Постанова

від 02.12.2019 по справі 910/5300/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2019 р. Справа№ 910/5300/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Суліма В.В.

Ткаченка Б.О.

секретар судового засідання: Вайнер Є.І.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 02.12.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного банку України

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 (повний текст рішення підписаний - 01.10.2019)

у справі №910/5300/17 (суддя - Турчин С.О.)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ-ІНЖИНІРИНГ"

до Національного банку України

про стягнення 381 180,78 грн.

за зустрічним позовом Національного банку України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ УКРАЇНА"

про стягнення штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 відмовлено у задоволенні заяв Національного банку України про звернення стягнення на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ- ІНЖИНІРИНГ", накладення арешту та заборону вчиняти дії.

Ухвала місцевого господарського суду обґрунтована тим, що заявником не доведено належними і допустимими доказами наявності заборгованості перед боржником (ТОВ "ПОЛІАЛ УКРАЇНА") в особи, на грошові кошти якої заявник просив звернути стягнення (ТОВ "ПОЛІАЛ- ІНЖИНІРИНГ").

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятою ухвалою, Національний банк України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 скасувати та заяви задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права (статей 74, 76, 79, 336 Господарського процесуального кодексу України).

Апелянт зазначає, що ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 05.12.2017 у справі №755/18239/17 зазначено, що Товариством з обмеженою відповідальністю ПОЛІАЛ УКРАЇНА надавалась фінансова допомога Товариству з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ- ІНЖИНІРИНГ". Крім того, копії банківських виписок по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ УКРАЇНА" про перерахування грошових коштів з призначенням платежів надання фінансової допомоги у період з 20.09.2016 по 06.04.2017 підтверджують заявлені Національним банком України вимоги.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, Товариство з обмеженою відповідальністю ПОЛІАЛ УКРАЇНА у своєму відзиві, наданому до суду 18.11.2019, зазначає, що ухвалу суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін. Крім того, відповідач за зустрічним позовом вказує, що заборгованість у ТОВ "ПОЛІАЛ-ІНЖИНІРИНГ" перед ТОВ "ПОЛІАЛ УКРАЇНА" відсутня ані згідно договорів, ані згідно інших правочинів. Також, вказує, що відсутнє судове рішення про стягнення коштів з ТОВ "ПОЛІАЛ-ІНЖИНІРИНГ" на користь ТОВ "ПОЛІАЛ УКРАЇНА".

Відповідач за зустрічним позовом стверджує, що наказ у даній справі про примусове виконання рішення видано 13.10.2017, а перерахування коштів згідно договорів здійснювалось у період з 20.09.2016 по 06.04.2017, що свідчить про необгрунтованість доводів заявника про уникнення примусового виконання рішень товариства перед Національним банком України.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2019 справу № 910/5300/17 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Майданевич А.Г., суддів Сулім В.В., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2019 поновлено Національному банку України пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 у справі № 910/5300/17, відкрито апеляційне провадження та справу призначено до розгляду на 02.12.2019.

Явка представників сторін

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом у судове засідання, призначене на 02.12.2019, не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями, наявними у матеріалах справи.

Враховуючи положення частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка учасників судового процесу обов`язковою в судове засідання не визнавалась, та враховуючи відсутність заперечень представника відповідача за первісним позовом про розгляд справи у їх відсутність, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутність зазначених сторін за наявними у справі матеріалами.

Позиції учасників справи

Представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні апеляційної інстанції 02.12.2019 підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та заяви задовольнити.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

У березні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ УКРАЇНА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Національного банку України 381180,78 грн. заборгованості за договором № К-6505 від 18.05.2016.

26.04.2017 Національний банк України звернувся до Господарського суду міста Києва із зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ УКРАЇНА" про стягнення штрафу, яка була прийнята судом до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2017 замінено позивача за первісним позовом з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ УКРАЇНА" на Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ- ІНЖИНІРИНГ".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.06.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2017, у задоволенні первісного позову відмовлено повністю, зустрічний позов задоволено повністю.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ УКРАЇНА" на користь Національного банку України 1 476 192,40 грн. штрафу та 22142,89 грн. витрат зі сплати судового збору.

13.10.2017 на примусове виконання вказаного рішення видано наказ.

18.09.2019 Національний банк України звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про звернення стягнення на грошові кошти, що належать особі, яка має заборгованість перед боржником, в якій заявник просить звернути стягнення на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ- ІНЖИНІРИНГ" у розмірі 1498335,29 грн., яке на підставі договорів №1 від 04.01.2016, №12.01/16, № 01.04.15 має заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ УКРАЇНА", у виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13.10.2017 справі № 910/5300/17.

У вказаній заяві заявник також просив заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ-ІНЖИНІРИНГ" вчиняти дії щодо погашення заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ УКРАЇНА" на підставі договорів №1 від 04.01.2016, № 12.01/16, № 01.04.15 в межах 1498335,29 грн.

Разом із заявою про звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, Національним банком України подано заяву про накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ- ІНЖИНІРИНГ", у порядку ч. 4 ст. 336 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 відмовлено у задоволенні заяв Національного банку України про звернення стягнення на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ- ІНЖИНІРИНГ", накладення арешту та заборону вчиняти дії.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Статтею 129 Конституції України унормовано, що обов`язковість судового рішення є однією з основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційним Судом України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012р. №18-рп/2012 зазначено, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Положеннями статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 10 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частинами 1 та 4 статті 53 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб. На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом

Згідно з частиною 1 статті 336 Господарського процесуального кодексу України суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

З аналізу зазначеної норми процесуального права вбачається, що предметом дослідження суду, у даному випадку, має бути факт наявності заборгованості, що підтверджується належними доказами, зокрема, це може бути відповідне рішення суду та факт беззаперечності заборгованості особи, якій належать кошти на які заявник просить звернути стягнення.

Аналогічна правова позиція щодо предмета дослідження у даній категорії справ висловлена у Постановах Верховного Суду у справі № 925/1048/17 від 23.07.2018, у справі № 912/2199/17 від 10.07.2019, у справі № 927/313/18 від 01.08.2019.

Заява Національного банку України обґрунтована тим, що у провадженні Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва ГТУЮ у м. Києві перебуває виконавче провадження № 58500604 з виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/5300/17.

У провадженні Дніпровського районного суду міста Києва перебувало подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон керівника ТОВ "ПОЛІАЛ УКРАЇНА" - ОСОБА_1 . Під час розгляду даної заяви Дніпровським районним судом м. Києва в ухвалі від 05.12.2017 встановлено, що відповідно до виписки з поточного рахунку № НОМЕР_1 ТОВ "ПОЛІАЛ УКРАЇНА" у період з 20.09.2016 по 06.04.2017 надало фінансову допомогу ТОВ "ПОЛІАЛ- ІНЖИНІРИНГ" у розмірі 1 064 452,00 грн. на підставі договору № 1 від 04.01.2016, а також 812 852,25 грн. відповідно до договору № 12.01/16 та 177 148,75 грн. відповідно до договору № 01.04.15.

З урахуванням викладеного, заявник зазначив, що ТОВ "ПОЛІАЛ УКРАЇНА" та ТОВ "ПОЛІАЛ-ІНЖИНІРИНГ" під час невиконаних зобов`язань уклали договори фінансової допомоги на загальну суму 2054453,00 грн., які можуть свідчити про те, що останні укладені з метою уникнення примусового виконання рішень перед Національним банком України. З публічних доступних джерел не вбачається судових спорів щодо повернення ТОВ "ПОЛІАЛ УКРАЇНА" наданої фінансової допомоги.

На підтвердження факту наявності заборгованості у Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ-ІНЖИНІРИНГ" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ УКРАЇНА" до матеріалів справи заявником долучено копії банківських виписок по рахунку ТОВ "ПОЛІАЛ УКРАЇНА" про перерахування коштів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2019 витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ- ІНЖИНІРИНГ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ УКРАЇНА" належним чином засвідчені копії договорів фінансової допомоги №1 від 04.01.2016, № 12.01/16, № 01.04.15 та інформацію про наявність заборгованості, стан погашення заборгованості за договорами №1 від 04.01.2016, № 12.01/16, № 01.04.15.

Однак, вимоги ухвали залишились невиконаними. Заявником не долучено до матеріалів справи копії вказаних договорів фінансової допомоги.

Отже, про існування вищевказаних договорів свідчать лише призначення платежу у долучених до заяви банківських виписках по рахунку ТОВ "ПОЛІАЛ УКРАЇНА".

При цьому, за відсутності вказаних договорів, суд позбавлений можливості встановити їх зміст, умови, факт їх укладення та наявність за ними зобов`язань.

Враховуючи, що будь-яке судове рішення про стягнення коштів з ТОВ "ПОЛІАЛ- ІНЖИНІРИНГ" на користь ТОВ "ПОЛІАЛ УКРАЇНА" відсутнє, суд, вирішуючи питання про звернення стягнення на кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, повинен з`ясувати факт беззаперечності такої заборгованості, а саме чи не погашена вказана заборгованість, у разі сплати боржнику грошових коштів, задоволення судом даної заяви може привести до подвійного стягнення суми боргу, що є неприпустимим.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Обов`язок доказування тих обставин, на які посилаються учасники судового процесу, як на підставу своїх вимог або заперечень покладено на сторони. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Судом першої інстанції встановлено, що спірна фінансова допомога надавалась ТОВ "ПОЛІАЛ УКРАЇНА" у період з 20.09.2016 по 06.04.2017. Однак, наказ у даній справі про примусове виконання рішення видано лише 13.10.2017, що свідчить про необґрунтованість доводів заявника про укладення спірних договорів з метою уникнення примусового виконання рішень перед Національним банком України.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, заявником не надано доказів на підтвердження того, що заборгованості за наданою фінансовою допомогою станом на момент розгляду даної заяви залишається непогашеною, що позбавляє суд можливості дійти беззаперечного висновку про наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ- ІНЖИНІРИНГ" заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ УКРАЇНА" та встановити розмір такої заборгованості, враховуючи, що з моменту надання фінансової допомоги пройшло більше двох років.

Крім того, ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 05.12.2017 не підтверджує наявність заборгованості ТОВ "ПОЛІАЛ- ІНЖИНІРИНГ" станом на дату звернення із вказаною заявою, а лише констатує факт перерахування коштів з призначенням платежів "надання фінансової допомоги".

З огляду на вказане вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви Національного банку України про звернення стягнення на грошові кошти в розмірі 1498335,29 грн., що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ- ІНЖИНІРИНГ", на виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13.10.2017 справі № 910/5300/1, оскільки аргументи заявника лише опосередковано свідчать про наявність заборгованості, не підтверджені належними та допустимими доказами відповідно до статтей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України і не ґрунтуються на вимогах статті 336 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно заяви Національного банку України про накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ- ІНЖИНІРИНГ" у межах суми 1 498 335,29 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з частиною 5 статті 336 Господарського процесуального кодексу України за заявою стягувача суд може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Арешт накладається у межах загальної суми стягнення в порядку, встановленому цим Кодексом для накладення арешту при вжитті заходів забезпечення позову.

Проте, оскільки заявником не доведено наявності заборгованості у ТОВ "ПОЛІАЛ- ІНЖИНІРИНГ" перед ТОВ "ПОЛІАЛ УКРАЇНА" на момент звернення до суду із вказаною заявою, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні заяви про накладення арешту на грошові кошти ТОВ "ПОЛІАЛ- ІНЖИНІРИНГ".

У заяві про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, заявник також просив заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ- ІНЖИНІРИНГ" вчиняти дії щодо погашення заборгованості перед ТОВ "ПОЛІАЛ УКРАЇНА" на підставі договорів №1 від 04.01.2016, № 12.01/16, № 01.04.15 в межах 1 498 335,29 грн.

Відповідно до частини 6 статті 336 Господарського процесуального кодексу України одночасно суд вирішує питання про зустрічне забезпечення та про заборону такій особі вчиняти дії щодо погашення заборгованості перед боржником та (або) зупиняє виконання судового рішення, згідно з яким з такої особи на користь боржника стягуються грошові кошти в межах загальної суми стягнення, до закінчення розгляду питання про звернення стягнення на грошові кошти.

Отже, питання, визначені у ч. 6 ст. 336 Господарського процесуального кодексу України, підлягають вирішенню судом виключно у разі накладення арешту за заявою стягувача на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником.

Враховуючи, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні заяви про накладення арешту на грошові кошти ТОВ "ПОЛІАЛ- ІНЖИНІРИНГ", то, відповідно, відсутні правові підстави для заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "ПОЛІАЛ- ІНЖИНІРИНГ" вчиняти дії щодо погашення заборгованості перед ТОВ "ПОЛІАЛ УКРАЇНА".

Також, колегія суддів зазначає, що з пояснень відповідача за зустрічним позовом вбачається про відстність у ТОВ "ПОЛІАЛ-ІНЖИНІРИНГ" перед ТОВ "ПОЛІАЛ УКРАЇНА" заборгованості. Крім того, відсутнє судове рішення про стягнення коштів з ТОВ "ПОЛІАЛ-ІНЖИНІРИНГ" на користь ТОВ "ПОЛІАЛ УКРАЇНА".

З огляду на вищевказане, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстації про відмову у задоволенні заяв Національного банку України про звернення стягнення на грошові кошти, що належать іншим особам, накладення арешту та заборону вчиняти дії.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду прийнята у відповідності з вимогами процесуального права, підстав її скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Національного банку України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 у справі №910/5300/17 задоволенню не підлягає. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 у справі №910/5300/17 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного банку України на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 у справі №910/5300/17 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.09.2019 у справі №910/5300/17 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на Національний банк України.

4. Матеріали справи №910/5300/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 10.12.2019.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді В.В. Сулім

Б.О. Ткаченко