Рішення

від 26.11.2019 по справі 402/304/19

УЛЬЯНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №402/304/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2019 р. Ульяновський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого - судді: Ясінського Л.Ю.

секретаря судового засдіання: Кашнікова І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Благовіщенське Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Синицівської сільської ради Благовіщенського району, за участю прокурора, який діє в інтересах держави, третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області в особі управління з контролю за використанням та охороною земель, про визнання права на постійне користування земельною ділянкою в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позововм про визнання права користування земельною ділянкою в порядку спадкування.

Свої позовні вимоги обґрунтовує, тим що у 1999 році її чоловік, ОСОБА_2 , отримав в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельну ділянку розміром 21.400 га., яка знаходиться на території Синицівської сільської ради Благовіщенського району ( на той час Ульяновського) Кіровоградської області, ( кадастровий №3525589000:02:000:9017) про що свідчить державний акт на право постійного користування землею від 15 грудня 2000 року серії КР.

На базі зазначеної земельної ділянки було створено селянське фермерське господарство "Авангард", головою і засновником якою був ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивачки ОСОБА_2 помер.

Позивач , як член фермерського господарства стала голою ФГ " Авангард" що підтверджується внесеними змінами до статуту селенсько (фермерського) господарства " Авангард", які зареєстровані Ульяновської районною державною адміністрацією розпорядженням №01-р від 02.01.2003 року.

Після смерті чоловіка, позивач ОСОБА_2 в передбачений законом термін позивачка звернулась до нотаріальної контори з відповідною заявою про прийняття спадщини, чим здійснила передбачені законом дії щодо прийняття спадщини за законом, яка відкрилась після смерті її чоловіка, однак отримала відмову.

Більше того, позивачка постійно проживала зі спадкодавцем, вела з ним спільне господарство та до смерті останнього здійснювала керівництво ФГ "Авангард", до статутного капіталу якого входило право спадкодавця на користування спірною земельною ділянкою.

Позивач та представник позивача в судовому засідані позовні вимоги підтримали у повному обсязі просили суд задоволи позов.

Представник відповідача - Синицівської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області в судове засідання не з"явився, повідомлений належним чином, подав до канцелярії суду заяву в якій зазначив, що просить суд розглянути справу без їх участі, так як розпорядником спірної земельної ділянки є Головне управління Держгеокадастру в Кіровоградській області.

Представник третьої особи: Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області в особі управління з контролю за використанням та охороною земель в судове засідання не з"явився, повідомлений належним чином.

Прокурор в судовому засідані заперечила щодо задоволення позову посилаючись на те, що право користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі дердавного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. Аналогічна правова позиція відображена в постанові Верховного суду від 25 квітня 2018 року №399/374/16-ц.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи зі слідуючого.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Стаття 76 ЦПК України визначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 15 грудня 2000 року ОСОБА_2 було надано право постійного користування земельною ділянкою площею 21,4 га., яка розташована на території Синицівськоїсільської ради (Ульяновського) на данний час Благовіщенського району Кіровоградської області для ведення селянського (фермерського) господарства, кадастровий №3525589000:02:000:9017), про що свідчить державний акт на право постійного користування землею від 15 грудня 2000 року серії КР ( а.с.13).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть а.с.12.

16.10.2014 року ОСОБА_1 отримала Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за підписом державного кадастрового реєстратора відділу Держземагенства в Ульяновському районі Ломухи А.А. про те, що правао на постійне користування земельною ділянкою кадастровий №3525589000:02:000:9017 належить їй ( а.с.а.с.14-20).

Відповідно до копії статуту СФГ "АВАНГАРД" - засновником являється ОСОБА_1 ( а.с.24-29).

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб (а.с.11) позивачка являється дружиною покійного ОСОБА_3

Вищевказана земельна ділянка фактично продовжує використовуватися для ведення селянського фермерського господарства ФГ "АВАНГАРД", що підтверджується довідками сільської ради.

Позивачка прийняла спідщину після смерті її чоловіка, що підтверджується копією рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 10.07.2017 року ( а.с.33-36).

Однак звернувшись до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на право постійного користування спірною земельною ділянкою, отримала відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв"язку із тим, що вказаний документ не посвідчує право власності спадкоємця на земельну ділянку ( а.с.61).

Розглядаючи позовні вимоги, суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст.86 Цивільного кодексу Української РСР, чинного на час виникнення правовідносин щодо надання чоловікові позивачки земельної ділянки в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, визначалося, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Відносини власності регулювалися Законом України Про власність , цим Кодексом, іншими законодавчими актами, зокрема Земельним кодексом України від 18.12.1990 року № 561-XII (далі -ЗК 1990 року).

Згідно з частинами 1 і 2 ст.7 ЗК України в редакції, яка діяла станом на 21.09.1994 р., тобто на час виникнення права постійного користування землею у чоловіка позивачки, користування землею може бути постійним або тимчасовим, постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

У відповідності до ч.5 ст. 7 ЗК 1990 року у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Відповідно до ч.1 ст. 22 ЗК 1990 року, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Згідно з ч.1 ст. 23 ЗК 1990 року, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЗК України 1990 року припинення права власності на земельну ділянку або право користування земельною ділянкою може мати місце лише у випадках, передбачених статтями 27 та 28 цього кодексу. Цими статтями не передбачено в якості підстав для припинення права користування смерть особи-користувача земельної ділянки. Таким чином, у діючому на час видання Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою земельному законодавстві не було передбачено такої підстави для припинення права постійного користування як смерть користувача. Також не передбачена така підстава ні ст. 140, ні ст. 141, ні будь-якою іншою статтею діючого ЗК України.

В свою чергу, відповідно до п. б Перехідних положень ЗК України 2001 року громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 01.01.2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Проте, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005 ці положення були визнанні неконституційними і тому норма п.6 Перехідних положень ЗК України втратила юридичну силу, а право постійного користування земельною ділянкою залишилося у фізичних осіб, незважаючи на вичерпний перелік суб`єктів права постійного користування землею, закріплений у ч. 2 ст. 92 ЗК України 2001 року.

Відповідно до ч. 2 п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року Про судову практику у справах про спадкування свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформлені права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

З огляду на те, що позивачка не має можливості реалізувати своє право на спадкування права постійного користування у позасудовому порядку, то її право підлягає судовому захисту.

Відповідно до ч.2 ст. 4 ЗК 1990 року припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою чи її частиною може мати місце лише у випадках, передбачених статтями 27 і 28 цього Кодексу.

Статтями 27, 28 ЗК 1990 року не передбачено в якості підстави для припинення права користування смерть особи - користувача земельної ділянки.

Отже, у чинному на час видання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою Земельному кодексі не було передбачено такої підстави для припинення права постійного користування як смерть користувача, також така підстава не передбачена ні статтею 140, ні статтею 141 діючого з 01.01.2002 року ЗК України 2001 року.

ЗК України 2001 року (ст.92) та Законом України Про фермерське господарство передбачено у разі бажання ведення фермерського господарства отримання земельної ділянки тільки у власність або оренду.

Відповідно до п. 6 Перехідних положень ЗК України 2001 року в редакції від 20.04.2004 року громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 ці положення було визнано неконституційними і тому норма п.6 Перехідних положень ЗК України втратила юридичну силу, а право постійного користування земельною ділянкою залишилося у фізичних осіб, незважаючи на вичерпний перелік субєктів права постійного користування земельною ділянкою, закріплений у ч.2 ст. 92 ЗК України 2001 року.

Серед іншого, у даному рішенні було зазначено, що згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя).

Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними.

Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Положення ст. 13 Конституції України не виключає можливості для громадян користуватися землею на визначених у законі різних правових титулах, гарантуючи при цьому громадянам право власності на землю.

Стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках станом на 01 січня 2002 року.

Крім того, у рішенні наголошено, що згідно з ст.3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень від 01 липня 2004 року право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України). У разі відсутності заповіту спадкування здійснюється за законом.

До складу спадщини відповідно до ст. 1218 ЦК України входять усі права та обов`язки, що на лежали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Отже, право постійного користування землею, яке мав на день смерті чоловік позивачки успадковується за законом.

Спадкоємцями першої черги за законом є діти померлого, дружина і батьки (ст.1261 ЦК України).

Позивач є спадкоємцем за законом майна померлого ОСОБА_2 .

Суд звертає увагу, що державний акт на право користування земельною ділянкою, що виданий на ім`я спадкодавця, є правовстановлюючим документом на цю земельну ділянку.

Окрім того, ч. 1ст. 23 Закону України Про фермерське господарство № 973-IV від 19.06.2003 встановлює, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

В роз`ясненнях, що містяться в п.9 Постанови №20 від 22.12.1995 р. Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності зазначено, що успадкування майна селянського (фермерського) господарства здійснюється за загальними правилами спадкового права.

У п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 Про судову практику справах про спадкування зазначено, що у порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до ч. 2 ст. 407 ЦК україни та ч. 2 ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може відчужуватись і передаватись в порядку спадкування.

Згідно з п. 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

В свою чергу, згідно з ч.1 ст. 92 ЗК України 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Та обставина, що серед суб`єктів права постійного користування земельною ділянкою в цій статті не зазначено громадян України, не є підставою для припинення такого права у громадян, що набули його на підставі раніше діючого законодавства. Також у п. 3.5 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування вказано, що у порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Емфітевзис - це довгострокове, відчужуване та успадковуване речове право на чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з метою отримання плодів та доходів від неї з обов`язком ефективно її використовувати відповідно до цільового призначення.

Згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Отже, згідно з чинним законодавством України, а саме ч. 2 ст. 407 ЦК України та ч. 2 ст. 102-1 ЗК України 2001 року право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може передаватися в порядку спадкування.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Отже, власник, а ним на момент передачі ОСОБА_2 в постійне користування земельної ділянки для ведення фермерського господарства була Синицівська сільська рада Ульяновського району, мав право на таку дію.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК України 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.09.2005 року №5-рп/2005 звернув увагу на те, що на право постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13,14, 41, 55 Конституції України.

Згідно з Законом України № 2009-12 Про селянське (фермерське) господарство у редакції, чинній на момент отримання Державного акту на право постійного користування землею та отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди. Передача земельних ділянок у приватну власність і надання їх в користування здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку.

Безоплатно земельні ділянки передаються у приватну власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства у межах середньої земельної частки, що обчислюється в порядку, передбаченому статтею 6 Земельного кодексу України ( 561-12 ). Передача громадянам безоплатно у приватну власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства провадиться один раз, про що Радою народних депутатів, яка передала земельну ділянку, робиться відмітка в паспорті або документі, який його замінює.

За плату передаються у приватну власність громадян для ведення селянського (фермерського) господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку. У постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності (ч.2 ст.4).

Відповідно до Закону України № 973-15 Про фермерське господарство у редакції, чинній на момент відкриття спадщини, надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України (ст.7), до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити, зокрема будівлі, споруди, облаштування, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (ст.19)

Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (ст.23).

Таким чином, суд вважає, що відсутні передбачені законодавством України перешкоди для спадкування права постійного користування земельною ділянкою цього права, оскільки це не тільки не відповідає загальним засадам верховенства права, передбаченим Конституцією України, а також вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В даному випадку слід застосувати принцип верховенства права, закріплений в Конституції України, відповідно до ч.1 ст.8 якої В Україні визнається і діє принцип верховенства права і згідно з ч.1 ст.129 якої суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Поза всяким сумнівом, мається на увазі верховенство прав людини, одним з трьох основних, природних прав якої, нарівні з правом на життя і правом на свободу, є право власності, захист якого передбачений ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де в частині першій зазначено наступне.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.17 Закону України №3477-15 від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСП/1) як джерело права.

Право мирного володіння своїм майном ЄСПЛ поширює на випадки не лише набуття земельних ділянок у власність, але й у довгострокове користування. Позиція ЄСПЛ полягає у тому, що право особи на земельну ділянку, яка надана їй для постійного користування, є володінням , що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі ЄСПЛ "Остапенко проти України" від 14.06.2007 суд констатував, що є порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції (щодо права кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом) та ст. 1 Першого протоколу (щодо права кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном), оскільки заявник фермер із м. Новий Буг Миколаївської області протягом 13 років (з липня 1993 р. по лютий 2006 р.) не міг захистити своє право на розширення земельної ділянки для ведення фермерського господарства внаслідок невиконання рішень національного суду. При розгляді справи у ЄСПЛ Уряд України стверджував, що ділянка землі, з приводу якої скаржиться заявник, не може розглядатись як його власність у сенсі ст. 1 Першого протоколу, оскільки рішення від 04.04.2000 передбачає передачу землі у довгострокове користування, а не у власність. Європейський суд відхилив аргумент Уряду з приводу того, що перехід землі в довгострокове користування не є переходом у власність.

Згідно зі ст.152 ЗК в чинній на час відкриття спадщини редакції держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав.

Судом будо встановлено що померлий чоловік позивачки ОСОБА_2 ( спадкодавець) на момент смерті мав у постійному користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення розташовану на території Вільхівської сільської ради Кіровоградської облоасті.

Станом на 18.01.2016 року, 20.06.2017 вказана земельна ділянка використовується ФГ АВАНГАРД", що підтвержується довідками Синицівської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області, щодо сплати податків, використання земельної ділянки, дотримання сівозмін та догляду і підтримання порядку на самій ділянці тп прилеглій території сільська рада претензій не має, і про подальше використання данної земельної ділянки господарством "АВАНГАРД" на законних підставах не має ( а.с.а.с.31.32).

Конституційний Суд України вказує на те, що на право постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14,41,55 Конституції України.

Суд вважає, що Правова позиція Верховного Суду, на яку посилається прокурор, суперечить рішенню Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005, що має вищу юридичну силу і є обов`язковим для виконання, в тому числі і суддями Верховного Суду, а також положенням ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практиці ЄСПС/1 по її застосуванню, і положенням ст.ст.8 та 129 Конституції України щодо верховенства прав людини.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що позивачка відповідно до закону успадкувала права, які за життя належали спадкодавцю, визнання права постійного користування на земельну ділянку за позивачкою ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом відповідає положенням чинного законодавства України, тому заявлені нею вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.ст.2, 12-13,81, 89, 200,206, 258,264-265 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

позов ОСОБА_1 до Синицівської сільської ради Благовіщенського району, за участю прокурора, який діє в інтересах держави, третя особа:Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області в особі управління з контролю за використанням та охороною земель, про визнання права на постійне користування земельною ділянкою в порядку спадкування - задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою площею 21.400 га, кадастровий номер 3525589000:02:000:9017, яка розташована на території Синицівської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області для ведення селянського (фермерського) господарства в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , що була надана йому на праві постійного користування згідно Державного Акту на право користування землею серії КР від 15.12.2000 року.

Судові витрати залишити по фактично понесеним.

Рішення може бути оскаржене до Кропивницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Ульяновський районний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 03.12.2019 року.

Сторониу справі:

позивач:

ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , тел. НОМЕР_3 .

відповідач: Синицівська сільська рада Благовіщенського району Кіровоградської області, місце знаходження: поштовий індекс 26433, Кіровоградська область Благовіщенський район с.Синицівка вул.Миру,30, код ЄДРПОУ 22214115;

третя особа- Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області в особі управління з контролю за використанням та охороною земель, місце знаходження: м.Кропивницький, вул.Академіка Корольова, код ЄДРПОУ 39767636.

Суддя: Л. Ю. Ясінський