Постанова

від 26.11.2019 по справі 909/52/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2019 р. Справа №909/52/19

м.Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Матущака О.І.,

секретар судового засідання Чудяк Х.В.,

явка учасників справи:

від позивача - не з`явився;

від відповідача-1 - Тугай І.М. (ордер серія ІФ №061250 від 05.11.2019);

від відповідача-2 - Дудик Т.Б. (довіреність № 87/01-20/14в від 24.01.2019);

від третьої особи-1 без самостійних вимог - не з`явився;

від третьої особи-2 без самостійних вимог - не з`явився;

від третьої особи з самостійними вимогами - не з`явився;

розглянув апеляційні скарги :

1.Приватного підприємства Прогрес-буд ІФ б/н від 09.07.2019

2.Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб - підприємців управління реєстраційних процедур за №6/64.1-10/14 від 19.07.2019

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.06.2019, суддя: Матуляк П.Я., м. Івано-Франківськ, (повний текст рішення складено - 01.07.2019),

за позовом ОСОБА_1

до відповідача-1 приватного підприємства Прогрес-Буд ІФ

до відповідача-2 виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб - підприємців управління реєстраційних процедур

за участі третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_2 ,

та третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_3

про визнання корпоративних прав,

визнання незаконними та скасування реєстраційних дій державного реєстратора

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_4 ,

до відповідача-1 Приватного підприємства Прогрес-Буд ІФ

до відповідача-2 виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб - підприємців управління реєстраційних процедур

про відновлення корпоративних прав як співвласника частки статутного капіталу (фонду) приватної виробничо-комерційної фірми "Прогрес-Прут",

визнання незаконними та скасування реєстраційних дій державного реєстратора,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

10.01.2019 в Господарський суд Івано-Франківської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до приватного підприємства Прогрес-Буд ІФ (зміна найменування з приватної виробничо-комерційної фірми Прогрес-Прут на приватне підприємство Прогрес-Буд ІФ (код ЄДРПОУ - 13643053) про визнання його засновником та власником, оскільки він не вчиняв дій на передачу належної йому частки в ПП Прогрес-Прут на користь ОСОБА_2 , а також не укладав договору про передачу 100% статутного капіталу, який в силу ст. 657 ЦК України підлягав би нотаріальному посвідченню.

Одночасно звернувся з позовною вимогою до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в особі Відділу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб - підприємців управління реєстраційних процедур про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій державного реєстратора з моменту їх вчинення: за №11191050001004051 від 05.07.2006 (реєстрація змін до установчих документів ПВКФ Прогрес-Прут ); за №11191070002004051 від 06.07.2006 (внесення змін до відомостей, що містяться в ЄДР про юридичну особу); за №11191050003004051 від 26.01.2007 (реєстрація зміни назви ПВКФ Прогрес-Прут на Приватне підприємство Прогрес Буд ІФ ); за №1119106000500405 від 07.10.2007 (щодо підтвердження відомостей про юридичну особу ПП Прогрес Буд ІФ ); за №11191050009004051 від 15.04.2011 (щодо державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи); за №11191070010004051 від 15.04.2011 (щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами до установчих документів); за №11191070011004051 від 30.03.2012 (щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами до установчих документів); за №11191070012004051 від 03.03.2014 (щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами до установчих документів).

Мотивуючи ці вимоги порушенням при здійсненні держреєстрації вимог ч. 1, 3 ст. 29 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (в редакції, яка була чинна на момент вчинення оскаржуваних реєстраційних дій), оскільки документи для проведення державної реєстрації змін до статуту подавала особа, яка незаконно визначила себе власником підприємства; при цьому держреєстратору оригінал Статуту не надавався як і не надавався договір про відступлення його частки.

Нормативно-правовими підставами позову зазначає ст.ст. 167 ГК України, 191, 203, 215, 216 ЦК України, ч. 1 ст. 27, ч. 1, 3 ст. 29, ч. 2 ст. 63 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців .

Короткий зміст вимог третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору.

11.02.2019 в Господарський суд Івано-Франківської області звернулась ОСОБА_4, дружина позивача, з позовною заявою як третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору до приватного підприємства Прогрес-Буд ІФ про визнання її співвласником частки в розмірі 100% статутного капіталу ПВКФ Прогрес-Прут та до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в особі Відділу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб - підприємців управління реєстраційних процедур про визнання незаконними й скасування реєстраційних дій державного реєстратора.

В обґрунтування позову зазначає про порушення її прав на спільну сумісну власність, яка набута подружжям під час шлюбу.

Вибуття з власності її чоловіка (позивача у справі) частки в розмірі 100% статутного капіталу ПВКФ Прогрес-Прут у розмірі 270 тис. карбованців сформовано за рахунок спільних коштів подружжя.

При цьому покликається на рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 у справі №17-рп/2012, в якому вирішено, що положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Нормативно-правовими підставами позову зазначає ст.ст. 167 ГК України, 191, 203, 215, 216, 369 ЦК України, ч. 1 ст. 27, ч. 1, 3 ст. 29, ч. 2 ст. 63 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (в редакції, яка була чинна на момент вчинення оскаржуваних реєстраційних дій), ст.ст. 60, 63, 65 Сімейного Кодексу України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції .

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 20.06.2019 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Відновлено корпоративні права шляхом визнання позивача власником та засновником ПВКФ Прогрес-Прут , з тих підстав, що заява позивача від 13.06.2006, в якій нотаріально посвідчено його підпис про передачу частки в розмірі 100% статутного капіталу ПВКФ Прогрес-Прут третій особі без самостійних вимог - ОСОБА_2 та без укладення відповідного цивільного договору, не тягне за собою припинення корпоративних прав позивача.

Відповідно оскаржувані реєстраційні дії не відповідають вимогам чинного законодавства.

Визнано незаконними та скасовано реєстраційні дії державного реєстратора з моменту їх вчинення: №11191050001004051 05.07.06 (реєстрація змін до установчих документів Приватної виробничо-комерційної фірми Прогрес-Прут ); №11191070002004051 від 06.07.06 (внесення змін до відомостей, що містяться в ЄДР про юридичну особу); №11191050003004051 від 26.01.07 (реєстрація зміни назви Приватної виробничо-комерційної фірми Прогрес-Прут на Приватне підприємство Прогрес Буд ІФ ); № 11191060005004051 від 07.10.07 (щодо підтвердження відомостей про юридичну особу ПП Прогрес Буд ІФ ); №11191050009004051 від 15.04.11 (щодо державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи ); №11191070010004051 від 15.04.11 року (щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах); №11191070011004051 від 30.03.12 (щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах); №11191070012004051 від 03.03.2014 року (щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах).

Стягнуто з Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб - підприємців управління реєстраційних процедур на користь позивача 3842,00 грн. судового збору.

Позовні вимоги третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано незаконними та скасовано реєстраційні дії державного реєстратора з моменту їх вчинення за її вимогами.

Відмовлено в частині відновлення корпоративних прав як співвласника частки статутного капіталу (фонду) Приватної виробничо-комерційної фірми "Прогрес-Прут", з підстав того, що з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю товариства; зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об`єкта права спільної сумісної власності.

Окрім того, суд першої інстанції прийшов до висновку, що третьою особою з самостійними вимогами ОСОБА_4 неправильно обрано спосіб захисту порушеного права.

Стягнуто з Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб - підприємців управління реєстраційних процедур на користь третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 1921,00 грн. судового збору та 1600,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг:

ПП Прогрес-буд ІФ та виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб - підприємців управління реєстраційних процедур в своїх апеляційних скаргах просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та вимог третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_4 з підстав порушення вимог норм процесуального права та неправильного застування норм матеріального права.

Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги.

1.ПП Прогрес-буд ІФ :

1)суд першої інстанції неповно дослідив заяву ОСОБА_1 від 13.06.2006 про передачу частки та вихід з ПП та не надав цій заяві належної оцінки, за змістом якої зазначено волевиявлення позивача на розпорядження корпоративними правами на користь третьої особи ОСОБА_2 ;

3)судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, які регулювали відносини щодо здійснення реєстраційних дій, а тому безпідставно дійшов до висновку, що державний реєстратор діяв не в порядку та спосіб, який визначений законом;

2)місцевий господарський суд не врахував, що позивач та третя особа з самостійними вимогами не оскаржують рішення загальних зборів приватного підприємства від 27.06.2006 на підставі якого зареєстровано нову редакцію статуту ПП, де засновником є не позивач, а третя особа - ОСОБА_2 ;

4) судом першої інстанції безпідставно не застосовано строку позовної давності в даному спорі, оскільки позивач про порушення свого права довідався 07.11.2013 під час ознайомлення з матеріалами адміністративної справи за №809/3058/13-а, в якій ним визнавались обставини продажу частки в розмірі 100% статутного капіталу ПВКФ Прогрес-Прут .

Висновок суду першої інстанції про порушення його права з 23.11.2018 не відповідає обставинам справи та спростовується наявними доказами по справі;

5)місцевий господарський суд не врахував, що третя особа з самостійними вимогами звернулась до суду з метою захисту права спільної сумісної власності подружжя, яке визначене ст. 60 СК України, а тому заявлені вимоги не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства.

2.Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб - підприємців управління реєстраційних процедур :

1)судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, які регулювали відносини щодо здійснення реєстраційних дій та не враховано, що за діючим тоді законодавством був наданий необхідний перелік документів, у відповідності до вимог Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців .

2)суд першої інстанції неповно дослідив заяву ОСОБА_1 від 13.06.2006 про вихід з приватного підприємства та не надав цій заяві належної оцінки, за змістом якої виражено волевиявлення позивача на розпорядження корпоративними права на користь третьої особи;

3)суд першої інстанції не врахував, що позивачу було відомо про порушення свого корпоративного права ще 07.11.2013, оскільки ним визнавались обставини продажу частки в розмірі 100% статутного капіталу ПВКФ Прогрес-Прут в інших судових провадженнях.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

У відзиві на апеляційні скарги позивач та третя особа з самостійними вимогами просять залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В обґрунтування відзиву, зазначають, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апелянта вважають такими, що не відповідають встановленим обставинам по справі.

При цьому зазначають, що доказом порушення прав позивача та третьої особи з самостійними вимогами є заява державного реєстратора, підпис якого нотаріально посвідчений, де ним визнається порушення ним вимог законодавства при вчиненні реєстраційних дій.

Суд першої інстанції правильно взяв до уваги те, що позивач не укладав договорів, спрямованих на відчуження належної йому частки в розмірі 100% у статутному капіталі ПВКФ Прогрес-Прут , а також не укладав угоди про відступлення частки шляхом безоплатної та добровільної передачі ОСОБА_2 своїх корпоративних прав у ПВКФ Прогрес-Прут за заявою від 13.06.2006.

Також позивач зазначає, що є припущенням укладення ним правочину дарування сторонній особі ( ОСОБА_2 ) 100% частки у статутному капіталі ПВКФ Прогрес-Прут , в якому він був єдиним учасником з 12.06.1991, і де сумарна ринкова вартість активів на момент відчуження частки за його оцінкою складала більше 300 000 доларів США (еквівалент 230 000 карбованців).

В судове засідання 27.11.2019 з`явились представники апелянтів (відповідачів). Позивач та третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору в заявах від 30.09.2019 (а.с.116, т.3) та б/н,б/д (вх.№0104/6942/19 від 18.11.2019) (а.с.135, т.3) просили розглядати справу без їх участі.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча належними чином повідомлені про дату, час та місце слухання справи, а тому, враховуючи повторну неявку учасників процесу, апеляційний господарський суд у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України розглядає справу за їх відсутності.

Представники апелянтів (відповідачів) в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційних скарг, навівши аргументи аналогічні викладеним в апеляційних скаргах.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились, дослідивши доводи та заперечення, наведені в апеляційних скаргах та у відзиві, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що рішенням виконавчого комітету Верховинської районної ради народних депутатів Івано-Франківської області №101 від 12.06.1991 зареєстровано Приватну виробничо-комерційну фірму Прогрес-Прут (ПВКФ Прогрес-Прут ), засновником і власником якої був позивач ОСОБА_1 Статутний капітал підприємства становив 270 тис. карбованців.

13.06.2006 приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан М.В. посвідчено підпис на заяві позивача - ОСОБА_1 , яка адресована компетентним органам, у якій останній просив провести державну перереєстрацію Приватної виробничо-комерційної фірми Прогрес-Прут та вважати власником Приватної виробничо-комерційної фірми Прогрес-Прут ОСОБА_2 . У цій же заяві ОСОБА_1 зазначив, що немає будь-яких претензій матеріального характеру до Приватної виробничо-комерційної фірми Прогрес-Прут .

Судами встановлено, що на відчуження позивачем як учасником ПВКФ Прогрес-Прут своєї частки ОСОБА_2 цивільно-правовий договір не укладався.

У силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. За ч.1 ст.346 ЦК України підставою припинення права власності, в тому числі є відчуження власником свого майна.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Договором згідно зі статтею 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 цього Кодексу).

Згідно з положеннями статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов`язки, в тому числі і частка в статутному капіталі підприємства.

Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульовано статтею 147 ЦК України (яка була чинною на день виникнення спірних відносин в редакції Закону № 3480-IV від 23.02.2006 , ВВР, 2006, № 31, ст.268), положення якої кореспондуються зі статтею 53 Закону України Про господарські товариства . (яка була чинною на день виникнення спірних відносин в редакції Закону № 3107-IV від 17.11.2005 , ВВР, 2006, № 8, ст.88).

Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи( ст.113 ГК України).

Відносини, пов`язані зі статутним капіталом (зокрема, щодо відчуження частки засновника приватного підприємства), мають регулюватися у порядку, який установлено для господарських товариств (ст. 53 Закону України Про господарські товариства , яка була чинною на день виникнення спірних відносин в редакції Закону № 3107-IV від 17.11.2005 , ВВР, 2006, № 8, ст.88). Зазначене узгоджується з ч. 1 ст. 8 ЦК України, за змістом якої, у випадку коли цивільні відносини не врегульовані ЦК України, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами ЦК України, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (принцип аналогії закону). Щодо застосування аналогії закону до цих правовідносин апеляційний господарський суд саме в такий спосіб обґрунтовує застосування норм права до спірних правовідносин та враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з положенням зазначеної норми права, учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Відповідно до п. 1 розділу 5 Статуту ПВКФ Прогрес-Прут в редакції від 12.06.1991 (а.с.105-109, т.1) управління фірмою та контроль за її діяльністю здійснює власник без будь-яких обмежень. Реорганізація фірми та її ліквідація проводиться за рішенням власника. Власник фірми може передати свої права іншій особі, при цьому назва фірми зберігається (п.51 розділу 11 статуту).

Відступлення частки в статутному капіталі товариства має своєю метою припинити право власності на цю частку, щоб певна інша особа набула право на цю частку. Відступлення за правовою природою є відчуженням частки за волею учасника, що спрямоване на передачу учасником іншій особі (одному чи кільком учасникам цього товариства або третім особам) у власність належної йому частки або її частини. У вказаних відносинах поняття відступлення і відчуження є тотожними, оскільки вони є аналогічними за правовими наслідками.

Термін відступлення використовувався у Цивільному кодексі Української РСР 1963 року стосовно майнових прав, які не визнавалися об`єктами і не могли перебувати в цивільному обороті, тобто продаватись, даруватись тощо, на відміну від речей. Тому їх можна було лише відступити, а не продати. За такою моделлю правовідносин майнові права в однієї особи припинялись, а в іншої виникали. Навпаки, за статтею 190 чинного ЦК України майнові права визнаються речовими правами щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки та є оборотоздатними (ст.178 ЦК України).

У статті 147 ЦК України (яка була чинною на день виникнення спірних відносин в редакції Закону № 3480-IV від 23.02.2006 , ВВР, 2006, № 31, ст.268), поряд із терміном відчуження вживається й застарілий термін відступлення . Відчуження частки на користь іншої особи - це вольова дія, яка являє собою правочин. Будь-який правочин з відчуження (відступлення) частки є двостороннім, тобто на його укладення необхідна згода учасника, який відчужує (відступає) частку, і згода набувача частки.

Відступлення частки в статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо.

Якщо сторони або особа певним чином називають правочин який нею/ними вчиняється, але по суті він відповідає ознакам іншого правочину, то мають застосовуватися норми, що регулюють цей останній правочин. Тобто якщо особа укладає правочин щодо відступлення (передачі) частки іншій особі і отримує за це кошти або інше майно чи майнові права, то це звичайний договір купівлі-продажу або міни. Якщо взамін частки особа нічого не отримує - це договір дарування.

Відповідач-1 стверджує, що ОСОБА_2 отримала від позивача частку внаслідок її купівлі. У матеріалах справи відсутні докази, які б містили відомості щодо умов передачі частки, тобто її відчуження, в тому числі і відомостей про безоплатність такої передачі. У заяві позивача від 13.06.2006 (а.с.50,т.1) вказано прошу провести державну перереєстрацію приватної ВКФ Прогрес-Прут та власником приватної виробничо-комерційної фірми Прогрес-Прут вважати ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Частина друга статті 718 ЦК України передбачає, що дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Згідно з вимогами частини третьої статті 719 ЦК України договір дарування майнового права та договір дарування з обов`язком передати дарунок у майбутньому укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин, який укладається між фізичною та юридичною особою, а також між двома фізичними особами на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, належить вчиняти у письмовій формі.

Статтею 207 ЦК України визначено вимоги до письмової форми правочину. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Заява позивача від 13.06.2006 про передачу частки ОСОБА_2 , не може вважатися договором купівлі-продажу, укладеним у письмовій формі, оскільки у цьому документі хоча й вжито термін передача частки , але неможливо встановити умови такого правочину, погоджені сторонами, не вказано про те, чи відбувається відчуження частки на оплатній чи безоплатній основі. Таким чином, цю заяву не можна вважати такою, в якій письмово виражено волевиявлення обох сторін на укладення договору купівлі-продажу чи будь-якого іншого договору.

Разом з тим підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є правочин спрямований на відчуження частки та вчинений між учасником товариства та іншою особою.

Аргумент відповідача-2 про те, що відповідно до частини третьої статті 29 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у редакції, чинний на момент проведення оспорюваної реєстраційної дії, заява про перехід чи передачу частки учасника іншій особі, поряд з переліком інших документів, була достатньою підставою для проведення державної реєстрації змін до статуту правомірно судом першої інстанції відхилено, оскільки в разі відступлення частки особа набуває права на частку внаслідок укладення правочину з учасником товариства, а не внаслідок його прийняття до складу учасників товариства загальними зборами чи державної реєстрації відповідних змін.

Аналогічна правова позиція щодо застосування в такий спосіб вищезазначених норм матеріального права викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі №909/1294/15, яка в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України враховується апеляційним господарським судом.

Здійснюючи оцінку правильності висновків місцевого господарського суду в частині визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, судами встановлено, що для проведення державної реєстрації змін до установчих документів ПП Прогрес-Прут Турчак А.М. 05.07.2006 не було надано цивільно-правової угоди про відчуження частки в статутному капіталі.

Також, судом встановлено, що позивач оскаржує реєстраційну дію (№ 11191050001004051 від 05.07.2006 щодо реєстрації змін до установчих документів ПВКФ Прогрес-Прут ), оскільки вважає, що не відчужував наявну в нього частку, і вказана реєстраційна дія слугувала підставою для проведення решти наступних 7 (семи) реєстраційних дій, що є предметом оскарження, які в сукупності призвели до вибуття корпоративних прав з власності позивача до третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (у редакції Закону №755-IV від 29.01.2006, чинний на момент проведення оспорюваної реєстраційної дії, державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Доводи апелянтів, що заява учасника про його виведення зі складу учасників товариства слугує самостійною правовою підставою для переходу права власності на частку, так судом не оцінюється, оскільки заява є вторинним актом, наслідком первинних дій (правочину з відчуження частки). Заява не є правочином, учасник, що написав заяву, таким шляхом повідомляє товариство про відчуження ним частки.

Чинне законодавство не зобов`язує сторін надавати договори про відчуження частки товариству для ухвалення рішення про внесення змін до статуту та для подальшої державної реєстрації таких змін, адже такі договори можуть містити конфіденційну інформацію, яку сторони договору не мають намір розкривати третім особам. Але саме ці правочини є підставою для будь-яких подальших дій учасника, який відчужує частку, нового власника частки, товариства, включно з державною реєстрацією відповідних змін. Без укладення договору між власником частки ці дії є вчиненими без належної правової підстави.

Тобто, державна реєстрація лише засвідчує (підтверджує) певні юридично значимі факти (зокрема припинення корпоративних прав) натомість, не є їх підставою й за своєю суттю не являється правоприпиняючими.

За таких умов набуття іншою особою (не учасником підприємства) статусу учасника підприємства шляхом прийняття відповідного рішення загальними зборами учасників, яке позивачем не оскаржується, та вчинення на підставі нього реєстраційної дії - не є правовими підставами відступлення частки за відсутності укладеного правочину між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

З цих підстав, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянтів як безпідставні, що відсутність позовної вимоги про оскарження позивачем рішення загальних зборів підприємства від 27.06.2006 на підставі якого зареєстровано нову редакцію статуту, і є перешкодою для ефективного захисту порушеного права позивача.

Доводи апелянтів про те, що відповідно до частини третьої статті 29 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у редакції, чинній на момент проведення оспорюваної реєстраційної дії, заява про перехід чи передачу частки учасника іншій особі була достатньою підставою для проведення державної реєстрації змін до статуту відхиляється апеляційним господарським судом з вищевикладених підстав.

Ураховуючи викладене, апеляційний господарський суд, вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність доказів, які могли б підтвердити факт відчуження позивачем за первісним позовом корпоративних прав на основі вільного волевиявлення, зокрема укладення сторонами цивільно-правового договору купівлі-продажу чи дарування тощо, спрямованого на відчуження частки у статутному капіталі ПВКФ Прогрес-Прут відповідає встановленим обставинам по справі.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач-1 у своєму відзиві на позовну заяву просив застосувати наслідки спливу строків позовної давності (а.с.137-140,т.1).

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012).

Загальні положення щодо позовної давності та порядку її обчислення, що підлягають застосуванню під час вирішення спорів між сторонами, визначені у главі 19 ЦК України.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

За змістом частини першої ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами ст. 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом зазначеної норми (ст. 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Отже, за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Позивач обґрунтовує поважність причин пропуску строку позовної давності тим, що порушення його права виявлено 23.11.2018 після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №12013090010001615 та реєстраційною справою №111900405125.

На підставі цього, суд першої інстанції дійшов до висновку, що перебіг трьохрічного строку позовної давності розпочався з 23.11.2018.

Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Той факт, що від імені юридичної особи виступають конкретні фізичні особи, не змінює самостійного характеру волі, поведінки і відповідальності юридичної особи за свої дії в цивільних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція про застосування норм матеріального права в такий спосіб викладено в постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 57/314-6/526-2012 та від 06.06.2018 у справі № 915/1622/16, яка в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України враховується апеляційним господарським судом.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що позивач дізнався про порушення свого права лише 23.11.2018. Позивачем клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності не заявлялося та відповідно судом першої інстанції не обговорювалося.

Зокрема, з копії матеріалів адміністративної справи №809/3058/13-а (а.с.174-185,т.1), вбачається, що 07.11.2013 ОСОБА_1 , як представник ОСББ Гетьман Мазепи, 35А ознайомлювався з матеріалами цієї адміністративної справи за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Гетьмана Мазепи 35А до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Івано-Франківській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департамент архітектури та містобудування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, третя особа на стороні відповідача - Приватне підприємство Прогрес-Буд ІФ про визнання протиправним та нечинним рішення. За наявною копією цього провадження (а.с. 174-185 т. 1) наявна копія Статуту приватного підприємства Прогрес-Буд ІФ , де в п. 1.1. зазначено, що дана редакція статуту викладена в зв`язку із зміною найменування приватної виробничо-комерційної фірми Прогрес-Прут на приватне підприємство Прогрес-Буд ІФ .

Отже, в межах даної адміністративної справи ОСОБА_1 , як представник позивача, не заперечував обставини щодо продажу ОСОБА_2 частки в розмірі 100% статутного капіталу ПП Прогрес-Прут .

Таким чином, пояснення позивача в суді першої інстанції, не узгоджуються із встановленими обставинами по справі, оскільки в матеріалах справи наявні письмові докази, які, починаючи з 07.11.2013 підтверджують те, що позивачу було відомо про перехід його частки третій особі: а саме, матеріали адміністративної справи № 809/3058/13-9 (а.с. 174-185, т. 1), в яких міститься статут приватного підприємства Прогрес-Буд ІФ (а.с. 180, т. 1) та заява про ознайомлення з матеріалами справи (а.с. 184, т. 1).

Окрім того позивач не ставив питання про визнання поважними причини поновлення строку позовної давності не обґрунтовував цей пропуск будь-якими поважними причинами, відповідно суд першої інстанції такий і не поновлював.

Статтею 3 ЦК України визначено, що однією із основних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

За таких обставин апелянт втрачає право покликатися на вищезазначені підстави для поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу, з огляду на принцип естопель , який широко використовується в практиці Європейського суду з прав людини. Термін естопель означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі.

Принцип естопель , зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини (Хохліч проти України (Заява № 41707/98); Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини (Заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41344/98), такий принцип підлягає застосуванню українським судом і при розгляді даної справи. Суть означеного принципу в даній справі полягає в тому, що апелянт, з огляду на вчинені ним конклюдентні дії, які свідчать про визнання ним належності адреси отримання поштової кореспонденції, втратив право посилатися на підстави для поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу.

Застосування цього принципу відображено й у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 17.11.2018 в справі №911/205/18, від 29.08.2019 у справі №924/1124/18 та постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17.

Таким чином, оцінивши доводи апелянта в сукупності з наявними у справі доказами, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку саме лише посилання позивача на факт ознайомлення 23.11.2018 з матеріалами кримінального провадження №12013090010001615 та реєстраційною справою №111900405125, не може вважатися підставою для початку перебігу строку позовної давності за наявності вищезазначених доказів.

Апеляційний господарський суд вважає, що викладені обставини свідчать про те, що позивач міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила 07.11.2013 за наслідками ознайомлення з матеріалів адміністративної справи №809/3058/13-а (а.с.174-185,т.1). Вчинення дій з одержання інформації про діяльність товариства, в якому він є одноосібним засновником, є його правом, а не обов`язком. Однак відсутність зазначеного обов`язку не свідчить про відсутність реальної можливості у позивача дізнатись про порушення своїх прав за умови виявлення звичайного інтересу до стану цих прав.

Отже, звернувшись 10.01.2019 до господарського суду з позовом у даній справі, позивачем без поважних причин пропущено строк позовної давності (який сплив 07.11.2016), а тому висновки місцевого господарського суду про те, що строк позовної давності ним не пропущено (дізнався про порушення прав 07.11.2013) не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними доказами.

У зв`язку з наведеним апеляційний господарський вважає обґрунтованими доводи апелянтів про наявність підстав для застосування строку позовної давності.

Предметом позову третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору є вимога про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій державного реєстратора, а також визнання співвласником частки статутного капіталу з підстав порушення її права спільної сумісної власності на частку в статутному капіталі цього підприємства як майна подружжя.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

За статтею 1 ГПК України (в редакції, чинній станом на момент звернення з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до змісту частини першої статті 12 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; і справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Згідно з частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, норми господарського процесуального законодавства закріплюють право фізичних осіб звертатися до господарського суду з позовами саме у випадку, коли їх справа віднесена до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

Таким чином, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Господарським кодексом України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Відповідно до частини першої статті 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України) корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Як корпоративні відносини мають на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Оскільки третя особа із самостійними вимогами на предмет спору вказує на наявність саме в позивача частки у статутному фонді ПП Прогрес-Прут , отже обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, а порушення свого права обґрунтовує порушенням права спільної часткової власності подружжя, що регламентовано нормами Сімейного Кодексу України (ст.ст. 60, 63, 65) спір не відноситься до юрисдикції господарських судів.

Ураховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що заявлений третьою особою із самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_4 , яка не являлась учасником ПП Прогрес-Прут позову щодо відновлення її корпоративних прав як співвласника частки статутного капіталу в цьому підприємстві та визнання незаконними й скасування реєстраційних дій державного реєстратора - не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а має розглядатися за правилами ЦПК України.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України, положення якої кореспондуються із частиною першою статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Отже, під час визначення юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі, суб`єктного складу правовідносин.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

Водночас правовідносини щодо спільної сумісної власності регулюються, зокрема, приписами Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Отже, враховуючи, що предметом захисту в даному спорі за заявою третьої особи з самостійними вимогами є право спільної сумісної власності фізичної особи, яка не є учасником приватного підприємства, то цей спір є приватноправовим і за суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

В силу вимог ч. 2 ст. 231 ГПК України апеляційний господарський суд роз`яснює, що право на звернення ОСОБА_4 до суду з позовом про захист спільної сумісної власності належить у порядку цивільного судочинства.

Таким чином, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, предмет спору та встановлені судами обставини справи, апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанцій безпідставно розглянув позовну заяву третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору.

Додатково апеляційний суд зазначає, що місцевий господарський суд не звернув увагу на те, що за приписами статті 49 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення підготовчого провадження або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, подавши позов до однієї або декількох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу суд постановляє ухвалу. При цьому позови третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, мають подаватися з дотриманням загальних правил пред`явлення позову, на що безпосередньо вказують положення частини п`ятої статті 49 та частини четвертої статті 180 ГПК України. Відповідно до цих норм до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, в якій відкрито провадження, застосовуються положення статті 180 цього Кодексу. Зустрічна позовна заява, яка подається з додержанням загальних правил пред`явлення позову, повинна відповідати вимогам статей 162, 164, 172, 173 цього Кодексу.

Відповідно до частин другої та третьої статті 180 ГПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Ознаками зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним позовом і доцільність його спільного розгляду з первісним позовом, зокрема коли позови виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом можуть різнитися з вимогами первісного позову, але вони об`єднуються в одне провадження з первісним позовом ухвалою суду.

Взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах, вимоги за зустрічним і первісним позовами можуть зараховуватись. Водночас подання зустрічного позову, задоволення якого виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову, має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом.

Таким чином, у процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і відповідачем третя особа з метою захисту свого права може заявити самостійні вимоги саме щодо предмета спору, якщо вважає, що саме їй належить право на предмет спору чи його частину. При цьому як предмет спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Позовні вимоги третьої особи, яка подала позов відповідно до приписів статті 49 ГПК України, можуть бути допущені судом до розгляду у процесі, що вже розпочався, у тому випадку, коли така самостійна вимога заявлена саме щодо предмета спору, що вже виник між сторонами.

Вимога, спрямована на те, що знаходиться поза цим предметом, чи спрямована до третіх осіб, не може бути розглянута судом як вимога третьої особи в розумінні наведеної вище статті. Водночас така позовна вимога може бути заявлена у самостійному позові.

Як убачається з матеріалів справи, спір між сторонами за первісним позовом виник із корпоративних відносин і не стосується прав і обов`язків третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору.

Оскільки заявлений фізичною особою ОСОБА_4 позов не взаємопов`язаний з первісним позовом, адже вимоги за цим позовом виникли з інших правовідносин, які відповідно врегульовані нормами сімейного та цивільного права, це унеможливлюв його спільний розгляд з первісним позовом.

Відповідно до приписів частини шостої статті 180 ГПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог частин першої та другої цієї статті, ухвалою суду повертається заявнику.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №916/542/18, яка не врахована судом першої інстанції і тому допущено порушення вимог норм процесуального права, проте не ці порушення норм процесуального права є в даному спорі підставою для скасування судового рішення в частині позовних вимог третьої особи з самостійними вимогами, а порушення правил юрисдикції господарського судочинства.

За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Таким чином, доводи апеляційних скарг про скасування рішення суду першої інстанції і про відмову в задоволенні первісного позову підлягають частковому задоволенню, лише з підстав застосування строку позовної давності, а рішення місцевого господарського суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП Прогрес-Буд ІФ про визнання засновником та власником ПВКФ Прогрес-Прут та до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в особі Відділу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб - підприємців управління реєстраційних процедур про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій державного реєстратора з моменту їх вчинення, в зв`язку із застосуванням апеляційним судом пропуску строку позовної давності для захисту порушеного права позивача.

В частині вимог третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_4 до ПП Прогрес-Буд ІФ про визнання співвласником ПВКФ Прогрес-Прут та до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в особі Відділу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб - підприємців управління реєстраційних процедур про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій державного реєстратора з моменту їх вчинення, провадження у справі підлягає закриттю з роз`ясненням, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а не відмові у позові у зв`язку з недоведеністю за наслідками розгляду по суті про що вказано у доводах апеляційних скарг, а тому апеляційні скарги в цій частині теж підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині цих позовних вимог скасуванню із закриттям провадження по справі.

Аргументи позивача та третьої особи з самостійними вимогами щодо предмету спору про те, що рішення першої інстанції прийняте з правильним застосуванням вимог норм матеріального права та норм процесуального права не відповідає обставинам по справі та спростовано вищевикладеним в мотивувальній частині постанови.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Апеляційним господарським судом встановлено, що:

1)згідно з квитанціями від 09.07.2019 (а.с.20,т.3) та від 09.08.2019 (а.с.32,т.3) ПП Прогрес-Буд ІФ сплачено 11 526,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги;

2)згідно з платіжними дорученнями №1073 від 05.07.2019 (а.с.52,т.3) та №1241 від 09.08.2019 (а.с.61,т.3) Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб - підприємців управління реєстраційних процедур сплачено 11 526,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Оскільки за наслідками апеляційного розгляду апеляційні скарги відповідачів задоволені частково, а рішення місцевого господарського суду скасовано, то судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг пов`язані з розглядом справи.

Таким чином, враховуючи положення п. 2 ч. 4 ст. 129 ГПК України, суд дійшов висновку про стягнення з позивача та третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору на користь кожного з апелянтів по 50% від сум судового збору, які останні понесли при поданні апеляційних скарг, а саме:

1)ПП Прогрес-Буд ІФ сплачено 11 526,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, а тому ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відшкодовують цьому апелянту по 5763,00 грн. (50% від 11 526,00 грн.), оскільки внаслідок їх дій апелянт поніс витрати пов`язані з апеляційним провадженням;

2)Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб - підприємців управління реєстраційних процедур сплачено 11 526,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, а тому ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відшкодовують цьому апелянту по 5763,00 грн. (50% від 11 526,00 грн.), оскільки внаслідок їх дій апелянт поніс витрати пов`язані з апеляційним провадженням;

Що стосується 1600,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які суд першої інстанції стягнув з Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб - підприємців управління реєстраційних процедур на користь ОСОБА_4 , то такі підлягають скасуванню, оскільки апеляційним господарським судом закрито провадження в справі за позовом третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору.

З приводу повернення 3842,00 грн. судового збору за подання позовної заяви третьою особою з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_4 , що підтверджується квитанцією №28 від 11.02.2019 (а.с.227,т.1), у зв`язку з закриттям провадження у справі, то апеляційний господарський суд зазначає, що в силу п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Керуючись ст. ст. 231, 236, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційні скарги Приватного підприємства Прогрес-буд ІФ б/н від 09.07.2019 та Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб - підприємців управління реєстраційних процедур за №6/64.1-10/14 від 19.07.2019 - задоволити частково.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 20.06.2019 у справі №909/52/19 - скасувати.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства Прогрес-Буд ІФ та Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб - підприємців управління реєстраційних процедур про визнання за позивачем корпоративних прав і про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій державного реєстратора.

Закрити провадження у справі в частині вимог третьої особи, з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_4 до Приватного підприємства Прогрес-Буд ІФ та виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб - підприємців управління реєстраційних процедур про визнання співвласником частки статутного капіталу приватного підприємства Прогрес-Буд ІФ і визнання незаконними та скасування реєстраційних дій державного реєстратора.

Відмовити в стягненні з Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб - підприємців управління реєстраційних процедур на користь ОСОБА_4 1600,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства Прогрес-Буд ІФ (вул.Набережна ім.В.Стефаника, буд.23, кв.2, м.Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 13643053 ) 5763,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) на користь Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб - підприємців управління реєстраційних процедур (вул.М Грушевського,21, м.Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ - 04054346 ) 5763,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) на користь Приватного підприємства Прогрес-Буд ІФ (вул.Набережна ім.В.Стефаника, буд.23, кв.2, м.Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 13643053 ) 5763,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 ) на користь Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в особі відділу з питань державної реєстрації юридичних та фізичних осіб - підприємців управління реєстраційних процедур (вул.М Грушевського,21, м.Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ - 04054346 ) 5763,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Місцевому господарському суду видати накази у порядку ст. 327 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя: С.М. Бойко

Судді: Т.Б. Бонк

О.І. Матущак

Повний текст постанови виготовлено 29.11.2019.