Відтак дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області щодо невиплати грошового забезпечення за час перебування в трудових відносинах є незаконними.

Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем здійснені усі дії на відновлення прав позивача. Управління позбавлене можливості самостійно, без участі позивача, приймати рішення щодо його працевлаштування. Відповідач в даному випадку виконав рішення суду та поновив ОСОБА_1 на посаді, однак і у позивача є певні обов`язки, окрім прав, які в свою чергу ОСОБА_1 не виконані. Таким чином, позовні вимоги про визнання незаконним звільнення, скасування наказу та поновлення на посаді є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Враховуючи, що позивачем не надано належних та достатніх доказів заподіяння відповідачами йому моральної шкоди, судом таких обставин не встановлено, суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

7 листопада 2015 року втратив чинність Закон України "Про міліцію" та набрав чинність Закон України "Про Національну поліцію" .

Пунктом 5розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" визнано такими, що втратили чинність: Закон України "Про міліцію" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., №4, ст. 20 із наступними змінами); Постанова Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про міліцію" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 4, ст. 21).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 р. № 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1 до вказаної Постанови та ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2 до вказаної Постанови.

За приписами пункту 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що будь-якого додаткового обов`язку щодо попередження позивача про наступне звільнення з боку роботодавця МВС України не передбачено.

Так, пунктом 9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Підпунктом "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991р. №114, встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

У цьому контексті слід також зазначити, що пункти 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII передбачають вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015 року включно. Вказані норми є імперативними, тобто неприйняття працівника міліції на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Пунктами 10 та 11 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Таким чином, вищенаведені норми Розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону "Про Національну поліцію" та Положення №114, містять три підстави для звільнення особи зі служби через скорочення штатів, а саме: відмова працівника міліції від проходження служби в поліції; неприйняття на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення; відсутність можливості подальшого використання на службі.

Отже, при вирішенні питання щодо звільнення за скороченням штату, керівник органу прямо зобов`язаний розглянути можливість подальшого використання на службі особи, що звільняється.

Ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Оскільки ліквідовано ГУ МВС з одночасним створенням іншого органу (ГУ НП), який виконує повноваження (завдання) органу, що ліквідовується, то зобов`язанням роботодавця (держави) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу.

До вказаного висновку дійшов суд у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 р. у справі №520/8684/18.

Як вказувалось вище, на виконання рішення у справі №520/8684/18 позивача поновлено на посаді наказом від 11.02.2019 р.

Судом під час розгляду справи №520/5147/19 встановлено, що листом від 12.02.2019 р. повідомлено позивача, що після повної ліквідації ГУМВС України в Харківській області позивача буде звільнено через скорочення штатів відповідно до ст. 49-2 КЗпП України та Положення про проходження служб рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Повторно проінформовано, що ліквідаційна комісія ГУМВС України Харківській області може вирішити питання щодо звільнення позивача з органів внутрішніх справ за п. 64 з (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ у разі надання підтвердження про визнання ОСОБА_1 переможцем конкурсу на зайняття вакантних посад, що заміщується поліцейським, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Реалізувати своє право та бажання проходити службу в Національній поліції України позивач може згідно розділу VI Закону України Про Національну поліцію в усіх регіонах України (а.с.80).

Листом від 25.03.2019 повідомлено ОСОБА_1 , що у зв`язку із ліквідацією органів внутрішніх справ, з метою недопущення порушення трудових прав, забезпечення дотримання вимог законодавства, відстоювання інтересів МВС, та для вирішення питань подальшого працевлаштування, він має право звернутися до будь-якого територіального органу поліції, в якому позивач виявить бажання проходити службу, для участі в конкурсі на заміщення посад поліцейського. Повідомлено, що Інформацію про наявні вакантні посади та порядок участі у конкурсі можна отримати за посиланням https://www.npu.gov.ua/vakansiji/, а інформацію про вакантні посади державної служби та конкурси на посади державної служби - на сайті Національного агентства України з питань державної служби за посиланням https://nads.gov.ua/page/vakansiyi. Одночасно, запропоновано прибути до ліквідаційної комісії ГУМВС України в Харківській області у найкоротший термін в робочі дні з 10:00 до 13:00 год. або з 14:00 до 18:00 год. для вирішення питання подальших трудових відносин та ознайомлення з наявними вакансіями, наданими місцевим Центром зайнятості, працевлаштування в які не передбачає конкурсу, попередньо до 8 квітня 2019 року повідомити про прибуття за номером телефону(а.с.86).

Таким чином, судом встановлено, що зазначеними листами ОСОБА_1 було запропоновано прибути до управління для вирішення питання подальших трудових відносин та ознайомлення з наявними вакансіями, в тому числі наданими місцевим Центром зайнятості.

У судовому засіданні позивач вказав, що листи отримував, проте оскільки йому не надано робочого місця, не визначено його посадові обов`язки, останній вирішив не з`являтись до управління.

Крім того, ОСОБА_1 у судовому засіданні пояснив, що трудову книжку він отримав у відповідача ще у 2015 р. та більше її не надавав до роботодавця.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем здійснені усі дії на відновлення прав позивача та управління позбавлене можливості самостійно, без участі позивача, приймати рішення щодо його працевлаштування.

Отже, відповідач в даному випадку виконав рішення суду та поновив ОСОБА_1 на посаді, однак і у позивача є певні обов`язки, окрім прав, які в свою чергу ОСОБА_1 не виконані.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правомірним та обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про визнання незаконним звільнення, скасування наказу та поновлення на посаді є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Надаючи оцінку вимогам про визнання дій Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області щодо невиплати грошового забезпечення за час перебування в трудових відносинах незаконними, колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи наказом №79 о/с від 11.02.2019 позивача поновлено на посаді (а.с.82).

Наказом №81 о/с від 19.04.2019 р. позивача з 22.04.2019 р. звільнено (а.с.85).

Таким чином, позивач перебував у трудових відносинах, не дивлячись на те, що трудову книжку до відповідача не надав і не приступив до виконання посадових обов`язків. Відтак, судова колегія вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, Харківського районного відділу (з обслуговування Харківського району та м. Люботин) ГУМВС України в Харківській області щодо невиплати грошового забезпечення за час перебування в трудових відносинах є незаконними.

Відносно частини позовних вимог про зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та Головного управління Національної поліції у Харківській області запропонувати ОСОБА_1 посаду поліцейського відповідно до номенклатури посад, що затверджена Міністерством внутрішніх справ України, та, враховуючи бажання ОСОБА_1 проходити службу в органах поліції, на виконання вимог п. 9, п. 12, п. 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VІІІ видати наказ про призначення ОСОБА_1 на посаду поліцейського в органах поліції, а саме: ГУ МВС України в Харківській області шляхом видання наказу про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ у зв`язку з переходом у встановленому порядку на службу до органів Національної поліції на запропоновану та погоджену посаду, а ГУ НП в Харківській області шляхом видання наказу про призначення ОСОБА_1 на конкретну посаду поліцейського в органах Національної поліції, суд апеляційної інстанції вказує наступне.

Згідно положень Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 року № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Тобто, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про те, що вказана частина позовних вимог задоволенню не підлягає.

Щодо вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Приписами ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Аналогічну позицію підтримав Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року по справі №815/7401/16.

Для вирішення питання про відшкодування матеріальної шкоди необхідно встановити: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Кожна із цих складових є обов`язковою умовою для відшкодування завданої шкоди.

Суд наголошує на тому, що будь-яких доказів того, що оскаржувані дії відповідача будь-яким чином призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, позивачем не надано. Саме лише посилання на протиправність дій суб`єкта владних повноважень недостатньо для прийняття рішення про відшкодування шкоди.

Враховуючи, що позивачем не надано належних та достатніх доказів заподіяння відповідачами йому моральної шкоди, судом таких обставин не встановлено, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави для задоволення позову у цій частині відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписами ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2019 року по справі 520/5147/19 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.08.2019 року по справі № 520/5147/19 залишити без змін.

.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)В.А. Калиновський Судді (підпис) (підпис) О.І. Сіренко З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 02.12.2019 року