Постанова

від 04.12.2019 по справі 288/1363/16-ц

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №288/1363/16-ц Головуючий у 1-й інст. Зайченко Є.О.

Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С.,

з участю секретаря судового засідання Баліцької Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №288/1363/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , державний нотаріус Попільнянської державної нотаріальної контори Житомирської області Пилипчук Людмила Адамівна, про визнання заповіту недійсним

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 серпня 2018 року, яке ухвалене під головуванням судді Зайченко Є.О. в смт Попільня,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 . Із урахуванням уточненої позовної заяви від 23 січня 2017 року, просила з підстав, передбачених ч.ч.1,3 ст.215, ч.1 ст.216, ст.233 ЦК України, визнати заповіт від 17 липня 2015 року недійсним (а.с.38-41 т.1). Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 . Після смерті батька відкрилася спадщина на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,9408 га, що розташована на території Великолісівецької сільської ради Попільнянського району Житомирської області. Звернувшись до нотаріуса за оформленням спадщини, дізналася про те, що батько заповів вищезазначену земельну ділянку ОСОБА_2 . Вважає, що батько склав заповіт під впливом тяжкої обставини, оскільки напередодні довідався про свою невиліковну хворобу, а ОСОБА_2 усно пообіцявши надати матеріальну допомогу на лікування, обіцянки не дотримався та матеріальної допомоги не надавав. Через відсутність коштів у їх родині батько не проходив належного лікування. Отже, наслідком складання заповіту стала тяжка обставина (хвороба), а відповідач скористався безнадією власника земельної ділянки у корисних інтересах. Відповідач є керівником сільськогосподарського підприємства, що орендує землі сільськогосподарського призначення на території Великолісівецької сільської ради та має особисту зацікавленість в отриманні земельної ділянки у власність. Відповідач не має родинних відносин із її батьком та не перебував із ним в дружніх стосунках. Окрім того, інформація про земельну ділянку, яка зазначена у заповіті, не відповідає інформації, яка вказана у державному акті на право власності на земельну ділянку щодо назви органу, який видав державний акт (помилково відділ Держземагенства у Попільнянському районі замість Попільнянського районного відділу земельних ресурсів), та дати розпорядження голови Попільнянської районної державної адміністрації (помилково 10 листопада 2004 року замість 10 листопада 2003 року). Дана обставина не дає можливості з`ясувати, чи дійсно за оспорюваним заповітом заповідалося саме те майно, яке належало ОСОБА_4 .

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 (а.с.55-57). Просив визнати за ним у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,9408 га, що розташована на території Великолісівецької сільської ради Попільнянського району Житомирської області. Свої вимоги обґрунтовував тим, що після смерті ОСОБА_4 успадкував за заповітом земельну ділянку. Однак у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 оспорює заповіт у судовому порядку, в тому числі через допущені у заповіті помилки, та не визнає його права на земельну ділянку, вимушений звернутися до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на дану земельну ділянку (а.с.55-57 т.1).

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 серпня 2018 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення в оскарженій частині, тобто в частині відмови у визнанні заповіту недійсним, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким первісний позов задовольнити у повному обсязі. Зокрема посилається на те, що невідповідність заповіту державному акту не дає можливості з`ясувати, чи дійсно заповідалося те майно, яке належало її батькові. Вона щоденно забезпечувала онкохворого батька продуктами харчування, ліками, допомагала та за власний кошт організовувала поховання. Вважає, що твердження ОСОБА_2 стосовно дружніх стосунків із її батьком є спробою ввести суд в оману. Спадкодавець не був знайомий із ОСОБА_2 та останній не допомагав ОСОБА_4 за свої особисті кошти обробляти город, який не оброблявся більше п`яти років і знаходився у занедбаному стані через зловживання ОСОБА_4 спиртними напоями. Заповіт було складено ОСОБА_4 без реального наміру заповісти своє майно ОСОБА_2 . Спадкова справа відкрита із порушеннями, оскільки незрозуміло як до неї потрапили копії свідоцтва про смерть батька та паспорта батька, які завірені нотаріусом при тому, що паспорт батька відсутній, а свідоцтво про смерть було видано ОСОБА_1 Спадкодавець не скористався можливістю скасувати заповіт у зв`язку із відсутністю у нього паспорта громадянина України. Коли саме зник паспорт ОСОБА_4 невідомо. Такі обставини ставлять під сумнів обставини, чи був паспорт ОСОБА_4 у наявності на дату складання оспорюваного заповіту, чи встановлювалася особа заповідача нотаріусом при посвідченні заповіту. Свідоцтво про смерть на померлого видавалося ОСОБА_1 без пред`явлення паспорта ОСОБА_4 Маючи трьох дітей та онуків, без видимої причини батько та дідусь склав заповіт на сторонню особу та позбавив доньку із онуками засобів до існування. ОСОБА_1 не доводила відсутності волевиявлення ОСОБА_4 , а лише намагалася довести, що батько був важко хворим, постійно зловживав спиртними напоями, односельці уникали з ним спілкування, а тому посилання ОСОБА_2 на дружні стосунки, надання матеріальної допомоги та вчинення дій, які щиро б спонукали ОСОБА_4 на складення заповіту на користь сторонньої особи спростовані численними доказами, яким суд першої інстанції належної оцінки не надав.

Представник ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що заповідач може призначити своїм спадкоємцем особу незалежно від наявності у нього з цією особою сімейних або родинних відносин. Обставин, які б вказували на те, що у ОСОБА_4 був відсутній необхідний обсяг дієздатності для складання заповіту не наведено. Необхідним критерієм для визнання правочину недійсним є доведення причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням оспорюваного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин. Наявність направлення на обстеження не може бути достатньою підставою для визнання заповіту недійсним, оскільки хвороба протікала протягом останніх 5-6 років до укладення заповіту і майже рік після його укладення. Ніяких доказів того, що волевиявлення спадкодавця не було вільним і не відповідало його волі ОСОБА_1 не надала, а тому таких обставин не довела. Посилання позивача на те, що ОСОБА_4 оформив заповіт під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах не доведені. Копію свідоцтва про смерть йому надала сама ОСОБА_1 для того, щоб він написав заяву про прийняття спадщини. Через два місяці потому представники ОСОБА_1 , які мають відношення до сільськогосподарського підприємства, яке орендує землі сільськогосподарського призначення на території Попільнянського району, та зацікавлені в отриманні землі в оренду примусили ОСОБА_1 звернутися з відповідним позовом до суду.

Виходячи із засад диспозитивності, колегія суддів апеляційного суду не перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову, тобто в частині відмови у визнанні права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом, оскільки у цій частині ОСОБА_1 не оскаржує рішення суду першої інстанції, а ОСОБА_2 з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції не звертався та не оскаржував відмову суду першої інстанції у задоволенні його зустрічного позову до ОСОБА_1 .

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить до висновку, що апеляційна скарга в оскарженій частині, тобто в частині відмови у задоволенні первісного позову про визнання заповіту недійсним, не може бути вирішена на користь ОСОБА_1 із наступних мотивів.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №165570, виданого на підставі розпорядження голови Попільнянської районної адміністрації від 10 листопада 2003 року №428, ОСОБА_4 на праві власності належала земельна ділянка площею 2,9408 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Великолісівецької сільської ради Попільнянського району Житомирської області (а.с.63 т.1). Даний державний акт виданий 01 березня 2004 року за підписами голови Попільнянської районної державної адміністрації та начальника Попільнянського районного відділу земельних ресурсів.

Відповідно до договору від 22 вересня 2011 року, який у березні 2012 році зареєстрований у відділі Держкомзему у Попільнянському районі, дана земельна ділянка була надана власником ОСОБА_4 в оренду ТзОВ Олімп-Агро строком на п`ять років (а.с.111-113 т.1).

17 липня 2015 року державним нотаріусом Попільнянської державної нотаріальної контори Житомирської області посвідчений заповіт, за умовами якого ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробив наступне розпорядження: земельну ділянку площею 2,9408 га, що розташована на території Великолісівецької сільської ради Попільнянського району Житомирської області та належить йому на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЖТ №165570, який виданий відділом Держземагенства у Попільнянському районі на підставі розпорядження голови Попільнянської районної державної адміністрації від 10 листопада 2004 року, заповів ОСОБА_2 (а.с.72 т.1). У посвідчувальному написі йдеться про те, що заповіт записаний зі слів ОСОБА_4 , особу якого нотаріусом встановлено та дієздатність перевірено. Заповіт до підписання прочитаний заповідачем ОСОБА_4 уголос і власноручно підписаний ним у присутності нотаріуса. Нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі за №921.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.69 т.1).

Із копії матеріалів спадкової справи №28/2016 щодо майна померлого ОСОБА_4 , яка розпочата 07 червня 2016 року, слідує, що до приватного нотаріуса Попільнянського районного нотаріального округу Житомирської області із заявами про прийняття спадщини звернулися: за заповітом ОСОБА_2 - 07 червня 2016 року та за законом ОСОБА_1 - 09 серпня 2016 року (а.с.68, 80 т.1). Довідкою Великолісівецької сільської ради Попільнянського району Житомирської області від 10 серпня 2016 року №269 доводиться, що спадкодавець постійно проживав та був зареєстрований до дня його смерті за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.85 т.1). На момент смерті та упродовж шести місяців після смерті в даному будинку зареєстровані та проживають сини - ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

На заяві ОСОБА_2 про прийняття спадщини за заповітом міститься напис приватного нотаріуса про те, що факт смерті ОСОБА_4 перевірено за свідоцтвом про смерть, а факт та місце відкриття спадщини - за довідкою від 07 червня 2016 року №190. Згідно із даної довідки, виданої Великолісовецькою сільською радою Попільнянського району Житомирської області, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (актовий запис від 23 травня 2016 року №2), до дня смерті постійно проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.71 т.1).

Із вищевказаного актового запису, вчиненого Великолісівецькою сільською радою Попільнянського району Житомирської області, вбачається, що ОСОБА_4 помер від раку шкіри лівої скроневої ділянки та м`яких тканин, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть (а.с.199 т.1). Із заявою про видачу свідоцтва про смерть звернулася ОСОБА_1 . Також у актовому записі зазначено, що паспорт померлого не зданий.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. У разі визнання заповіту недійсним, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці за законом у порядку черговості.

У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складення тощо).

Висновки суду першої інстанції про неможливість застосування до спірних відносин загальних норм, передбачених частиною першою ст.215 ЦК України, є помилковими, але така помилка не призвела до неправильного вирішення справи в оскарженій частині.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення заповіту тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (зокрема, частина друга статті 223 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 зазначала, що заповіт вчинений проти справжньої волі батька ОСОБА_4 (спадкодавця), під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах. Як на підставу своїх вимог, ураховуючи уточнену позовну заяву, посилалася на норми ст.233 ЦК України.

За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі. Необхідним критерієм для визнання правочину недійсним, із підстав передбачених вище, є доведення в судовому процесі нерозривного причино-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням оспорюваного правочину, який вчиняється виключно для усунення або зменшення тяжких обставин.

Що стосується вкрай невигідних умов, то слід враховувати, що невигідні умови безпосередньо мають бути пов`язані з обставинами вчинення правочину. Тобто внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість вирішити ту проблему (усунути тяжку обставину), яка змусила її вчинити цей правочин, також умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними.

У пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз`яснено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Проте у матеріалах справи відсутні докази, отже не доведено, що якщо б не хвороба, то ОСОБА_4 не заповідав би спірну земельну ділянку ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Окрім того, чинним законодавством не забороняється заповідачу призначати своїм спадкоємцем особу незалежно від наявності у нього з цією особою сімейних, родинних відносин (частина перша ст.1235 ЦК України). Дана норма матеріального права спростовує посилання апеляційної скарги на відсутність у ОСОБА_4 із ОСОБА_2 родинних та сімейних відносин.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні первісного позову про визнання заповіту недійсним, суд першої інстанції, дослідивши докази у справі й надавши їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного заповіту недійсним, оскільки волевиявлення заповідача було вільним та відповідало його внутрішній волі. Оскільки заповіт є одностороннім правочином, то колегія суддів погоджується також із висновком суду першої інстанції про те, що він створив обов`язки лише для особи, яка його вчинила, а тому посилання у апеляційній скарзі на те, що заповіт вчинено під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних для заповідача умовах є безпідставними. Також доводи апеляційної скарги ґрунтуються на переоцінці доказів, які правильно оцінені судом першої інстанції у сукупності. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, з огляду на вищевикладене, не змінюють та не потребують додаткового обґрунтування, а тому рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову про визнання заповіту недійсним, яке у цій частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, залишається апеляційним судом без змін, що відповідає приписам ст.375 ЦПК України.

Посилання у апеляційній скарзі на те, що у заповіті допущені помилки, які перешкоджають визначитися, яке саме майно заповідано, оскільки неправильно зазначений рік прийняття головою Попільнянської районної держаної адміністрації розпорядження №428 та назва одного із органів, посадова особи якого підписала державний акт на право власності на земельну ділянку. Дані обставини, у тому числі з огляду й на вищевикладене, не впливають на розгляд по суті спору щодо визнання заповіту недійсним, оскільки при посвідчені заповіту Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22 лютого 2012 року №282/20595, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, не вимагає від заповідача подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається. Окрім того, ОСОБА_4 на праві власності належала лише одна земельна ділянка площею 2,9408 га, яка має кадастровий номер, що є ідентифікуючою ознакою, а тому дані технічні помилки не спотворюють змісту заповіту та воля заповідача щодо земельної ділянки є цілком зрозумілою. Допущені помилки можуть мати значення, але при оформленні спадкових прав, що обговорювати передчасно.

Доводи апеляційної скарги про відсутність паспорта ОСОБА_4 також не змінюють правильність висновків суду першої інстанції, приймаючи до уваги те, що йдеться про відсутність даного документа на час поховання спадкодавця, а не на час посвідчення нотаріусом заповіту, тобто вчинення нотаріальної дії. Матеріали справи не спростовують дотримання нотаріусом під час посвідчення заповіту приписів ст.43 Закону України Про нотаріат щодо встановлення особи ОСОБА_4 , який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, а викладки скарги ґрунтуються на припущеннях. Разом із тим, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 серпня 2018 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді:

Повний текст постанови складений 09 грудня 2019 року.