Постанова

від 25.11.2019 по справі 922/1406/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2019 р. Справа № 922/1406/19

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я,О., суддя Пуль О.А.

за участю секретаря судового засідання Гончарова О.В.

за участю представників сторін:

від позивача - Гріньов Р.О., довіреність № 08-21/6/2-19 від 02.01.2019,

від відповідача - не з`явився;

третьої особи - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради, м.Харків (вх.№3115 Х/2-5)

на рішення господарського суду Харківської області від 09.09.2019 у справі №922/1406/19 (суддя Рильова В.В., повне рішення складено 19.09.2019)

за позовом Харківської міської ради, м. Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Харківська районна державна адміністрація Харківської області, м.Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лілія", м.Харків,

про скасування державної реєстрації прав, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2019 року Харківська міська рада звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "Лілія", в якому просила суд скасувати рішення державного реєстратора Харківської районної державної адміністрації Харківської області (індексний номер рішення 41480803) про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "Ж-7" по вул. Мироносицькій, 72 у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта 1570623463101).

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.09.2019 у справі №922/1406/19 в задоволені позовних вимог відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду Харківської області від 09.09.2019 у справі №922/1406/19 не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що вказане рішення не ґрунтується на приписах чинного законодавства, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Харківської міської ради задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що, задоволення позову у даній справі призведе до реальних наслідків у вигляді внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації прав. Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не ототожнює внесення запису про державну реєстрацію прав із втратою чинності рішенням, на підставі якого такий запис внесено. Одночасно з цим, зазначений Закон чітко вказує на реальні наслідки, що слідують за прийняттям судом рішення про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав. Такими наслідками є скасування державної реєстрації прав, що в даному випадку відновило би порушені права та законні інтереси міської ради.

Висновок суду першої інстанції про те, що позивач обрав і підтримав неналежний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки такий спосіб захисту не є ефективним, не узгоджується з нормами діючого законодавства та не спроможний привести до відновлення порушеного права жодним чином, є необґрунтованим та таким, що порушує права позивача.

Також зазначає, рішення суду в частині висновку щодо обрання неналежного способу захисту ґрунтується виключно на трьох постановах Великої палати Верховного суду, якими наводиться висновок щодо неналежності обраного способу захисту прав у вигляді скасування рішення про державну реєстрацію прав. Це справи №№ 925/1265/16, 915/127/18, 367/2022/15-ц. Разом з цим, в зазначених судових справах державна реєстрація проводилась у відповідності до вимог діючого законодавства, а її оскарження було зумовлене незгодою позивачів із правовстановлюючими документами на землю, що для такої реєстрації були надані. Проте, в даній справі № 922/1406/19, як підтвердив місцевий господарський суд , державна реєстрація прав проведена із грубим порушенням вимог Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України.

Також звертає увагу на те, що у справі № 916/82/18 Верховний суд у постанові від 07.02.2019 підтримав висновок судів про задоволення позову про визнання незаконним рішення державного реєстратора, позаяк не вимагаються вказані документи лише у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів, однак суди встановили, що матеріали справи не містять ані доказів, які би засвідчували прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом спірних об`єктів, ані доказів реєстрації таких документів в Єдиному реєстрі документів. Крім того, у постанові від 11.09.2019 у справі № 909/968/16 Велика палата Верховного суду наголошує на правильності обрання у якості належного способу захисту порушеного права саме пред`явлення вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.10.2019 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено її до розгляду на 25.11.2019 о 10:45 год., встановлено учасникам провадження строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Представник позивача в судовому засіданні 25.11.2019 підтримав апеляційну скаргу.

Представники відповідача та третьої особи в судове засідання не з`явились, відзивів на апеляційну скаргу у встановлений ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.10.2019 строк не надали, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце його проведення, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення №6102229912975 та №6102229912983 про вручення відповідачу 23.10.2019 та третій особі - 21.10.2019 копій ухвали Східного апеляційного господарського суду від 16.10.2019.

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників учасників справи в судове засідання 25.11.2019 судом обов`язковою не визнавалась, у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу позивача в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами за відсутністю представників відповідача та третьої особи.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, заслухавши усні пояснення представника позивача перевіривши в межах вимог апеляційної скарги правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як свідчать матеріали справи, на підставі рішення 5 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.09.2006 року № 117/06 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об`єктів" між Харківською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лілія" (орендар) було укладено Договір оренди землі від 27.07.2007, який зареєстровано у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в Державному реєстрі земель від "27" липня 2007 року за № 340767100086 (том 1, арк.с. 30-33).

Згідно з умовами вказаного Договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться: м. Харків, вул. Мироносицька, 72.

В оренду передається земельна ділянка 1 загальною площею 0,0754 га, під забудовою 0,0439 га, інших угідь 0,0315 га.

Крім того, на підставі рішення 5 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.09.2006 року № 117/06 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об`єктів" між Харківською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лілія" (орендар) було укладено Договір оренди землі від 27.07.2007, який зареєстровано у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в Державному реєстрі земель від "27" липня 2007 року за № 340767100087 (том 1, арк. с. 34-41).

Згідно умов вказаного договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі транспорту, яка знаходиться м. Харків, вул. Мироносицька, 72.

В оренду передається земельна ділянка 2 загальною площею 0,0444 га, інших угідь 0,0444 га (без права забудови).

Відповідно до п. 15 Договорів оренди від 27.07.2007, земельну ділянку № 1 загальною площею 0,0754 га та земельну ділянку № 2 загальною площею 0,0444 га (без права забудови) по вул. Мироносицькій, 72 у м. Харкові було надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Лілія" для будівництва 4-х поверхового офісного центру з відділеннями банку та кафе.

Рішенням 17 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 25.12.2007 року № 289/07 "Про внесення змін до рішень сесій Харківської міської ради" внесено зміни до п. 49 додатку 1 рішення 5 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об`єктів" від 27.09.2006 № 117/06, виклавши його в наступній редакції: "49. ТОВ "Лілія" - надати в оренду земельну ділянку по вул. Мироносицькій, 72 загальною площею 0,1198 га, у тому числі: ділянка № 1 - площею 0,0754 га, ділянка № 2 - площею 0,0444 га (без права забудови), для будівництва офісного центру з відділеннями банку та кафе по вул. Мироносицькій, 72 до 01.09.2008 (але не пізніше прийняття об`єкту до експлуатації).

З матеріалів справи також вбачається, що у 2008 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Лілія" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради про визнання права власності на нежитлову будівлю торгівельно-офісного центру літ. "Ж-7" загальною площею 4128,9 м2, розташовану по вул. Мироносицькій, 72 в м. Харкові.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23 квітня 2008 року у справі № 29/194-08 позов задоволено повністю. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Лілія" право власності на нежитлову будівлю торгівельно-офісного центру літ. "Ж-7" загальною площею 4128,9 м2, розташовану по вул. Мироносицькій, 72 в м. Харкові (том 1, арк.с. 22-23).

Разом з цим, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2011 року рішення господарського суду Харківської області від 23 квітня 2008 року у справі № 29/194-08 скасовано та прийнято нове рішення. У задоволенні позову відмовлено (том 1, а.с. 24-26).

Зазначену постанову мотивовано тим, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Лілія" не надано суду ані доказів укладення з Харківською міською радою Договору оренди землі для будівництва 7-ми поверхового офісного центру з відділенням банку та кафе, ані доказів прийняття в експлуатацію спірних приміщень, ані доказів оформлення земельної ділянки під самочинно побудований 7-ми поверховий об`єкт.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач в обґрунтування позову вказує на те, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (за номером 164670661 від 23.04.2019; 05 червня 2018 року державним реєстратором Харківської районної державної адміністрації Харківської області зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Лілія" право власності на нежитлову будівлю літ. "Ж-7" по вул. Мироносицькій, 72 у м. Харкові загальною площею 4286 кв.м. (індексний номер рішення 41480803). Підставою виникнення права власності зазначено рішення Господарського суду Харківської області від 23.04.2008 у справі №29/194-08; довідка TOB "Амра Груп" від 29.05.2018 № 44.

Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лілія" збудувало на орендованій земельній ділянці замість 4-х поверхового, як зазначено в договорі оренди землі, 7-ми поверховий офісний центр з відділеннями банку та кафе за вказаною адресою і лише через 10 років звернулось до державного реєстратора Харківської районної державної адміністрації Харківської області Боклага С.С. для реєстрації речових прав на нежитлову будівлю літ. "Ж-7".

Крім того, рішення Господарського суду Харківської області від 23.04.2008 у справі № 29/194-08 було скасоване 20.12.2011 Харківським апеляційним господарським судом.

Таким чином, за твердженням позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лілія" достеменно розуміючи, що рішення суду, яке стало підставою для реєстрації права власності на спірний об`єкт, законної сили не набрало та було скасовано ще в 2011 році, без надання документів щодо прийняття об`єкту до експлуатації, всупереч нормативно-правовим актам, а також інтересам територіальної громади м. Харкова незаконно набуло права власності на спірний об`єкт та заволоділо земельною ділянкою під нежитловим приміщенням літ. "Ж-7" по вул. Мироносицькій, 72 в м. Харкові, у зв`язку з чим, з комунальної власності Харківської міської ради без волі власника вибула земельна ділянка під спірним об`єктом (ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України).

Місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що :

- Із системного аналізу законодавчо закріпленої компетенції державного реєстратора (статей 5, частини 2 статті 18, пункту пункту 9 статті 27 статті 31 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", пункту 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127) вбачається, що під час проведення реєстраційних дій державний реєстратор обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень (частина третя статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень");

- під час державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю літ. "Ж-7" по вул. Мироносицькій, 72 у м. Харкові, Товариством з обмеженою відповідальністю "Лілія" не повідомлено, а державним реєстратором Харківської районної державної адміністрації Харківської області, всупереч вимог Закону, не перевірено факт набрання рішенням господарського суду Харківської області від 23 квітня 2008 року у справі № 29/194-08 законної сили та не встановлено наявність в Єдиному державному реєстрі судових рішень постанови Харківського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2011 року у справі № 29/194-08, якою рішення господарського суду Харківської області від 23 квітня 2008 року скасовано;

- у матеріалах справи відсутні та особами, які беруть участь у справі, суду не надані докази прийняття спірного об`єкту до експлуатації, в установленому законом порядку. Не містять матеріали справи також і довідки TOB "Амара Груп" від 29.05.2018 № 44, на підставі якої було проведено державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "Ж-7" по вул. Мироносицькій, 72 у м. Харкові;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Лілія" незаконно набуло право власності на спірний об`єкт, а також, порушуючи відповідні умови договору оренди землі шляхом будівництва 7-ми поверхової будівлі замість 4-х поверхів орендар фактично порушує права та законні інтереси Харківської міської ради, як орендодавця - власника землі під нежитловим приміщенням літ. "Ж-7" по вул. Мироносицькій, 72 в м. Харкові;

- Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому, після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (частина друга статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Зазначені правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц. З огляду на наведене, суд зазначає, що позивач обрав і підтримав неналежний спосіб захисту свого порушеного права, оскільки такий спосіб захисту не є ефективним, не узгоджується з нормами діючого законодавства та не спроможний привести до відновлення порушеного права.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що рішення державного реєстратора Харківської районної державної адміністрації Харківської області (індексний номер рішення 41480803) про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "Ж-7" по вул. Мироносицькій, 72 у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта 1570623463101) є незаконним, проте оскільки позивачем обрано неналежний спосіб захисту, у задоволенні позову слід відмовити.

Однак колегія суддів не може погодитися із висновком господарського суду першої інстанції про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову, зважаючи на таке.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Частиною 2 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (частина 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Статтею 189 Земельного кодексу України визначено також, що самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Відповідно до приписів статті 4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" одним з основних принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.

Згідно статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Абзацом 3 статті 5 Закону України "Про основи містобудування" передбачено, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

За вимогами статті 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Виключно за письмовою згодою орендодавця орендар вправі зводити на земельній ділянці будівлі та споруди (стаття 25 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.

В силу вимог статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" проведенню державної реєстрації прав на об`єкт нерухомого майна має передувати прийняття його до експлуатації. Порядок прийняття об`єктів будівництва до експлуатації визначений статтею 39 вказаного Закону.

Частиною другою статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Крім того, частиною четвертою статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. В частині обов`язку реєстрації права власності виключно на ті об`єкти будівництва, які прийняті до експлуатації (за винятком випадків, визначених ст. 31 Закону) Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень повністю відповідає вимогам Закону.

Відповідно до пункту 40 Порядку Державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком.

При цьому, у силу пункту 9 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться, у тому числі, на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Зі змісту норм законодавства, які регулюють компетенцію державного реєстратора, вбачається, що під час проведення реєстраційних дій державний реєстратор обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень (частина третя статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Такий обов`язок узгоджується із закріпленими частиною першою статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" засадами державної реєстрації прав, зокрема, гарантуванням державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження (пункт 1).

Проте, як свідчать матеріали справи, під час державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю літ. "Ж-7" по вул. Мироносицькій, 72 у м. Харкові, Товариством з обмеженою відповідальністю "Лілія" не повідомлено, а державним реєстратором Харківської районної державної адміністрації Харківської області, всупереч вимог Закону, не перевірено факт набрання рішенням господарського суду Харківської області від 23 квітня 2008 року у справі № 29/194-08 законної сили та не встановлено наявність в Єдиному державному реєстрі судових рішень постанови Харківського апеляційного господарського суду від 20 грудня 2011 року у справі № 29/194-08, якою рішення господарського суду Харківської області від 23 квітня 2008 року скасовано.

Крім того, відповідачем не надано та в матеріалах справи відсутні докази прийняття спірного об`єкту до експлуатації, в установленому законом порядку. Не містять матеріали справи також і довідки TOB "Амара Груп" від 29.05.2018 № 44, на підставі якої було проведено державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "Ж-7" по вул. Мироносицькій, 72 у м. Харкові.

Таким чином, як правильно зазначив господарський суд першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лілія" незаконно набуло право власності на спірний об`єкт, а також, порушуючи відповідні умови договору оренди землі шляхом будівництва 7-ми поверхової будівлі замість 4-х поверхів орендар фактично порушує права та законні інтереси Харківської міської ради, як орендодавця - власника землі під нежитловим приміщенням літ. "Ж-7" по вул. Мироносицькій, 72 в м. Харкові.

Разом з цим, колегія суддів не погоджується із висновком господарського суду про обрання позивачем неналежного способу захисту, зважаючи на таке.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Як зазначив суд 1 інстанції Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів .

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права від порушень і протиправних посягань особи, яка припустилася правопорушення у спірних правовідносинах, із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України. За змістом частин другої та третьої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно до частини другої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону , до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 1 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Пунктами 51, 52 постанови Кабінету Міністрів України від 6 червня 2018 року № 484 Деякі питання функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно визначено, що внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється за заявою особи, заінтересованої у внесенні відповідних записів, а також у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . У Державному реєстрі прав під час внесення записів про скасування державної реєстрації прав за допомогою програмних засобів його ведення автоматично поновлюються записи про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, що скасована, у разі їх наявності в Державному реєстрі прав. У разі коли в Державному реєстрі прав відсутні записи про речові права, їх обтяження, що підлягають автоматичному поновленню, а відомості про такі речові права, їх обтяження, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 року відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, містяться у реєстрах (кадастрах), поновлення записів про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором шляхом внесення з відповідних реєстрів (кадастрів) відомостей про такі права, обтяження, передбачених пунктами 30-32 цього Порядку.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (частина четверта статті 334 ЦК України ).

Так, за наведеними вище нормами законодавства наслідком скасування запису про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно є автоматичне поновлення запису про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, що скасована.

Крім того, статтею 31-1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що реєстраційні дії на підставі рішень судів проводяться виключно на підставі рішень, отриманих у результаті інформаційної взаємодії Державного реєстру прав та Єдиного державного реєстру судових рішень, без подання відповідної заяви заявником. Державна судова адміністрація України у день набрання законної сили рішенням суду, яке передбачає набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора, забезпечує передачу до Державного реєстру прав примірника такого судового рішення.

У даній справі позивачем є Харківська міська рада, яка вважає, що її право власника та орендодавця спірної земельної ділянки порушено рішенням державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за відповідачем на самочинно збудоване нерухове майно, яке розташоване на зазначеній земельній ділянці.

Таким чином, у разі встановлення судом того, що підстави для реєстрації за відповідачем права власності на самочинно збудоване нерухоме майно відсутні, задоволення позову призведе до реальних наслідків у вигляді внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації прав. Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не ототожнює внесення запису про державну реєстрацію прав із втратою чинності рішенням, на підставі якого такий запис внесено. Одночасно з цим, зазначений Закон вказує на реальні наслідки, що слідують за прийняттям судом рішення про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав. Такими наслідками є скасування державної реєстрації прав, що в даному випадку відновило би порушені права та законні інтереси Харківської міської ради.

Так, у справі № 916/82/18 Верховний Суд у постанові від 07.02.2019, в ході вирішення тотожного спору про скасування рішення державного реєстратора зазначив, що оскільки судами у даній справі встановлено, що державним реєстратором Комунального підприємства Новоселівської сільської ради Регіональне бюро державної реєстрації проведено державну реєстрацію прав власності на спірні об`єкти нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Одеська область,Татарбунарський район, с. Лебедівка, вул. Центральна, буд. 20, за відсутності документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, колегія суддів підтримує висновок судів про задоволення позову, позаяк не вимагаються вказані документи лише у разі, коли реєстрація такого документа здійснювалася в Єдиному реєстрі документів. Однак суди встановили, що матеріали справи не містять ані доказів, які би засвідчували прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом спірних об`єктів, ані доказів реєстрації таких документів в Єдиному реєстрі документів.

Таким чином, Верховний Суд зазначив про підтримання висновку судів інших інстанцій про задоволення позову про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, проведену ним за відсутності відомостей про прийняття об`єкту нерухомого майна до експлуатації перед здійсненням реєстраційних дій.

Окрім цього, Велика палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 у справі № 909/968/16 зазначила про таке: З огляду на викладене, рішення суду про визнання недійсним договору не є підставою для внесення запису про скасування прав на нерухоме майно без скасування відповідного рішення про державну реєстрацію прав. У разі визнання недійсним договору, що став підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію прав, слід одночасно заявляти вимогу про скасування вказаного рішення про державну реєстрацію прав. Такі вимоги є відповідним і законним способом судового захисту в даному випадку, оскільки за чинним ЦК України право власності виникає з моменту його реєстрації .

Отже правова позиція, згідно з якою позов про скасування рішення про державну реєстрацію прав є належним способом захисту цивільного права, відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові Великої палати Верховного Суду у справі №909/968/16, яку прийнято пізніше, ніж постанови Великої палати Верховного Суду, на які посилався місцевий господарський суд. При цьому, колегія суддів зазначає, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, оскільки місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, дійшов до передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту свого порушеного права. У зв`язку з цим, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про прийняття по справі нового рішення про задоволення позову.

Судові витрати в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 129, статтею 269, пунктом 2 статті 275, пунктами 1, 4 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.09.2019 у справі №922/1406/19 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити .

Скасувати рішення державного реєстратора Харківської районної державної адміністрації Харківської області (індексний номер рішення 41480803) про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "Ж-7" по вул. Мироносицькій, 72 у м. Харкові (реєстраційний номер об`єкта 1570623463101).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Лілія (61125, м. Харків, наб. Нетіченська, 8б, код ЄДРПОУ 25613577) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції 7, код ЄДРПОУ 04059243) 1921,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 2881,50 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 05.12.2019

Головуючий суддя І.В. Тарасова

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.А. Пуль