Постанова

від 25.11.2019 по справі 521/10369/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5019/19

Номер справи місцевого суду: 521/10369/18

Головуючий у першій інстанції Целух А. П.

Доповідач Черевко П. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.11.2019 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Черевка П.М.,

суддів - Дрішлюка А.І., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Одесі справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 25 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк Порто-Франко , Товариство з обмеженою відповідальністю Альянс Фінанс , Товариство з обмеженою відповідальністю Ін-Фактор , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна про визнання недійсним договору відступлення права вимоги та виключення запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно,

встановив:

03.10.2008 року між ПАТ АБ Порто-Франко та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 1711/1-08 про надання кредиту в сумі 125000,0 грн. строком по 01 жовтня 2010 року зі сплатою 23% річних за користування кредитними коштами.

У якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 1711/1-08 від 03 жовтня 2008 року між ПАТ АБ Порто-Франко та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, посвідчений та зареєстрований 24 жовтня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К. в реєстрі за № 6672.

Іпотечний договір забезпечує вимоги банку, що витікають з умов кредитного договору, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому. Відповідно до умов п.1.2 іпотечного договору відповідач передає банку в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 62,1 кв. м., в тому числі житловою площею 45,0 кв. м., яка належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві власності.

Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 20.02.2011 року позовні вимоги ПАТ АБ Порто-Франко щодо стягнення заборгованості за кредитним договором були частково задоволені, стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ АБ Порто-Франко суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 197318,97 грн. в тому числі: заборгованості за кредитом -122567,77 грн.; прострочена заборгованість за відсотками - 54754,20 грн.; пеня 20000,0 грн.; стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ АБ Порто-Франко судові витрати по сплаті державного мита у розмірі 1700,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120,0 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 була подана апеляційна скарга.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 13.02.2013 року апеляційна скарга ОСОБА_3 та ОСОБА_4 була задоволена частково. Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 20.02.2011 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором в розмірі 197318,97 грн. та судових витрат в загальному розмірі 1820,0 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

21.03.2013 року ПАТ АБ Порто-Франко» подав заяву про збільшення розміру позовних вимог та заборгованість було збільшено до 429830,02 грн.

Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 11.12.2013 року було задоволено позов ПАТ АБ Порто-Франко до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

03.11.2015 року на виконання рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 11.12.2013 року судом було видано виконавчі листи.

11.11.2015 року старшим державним виконавцем Малиновського ВДВС Одеського МУЮ Заліпаєвим Ю.В. відкрито виконавче провадження ВП № 49287452 відносно ОСОБА_3 .

Також, 11.11.2015 року старшим державним виконавцем Малиновського ВДВС Одеського МУЮ Заліпаєвим Ю.В. відкрито виконавче провадження ВП № 49287536 відносно ОСОБА_4

17.11.2015 року між ПАТ АБ Порто-Франко та ТОВ Фінансова компанія Фактор Плюс був укладений договір про відступлення права вимоги у тому числі за Кредитним договором № 1711/1-08 від 03 жовтня 2008 року, укладеним з ОСОБА_3 .

Також, 17.11.2015 року між ПАТ АБ Порто-Франко та ТОВ Фінансова компанія Фактор Плюс був укладений договір цесії стосовно відступлення права вимоги за іпотечним договором.

25.11.2015 року між ТОВ Фінансова компанія Фактор Плюс та ТОВ Фінансова компанія Альянс Фінанс , згідно зі ст.ст.512-519 Цивільного кодексу України, був укладений Договір про відступлення права вимоги, шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язань, у тому числі і за Кредитним договором № 1711/1-08 від 03 жовтня 2008 року, укладеним між ПАТ АБ Порто-Франко та ОСОБА_3

23.08.2016 року між ТОВ Альянс Фінанс та ТОВ Ін-Фактор було укладено Договір про відступлення права вимоги, шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язань, у тому числі і за Кредитним договором № 1711/1-08 від 03 жовтня 2008 року, укладеним між ПАТ АБ Порто-Франко та ОСОБА_3

7.03.2017 року між ТОВ Ін-Фактор та ОСОБА_1 було укладено Договір про відступлення права вимоги, шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язань, у тому числі і за Кредитним договором № 1711/1-08 від 03 жовтня 2008 року, укладеним між ПАТ АБ Порто-Франко та ОСОБА_3 .

В подальшому ОСОБА_1 було направлено письмову вимогу, адресовану ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , щодо усунення порушення виконання зобов`язання, передбаченого кредитним договором, та попередження про ініціацію звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання вищевказаного зобов`язання.

20.06.2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із зазначеним позовом, вказуючи на те, що договір про відступлення права вимоги від 7 березня 2017 року, укладений між ТОВ Ін-Фактор та ОСОБА_1 було укладено з порушенням вимог чинного законодавства, а тому, перехід права власності на квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 також є незаконним.

Посилаючись на порушення своїх прав, позивачі просили ухвалити рішення, яким визнати недійсним Договір про відступлення права вимоги від 07.03.2017 року, укладений між ТОВ Ін-Фактор та ОСОБА_1 , та виключити запис з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 25.02.2019 року позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ПАТ АБ Порто-Франко , ТОВ Альянс Фінанс , ТОВ Ін-Фактор , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Л.Л., про визнання недійсним договору відступлення права вимоги та виключення запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - задоволено.

Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 7 березня 2017 року, укладений між ТОВ Ін-Фактор та ОСОБА_1 .

Виключено запис з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильну оцінку доказів, порушення норм процесуального права, неправильне визначення судом обставин правовідносин, просив скасувати рішення суду першої інстанції від 25.02.2019 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що спірні договори є оплатними договорами відступлення права вимоги, а не договорами факторингу, оскільки за укладеними договорами жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а також спірні договори не є договорами про надання фінансової послуги в розумінні ЗУ Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг тим самим, вважаючи, відсутність правових підстав для визнання оспорюваних договорів відступлення права вимоги договором факторингу. Процедура передачі права грошової вимоги на підставі договору відступлення права вимоги не є фінансовою послугою, а зазначені договори не є договором факторингу.

В судове засідання, призначене на 13 листопада 2019 року, сторони не з`явилися, про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

У відповідності до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги. Суд першої інстанції виходив з наступного.

Статтею 24 Закону України Про іпотеку зазначено, відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Іпотекодержатель зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Положеннями ч.1 ст.1054 ЦК України, в якій чітко зазначено, хто саме виступає на стороні кредитодавця за кредитним договором, а саме, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вищевказаний Договір про відступлення права вимоги був посвідчений Приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л.Л.

Але, нотаріус не має правових підстав для посвідчення договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором на користь фізичної особи, оскільки стаття 1054 Цивільного кодексу України не передбачає фізичну особу на стороні кредитодавця в кредитних відносинах.

Отже ні фізична особа, ні юридична особа, якщо вона не є банком або іншою фінансовою установою, не можуть бути іпотекодержателями за договором іпотеки, який забезпечує виконання зобов`язання за кредитним договором.

Підтвердженням даної позиції виступає Інформаційний лист з питань посвідчення договорів відступлення прав вимоги за іпотечними договорами Головного територіального управління юстиції в м.Києві від 29.01.2016 року, яким було вказано, що нотаріус не може посвідчувати Договір про відступлення права вимоги, укладений з фізичною особою, і такі дії нотаріуса вважатимуться як необізнаність нотаріуса в чинному законодавстві або як навмисне його ігнорування.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Ч.1 ст.513 ЦК України вказує на те, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

В п.1 Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року №231 від 06.02.2014 року було постановлено віднести до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів):

- фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

- набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення;

- отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Відповідно до п.11 ч.1 ст.4 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , факторинг є фінансовою послугою.

Згідно з ч.1 ст.5 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.

А, як зазначено в п.1 ч.1 ст.1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.

Суд першої інстанції обґрунтовано, виходячи з доказів, наявних в матеріалах справи, та правової позиції Великої палати Верховного суду по справі №909/968/16 щодо розмежування договорів факторингу та цесії, вважав, що відносини, які виникли, набувають ознак факторингу.

Відповідно до ч.1 та 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В даному випадку підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимоги, яка встановлена ч.1 ст.203 ЦК України, а саме про те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Також, згідно з п.2 Постанови Пленуму ВСУ Про судову практику з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦКУ зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦКУ, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору відступлення права вимоги та виключення запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо неповного встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильної оцінки доказів, порушення норм процесуального права, неправильного визначення обставин правовідносин , то вони зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства, та на законність судового рішення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у рішенні повно відобразив обставини, які мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судових засіданнях першої та апеляційної інстанціях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа Гірвісаарі проти Фінляндії , п. 32).

Пункт 1 ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення немає.

Судова колегія, розглянувши справу, прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права в зв`язку з чим, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.374, ст.ст.375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 25 лютого 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 25.11.2019 року.

Судді Одеського апеляційного суду П.М. Черевко

А.І. Дрішлюк

М.М. Драгомерецький