Постанова

від 27.11.2019 по справі 522/13231/17

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2019 р.м.ОдесаСправа № 522/13231/17 Головуючий в 1 інстанції: Балан Я. В.

Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.

при секретарі - Жигайлової О.Е.

за участю представника апелянта - Поліщука С.С.,

представника відповідача - Неруш А.Ю,

представників 3-іх осіб - Демидової О.В. та Козлова Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Споживчого кооперативу "Автостоянка "Вимпел-11" на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року, ухвалене у відкритому судовому засіданні о 12:40 год у м.Одесі за правилами загального позовного провадження у справі за позовом Споживчого кооперативу "Автостоянка "Вимпел-11" до Одеської міської ради, 3-ті особи Обслуговуючий кооператив "Вимпел-Південь", Громадська організація "Захист Одеса", Комунальне підприємство "Одестранспарксервіс" про визнання недійсним пунктів рішення

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому з урахуванням уточнень до позову, просив визнати протиправним та нечинним пункт 76 (Київський район) додатку 2 до рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 року №5286-VІ Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, у новій редакції ; визнати протиправним та не чинним п.2 рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 року №5286-VI Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, у новій редакції , яким затверджено Додаток 2 перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені стоянки) .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення перетворює автостоянку на місце для паркування, чим порушуються споживчі права користувачів послуги зберігання автотранспорту. Крім того, вищевказаний пункт рішення суперечить меті створення Споживчого кооперативу Вимпел-ІІ згідно статутної діяльності та порушує вимоги Податкового кодексу України щодо неприбуткових організацій. Зазначалося, що ніяких повноважень визначати автостоянку місцями для паркування, паркінгом і т.д., Одеська міська рада не має права, оскільки коштів на її побудову та облаштування не виділяла, автостоянка збудована виключно за кошти членів кооперативу. Наголошувалося, що Одеська міська рада порушує права членів автостоянки шляхом примусу сплачувати податок згідно ст.2681 Податкового кодексу України за об'єкт, за який згідно приписів законодавства сплачувати податок не потрібно.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Доводами апеляційної скарги, крім іншого, зазначається, що автостоянка збудована за рахунок фізичних осіб з метою збереження приватного автотранспорту. Апелянт наголошує, що на протязі більш ніж 30 років користується земельною ділянкою, разом зі сплатою членських внесків та відповідних податків, сплачуючи також внески на облаштування, охорону, утримання, експлуатацію автостоянки та земельної ділянки, створюючи робочі місця. Крім того, на думку апелянта оскаржуване рішення Одеської міської ради є регуляторним актом, нормативно-правовим актом, який не підлягає державній реєстрації, проте, підлягає офіційному оприлюдненню та набуває чинності з дня оприлюднення, що узгоджується також і з приписами ст. 22 Закону України Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації та Указу Президента України №503 від 10.06.1997 року Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності .

У відзиві на апеляційну скаргу заявник вказує на факт відсутності у СК Автостоянка Вимпел-11 права власності або користування земельною ділянкою за місцем розташування: м. Одеса, Люстдорфська дорога 146/4 (146/3), що спростовує доводи апелянта щодо відсутності у Одеської міської ради права володіння, користування та розпорядження даною землею. Зазначалося, що оскаржуване у справі рішення не є нормативно-правовим актом, оскільки не встановлює, не змінює та не скасовує жодних норм права, що свідчить про невірно обраний позивачем спосіб захисту його прав. Зверталася увага суду, що СК Автостоянка Вимпел-ІІ фактично використовує земельну ділянку шляхом її самовільного зайняття. Відповідач зазначає, рішення №5286-VІ від 27.08.2014 року прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому рішення суду є законним та скасуванню не підлягає.

15.10.2019 року представником 3-ї особи ОК Вимпел-Південь надали до суду пояснення та клопотання про долучення доказів у справі.

19.11.2019 року представником апелянта надано до суду клопотання про залучення судової практики до матеріалів справи.

В свою чергу, від представника Одеської міської ради до суду надійшли клопотання про повернення без розгляду клопотання ОК Вимпел-Південь про приєднання доказів та про повернення без розгляду пояснень ОО Вимпел-Південь від 15.10.2019 р. Відповідач зазначає, що наведенні пояснення та додані докази подані з порушенням вимог процесуального законодавства щодо форми заяви, строку її подання та за відсутності доказів направлення заяви іншим учасникам справи, у зв'язку з чим мають бути поверненні ОК Вимпел-Південь без розгляду.

Протокольною ухвалою суду від 27.11.2019 року частково задоволено клопотання ОК Вимпел-Південь та приєднано до матеріалів справи докази, крім документів, що стосуються перевірки ДФС, оскільки не мають значення до розгляду цієї справи. Також, судом постановлено врахувати при вирішенні справи пояснень наданих позивачем 15.10.2019 року.

Крім того, 27.11.2019 року до суду надійшло електронне звернення від 3-ї особи у справі Громадської організації "Захист Одеса" щодо розгляду справи без їх участі, в якій, також, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач займає земельну ділянку самовільно та не сплачує збір за місця для паркування транспортних засобів. Крім того, судом першої інстанції зазначено, що позивачем не надано доказів, що автостоянка побудована за кошти членів споживчого кооперативу.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Щодо права звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів судова колегія вважає за необхідне зазначити.

Статтею 55 Конституції України гарантоване право на судовий захист, що передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Частиною першою статті 2 КАС України (в редакції, що була чинною на момент прийняття оскаржуваних судових рішень) передбачалось, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною другою статті 2 КАС України, яка діяла на момент подачі позову, було передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Статтею 6 КАС України було встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України (в редакції, що чинна на момент прийняття рішення судом апеляційної інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, визначальним для суду при вирішенні адміністративного спору є встановлення наявності чи відсутності порушеного права позивача діями, бездіяльністю чи рішенням суб'єктом владних повноважень .

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю охоронюваний законом інтерес , який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям право (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Тобто, поняття охоронюваний законом інтерес у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям право має один і той же зміст.

Таким чином, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення, саме суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Судом встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів №757 від 02 вересня 1983 року Про організацію колективної відкритої автостоянки по Чорноморській дорозі, 146/3 , вирішено організувати колективну, відкриту, платну автостоянку по Чорноморській дорозі 146/3, передбачену технічним проектом мікрорайону та передати її для керівництва та експлуатації Київській районній раді добровільного товариства Автомотолюбитель УССР (т.ІІ, а.с.74).

Рішенням Головного архітектурно-планувального управління №760 від 16.05.1983 року, надано дозвіл на організацію відкритої автостоянки по Чорноморській дорозі 146/3 відповідно до технічного проекту мікрорайону (т.ІІ, а.с.75).

Рішенням Виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів №816 від 06 листопада 1992 року, дозволено адміністрації автостоянки Вимпел - 11 розширити територію автостоянки для додаткового розміщення та зберігання автомобілів по Чорноморській дорозі - згідно плану-схеми на 20 місць (т.ІІ, а.с.76).

Відповідно до акту інвентаризації земель, які знаходяться в користуванні споживчого кооперативу "Автостоянка Вимпел-11" від 06.11.2001 року комісією з інвентаризації земель встановлено, що згідно земельно-облікової документації за СК "Автостоянка "Вимпел- 11" рахується земельна ділянка загальною площею 0,297 га; площа земельної ділянки, якою фактично, по даним обміру, користується СК "Автостоянка "Вимпел-11" на території Таїровської селищної ради, складає 0,297 га., яку комісія пропонує залишити в тимчасовому користуванні (на умовах оренди) СК Автостоянка Вимпел -11" для розміщення автостоянки та оформити відповідні документи на вказану земельну ділянку згідно чинного законодавства.(т.2 а.с. 78-79)

Відповідно до п.1.1 Статуту Споживчого кооперативу "Автостоянка "Вимпел-11 рішенням установчих зборів засновників споживчого кооперативу "Автостоянка "Вимпел-11", протокол № 1, було прийнято рішення створити на базі колективної самоохороняємої автостоянки, яка була створена Рішенням райвиконкому Київської райради м. Одеси №757 від 02 вересня 1983 року, споживчий кооператив Автостоянка Вимпел-11 .

Відповідно до п.1.2. статуту Споживчого кооперативу Автостоянка Вимпел-11 від 22.11.2000 року, основною метою Кооперативу є організація та координація спільної діяльності членів кооперативу по збереженню приватного автотранспорту, експлуатації та обслуговуванню автостоянки на закріпленій земельній ділянці.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що відсутні дані про юридичних осіб, правонаступником яких є СК "Автостоянка "Вимпел-11" та те що позивач самовільно зайняв земельну ділянку за адресою м. Одеса вул. Люстдорфська дорога 146/4 (146/3) є помилковим та спростовується вищезазначеними документами що наявні в матеріалах справи. Відповідач в судовому засіданні не заперечував правомірність рішень виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів м. Одеси, що були прийняті на підставі законодавства, яке діяло на той час (1983 р), однак зауважував, що позивач не реалізував своє право на користування спірною земельною ділянкою, не оформив договір оренди.

При цьому, рішенням Одеської міської ради №5286-VІ від 27.08.2014 року Про затвердження переліку земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, у новій редакції , затверджено перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (місця для паркування) у новій редакції (додаток №1) та затверджено перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені стоянки) у новій редакції (додаток №2) (т.ІІІ, а.с.126-151).

Рішенням Одеської міської ради №5286-VІ від 27.08.2014 року, оприлюднене на офіційному сайті Одеської міської ради 12.10.2011 року та у друкованому засобі масової інформації Одеської міської ради - газеті Одеський вісник № 170 від 13.10.2011 року.

Пунктом 76 (Київський район), додатку 2 до вищевказаного рішення №5286-VІ від 27.08.2014 року, земельна ділянка за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога 146/4 включена до переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені стоянки) (т.ІІІ, а.с.146).

Відповідно до п. 3 рішення Одеської міської ради № 5286-VІ від 27.08.2014 року, юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи-підприємці, які організують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках, адреси яких зазначені у додатках до цього рішення, є уповноваженими особами з організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів (т.ІІІ, а.с.126).

Комунальне підприємство Одестранспарксервіс , відповідно до рішення Одеської міської ради №6506-VІ від 16.04.2015 року, є уповноваженою особою по здійсненню організації та експлуатації майданчиків для платного паркування транспортних засобів та укладання договорів балансоутримання місць для паркування на території м. Одеси (т.ІІІ, а.с.160).

23 травня 2017 року, Комунальним підприємством Одестранспарксервіс укладено з Громадською організацією Захист Одеса договір балансоутримання місць для паркування №98/К-КР-2017/03-01 (т.ІІІ, а.с.161-165).

Предметом вищевказаного договору є надання права Громадській організації Захист Одеса організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування (спеціальна відведена автостоянка) загальною площею 1 628,00 м2, що розташована за адресою: м. Одеса, Люстдорфська дорога 146/4.

Колегія суддів звертає увагу, що земельна ділянка за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога 146/4, яка зазначена у оскаржуваному рішенні Одеської міської ради, та земельна ділянка по вул. Люстдорфська дорога 146/3, на якій провадить діяльність СК Автостоянка Вимпел - 11 , є однією і тією ж земельною ділянкою. Про те, що спірна ділянка, за вказаними різними адресами є однією тією ж ділянкою, сторони не спорять.

Не погоджуючись з рішенням Одеської міської ради, щодо включення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога 146/4 до переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені стоянки), позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Таким чином, приймаючи рішення №5286-VІ від 27.08.2014 року, та включаючи земельну ділянку за адресою м. Одеса вул. Люстдорфська дорога 146/4 (146/3) до переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені стоянки), Одеська міська рада фактично усунула споживчий кооператив "Автостоянка Вимпел-11" від провадження діяльності, щодо забезпечення паркування транспортних засобів на земельній ділянці, що була виділена їм у 1983 році, визначивши для цього іншу уповноважену особу, чим порушила право позивача.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 02 вересня 1983 року Виконкомом Київської районної ради народних депутатів на підставі дозволу голови Одеського виконкому №926арх від 27 липня 1983р., було прийнято рішення № 757 Об организации коллективной открытой автостоянки по Черноморской дороге 146/3 , згідно якого організовано колективну платну стоянку, затверджено положення О коллективной стоянке транспортных средств в районе дома Вымпел - 11 по Черноморской дороге 146/3 .

Окрім того, вищезгаданим рішенням № 757 Об организации коллективной открытой автостоянки по Черноморской дороге 146/3 . а саме п. 2 затверджено положення О коллективной стоянке транспортных средств в районе дома Вымпел - 11 по Черноморской дороге 146/3 (далі - Положення ).

Згідно п. 5 Положення члени первинної організації, що користуються колективною автостоянкою, разом зі сплатою членських внесків, сплачують, також, спеціальні внески на облаштування, охорону, утримання та експлуатацію колективної стоянки.

Земельний кодекс УРСР (у редакції чинній станом на дату прийняття рішення про створення автостоянки) у статті 13 вказує, що земля в Українській PCP надається, зокрема, кооперативним підприємствам, установам, організаціям.

Згідно умов рішення №757 таке користування є безстроковим, що передбачалося ст. 15 Земельного кодексу УРСР, відповідно до якої, безстроковим (постійним) визнається землекористування без заздалегідь встановленого строку.

Рішенням Виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів від 06 листопада 1992 року № 816: 32. Разрешить администрации автостоянки Вымпел-11 расширить территорию автостоянки для дополнительного размещения и хранения автомобилей по Черноморской дороге (колишня назва Люстдорфської дороги - прим. позивач) - согласно плана - схемы, согласованного МВК на 20 мест. .

Колегія суддів звертає увагу, що станом на дату набрання чинності даного рішення діяв новий Земельний кодекс, який регулював питання колективної власності на землю. Так, стаття 5 Земельного кодексу України вказувала, що земля може належати громадянам на праві колективної власності.

Таким чином, суд звертає увагу, що станом на дату прийняття Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII земля, розташована за адресою: м. Одеса. Чорноморська дорога (нині - Люстдорфська дорога) 146/3 вже була передана позивачу, нові положення Земельного кодексу не відміняли юридичної сили рішення Виконкому Київської районної ради народних депутатів № 757 від 02 вересня 1983 року, а навпаки, закріплювало правомірність зайняття земельної ділянки особами, що отримали місця для стоянки.

Також, судом встановлено, що 22 листопада 2000 року користувачами вищевказаної автостоянки було створено Споживчий кооператив Автостоянка Вимпел - 11 в подальшому зареєстрованого Одеським міськвиконкомом 18 січня 2001 року.

Пунктом 1.1 Статуту Споживчого кооперативу Автостоянка Вимпел - 11 вказано, що даний кооператив створено на базі колективної самоохороняємої стоянки, яка була створена Рішенням райвиконкому Київської райради м. Одеси № 757 від 02 вересня 1983 року.

Таким чином, з 02 вересня 1983 року організовано автостоянку "Автомотолюбитель УССР" яка створена, збудована, облаштована та утримувалась за рахунок її користувачів а згодом перетворена у Споживчий кооператив Автостоянка Вимпел - 11 з метою справляння адміністративних функцій на автостоянці, вирішення питань, що виникають у процесі користування автостоянкою, організації заходів щодо її утримання, облаштування, захисту прав споживачів, тощо на базі колективної самоохороняємої автостоянки "Автомотолюбитель УССР", що підтверджує правонаступництво кооперативу.

Згідно ст. 22 Земельного кодексу України, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

В даному випадку, колегія суддів зазначає, що такими документами є План - схема території Автостоянки Вимпел-11 , яка є додатком до розпорядження № 886 від 06.12.1991 року Київського райвиконкому міста Одеси та Рішення райвиконкому Київської райради м. Одеси № 757 від 02 вересня 1983 року.

Згідно п. 7 Перехідних положень Земельного кодексу України, чинного на дату подачі позову громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Також, судом встановлено, що у 2001 році була проведена інвентаризація земель, у результаті якої комісією із зазначенням посад був складений Акт інвентаризації земель, які знаходяться у користуванні Споживчого кооперативу Автостоянка Вимпел-11 на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 06 листопада 2001 року до якого також додається план схема автостоянки, що підтверджує користування та утримання протягом тривалого часу членами СК Автостоянка Вимпел - 11 .

Таким чином, колегія суддів встановила, що зазначені вище документи закріплюють факт надання у користування позивачу, користування з 1983 року, утримання та зберігання території автостоянки, розташованої за адресою: м. Одеса. Люстдорфська дорога 146/3.

Посилання, Одеської міської ради на той факт, що СК Автостоянка Вимпел - 11 користується автостоянкою (земельною ділянкою) безпідставно та самовільно, з якими погодився суд першої інстанції та які стали підставою для відмови в задоволенні позову, не відповідає дійсності, оскільки набуте згідно діючого на той час законодавства право користування земельною ділянкою після прийняття рішення № 757 Об организации коллективной открытой автостоянки по Черноморской дороге 146/3 не потребує додаткового оформлення права на користування землею, що передбачено п. 7 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Колегія суддів критично ставиться до висновку суду першої інстанції про те, що земельна ділянка за адресою м. Одеса вул. Чорноморська дорога 146/3 (146/4) належить до земель комунальної власності, оскільки відповідно до листа від 25.04.2019 року № 9-15-0.62-3914/2-19 Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повідомили, що на земельні ділянки за адресами м. Одеса вул. Люстдорфська дорога 146/4 та 146/3 право власності (користування) не зареєстровано. Згідно даних Державного земельного кадастру у відділі відсутні відомості, щодо реєстрації земельних ділянок за вищезазначеними адресами і що у зв'язку з набранням чинності з 01.01.2013 року Закону України "Про державний земельних кадастр", постанови Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 р. №1051 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру" та відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"(т.4 а.с. 71)

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першою статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частини першої статті 791 цього Кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності (частина друга статті 791 ЗК України).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (частина третя статті 791 ЗК України).

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частина четверта статті 791 ЗК України).

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (частина п`ята статті 791 ЗК України).

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (частина дев`ята статті 791 ЗК України).

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (частина десята статті 791 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України від 7 липня 2011 року № 3613-VI Про Державний земельний кадастр до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

За частиною другою статті 83 ЗК України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо) (пункт а частини четвертої статті 83 ЗК України).

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений у статті 123 ЗК України.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) (частина перша статті 123 ЗК України).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (абзац перший частини другої статті 123 ЗК України).

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (абзац другий частини другої статті 123 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина третя статті 123 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (частина шоста статті 123 ЗК України).

Отже, в розумінні наведених норм ЗК України рішення про передачу у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності має здійснюватися за проектом землеустрою щодо її відведення.

За положеннями абзаців першого, другого підпункту 2681.1.2 пункту 2681.1 статті 2681 Податкового кодексу України (далі - ПК України) установлено, що перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, про встановлення збору. Таке рішення разом з переліком осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, надається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, контролюючому органу в порядку, встановленому розділом I цього Кодексу.

Системний аналіз наведених положень ЗК України та ПК України дає підстави для висновку, що відведення для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів спеціальних земельних ділянок, які затверджуються переліком відповідного органу місцевого самоврядування, має здійснюватися з урахуванням норм ЗК України щодо порядку формування земельної ділянки.

Згідно з підпунктом 14.1.104пункту 14.1 статті 14 ПКУкраїни майданчики для платного паркування - площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, на якій відповідно до рішення органу місцевого самоврядування здійснюється платне паркування транспортних засобів.

Відповідно до підпункту 14.1.229пункту 14.1 статті 14 ПКУкраїни спеціально відведені автостоянки - площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначається органами місцевого самоврядування із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу. До спеціально відведених автостоянок можуть належати комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету з метою здійснення організації паркування транспортних засобів. Не належать до спеціально відведених автостоянок гаражі, автостоянки, власники або користувачі яких є платниками земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, а також земельні ділянки, що належать до прибудинкових територій.

Крім зазначених вище фактичних обставин, що встановлені при розгляді справи та нормативні положення, що стосуються суті спору дають підстави зробити висновок про те, що земельна ділянка за адресою м. Одеса вул. Люстдорфська дорога 146/3 (146/4), яка була надана позивачу в користування і якою він користується з 1983 року фактично не була сформована і всупереч вимогам земельного законодавства відведена відповідачем для паркуванням з порушенням норм земельного законодавства.

На підставі наведеного нормативного регулювання у взаємозв`язку із встановленими обставинами справи, колегія суддів приходить до висновку, що спірне рішення було ухвалене із порушенням вимог земельного законодавства та положень закону, які регламентують порядок відведення земельних ділянок під майданчики для платного паркування, облаштування на них платних автостоянок та встановлення правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року № 520/12022/17.

Колегія суддів зазначає, що такі висновки спростовують доводи відповідача про те, що земельна ділянка, яка знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, є самостійним об`єктом земельних відносин, для якого не встановлено обов`язкового формування та державної реєстрації.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що Порядком надання адрес об'єктам нерухомого майна, в тому числі земельним ділянкам, на території м. Одеси, регулюється Положенням про Адресний реєстр міста Одеси, затверджений рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №809 від 2009 року.

Відповідно до п.2.11 вказаного Положення, адресою земельної ділянки є адреса об'єкта нерухомості, розташованого на ній.

При цьому, відповідно до п.2.12 Положення, адреса земельної ділянки визначається при її передачі у власність (наданні в користування).

Разом з тим, земельна ділянка за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога 146/4 (146/3), яка зазначена у оскаржуваному рішенні Одеської міської ради, та земельна ділянка по вул. Люстдорфська дорога 146/3, на якій здійснюється діяльність позивача, у власність не передавались та згідно Положення про Адресний реєстр міста Одеси є однією і тією ж земельною ділянкою.

Колегія суддів зазначає, що матеріалами справи не підтверджено того факту, що на земельній ділянці встановлений об'єкт нерухомості, а тому такій земельній ділянці не може бути присвоєно поштової адреси і єдиним визначенням її місця розташування є кадастровий номер, що упередить виникнення суперечок з питань землекористування із суміжними землекористувачами.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з доводами апелянта, що оскаржене рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 року №5286-VI прийнято щодо невизначеної земельної ділянки, щодо якої неможливо встановити її реальне місце розташування.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Проте у справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, Одеська міська рада не надала належних та допустимих доказів того, що земельна ділянка сформована у встановленому законом поряджу. Спірне рішення прийнято відповідачем щодо невизначеної земельної ділянки, яку реально неможливо встановити на місці її розташування, оскільки проект землеустрою, щодо відведення земельної ділянки під розташування на ній спеціальної автостоянки не розроблявся, кадастровий номер, який є єдиним визначенням її місця розташування, не присвоєний.

Несформованість земельної ділянки у встановленому законом порядку, порушення її цільового призначення, відсутність факту державної реєстрації спірної ділянки, на думку апеляційного суду, свідчить про незаконність дій Одеської міської ради щодо розпорядження нею.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що земельна ділянка не сформована і передана із порушенням її цільового призначення.

Згідно до ст.125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Враховуючи відсутність інформації, про сформовану земельну ділянку, за спірною адресою, та не надання відповідачем ОМР відповідних доказів, апеляційний суд погоджується з доводами апелянта про відсутність факту державної реєстрації даної ділянки, та як наслідок відсутність у Одеської міської ради будь-яких прав розпорядження зазначеною земельною ділянкою.

Таким чином колегія суддів вважає за необхідне зазначити про те, що дії Одеської міської ради щодо розпорядження земельною ділянкою, площею 1412,50 м.кв. за адресою: вул. Люстдорфська дорога, 146/4, є незаконними та не спростовані матеріалами справи.

Також слід зазначити, що абзацом другим підпункту 14.1.229 Податкового кодексу України встановлено, що до спеціально відведених автостоянок можуть належати комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету з метою здійснення організації паркування транспортних засобів. Аналогічна норма закріплена в Положенні про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі , що є Додатком 1 до рішення Одеської міської ради від 20.09.2011р. №1251-VІ, відповідно до якої до спеціально відведених автостоянок можуть належати комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету з метою здійснення організації паркування транспортних засобів.

Підставою відмови в задоволенні позовних вимог слугували висновки суду про те, що позивачем не доведено, що автостоянка побудована за кошти членів споживчого кооперативу, оскільки відсутні докази.

Проте, колегією суддів встановлено, що автостоянка побудована та облаштована не за кошти Одеської міської ради, що не заперечувалось представником Одеської міської ради в судовому засіданні, та підтверджується листом департаменту фінансів Одеської міської ради від 11.09.2018 р. № 05-16/568 (т. 3 а.с. 70).

Крім того, встановлено, що автостоянка створювалась за радянських часів з моменту ухвалення рішення №757 від 02.09.1983 р.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено створення автостоянки за кошти членів кооперативу а також не доведено факту права землекористування суперечить положенню ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як зазначалось вище, поняття спеціально відведеної автостоянки визначено підпунктом 14.1.229 Податкового кодексу України, це площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначається органами місцевого самоврядування із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу.

Відповідно до пункту 1.3. "Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі", що є Додатком 1 до рішення Одеської міської ради від 20.09.2011р. №1251-УІ, спеціально відведена автостоянка - площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді м. Одеси, яка визначається Одеською міською радою із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу.

Проте, у рішенні Одеської міської ради не встановлено правил, щодо відповідальності за збереження транспортного засобу, що суперечить вимогам чинного законодавства. Положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі визначає, що правила, щодо відповідальності за збереження має визначати саме Одеська міська рада, а не оператор, уповноважена особа, чи будь-який інший суб'єкт.

Однак відповідно до п. 12 Положення, що затверджено рішенням № 757 від 02.09.1983 р. Об организации коллективной открытой автостоянки по Черноморской дороге 146/3 , матеріальну відповідальність за зберігання автомототранспорту, що знаходиться на автостоянці та майно автостоянки несе адміністрація автостоянки.(т.1 а.с. 198)

З огляду на викладене колегія суддів прийшла до висновку, що пункт 76 додатку 2 (Київський район) Перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені стоянки) , що затверджений п.2 рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 року №5286-VI Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, у новій редакції прийнято всупереч рішень Одеської міської ради 1251- VІ від 20.09.2011р., Положення про паркування, з порушенням приписів Податкового Кодексу та власних процедур.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що посилання суду першої інстанції на висновки, що викладені в рішенні Господарського суду Одеської області від 28 вересня 2017 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2017 року, щодо відсутності у позивача права землекористування спірною ділянкою, відсутності документів з якими земельне законодавство пов'язує виникнення такого права, відсутність доказів отримання такого права внаслідок правонаступництва та те що спірна земельна ділянка займається самовільно є безпідставними, оскільки відповідно до норм ч. 7 ст. 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду

В свою чергу колегія суддів вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги шляхом визнання не чинним спірного пункту рішення та самого рішення з огляду на наступне.

Верховний Суд України у постанові від 08 грудня 2009 року зауважив, що такий спосіб захисту (вимога про визнання акта не чинним), як випливає з системного аналізу статей 105, 162, 171 КАС України (у редакції, чинній на час її ухвалення), може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, у моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.

У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 судам, зокрема, роз`яснено, що визнання ж акта суб`єкта владних повноважень не чинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Суд визначає, що рішення суб`єкта владних повноважень є не чинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

Поряд із цим за принципом диспозитивності адміністративний суд може в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо обраний позивачем спосіб захисту не є достатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Так за частиною другою статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, з огляду на вид оскарженого рішення (не містить ознак нормативно-правового акту) та встановлені процесуальним законом способи захисту (п.2 ч. 2 ст. 245 КАС України), природу спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що замість неправильно визначеної позовної вимоги про визнання спірного рішення нечинним, необхідно застосувати спосіб про його скасування.

Крім того, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині скасування в повному обсязі п. 2 рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 року №5286-VI Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, у новій редакції , оскільки зазначеним пунктом визначено більше 350 земельних ділянок на всій території міста Одеси. Апелянтом в свою чергу не доведено, яким чином СК Автостоянка Вимпел-11 має відношення до усіх цих земельних ділянок та які його права та інтереси порушені.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті не спростовують. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

Відповідно до ст.72,73,75,76 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на вищезазначене, з урахуванням встановлених фактів, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги підтверджуються наявними у справі доказами, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи у зв`язку з чим рішення суду підлягає скасуванню.

Враховуючи наведені положення діючого законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні постанови припустився порушень норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Споживчого кооперативу "Автостоянка "Вимпел-11" - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року скасувати.

Прийняти нове рішення, яким адміністративний позов Споживчого кооперативу "Автостоянка "Вимпел-11" - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 76 додатку 2 (Київський район) Перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені стоянки) , що затверджений п.2 рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 року №5286-VI Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, у новій редакції , відповідно до якого - місцезнаходження спеціальної земельної ділянки - м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 146/4, займана площа - 1412,50 (кв.м.), кількість місць для паркування - 114 (одиниць), технічне облаштування - облаштована.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Одеської міської ради на користь Споживчого кооперативу "Автостоянка "Вимпел-11" сплачений судовий збір за подання адміністративного позову та апеляційної скарги у розмірі 4000,00 (чотири тисячі гривень) грн.

Відповідно до ст. 329 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 02.12.2019 року.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: А.Г. Федусик