Постанова

від 18.11.2019 по справі 918/1128/15

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2019 року Справа № 918/1128/15

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Юрчук М.І. , суддя Крейбух О.Г.

секретар судового засідання Котюбіна А.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Коробка В.Д.

від відповідача 1: Грозік І.І.

від відповідача 2: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Здолбунівський завод продовольчих товарів" на рішення Господарського суду Рівненської області, ухваленого 15.07.2019 року суддею Андрійчук О.В. у м. Рівному (повний текст складено 15.07.2019 року) у справі № 918/1128/15

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Здолбунівський завод продовольчих товарів"

до Фізичної особи-підприємця Ковальчука Петра Івановича

до Мізоцької селищної ради

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - фізична особа-підприємець Фінгерт Олександр Ростиславович

про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до ФОП Ковальчука П.І. та до Мізоцької селищної ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, обґрунтовуючи вказаний позов тим, що як стало відомо ліквідатору Товариства, під час розгляду справи № 817/3945/13-а, що перебувала у провадженні Рівненського окружного адміністративного суду, між відповідачами укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 28.12.2006 року. Зазначена земельна ділянка слугує для обслуговування будівель та споруд, що належать банкруту на праві власності, відтак позивач вважає вказаний договір таким, що суперечить вимогам законодавства, а отже підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 14.12.2015 року, яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 року, вказаний позов задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.06.2016 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 року та рішення Господарського суду Рівненської області від 14.12.2015 року у цій справі скасовано, матеріали справи скеровано для нового розгляду до Господарського суду Рівненської області. Скасовуючи судові рішення, Вищий господарський суд України зазначив, що судами при винесенні рішень не враховано наявність майнового інтересу ФОП Ковальчука П.І. у зв`язку із знаходженням на спірній земельній ділянці об`єктів нерухомості, належних йому на праві власності, які перебували у його власності на момент укладення оспорюваного договору, а відтак визнання недійсним договору може призвести до порушення його прав як власника об`єктів нерухомості, закріплених ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України. Також суд касаційної інстанції вказав про те, що судами не надано належної оцінки посиланням відповідача на ст. 186 ЦК України та той факт, що об`єкти нерухомості, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, зокрема, котельня, артезіанська свердловина, водонапірна башта тощо скоріше мають ознаки речей, призначених для обслуговування іншої (головної) речі, в цьому випадку придбаних відповідачем цехів. Судами безпідставно надано перевагу правам позивача щодо права власності на згадані об`єкти перед правами відповідача. Також, касаційний господарський суд вказав, що необґрунтовано судами попередніх інстанцій не взято до уваги посилання відповідачів на те, що відчуження земельної ділянки відбулося на підставі добровільної відмови позивача, з прийняттям радою відповідного рішення від 20.10.2005 року № 436, яке передувало укладенню спірного договору. При цьому відсутність самої заяви про добровільну відмову в матеріалах справи не спростовує цього факту. З врахуванням зазначеного, висновок про наявність підстав, з якими закон, зокрема ст.ст. 203, 215 ЦК України, пов`язує недійсність правочинів є недостатньо вмотивованим, а відтак - передчасним. Окрім того, Вищий господарський суд України вважає помилковим посилання судів попередніх інстанцій на відсутність в цьому випадку пропуску позивачем позовної давності. Судами попередніх інстанцій безпідставно визнано початком перебігу позовної давності момент, з якого про існування оспорюваного договору дізнався ліквідатор, адже останній при зверненні з позовом у цій справі не є самостійною процесуальною особою, а виступає як керівник юридичної особи. Відтак і початок перебігу позовної давності повинен обраховуватись з дня, коли про укладення договору дізналася юридична особа.

За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Рівненської області від 15.07.2019 року у справі № 918/1128/15 у задоволенні позову ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів" до ФОП Ковальчука П.І. та Мізоцької селищної ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 28.12.2006 року відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить останнє скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, позивач зазначив про те, що, на думку останнього, судом першої інстанції в ході розгляду справи не досліджено той факт, що на момент укладення оспорюваного правочину позивачу належав ряд об`єктів нерухомості на спірній земельній ділянці, а відтак, реалізація земельної ділянки під об`єктами нерухомості іншій особі, яка не є їх власником є порушенням права особи на земельну ділянку. Також позивач вважає безпідставним висновок суду про те, що позбавлення відповідача 1 права власності на земельну ділянку без виплати йому відповідної компенсації призведе до порушення принципу пропорційності та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Також позивач вважає безпідставним висновок суду про те, що станом на дату укладення оспорюваного правочину позивач не був землекористувачем спірної земельної ділянки.

Відповідачі та третя особа відзивів на апеляційну скаргу до суду не подали.

В судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив останню задоволити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представники відповідача 2 та третьої особи в судове засідання не з`явились.

Від третьої особи - ФОП Фінгерта О.Р. надійшло клопотання про розгляд справи без його участі з огляду на неможливість прибути в судове засідання.

В судовому засіданні 24.10.2019 року оголошувалась перерва до 08.11.2019, яка в подальшому продовжена до 18.11.2019 року в зв`язку з перебуванням у відрядженні судді-члена колегії Крейбух О.Г. Оскільки вперше призначене судове засідання у даній справі не відбулось, про що сторонам було повідомлено та складено відповідну довідку, розгляд справи здійснено поза межами визначеного ст. 273 ГПК України строку з врахуванням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, за якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зважаючи на те, що всі учасники провадження належним чином повідомлялись апеляційним господарським судом про дату, час і місце судового розгляду та явка представників обов`язковою не визнавалась, судова колегія дійшла висновку про відсутність перешкод для розгляду апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін виходячи з наступного.

Судами встановлено, що 25.12.1993 року між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Рівненській області (продавець) та товариством покупців членів трудового колективу "Здолбунівського заводу продовольчих товарів" (покупець) укладено договір купівлі - продажу державного майна, за умовами якого продавець продав, а покупець купив державне майно цілісного майнового комплексу Здолбунівського заводу продовольчих товарів, який знаходиться за адресою: 265640, м. Здолбунів Рівненської області , вул. Щепкіна , 13, на земельній ділянці Здолбунівського міськвиконкому площею 4,25 га, наданій в постійне користування. Майно підприємства включає в себе всі його активи і пасиви, інвентар, обладнання, устаткування та інше майно згідно з актом інвентаризації, який додається до цього договору купівлі - продажу.

Згідно акту передачі державного майна товариству покупців державного підприємства "Здолбунівський завод продовольчих товарів" від 28.04.1994 року продавець передав, а покупець прийняв продане 25.12.1993 року майно згідно з відомістю інвентаризації вартістю 1 777049000, 00 крб.

Свідоцтвом про власність від 28.04.1994 року №70, яке видано покупцеві на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого в Рівненській державній нотаріальній конторі 03.01.1994 року за №-І-І та зареєстрованого за №-10 від 10.01.1994 року розпорядженням Здолбунівської районної державної адміністрації, підтверджено, що покупець є власником майна цілісного майнового комплексу.

12.05.1994 року було укладено установчий договір про створення ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів", згідно п. п. 9, 10 якого товариство є власником майна, переданого йому засновниками, майна та коштів, одержаних в результатів його фінансово-господарської діяльності, а також набутого на підставах, не заборонених чинним законодавством. Для забезпечення діяльності товариства створюється статутний фонд у розмірі 1777049000, 00 крб.

Згідно дублікату наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області від 05.07.2001 року № 252 (з додатком "Перелік нерухомого майна, що передається покупцеві - ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів"), Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Рівненській області, зокрема передано у власність ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів" такі об`єкти нерухомого майна: будівля лабораторії (інвентарний № 2, АДРЕСА_1 , залишковою вартістю станом на 01.12.1993 року - 510192, 00 крб.); будівля котельні (інвентарний № 49, АДРЕСА_1 , залишковою вартістю станом на 01.12.1993 року - 8051753,00 крб.); башта водонапірна (інвентарний №36, АДРЕСА_1 , залишковою вартістю станом на 01.12.1993 року - 37864, 00 крб.); свердловина артезіанська (інвентарний №35, АДРЕСА_1, залишковою вартістю станом на 01.12.1993 року - 448 440, 00 крб.); електросітка поверхнева (інвентарний №71, АДРЕСА_1, залишковою вартістю станом на 01.12.1993 року - 236442, 00 крб.); будівля цеху плодопереробки (інвентарний № 3, АДРЕСА_1 , залишковою вартістю станом на 01.12.1993 року - 38479, 00 крб.).

Згодом, 21.07.2005 року між позивачем (продавець) та відповідачем-1 (покупець) укладено договір купівлі - продажу, згідно п 1.1. якого продавець продав, а покупець купив нежитлову будівлю, будівлю кондитерського цеху і цеху плодопереробки, що знаходяться в АДРЕСА_1 , зазначені у поповерховому плані літ. Б1 - будівля кондитерського цеху і цеху плодопереробки, побудовані з цегли, загальною площею 1092,8 км.м. Згідно п. 1.2. вказаного договору, будівлі кондитерського цеху і цеху плодопереробки належать продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Мізоцької селищної ради Здолбунівського району Рівненської області 04.07.2005 року і зареєстрованого в КП "Здолбунівське МБТІ" в реєстровій книзі № 2 під реєстровим № 20-20.

Відповідно до п.п. 1.3., 1.4. укладеного договору продаж вчинено за 50000 грн, у тому числі ПДВ 20%. Загальна вартість будівель кондитерського цеху і цеху плодопереробки згідно з витягом № 7811266 з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого КП "Здолбунівське МБТІ" 04.07.2005 року, реєстраційний № 11269493, становить 61958, 55 грн. Пунктом 3.1 вказаного договору передбачено, що передача майна продавцем покупцю відбулася до підписання цього договору.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП "Здолбунівське міське бюро технічної інвентаризації" № 7965171 від 04.08.2005 року відповідач 1 є власником нежитлової будівлі, будівлі кондитерського цеху і цеху плодопереробки за адресою: АДРЕСА_1 .

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 16.01.2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2014 року у справі № 817/4392/13-а, позов ФОП Ковальчука П.І. до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області В. Мішури, за участю третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів", про визнання протиправним дій та скасування рішення, задоволено повністю. Визнано протиправними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції щодо реєстрації башти водонапірної, свердловини артезіанської, електросітки поверхневої з трансформаторною підстанцією та будівлі котельні, що знаходяться за адресою: 35740, АДРЕСА_1 , як єдиний майновий комплекс ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів". Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції за № 4093645 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на єдиний майновий комплекс за ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів".

Разом з тим, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02.03.2018 року у справі №817/594/17 адміністративний позов ФОП Ковальчука П.І. до Головного територіального управління юстиції, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції Рівненської області В. Мішури, за участю третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів" та Здолбунівська районна державна адміністрація, задоволено повністю. Визнано протиправними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції В. Мішури щодо проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтв про права власності, а саме: свідоцтва про право власності №45784936 від 16.10.2015 року на будівлю котельні загальною площею 108 кв.м., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним № 25341561 від 16.10.2015 року; свідоцтва про право власності № 45783055 від 16.10.2015 року на будівлю цеху плодопереробки загальною площею 20 кв. м., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним № 25340217 від 16.10.2015 року; свідоцтва про право власності № 45780644 від 16.10.2015 року на будівлю лабораторії загальною площею 190,07 кв.м. з баштою водонапірною, свердловиною артезіанською і електросіткою поверхневою з трансформаторною підстанцією, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним № 25339301 від 16.10.2015 року. Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Здолбуніського районного управління юстиції Мішури В.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16.10.2015 року на: будівлю котельні загальною площею 108 кв.м. за індексним № 25341561; будівлю цеху плодопереробки загальною площею 20 кв.м. за індексним № 25340217; будівлю лабораторії загальною площею 190,07 кв.м. з баштою водонапірною, свердловиною артезіанською і електросіткою поверхневою з трансформаторною підстанцією за індексним № 25339301.

Між тим, рішенням Господарського суду Рівненської області у справі № 5019/1475/11 від 11.10.2018 року, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2019 року, визнано за ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів" право власності на будівлю лабораторії та будівлю котельні, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Судом в ході розгляду даної справи було встановлено, що споруда водонапірної башти та артезіанська свердловина передбачені для водозабезпечення основних цехів заводу та котельні, електросітка поверхнева з трансформаторною підстанцією передбачені для електрозабезпечення вказаних об`єктів, технічний паспорт на них відсутній. Використання зазначених об`єктів без основних та допоміжних будівель заводу є недоцільним. Оскільки за договором купівлі-продажу частину об`єктів цілісного майнового комплексу, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 відчужено на користь ФОП Ковальчука П.І., то у вказаних осіб виникло право спільної власності на приналежне майно, а саме: артезіанську свердловину, башту водонапірну, електросітку поверхневу з трансформаторною підстанцією. При цьому ідентифікувати будівлю, яка показана на схемі забудови земельної ділянки коричневим кольором як "будівля лабораторії", не вдалося.

Відтак, вказаними судовими рішеннями було встановлено, що позивач у даній справі є власником будівлі лабораторії та будівлі котельні, а також спільно з відповідачем 1 володіє артезіанською свердловиною, баштою водонапірною, електросіткою поверхневою з трансформаторною підстанцією.

26.10.2018 року позивачем за результатами проведеного аукціону відчужено будівлю лабораторії ФОП О. Фінгерту, що підтверджується протоколом № 2/ВАТЗЗПТ проведення аукціону від 26.10.2018 року, договором купівлі-продажу від 29.10.2018 року та актом прийому-передачі від 29.10.2018 року.

Разом з цим, судами встановлено, що 20.10.2005 року рішенням Мізоцької селищної ради від 20.10.2005 року № 436 "Про вилучення земельної ділянки у ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів" вирішено припинити право користування земельною ділянкою площею 0,94 га в АДРЕСА_1 за ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів" за його добровільною відмовою в зв`язку з продажем цілісного майнового комплексу, земельну ділянку передано до земель запасу селищної ради.

24.12.2006 року рішенням відповідача 2 № 116 "Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення для облаштування будівель для стоянки і ремонту власного автотранспорту, обслуговування допоміжних господарських і виробничих споруд підприємцю Ковальчуку П.І. в межах АДРЕСА_1" вирішено затвердити ціну продажу земельної ділянки площею 9532 кв.м. для облаштування будівель для стоянки і ремонту власного автотранспорту, обслуговування допоміжних господарських і виробничих споруд підприємцю Ковальчуку П.І., за результатами експертної грошової оцінки в сумі 71109 грн.; продати земельну ділянку площею 9532 кв.м. за 71109 грн. Ковальчуку П.І. для облаштування будівлі для стоянки і ремонту власного автотранспорту, обслуговування допоміжних господарських і виробничих споруд; доручити селищному голові Б. Похилюку укласти договір купівлі-продажу до 01.02.2007 року.

Судами встановлено, що 28.12.2006 року між відповідачем 2 (продавець) та відповідачем 1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, посвідчений приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Л. Банацькою та зареєстрований в реєстрі за № 2595. Відповідно до п. 1.1. вказаного договору продавець на підставі рішення Мізоцької селищної ради від 24.12.2006 року за № 116 передає за плату, а покупець приймає у власність і оплачує земельну ділянку з усіма обтяженнями, обмеженнями, сервітутами, у випадку їх наявності, АДРЕСА_1 , загальною площею 9532 кв.м., згідно з планом земельної ділянки, що додається. Згідно п. 1.2. договору, земельна ділянка, зазначена в п.1.1., продається для облаштування будівлі для стоянки і ремонту власного автотранспорту, обслуговування допоміжних господарських і виробничих споруд. Згідно п. 1.4. договору, на земельній ділянці розташовані будівлі та споруди, що належать покупцеві на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, будівлі складу, посвідченого приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Рівненської області 21.07.2005 року, реєстровий № 1135.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що право власності на придбану земельну ділянку виникає у покупця після одержання Державного акту на право власності на землю та його державної реєстрації.

11.06.2007 року відповідачеві 1 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 263744, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку за № 010759600159.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України (у редакції, чинній станом на дату укладення оспорюваного правочину), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

В силу ч. 1 ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 127 ЗК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування і державні органи приватизації відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до цього Кодексу. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам здійснюється на конкурентних засадах (аукціон, конкурс), крім викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що є власністю покупців цих ділянок, в яких відсутні акції (частки, паї), що належать державі.

Згідно ч. ч. 1-4, 6-8 ст. 128 ЗК України, продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної, крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради, або державного органу приватизації. У заяві зазначаються бажане місце розташування земельної ділянки, цільове призначення та її розмір. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада, державний орган приватизації у місячний термін розглядає заяву і приймає рішення про продаж земельної ділянки або про відмову в продажу із зазначенням причин відмови. Особам, які подали заяви (клопотання) про придбання (купівлю) земельної ділянки, що не перебуває у їх користуванні, продаж цієї ділянки здійснюється не пізніше 30 днів після розроблення землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради, державного органу приватизації про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки. Договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному посвідченню. Документ про оплату є підставою для видачі державного акта на право власності на земельну ділянку та її державної реєстрації. Вартість земельної ділянки визначається на підставі її грошової та експертної оцінки, яка проводиться за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до зазначених норм, особа мала право на придбання земельної ділянки шляхом її викупу без проведення земельних торгів, якщо на такій земельній ділянці знаходилися об`єкти нерухомого майна, належні їй.

Як зазначено вище, відповідач 1 станом на дату укладення оспорюваного правочину був власником нежитлової будівлі, будівлі кондитерського цеху і цеху плодопереробки, які придбав у позивача на підставі договору купівлі - продажу від 21.07.2005 року. Разом з цим, позивач за результатами приватизації державного майна у 1993-1994 роках набув у власність цілісний майновий комплекс (частину якого відчужив відповідачеві 1 у 2005 році).

В силу ч. 4 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній станом на дату набуття позивачем права власності на об`єкти нерухомого майна) порядок переходу права власності на приватизовані об`єкти визначається відповідно до законодавства.

Згідно ст. 128 ЦК УРСР 1963 року, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов`язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

З огляду на вказані норми, право власності у позивача на вказані об`єкти нерухомого майна виникло з моменту підписання акту передачі державного майна від 28.04.1994 року, оскільки порядку державної реєстрації такого майна станом на дату його набуття не існувало (09.06.1998 року наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлового будівництва України № 121 затверджено Інструкцію про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, 29.07.2004 року набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Згідно з реєстраційним посвідченням на об`єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, виданим Рівненським обласним бюро технічної інвентаризації, за позивачем на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області № 252 від 05.07.2001 року зареєстровано право власності на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Право власності на єдиний майновий комплекс зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25.03.2013 року. Вказаний факт підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (яке у подальшому було скасоване на підставі судового рішення).

При цьому, рішенням суду було встановлено, що позивач є власником (однак яке у встановленому порядку не зареєстроване) будівлі лабораторії та будівлі котельні, а також спільно з відповідачем 1 володіє артезіанською свердловиною, баштою водонапірною, електросіткою поверхневою з трансформаторною підстанцією.

Із вказаного вбачаться, що оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 28.11.2006 року укладений щодо земельної ділянки, на якій знаходяться об`єкти нерухомого майна, належні позивачу на праві власності, та об`єкти спільної власності позивача та відповідача 1, що суперечить ч. 2 ст. 127 ЗК України.

Судом першої інстанції вірно відмічено, що ступінь вини відповідача 1 за наявними в матеріалах справи доказами встановити неможливо. Разом з тим, відповідач 2, як суб`єкт владних повноважень, який здійснює розпорядження земельними ділянками комунальної форми власності, за приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У свою чергу, особа, яка у межах, наданих законодавством України, набула право на земельну ділянку, не може нести негативних наслідків у зв`язку з порушенням процедури прийняття рішення органами влади чи місцевого самоврядування, які, презюмується, діють у межах правового поля.

Також місцевим господарським судом правомірно відмічено, що відповідач 1 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі оплатного правочину, визнання недійним якого призведе до позбавлення відповідного права, а отже і до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відсутність можливості реалізації власниками землі права на отримання відшкодування є порушенням не лише норм ЗК України, а й ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

У разі порушення права на земельну ділянку його захист здійснюється власником земельної ділянки або її землекористувачем, а відповідно право на звернення із таким позовом належить власнику, землекористувачу цієї ділянки або особі, яка відповідно до законодавства уповноважена та має право в інтересах власника земельної ділянки або землекористувача звертатись за захистом його порушеного права із одночасним обґрунтуванням в позовній заяві підстав для звернення уповноваженої особи з позовом в інтересах власника земельної ділянки або землекористувача.

Як зазначено вище, 20.10.2005 року рішенням відповідача 2 від 20.10.2005 року № 436 "Про вилучення земельної ділянки у ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів" вирішено припинити право користування земельною ділянкою площею 0, 94 га в АДРЕСА_1 за позивачем за його добровільною відмовою в зв`язку з продажем цілісного майнового комплексу, земельну ділянку передано до земель запасу селищної ради.

Вказане рішення є чинним, а відтак, станом на дату укладення оспорюваного правочину позивач не був землекористувачем спірної земельної ділянки.

Разом з тим, судами встановлено, що постановою Господарського суду Рівненської області від 27.11.2012 року у справі № 5018/1475/11 ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів" визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство, у редакції, чинній станом на дату введення ліквідаційної процедури), ліквідатор з дня свого призначення приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів по забезпеченню його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банкрута згідно з законодавством; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред`являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; реалізує майно банкрута для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом. Частиною 1 ст. 26 цього Закону встановлено, що усі види майнових активів банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об`єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об`єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Відповідно до п. 1-1 Розділу Х "Прикінцеві та перехідні положення" Закону про банкрутство (у редакції від 19.01.2013 року) положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито до набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Судами встановлено, а матеріалами справи підтверджується той факт, що між позивачем та відповідачем 1 тривалий час існував спір щодо права власності на об`єкти нерухомого майна, який вирішений Господарським судом Рівненської області у справі № 5019/1475/11 від 11.10.2018 року (постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2019 року), шляхом визнання за позивачем права власності на будівлю лабораторії та будівлю котельні, а також права спільної з відповідачем 1 власності на артезіанську свердловину, башту водонапірну, електросітку поверхневу з трансформаторною підстанцією, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.

Приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Докази державної реєстрації права власності, у тому числі спільної, на вказані об`єкти нерухомого майна в матеріалах справи відсутні. Як вже зазначено вище, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 02.03.2018 року у справі № 817/594/17 визнано протиправними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно щодо проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтв про права власності на будівлю котельні, на будівлю лабораторії з баштою водонапірною, свердловиною артезіанською і електросіткою поверхневою з трансформаторною підстанцією; скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на будівлю котельні, будівлю лабораторії з баштою водонапірною, свердловиною артезіанською і електросіткою поверхневою з трансформаторною підстанцією.

Згідно ч. 2 ст. 331, ч. 4 ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.

Згідно вимог Закону про банкрутство, у ході ліквідаційної процедури ліквідатор зобов`язаний буде провести державну реєстрацію права власності на нерухомість для засвідчення факту набуття відповідного права та можливості її подальшої реалізації.

Разом з цим, як встановлено судами, третьою особою на аукціоні придбано у позивача один із об`єктів нерухомого майна - будівлю лабораторії.

Згідно ч. 1 ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника.

Згідно ч. ч. 1, 4 ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

При цьому, правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд, неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії ст. 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами ст. 120 ЗК України в редакції від 25.10.2001 року (в період з 01.01.2002 року до 20.06.2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала ст. 377 ЦК України.

Виходячи із положень ст. 377 ЦК України, ст.ст. 120, 125 ЗК України та принципу слідування юридичної долі земельної ділянки і нерухомості, що на ній розташована, випливає, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі, з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

Відтак, перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм і правил.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції підставно вказав, що з моменту державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна у позивача та третьої особи виникне право на частину земельної ділянки, на якій знаходиться нерухоме майно, належне їм, та яка необхідна для обслуговування цього майна. Разом з тим, позивач, враховуючи перебування останнього у процедурі банкрутства, не зможе реалізувати своє право (або така реалізація буде суттєво ускладеною) на оформлення права власності (користування) спірною земельною ділянкою. Таке право виникне в осіб, які придбають у ході здійснення ліквідаційної процедури майно банкрута, зокрема в О. Фінгерта.

Згідно ст. 15 ЦК України, порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Судами встановлено, що позивач у справі станом на дату укладення оспорюваного правочину, не був користувачем спірної земельної ділянки, а станом на дату розгляду та вирішення спору судом першої інстанції не є власником об`єктів нерухомого майна (оскільки останні не зареєстровані у встановленому порядку) та не зможе реалізувати своє право на оформлення земельної ділянки у встановленому чинним законодавством порядку. При цьому, в силу імперативної вказівки закону право власності на частину земельної ділянки, яка належить відповідачу 1, під об`єктами нерухомого майна, що належать позивачу та третій особі, припиняється автоматично.

Відтак, судове рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки не призведе до відновлення прав позивача, проте матиме наслідком порушення прав відповідача 1, оскільки позбавлення права власності останнього на земельну ділянку відбудеться без жодної компенсації.

Разом з цим, власники об`єктів нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, належній на праві власності відповідачу 1, зможуть отримати у власність земельну ділянку в необхідному розмірі в силу прямої вказівки закону шляхом її викупу.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів".

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності, оскільки коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що позовну давність пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. Крім того, оскільки підстави для задоволення позову у даній справі відсутні, з чим повністю погоджується суд апеляційної інстанції, у свою чергу відсутні і підстави для застосування позовної давності.

Доводи ВАТ "Здолбунівський завод продовольчих товарів", зазначені в апеляційній скарзі викладені в довільному трактуванні норм чинного законодавства та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та встановленими судами обставинами, а відтак, не підлягають задоволенню.

Враховуючи, що скаржник не надав доказів, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, апеляційний суд дійшов висновку про те, що його заперечення позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, а тому рішення Господарського суду Рівненської області від 15.07.2019 року у справі № 918/1128/15 винесене без порушень норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав для його скасування.

Понесені скаржником судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України залишаються за ним.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Здолбунівський завод продовольчих товарів" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 15 липня 2019 року у справі №918/1128/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу № 918/1128/15 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складено 02.12.2019 року.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Крейбух О.Г.