Постанова

від 04.12.2019 по справі 490/6312/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

04.12.19

22-ц/812/1971/19

Справа № 490/6312/19

Провадження № 22-ц/812/1971/19 Суддя-доповідач апеляційного суду: Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2019 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів - Бондаренко Т.З., Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання - Андрієнко Л.Д.,

за участю: прокурора - Цвікілевич Н.В., представника відповідачки - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1

на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2019 року, постановлену під головуванням судді - Чулупа О.С. в приміщенні того ж суду за заявою керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 про забезпечення позову у справі за позовом керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витребування земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення об`єктів нерухомості, -

в с т а н о в и л а:

17 липня 2019 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури №1 звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витребування земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення об`єктів нерухомості.

Того ж дня, керівник Миколаївської місцевої прокуратури №1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову та просив: накласти арешт на земельну ділянку площею 1000 кв.м. із кадастровим №4810137200:15:005:0006, розташовану по АДРЕСА_1 та заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки (у тому числі у разі її поділу чи об`єднання з іншими ділянками); заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо житлового будинку загальною площею 54,4 кв.м. по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1000 кв.м. із кадастровим №4810137200:15:005:0006, розташованої по АДРЕСА_1 ; заборонити Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради та Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об`єктів нерухомості на земельній ділянці площею 1000 кв.м. із кадастровим №4810137200:15:005:0006, розташованої по АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 вчиняти із земельною ділянкою із кадастровим №4810137200:15:005:0006, розташованої по АДРЕСА_1 дії спрямовані на зміну цільового призначення вказаної ділянки її поділу або об`єднання з іншими земельними ділянками, присвоєння нової адреси, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї, а також проведення на ній будь-яких будівельних робіт.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову прокурор зазначав, що відповідно до Генерального плану міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня 2009 року №35/18, вказана земельна ділянка віднесена до зелених насаджень загального користування, в межах яких забороняється будівництво індивідуальних житлових будинків. Більш того, відповідачка в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для прибережної захисної смуги природних ознак (у безпосередній близькості від урізу води) спірної земельної ділянки знала або, проявивши розумну обачність могла знати проте, що ділянка вибула з володіння власника з порушенням вимог закону, що свідчить про недобросовісність набувача. На теперішній час, ОСОБА_2 , як власник земельної ділянки може розпорядитесь нею на власний роз суд - відчужувати іншим особам, здійснювати на ній будівництво об`єктів нерухомості, невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому утруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2019 року в задоволенні заяви заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що не встановлено реальної небезпеки, за якої невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення, або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду. Крім того, не надано доказів, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч.3 ст. 151 ЦПК України.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду, заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просила ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою заяву прокурора про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом при постановлені оскаржуваної ухвали не було враховано наведених прокурором обґрунтувань необхідності забезпечення позову, а відмова у забезпечені позову фактично унеможливить реальне поновлення інтересів держави та повернення у власність громади земельної ділянки пляжної зони прибережної захисної смуги річки Інгул у стані, в якому вона була надана.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідачки - ОСОБА_3 вважав апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, посилаючись на те, що виконання судового рішення є цілком можливим без застосування будь - яких заходів забезпечення позову, а крім того, прокурором не надано жодного доказу, щодо вчинення відповідачем дій спрямованих на поділ земельної ділянки та проведення будівельних робіт.

Заслухавши суддю - доповідача, прокурора, представника відповідачки, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до частини 2 статті 149 ЦПК підставою забезпечення позову є можливість ускладнення чи неможливість у майбутньому виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною 1 статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частини 3 статті 152 ЦПК).

При цьому, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Необхідність вирішення цього питання виникає також з положень статті 12 ЦПК України, за змістом якої цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та рівноправності сторін, а суд зобов`язаний створити умови, за яких дотримувався б необхідний баланс їхніх процесуальних прав та обов`язків та була б гарантована реальна можливість захисту майнових та особистих (немайнових) прав сторін.

Отже, забезпечення позову є сукупністю процесуальних дій, які гарантують позивачу виконання рішення суду в разі задоволення його позову та обмежують, насамперед, права відповідача на розпорядження спірним майном на час розгляду та виконання такого рішення.

Інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, яка має свою процесуальну форму, і з цих підстав забезпечення позову розглядається як вимога, яка характеризується своєю універсальністю, охоронною функцією, превентивністю, імперативністю та обов`язковістю. Поняття забезпечення позову визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати зацікавленій особі виконання судового рішення.

В роз`ясненнях, що міститься в пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову від 2 грудня 2006 року № 9 передбачено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність, та брати до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

До видів забезпечення позову законом віднесено накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини 1 статті 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії (пункти 2,4 частини 1 статті 150 ЦПК України).

Під арештом майна слід розуміти заборону розпорядження цим майном, а в певних випадках - і користування ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

У позовній заяві зазначається, що підставою для звернення до суду з вказаним позовом стало незаконне вибуття з державної власності та набуття ОСОБА_4 права власності на спірну земельну ділянку та подальший незаконний перехід права на цю ділянку до ОСОБА_2 на підставі правочину.

Так, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 28 липня 2016 року за позовом заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави: визнано незаконним та скасовано пункт 1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради № 36/25 від 12 грудня 2013 року про надання ОСОБА_4 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1 000 кв.м. із земель комунальної власності для будівництва житлового будинку, з наданням адреси: АДРЕСА_1 ; визнано незаконним та скасовано пункти 7, 7.2, розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 42/44 від 24 липня 2014 року про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки з кадастровим № 4810137200:15:005:0006, площею 1000 кв.м, яка розташована по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; визнано недійсним та скасовано свідоцтво на право власності на земельну ділянку (серії САК № 425116, індексний номер 27715742), видане ОСОБА_4 06 жовтня 2014 року Реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області (а.с.13 - 20).

Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу, зареєстрованого 01 квітня 2015 року за № 343, ОСОБА_4 продав ОСОБА_2 земельну ділянку, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,1 га, про що 01 квітня 2015 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором внесено запис № 9256958 (а.с.25-26).

На теперішній час на вказаній ділянці збудовано житловий будинок літ. А-1 з воротами та №1 з огорожею №2 загальною площею 54,4 кв.м., житловою площею 27,6 кв.м., який на підставі свідоцтва про право власності від 22 грудня 2015 року належить ОСОБА_2 (а.с.33-35).

Отже, предметом позову прокурора є правовідносини щодо права власності відповідачки на земельну ділянку на якій розташований належний останній житловий будинок.

Складовими права власності на землю є право розпорядження, володіння та користування цією нерухомістю.

В порядку забезпечення позову прокурор вважав необхідним тимчасово обмежити відповідачку у праві розпорядження спірним майном з передачею прав на цю землю та житлового будинку, розташованого на вказаній земельній ділянці у будь-який спосіб та реєстрацією речових прав, а також змінювати об`єкт спору (змінювати цільове призначення, проводити поділ, об`єднання), що є складовою оспорюваного права власності, а також провадити будь-які будівельні роботи та вводити в експлуатацію об`єктів нерухомості на ній.

Отже, обраний позивачем спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами.

Спір щодо земельної ділянки на якій розташований житловий будинок є реальним, носить матеріальний характер, власницею спірного майна є відповідачка ОСОБА_2 .

Відсутність обтяжень спірної нерухомості не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на землю та житловий будинок, що може стати дійсною перешкодою у ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору.

Необхідність збереження правового статусу та стану спірної ділянки, який існує, принаймні на час виникнення спору, відповідає умовам вжиття заходів забезпечення позову та застосуванню правил частини 2 статті 149 ЦК.

Такі умови можуть бути забезпечені тимчасовою забороною розпорядження цим майном з передачею прав на цю землю та житлового будинку та з реєстрацією речових прав, та забороною змінювати об`єкт спору (цільове призначення, поділ, об`єднання тощо).

Метою вжиття забезпечувальних заходів у цьому спорі є забезпечення знаходження майна у відповідачки у незмінному вигляді.

Відповідність цієї мети умовам застосування правил статті 149 ЦПК слідує з положень пункту 20 постанови №5 Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , в якому зазначено, що з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову, наприклад, накласти арешт на майно, заборонити відповідачеві вчиняти певні дії (розпоряджатися і/або користуватися спірним майном), заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, передати спірне майно на зберігання третій особі відповідно до статті 976 ЦК (судовий секвестр).

Європейський суд з прав людини нагадує, що ст. 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.

Сфера зобов`язань Договірних держав за цією статтею коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13, має бути ефективним, як на практиці, так і за законом (Кудла проти Польщі, N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, Міфсуд проти Франції [GC], N 57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України , заява N 11901/02 Страсбург).

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі (Дорани проти Ірландії) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Салах Шейх проти Нідерландів ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, невжиття вказаних прокурором заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті і набрання законної сили судовим рішенням, може істотно ускладнити в разі задоволення позовних вимог ефективний захист поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, призвести до зміни власника спірного майна та вплинути на виконання цього рішення.

З урахуванням встановленого та положень вказаних вище норм, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для забезпечення позову.

За таких обставин, оскаржувана ухвала на підставі п. п. 1, 3 ч.1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 про забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 задовольнити.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_2 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витребування земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення об`єктів нерухомості - задовольнити.

Накласти арешт на земельну ділянку площею 1000 кв.м. із кадастровим №4810137200:15:005:0006, розташовану по АДРЕСА_1 .

Заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 1000 кв.м. із кадастровим №4810137200:15:005:0006, розташованої по АДРЕСА_1 (у тому числі у разі її поділу чи об`єднання з іншими ділянками).

Заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо житлового будинку загальною площею 54,4 кв.м. по АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 1000 кв.м. із кадастровим №4810137200:15:005:0006, розташованої по АДРЕСА_1 .

Заборонити Управлінню державного архітектурно - будівельного контролю Миколаївської міської ради та Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об`єктів нерухомості на земельній ділянці площею 1000 кв.м. із кадастровим №4810137200:15:005:0006, розташованої по АДРЕСА_1 .

Заборонити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ) вчиняти із земельною ділянкою із кадастровим №4810137200:15:005:0006, розташованої по АДРЕСА_1 дії спрямовані на зміну цільового призначення вказаної ділянки її поділу або об`єднання з іншими земельними ділянками, присвоєння нової адреси, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї, а також проведення на ній будь-яких будівельних робіт.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий: Т.В. Крамаренко

Судді: Т.З. Бондаренко

В.І. Темнікова

Повний текст постанови складено 09 грудня 2019 року.