Постанова

від 07.12.2020 по справі 521/10369/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 грудня 2020 року

м. Київ

справа №521/10369/18

провадження №61-23364св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - публічне акціонерне товариство акціонерний банк Порто-Франко ,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю Альянс Фінанс ,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю Ін-Фактор ,

третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2019 року у складі судді Целуха А. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року у складі колегії суддів Черевка П. М., Дрішлюка А. І., Драгомерецького М. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду до ОСОБА_3 , треті особи: публічне акціонерне товариство Акціонерний банк Порто-Франко (далі - ПАТ Порто-Франко ), товариство з обмеженою відповідальністю Альянс Фінанс (далі - ТОВ Альянс Фінанс ), товариство з обмеженою відповідальністю Ін-Фактор (далі - ТОВ Ін-Фактор ), приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Л. Л., з позовом, в якому просив визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 07 березня 2017 року, укладений між ТОВ Ін-Фактор та ОСОБА_3 , та виключити запис з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що договір про відступлення права вимоги від 07 березня 2017 року між ТОВ Ін-Фактор та ОСОБА_3 укладено з порушенням вимог чинного законодавства, а тому, перехід права власності на квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 також є незаконним.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2019 року , залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року, позовзадоволено.

Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 0 7 березня 2017 року, укладений між ТОВ Ін-Фактор та ОСОБА_3 .

Виключено запис з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що відносини, які виникли між сторонами , набувають ознак факторингу. Нотаріус не має правових підстав для посвідчення договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором на користь фізичної особи, оскільки стаття 1054 ЦК України не передбачає фізичну особу на стороні кредитодавця в кредитних відносинах. Отже ні фізична особа, ні юридична особа, якщо вона не є банком або іншою фінансовою установою, не можуть бути іпотекодержателями за договором іпотеки, який забезпечує виконання зобов`язання за кредитним договором.

В даному випадку підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимоги, яка встановлена частиною першою статті 203 ЦК України, а саме про те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника, не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що оспорюваний у цій справі договорі не є договором факторингу, оскільки цим договором не передбачено, що ОСОБА_3 повинна повернути ПАТ АБ Порто-Франко отримані за продаж прав вимоги кошти, не передбачена плата клієнта на користь фактора у вигляді відсотків, комісій, штрафних санкцій, не передбачено і строку сплати таких платежів. За вказаними договорами купівлі-продажу прав вимоги ОСОБА_3 здійснила розрахунок з ПАТ АБ Порто- Франко .

Завершення розрахунків між продавцем та покупцем вказує на те, що ОСОБА_3 стала новим кредитором, а ПАТ АБ Порто-Франко вже не приймає участі у кредитних відносинах, право вимоги по яким перейшло до ОСОБА_3 .

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , безпідставно у позові ототожнили, а суди попередніх першої та апеляційної інстанцій у своїх рішеннях підтримали їх висновки, поняття відступлення грошових вимог з поняттям фінансування під відступлення прав грошової вимоги.

У постанові Верховного Суду України від 21 березня 2018 року у справі №910/2489/17 вказано на ще один критерій розмежування договору факторингу та купівлі-продажу права грошової вимоги, а саме строк дії таких договорів. Договір купівлі-продажу права грошової вимоги припиняє свою дію після того, як первісний кредитор передав новому кредитору право вимоги до боржника, а новий кредитор оплатив її вартість. Договір факторингу діє і після того як фактор оплатив клієнту вартість грошової вимоги, а клієнт передав фактору право грошової вимоги до третіх осіб, до моменту, коли боржник (або клієнт, в разі, якщо це передбачено договором факторингу, виплатить факторові кошти за первісним договором.

Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, та і оплатним.

Норми цивільного права не встановлюють суб`єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов`язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

Договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Вказана правова позиція наведена в постанові Верховного суду України від 06 липня 2015 року у справі №6-301цс15.

Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, при його правовій оцінці необхідно дослідити його умови, права та обов`язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків.

Оспорюваний договір є оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договорами жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а також спірний договір не є договором про надання фінансової послуги в розумінні Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг .

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 20 березня 2017 року у справі за №910/32809/15 та від 11 квітня 2017 року у справі за №904/3402/16, постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі за №910/7038/17, які не були прийняті судами попередніх інстанцій до уваги, хоча правова позиція Великої Палати Верховного суду у справі №909/968/16, в якій суб`єктивний склад сторін є тотожним з вищевказаними справами, та лише наведено перелік ознак договору факторингу, була врахована.

Висновок судів попередніх інстанцій про те, що сторони уклали фактично договір факторингу не відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.

Посилання позивача ОСОБА_2 , на порушення її прав спірними договорами є безпідставним, оскільки відповідач ОСОБА_3 , як новий кредитор в грошовому зобов`язанні, має право вчиняти дії щодо кредитного боргу, які не суперечать вимогам закону та входять до її компетенції, зокрема, вирішувати питання відстрочки, розстрочки зобов`язання, надавати інформацію щодо кредитних зобов`язань боржника.

Договір про відступлення права вимоги від 07 березня 2017 року, укладений між ТОВ Ін-Фактор та ОСОБА_3 за кредитним договором від 03 жовтня 2008 року, укладений між ПАТ АБ Порто-Франко та ОСОБА_1 , не є договором факторингу в розумінні приписів статті 1077 ЦК України.

Реалізація ПАТ АБ Порто-Франко , який на час укладання вказаного договору перебував в процесі ліквідації, майнових прав ТОВ Фінансова компанія Фактор Плюс , що надалі відступив свої права новому кредитору ТОВ Фінансова компанія Альянс Фінанс , в подальшому яка відступила свої права вимоги новому кредитору ТОВ Ін-Фактор , останній відступив свої права вимоги ОСОБА_3 , відбулась відповідно до приписів статей 48, 51 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , розділів VІ- VІІ Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідовуються , затвердженого рішенням від 24 березня 2016 року виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 квітня 2016 року за № 606/28736.

Іншого порядку реалізації активів банку, що ліквідується, ніж продаж його активів фізичним, або юридичним особам, вищезазначеними нормами чинного законодавства не передбачено.

Крім того, судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права та не враховано, що позивачами не було залучено у якості відповідача сторону оспорюваного договору - ТОВ Ін-Фактор . Вказана юридична особа залучена лише як третя особа без самостійних вимог на предмет спору, хоча треті особи не є суб`єктом спірного правовідношення.

Судом апеляційної інстанції розглянуто справу за участю юридичної особи ПАТ АБ Порто-Франко , яка була припинена в ЄДР, що було підставою для закриття провадження у справі у цій частині.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано

Фактичні обставини, встановлені судами

03 жовтня 2008 року між ПАТ АБ Порто-Франко та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит в сумі 125 000 грн, строком до 01 жовтня 2010 року зі сплатою 23% річних за користування коштами.

У якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ПАТ АБ Порто-Франко та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві власності.

20 лютого 2011 року рішенням Малиновського районного суду м. Одеси позовні вимоги ПАТ АБ Порто-Франко щодо стягнення заборгованості за кредитним договором частково задоволені, а саме: стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ Порто-Франко суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 197 318,97 грн в тому числі: заборгованості за кредитом - 122 567,77 грн; прострочена заборгованість за відсотками - 54 754,20 грн; пеня 20 000 грн; стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ Порто-Франко судові витрати по сплаті державного мита у розмірі 1700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 120 грн.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 13 лютого 2013 року, апеляційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволена частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2011 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у розмірі 197 318,97 грн та судових витрат в загальному розмірі 1820 грн скасовано. В іншій частині рішення залишено без змін.

21 березня 2013 року ПАТ АБ Порто-Франко подав заяву про збільшення розміру позовних вимог та заборгованість було збільшено до 429830,02 грн.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2013 року задоволено позов ПАТ АБ Порто-Франко до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

03 листопада 2015 року на виконання рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2013 року, судом видано виконавчі листи.

11 листопада 2015 року старшим державним виконавцем Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Заліпаєвим Ю. В. відкрито виконавче провадження відносно ОСОБА_1 .

Також, 11 листопада 2015 року старшим державним виконавцем Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Заліпаєвим Ю. В. відкрито виконавче провадження відносно ОСОБА_2

17 листопада 2015 року між ПАТ АБ Порто-Франко та ТОВ Фінансова компанія Фактор Плюс укладено договір про відступлення права вимоги у тому числі за кредитним договором від 03 жовтня 2008 року, укладеним з ОСОБА_1 .

Також, 17 листопада 2015 року між ПАТ АБ Порто-Франко та ТОВ Фінансова компанія Фактор Плюс був укладений договір цесії стосовно відступлення права вимоги за іпотечним договором.

25 листопада 2015 року між ТОВ Фінансова компанія Фактор Плюс та ТОВ Фінансова компанія Альянс Фінанс , згідно зі статтями 512-519 ЦК України, укладено договір про відступлення права вимоги, шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язань, у тому числі і за кредитним договором від 03 жовтня 2008 року, укладеним між ПАТ АБ Порто-Франко та ОСОБА_1

23 серпня 2016 року між ТОВ Альянс Фінанс та ТОВ Ін-Фактор було укладено договір про відступлення права вимоги, шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язань, у тому числі і за кредитним договором від 03 жовтня 2008 року, укладеним між ПАТ АБ Порто-Франко та ОСОБА_1

07 березня 2017 року між ТОВ Ін-Фактор та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги, шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язань, у тому числі і за кредитним договором від 03 жовтня 2008 року, укладеним між ПАТ АБ Порто-Франко та ОСОБА_1 .

В подальшому ОСОБА_3 направила письмову вимогу, адресовану ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо усунення порушення виконання зобов`язання, передбаченого кредитним договором та попередження про ініціацію звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання вказаного зобов`язання.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги , під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами в зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Законодавство також передбачає порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) в зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ.

Аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження №12-97гс18), від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 (провадження №14-222цс18).

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України Про іпотеку відступлення прав за іпотечним договором здійснюється за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

З урахуванням змісту статті 1054 ЦК України, яка не передбачає фізичну особу на стороні кредитодавця в кредитних відносинах, можна дійти висновку, що фізична особа не може бути іпотекодержателями за договором іпотеки, який забезпечує виконання зобов`язання за кредитним договором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2020 року у справі №638/22396/14-ц (провадження №16цс20) дійшла висновку, що оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень цієї глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України). Іншими словами наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.

Як вбачається із встановлених судами обставин, з укладенням договорів про відступлення права вимоги за кредитними договорами, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.

Фактично сторони спірних договорів уклали ряд угод, завдяки яким здійснили перехід права на вимогу іпотечного майна від банку до фізичної особи. При цьому, оскільки договір факторингу не може бути укладений між банком та фізичною особою, задіяли спосіб переходу формально начебто правильний, проте за змістом такий, що лише приховав дійсні наміри сторін.

Отже, відступлення права вимоги за іпотечним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

За таких обставин та з огляду на те, що за змістом частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а оспорюваний правочин суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору, то він підлягає визнанню недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України.

З урахуванням наведеного, висновок судів першої та апеляційної інстанції щодо правової оцінки договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором на користь фізичної особи, і про його недійсність є правильним.

Визнаючи недійсним договір відступлення права вимоги від 07 березня 2017 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що недійсність договору має наслідком скасування державної реєстрації прав, проведеної на підставі такого договору, у зв`язку з чим, у даному випадку наявні підстави для скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_3 права власності на квартиру, яка була предметом іпотеки.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами тих обставин, що спірні договори є договорами про відступлення права вимоги, а не договорами факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання цих договорів недійсними, є необґрунтованими та спростовуються наведеними вище нормами матеріального права, змістом оспорюваного договору та договорів, укладених у ланцюгу відступлення прав вимог за кредитним та іпотечним договором.

Вказані доводи не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій, які зводяться до того, що відступлення права вимоги за іпотечним договором, яким забезпечено кредитне зобов`язання на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Доводи касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, зокрема спрямовані на доведення необхідності переоцінки змісту укладеного між сторонами договору відступлення права вимоги, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм процесуального права, зокрема незалучення у справі у якості відповідача сторону оспорюваного договору - ТОВ Ін-Фактор , яке у справі брало участь у якості третьої особи, а також щодо розгляду апеляційним судом справи за участю юридичної особи ПАТ АБ Порто-Франко , яка ліквідована, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо підстав недійсності оспорюваного у цій справі правочину з відступлення прав вимоги за іпотечним договором, та не можуть бути підставою для скасування правильних по суті судових рішень.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 лютого 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська