Постанова

від 11.11.2020 по справі 490/6312/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 490/6312/19-ц

провадження № 61-22689св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Бондаренко Т. З., Темнікової В. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 1 звернувся

до суду в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради з позовом

до ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно й витребування земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення об`єктів нерухомості.

Того ж дня керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 1 звернувся до суду

із заявою про забезпечення позову та просив: накласти арешт на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1 000,00 кв. м, кадастровий номер 4810137200:15:005:0006 (далі - земельна ділянка),

та заборонити органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки (у тому числі у разі її поділу чи об`єднання з іншими ділянками); заборонити органам,

які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_1 , загальною площею 54,40 кв. м, розташованого на земельній ділянці площею 1 000,00 кв. м, кадастровий номер 4810137200:15:005:0006 (житловий будинок); заборонити Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради та Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об`єктів нерухомості

на земельній ділянці; заборонити ОСОБА_1 вчиняти із земельною ділянкою дії, спрямовані на зміну цільового призначення вказаної ділянки, її поділ

або об`єднання з іншими земельними ділянками, присвоєння нової адреси, укладення договорів, вчинення інших правочинів щодо неї, а також проведення

на ній будь-яких будівельних робіт.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, прокурор зазначав, що відповідно до Генерального плану м. Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня 2009 року № 35/18, вказана земельна ділянка віднесена до зелених насаджень загального користування, в межах яких забороняється будівництво індивідуальних житлових будинків. Більше того, відповідач з огляду на зовнішні, об`єктивні, явні і видимі, характерні для прибережної захисної смуги природні ознаки (у безпосередній близькості від урізу води) спірної земельної ділянки знала або, виявивши розумну обачність, могла знати

про те, що ділянка вибула з володіння власника з порушенням вимог закону,

що свідчить про недобросовісність набувача. На теперішній час ОСОБА_1

як власник земельної ділянки може розпорядитесь нею на власний розсуд - відчужувати іншим особам, здійснювати на ній будівництво об`єктів нерухомості, тому невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому утруднити

або взагалі унеможливити виконання рішення суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2019 року

в задоволенні заяви заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури

№ 1 про забезпечення позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що у заяві про застосування заходів забезпечення позову заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури не вказав фактів реальної небезпеки, за якої невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду. Заявник не надав доказів, які свідчили б про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе

до наслідків, зазначених у частині третій статті 151 ЦПК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 липня 2019 року скасовано.

Заяву заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1

про забезпечення позову у цивільній справі за позовом керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витребування земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення об`єктів нерухомості задоволено.

Накладено арешт на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1 000,00 кв. м, кадастровий номером 4810137200:15:005:0006.

Заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо цієї земельної ділянки.

Заборонено органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо житлового будинку за цією ж адресою.

Заборонено Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради та Управлінню державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об`єктів нерухомості на цій земельній ділянці.

Заборонено ОСОБА_1 вчиняти із зазначеною земельною ділянкою дії, спрямовані на зміну цільового призначення вказаної ділянки, її поділ

або об`єднання з іншими земельними ділянками, присвоєння нової адреси, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо цієї земельної ділянки, а також проводити на ній будь-які будівельні роботи.

Задовольняючи заяву заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 про забезпечення позову в повному обсязі, апеляційний суд дійшов висновку,

що невжиття вказаних прокурором заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті і набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити в разі задоволення позовних вимог ефективний захист поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду

в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, призвести до зміни власника спірного майна та вплинути на виконання цього рішення.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 ,

в якій вона, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати

й залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду про визнання недійсним

та скасування свідоцтва про право власності взагалі не підлягає виконанню, оскільки відповідно до статті 124 Конституції України, статті 18 ЦПК України свідоцтво про право власності вважається недійсним і скасованим з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

Виконання рішення суду про витребування земельної ділянки здійснюється державним реєстратором шляхом поновлення державної реєстрації права

за попереднім власником у порядку, визначеному пунктом 67 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Крім того, у разі неможливості знесення житлового будинку відповідачем позивач не позбавлений можливості прийняти рішення про знесення будинку

за рахунок коштів місцевого бюджету (частина друга статті 38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності).

З огляду на викладене ОСОБА_1 вважає, що виконання судового рішення, навіть у разі задоволення позовних вимог у повному обсязі, є цілком можливим без застосування будь-яких заходів забезпечення позову.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У січні 2020 року заступник прокурора Миколаївської області подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.

Обґрунтовуючи відзив, заступник прокурора Миколаївської області зазначає,

що рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 28 липня 2016 року

у справі № 490/14060/14-ц задоволено позов прокурора Миколаївської області

до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 та встановлено факт незаконності надання у приватну власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, однак під час виконання вказаного судового рішення встановлено, що за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, зареєстрованим 01 квітня 2015 року

за номером 343, ОСОБА_2 продав земельну ділянку площею

1 000,00 кв. м, кадастровий номер 4810137200:15:005:0006, розташовану

на АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис, і відповідач на цій земельній ділянці збудувала житловий будинок, право власності на який зареєстроване у встановленому законом порядку.

У зв`язку з тим що ОСОБА_1 також може розпорядитися вказаними об`єктами нерухомого майна на власний розсуд, що ускладнить або унеможливить повернення земельної ділянки у власність держави, тобто права держави

не будуть реально поновлені, її доводи, що забезпечення позову у цій справі

не є необхідним, не можна вважати обґрунтованими.

Доводи ж ОСОБА_3 про обмеження її майнових прав обраним прокурором видом забезпечення позову не заслуговують на увагу, оскільки майно фактично зберігається у користуванні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, матеріали справи витребувано з Центрального районного суду м. Миколаєва.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року справу за призначено

до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що рішенням Апеляційного суду Миколаївської області

від 28 липня 2016 року, ухваленим у справі за позовом заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави, визнано незаконним та скасовано пункт 1 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12 грудня 2013 року

№ 36/25 Про надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею

1 000,00 кв. м із земель комунальної власності для будівництва житлового будинку, з наданням адреси: АДРЕСА_1 , визнано незаконним та скасовано пункти 7, 7.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 24 липня 2014 року № 42/44 Про затвердження проєкту землеустрою

та передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки

з кадастровим номером 4810137200:15:005:0006, площею 1 000,00 кв. м, розташованої на АДРЕСА_1 , для будівництва

та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ; визнано недійсним та скасовано свідоцтво на право власності на земельну ділянку, серії САК № 425116, індексний номер 27715742, видане ОСОБА_2 06 жовтня 2014 року реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області.

Згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, зареєстрованим

01 квітня 2015 року за № 343, ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1 га,

про що 01 квітня 2015 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державний реєстратор вніс запис № 9256958.

На час розгляду справи на цій земельній ділянці збудовано житловий будинок

літ. А-1 з воротами № 1 та огорожею № 2 загальною площею 54,4 кв. м, житловою площею 27,6 кв. м, який на підставі свідоцтва про право власності від 22 грудня 2015 року належить ОСОБА_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України

в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних

на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ , частиною другою розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких

не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку,

що діяв до набрання чинності цим Законом. Оскільки касаційну скаргу подано

до суду у грудні 2019 року, її розгляд Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Відповідно до положень частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи

в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню

з огляду на таке.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК підставою забезпечення позову

є можливість ускладнення чи неможливість у майбутньому виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 150 ЦПК України, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 152 ЦПК ).

При цьому співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків

від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками,

які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Необхідність вирішення цього питання виникає також з положень статті 12 ЦПК України, за змістом якої цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та рівноправності сторін, а суд зобов`язаний створити умови, за яких дотримувався б необхідний баланс їхніх процесуальних прав та обов`язків та була б гарантована реальна можливість захисту майнових та особистих (немайнових) прав сторін.

Отже, забезпечення позову є сукупністю процесуальних дій, які гарантують позивачу виконання рішення суду в разі задоволення його позову та обмежують, насамперед, права відповідача на розпорядження спірним майном на час розгляду та виконання такого рішення.

Інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції,

яка має свою процесуальну форму, і з цих підстав забезпечення позову розглядається як вимога, яка характеризується своєю універсальністю, охоронною функцією, превентивністю, імперативністю та обов`язковістю. Поняття забезпечення позову визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати зацікавленій особі виконання судового рішення.

В роз`ясненнях, викладених у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 2 грудня 2006 року № 9 Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову передбачено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя)

з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи

не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність, та брати до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

До видів забезпечення позову законом віднесено накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини першої статті 150 ЦПК України), а також заборону вчиняти певні дії (пункти 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України).

Під арештом майна слід розуміти заборону розпоряджатися цим майном,

а в певних випадках - і користуватися ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд

з іншим, може бути пов`язана з необхідністю збереження об`єкта спору

в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

У позовній заяві зазначається, що підставою для звернення до суду з указаним позовом стало незаконне вибуття з державної власності та набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку та подальший незаконний перехід права на цю ділянку до ОСОБА_1 на підставі правочину.

Отже, предметом позову прокурора є правовідносини щодо права власності

ОСОБА_1 на земельну ділянку, на якій розташований належний їй житловий будинок.

Складовими права власності на землю є право розпорядження, володіння

та користування цією нерухомістю.

У порядку забезпечення позову прокурор вважав необхідним тимчасово обмежити відповідача у праві розпорядження спірним майном, що полягало

в обмеженні передачі прав на земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок у будь-який спосіб та в обмеженні реєстрації речових прав, а також

в обмеженні права змінювати об`єкт спору (змінювати цільове призначення, проводити поділ, об`єднання), що є складовою оспорюваного права власності,

та в обмеженні провадити будь-які будівельні роботи та вводити в експлуатацію розташовані на цій земельній ділянці об`єкти нерухомості.

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами, оскільки спір щодо земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок,

є реальним, носить матеріальний характер, власником спірного майна

є відповідач ОСОБА_1 , а відсутність обтяжень спірної нерухомості

не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на землю та житловий будинок, що може стати дійсною перешкодою в ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору.

Необхідність збереження правового статусу та стану спірної ділянки відповідає умовам вжиття заходів забезпечення позову та застосуванню правил частини другої статті 149 ЦК .

Такі умови можуть бути забезпечені тимчасовою забороною розпорядження цим майном з передачею прав на цю землю та житловий будинок та з реєстрацією речових прав, а також забороною змінювати об`єкт спору (цільове призначення, поділ, об`єднання тощо).

Метою вжиття забезпечувальних заходів у цьому спорі є забезпечення знаходження майна у відповідача в незмінному вигляді.

Правильним є й висновок апеляційного суду про те, що невжиття вказаних прокурором заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити в разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, призвести до зміни власника спірного майна та вплинути на виконання цього рішення.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду щодо тлумачення норм процесуального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду,

який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду прийнята з дотриманням вимог процесуального права

та не може бути скасована з підстав, викладених у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Частиною першою статті 410 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у справі рішення не змінюється та не ухвалюється нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених

у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України (в редакції, чинній на дату подання касаційних скарг), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. А. Стрільчук