Рішення

від 27.11.2019 по справі 910/6281/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.11.2019Справа № 910/6281/19 За позовом Комунального комплексного позашкільного закладу "Київський міський будинок учителя" до Національного музею історії України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: 1) на стороні позивача - Департамент комунальної власності міста Києва; 2) на стороні відповідача - Міністерство культури України, про виселення, зобов`язання вчинити дії та стягнення 60730,45 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Секретар судового засідання Гукун Н.В.

Представники сторін:

від позивача - Чумакова Т.С.;

від відповідача - не з`явилися;

від третьої особи-1 - Безсмертна С.І.;

від третьої особи-2 - не з`явилися.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указаний позов, з урахуванням заяви Позивача від 28.08.2019 про збільшення загального розміру позовних вимог (по складових, збільшено - у частині орендної плати, електроенергії, водопостачання, теплоенергії, експлуатаційних послуг, і зменшено до нуля - у частині неустойки, яка до стягнення вже не заявляється), яка прийнята судом, у якому заявник просить суд:

- зобов`язати звільнити (виселити) Національний музей історії України та зобов`язати повернути по акту приймання-передачі об`єкт оренди, а саме: нежилі приміщення загальною площею 85,80 кв.м. в т.ч. на 3 поверсі - 85,80 кв.м., що розташований за адресою - м. Київ, вул. Володимирська, 57, літ. А, Комунальному комплексному позашкільному навчальному закладу "Київський міський будинок учителя"

- стягнути з Національного музею історії України на користь Комунального комплексного позашкільного навчального закладу "Київський міський будинок учителя" 112148 грн. 86 коп. заборгованості, а також 5736 грн. судового збору.

Вимоги позову мотивовані тим, що Відповідач не звільняє раніше орендовані приміщення після закінчення строку дії договору оренди №840-1 від 18.02.2016 (раніше №840 від 15.11.2012), і не сплачує заборгованість з орендної плати, з відшкодування комунальних послуг та витрат на утримання об`єкту оренди.

Відповідач вимоги позову відхиляє повністю з посиланням, що Позивачем протиправно не враховано, що Відповідач є державною установою, музеєм, а спірне приміщення було надано для розміщення відділу музею та його експонатів, тому на правовідносини між сторонами поширюється дія Закону України Про музеї та музейну справу , яка передбачає оперативне управління такими приміщеннями. Відтак, при прийнятті рішення про відмову у продовженні договору оренди та виселення Відповідача, це рішення повинно було погоджуватися з Міністерством культури України, а Відповідачу мало надаватися рівноцінне приміщення, чого зроблено не було.

Також Відповідач вважає договір оренди пролонгованим, оскільки у встановлений законом строк Позивач заперечень не висловив. А саме, Відповідач стверджує, що не отримував від Позивача листів про припинення дій договору, а натомість, у листах, на доказ направлення і отриманні Відповідачем яких було надано зворотні повідомлення про вручення поштового відправлення, Позивачем надсилалися Відповідачу інші документи - рахунки і акти виконаних робіт.

Заявлені до стягнення суми заборгованостей з орендної плати та з комунальних послуг і експлуатаційних витрат Відповідач вважає необґрунтованими, так як на його переконання Позивач не надав їх належного обґрунтування та не обґрунтував цифрових показників і сум, на які вийшов.

Також Відповідач зазначає, що окремі договори на постачання комунальних послуг сторонами не укладалися, рахунки Позивачем не складалися та Відповідачу не надавалися, тому Відповідач не міг їх оплатити, а надані Позивачем акти приймання-передачі послуг не свідчать про наявність у Відповідача заборгованості та про обов`язок її оплатити. Вимоги про стягнення спірних сум Відповідач відхиляє, оскільки на його думку відсутні їх обґрунтовані розрахунки, а договір оренди є пролонгованим.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача, Департамент комунальної власності міста Києва, повністю підтримав поданий позов.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача, Міністерство культури України, просило позовні вимоги залишити без задоволення, оскільки вважає необхідним збереження музею, який розташований у спірних приміщеннях у будинку, що є об`єктом культурної спадщини національного значення, охоронний номер 260015-Н, так як у даному приміщенні Міністерством культури України на виконання розпорядження КМУ було погоджено розширення музею, розміщення експонатів та проведення заходів.

Міністерство культури України вважає, що питання подальшого розміщення музею у спірних приміщеннях слід вирішувати з урахуванням вищезазначеного розпорядженням КМУ, яке зобов`язує розміщення та розширення музею саме за цією адресою, та з урахуванням ч. 4 ст. 14 Закону України Про музеї та музейну справу , яка передбачає, що музеям надається пріоритетне право на використання споруд, комплексів (ансамблів) та визначних місць, що є пам`ятками культурної спадщини.

Позивач позицію Міністерства культури України відхиляє, з посиланням, що є комунальним підприємством, тому на нього дія розпоряджень КМУ про проведення заходів відзначення та про розширення експозиції музею, не поширюється. Позивач також зазначає, що орендовані Відповідачем приміщення перебувають на його балансі, як на балансі комунального підприємства, і Позивач ними на праві оперативного управління володіє, користується та розпоряджається на підставі наказу Управління майном міста №49 від 04.06.1996 Про закріплення майна за Київським міським будинком учителя та наказу Головного управління комунальної власності міста Києва №116 від 18.04.2007 Про внесення змін до наказу від 04.06.1996 № 49 Про закріплення майна за Київським міським будинком учителя . Тобто, порядок використання спірного приміщення визначається Позивачем та Департаментом комунальної власності міста Києва, а не Міністерством культури України.

Окремо, Позивач зауважує, що, враховуючи посилання Міністерства культури України на лист КМДА від 02.07.2019 № 004-1031 (у листі згадується обставина погодження Міністерством проекту реставрації Київського міського будинку учителя на вул. Володимирській, 57 у Шевченківському районі), то Міністерство культури України обізнане, що будівля, в якій перебувають спірні приміщення, знаходиться в аварійному стані, потребує реставрації, і ведуться активні дії щодо проведення такої реставрації, що і стало підставою для відмови у продовженні старих і не укладенні нових договорів оренди, але Міністерство продовжує заперечувати проти задоволення позовних вимог, чим перешкоджає початку та продовженню реставраційних робіт.

Щодо посилання Міністерство культури України на ст. 14 Закону України Про музеї і музейну справу та щодо питання місця подальшого розміщення музею, то на думку Позивача це не стосується предмету даного спору - виселення Відповідача та зобов`язання його повернути спірні приміщення по акту у зв`язку з тим, що строк дії договору оренди приміщення закінчився і договір припинився.

Позивач також відхиляє позицію Відповідача щодо його оперативного управління орендованим приміщенням на підставі Закону України Про музеї і музейну справу , оскільки це приміщення належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, та як комунальне майно передано в оперативне управління Позивачу і перебуває на його балансі, тоді як Відповідач був лише орендарем спірних приміщень, тому положення ст. 14 Закону України Про музеї і музейну справу до даних правовідносин не застосовується.

Заперечення Відповідача щодо неповідомлення його листами про закінчення дії договору оренди та його не пролонгацію Позивач відхиляє з посиланням, що ним надано як копії відповідних листів, так і належні докази їх направлення.

Щодо розрахунку позовних вимог, то Позивач вважає його обґрунтованим, оскільки Відповідач зобов`язаний сплачувати орендну плату до дня повернення об`єкта з оренди, та з урахуванням її індексації. Вартість комунальних та експлуатаційних витрат/послуг Позивач також вважає обгрунтовано відображеною у наданих ним документах, які Відповідач належним чином та спростував, та як орендар, зобов`язана за договором оренди особа, був і зобов`язаний оплачувати окремо від орендної плати, але не оплатив.

Відповідач у запереченні на відповідь на відзив доводи Позивача відхиляє з посиланням, що до спірних правовідносин мають бути застосовані Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права та Рамкова Конвенція Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства.

Так, Відповідач вважає, що виселення музею з займаних приміщень є індивідуальним і надмірним тягарем у розумінні практики ЄСПЛ; просить врахувати наявність суспільного інтересу у знаходженні музею в спірному приміщенні; наголошує, що охорона, розвиток і поширення досягнень культури зокрема, історичної спадщини є обов`язком України не лише відповідно до національного, а й відповідно до міжнародного законодавства, і також вказує, що і Рамкова Конвенція РЄ містить вимоги до держав-підписантів щодо першочергового та обов`язкового вжиття заходів для збереження культурної спадщини, до якої відноситься і музей, що розміщується у орендованих приміщеннях.

Окремо, Відповідач вказує, що Позивач, як балансоутримувач приміщення, не має права на пред`явлення даного позову, особливо в частині виселення, оскільки відповідно до п. 17.1 ст. 17 Положення про оренду комунального майна територіальної громади м. Києва (додаток №1 до рішення Київської міської ради 21.04.2015 N 415/1280 (у редакції рішення Київської міської ради від 06.12.2018 N 253/6304), орендодавці та підприємства-балансоутримувачі (Відповідач наголошує що саме спільно, а не кожен окремо) здійснюють контроль за виконанням орендарями умов договору оренди і, у разі виникнення заборгованості з орендної плати або інших платежів, вживають заходи щодо стягнення заборгованості, в тому числі проводять відповідну претензійно-позовну роботу. З огляду на наведене Відповідач вважає, що повноваження Позивача та Третьої особи розповсюджуються виключно на ведення позовної роботи по стягненню заборгованості, а не по виселенню.

Відповідач наголошує, що на його думку проведення капітального ремонту будівлі є неспіврозмірним з тими витратами та ризиками, які буде нести Відповідач, як Національний музей історії України, та держава Україна у разі необхідності переміщення культурних цінностей з будівлі №57 по вул. Володимирській у м. Києві до іншої будівлі, натомість тимчасове переміщення музейних експонатів в середині будівлі №57 по вул. Володимирській у м. Києві під час проведення ремонту безпосередньо в орендованому приміщенні Музею (у разі необхідності такого ремонту) без переміщення за межі цієї будівлі, забезпечить належне збереження експонатів та не призведе до величезних необгрунтованих фінансових втрат закладу культури, який фінансується з Державного бюджету України. Відповідач зауважує, що присутність музею під час проведення ремонтних робіт у будівлі №57 по вул. Володимирській у м. Києві, яка є колишньою будівлею Української Центральної Ради, надасть можливість зберегти ту історичну та культурну автентичність приміщень, яка є на даний час.

Відтак, Відповідач вважає, що досягнення мети балансоутримувача (не орендодавця та не власника) зробити капітальний ремонт будівлі № 57-А по вул. Володимирській у м. Києві можливе без виселення музею з займаного приміщення, оскільки сторонами може бути укладений договір оренди іншого (сусіднього) приміщення на час проведення ремонту в приміщенні, займаному музеєм.

Додатково Відповідач вважає, що позовна вимога про повернення по акту приймання-передачі об`єкту оренди лише Позивачу протирічить ч. 1 ст. 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна та п. 4.2.19 договору оренди; що Позивачем так і не було надано обґрунтованого розрахунку спірних сум, не наведено підстав та періоду їх нарахування; що Відповідача не повідомляли (до подачі даного позову) про припинення дії Договору та необхідність звільнення приміщення.

Також Відповідач вважає, що відсутні підстави для стягнення витрат Позивача на правничу допомогу.

Позивач надав свої пояснення, у яких наголосив, що предметом спору є саме виселення Відповідача з займаних приміщень, як орендаря, у зв`язку з закінченням договору оренди та його не пролонгацією, а не питання необхідності забезпечення Відповідача приміщенням для розміщення музею та збереження його експонатів. Позивач також черговий раз наголосив, що орендовані Відповідачем приміщення перебувають на балансі Позивача, як на балансі комунального підприємства, і Позивач ними на праві оперативного управління володіє, користується та розпоряджається, та за умовами договору оренди приміщення повинно бути повернуто з оренди саме Позивачу. Також, Позивач вважає що надав у справу належні докази попередження Відповідача про закінчення строку дії договору, його не продовження та необхідність звільнення приміщення. Щодо проведення ремонту у орендованому приміщенні, та у будівлі в цілому, то Позивач наголошує, що це як раз і має метою збереження будівлі, як об`єкта культурної спадщини національного значення. Щодо твердження Відповідача про необхідність укладення іншого договору (оренди сусіднього приміщення), то Позивач вважає, що це узагалі не стосується предмету даного спору.

Крім того, відхиляючи заперечення Відповідача, Позивачем 11.11.2019 були надані розгорнуті пояснення щодо здійсненого ним нарахування сум заборгованостей, які він просить стягнути, а також, якими наданими суду раніше доказами він обґрунтовує ці суми.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, які приймали участь у судових засіданнях, дослідивши надані ними пояснення і докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі договору №840 від 15.11.2012 з додатками, викладений у новій редакції з 18.02.2016 за № 840-1 (далі разом - Договір) Відповідач орендував нежилі приміщення загальною площею 85,80 кв.м. за 3му поверсі в будинку по вул. Володимирська, 57 літ А, в м. Києві, для розміщення музею (далі - Приміщення).

Орендодавцем Приміщення є Департамент комунальної власності м. Києва, а балансоутримувачем Приміщення є Позивач; Договір - тристоронній.

Одночасно, судом відхиляються посилання Відповідача, який є Національним музеєм історії України , що на спірне Приміщення розповсюджуються положення ст. 14 Закону України Про музеї та музейну справу , яка зазначає, що приміщення музеїв, що є у державній чи комунальній власності, передаються їм на праві оперативного управління.

Відхиляючи наведені доводи Відповідача, суд зазначає, що спірне Приміщення було передано саме Позивачу, як комунальному підприємству на його баланс, перебуває на його балансі і на даний час, у Позивача не вилучалось (матеріали справи не містять доказів протилежного), і Позивач ним на праві оперативного управління володіє, користується та розпоряджається на підставі наказу Управління майном міста Київської міської державної адміністрації №49 від 04.06.1996 Про закріплення майна за Київським міським будинком учителя та наказу Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №116 від 18.04.2007 Про внесення змін до наказу від 04.06.1996 №49 Про закріплення майна за Київським міським будинком учителя .

Тобто, спірне Приміщення ніколи не передавалось Відповідачу на праві оперативного управління, натомість, перебуває на такому праві у Позивача, було передано йому власником (відповідними органами від імені власника - територіальної громади м. Києва), а Відповідач його лише використовував на праві оренди на підставі Договору.

Зокрема, Приміщення Відповідачу у орендне користування було передано на підставі акта приймання-передачі від 15.11.2012.

Відповідно до п. 4.2.19 Договору, Відповідач, як орендар, зобов`язаний після припинення дії Договору протягом 3х календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству - балансоутримувачу, тобто, Позивачу.

Стаття 27 Закону України Про оренду державного та комунального майна (тут і далі - Закон; у редакції на час виникнення спірних правовідносин) також зазначає, що у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Отже, враховуючи наведені вище умови п. 4.2.19 Договору та ст. 27 Закону, судом відхиляються заперечення Відповідача проти позову, що Позивач, як балансоутримувач Приміщення, не має права на пред`явлення до нього вимог даного позову про повернення Приміщення, у тому числі за актом.

Натомість, суд зазначає, що за умовами Договору та згідно положень Закону саме Позивачу Приміщення має бути повернуто з оренди по акту приймання-передачі, а отже, у випадку невиконання такої умови Відповідачем після закінчення строку дії Договору та його не продовження, саме Позивач має право пред`явити вимогу про виконання даної умови Договору (повернення майна по акту приймання-передачі). Застосування ж такого засобу захисту прав за заявленою вимогою як виселення суд вважає належним засобом захисту, оскільки, що визнається і самим Відповідачем, добровільно він звільнити приміщення не бажає, натомість, виселення за своєю суттю є засобом захисту прав у випадку необхідності примусового звільнення приміщення, яке належало бути звільнено добровільно, але звільнено не було. Щодо того, хто може заявляти вимогу про виселення, то та ж особа, якій належало бути майно повернуто добровільно, тобто, у даному випадку щодо Приміщення це Позивач, у якого Приміщення перебуває на балансі, та яким Позивач на праві оперативного управління володіє, користується та розпоряджається.

Щодо строку дії Договору оренди та виникнення у Відповідача обов`язку повернути Приміщення, судом встановлено наступне.

У пунктах 9.1 та 9.7 Договору сторони домовилися, що Договір діє по 16.02.2019 (згідно Договору у новій редакції, викладеній з 18.02.2016 за № 840-1), і у разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його дії протягом одного місяця Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

Відповідно до ст. 17 Закону, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Враховуючи наведені вище умови п. 9.7 Договору та положеннями ст. 17 Закону, судом відхиляються заперечення Відповідача, щодо того, хто саме мав право заявити йому про припинення дії Договору. Натомість, суд зазначає, що за вказаною умовою Договору та статтею Закону таке право мав і Позивач, як балансоутримувач Приміщення, і Департамент комунальної власності м. Києва, як орендодавець Приміщення.

З залучених до матеріалів справи письмових доказів судом встановлено, що до закінчення строку дії Договору (16.02.2019) Відповідач звернувся до Позивача з заявою №29 від 14.01.2019 про погодження продовження дії Договору оренди Приміщення на наступний період (17.02.2019 - 15.02.2021), цей лист Позивачем було отримано 14.01.2019.

У відповідь Позивач у листі від 14.01.2019 №7 зазначив, що відповідно до Протоколу Постійної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій КМДА № 39 від 24.10.2017, стан конструкцій пам`ятки архітектури будівлі (у якій розташоване Приміщення) відноситься до категорії надзвичайна ситуація техногенного характеру, яка може набути місцевого рівня, тому заплановано проведення реставраційних робіт цієї будівлі відповідно до розпорядження КМДА від 10.04.2012 № 583 (зі змінами), і реставраційні роботи планується провести в 2019-2022 роках згідно розпорядження КМДА від 28.12.2018 №2382 Про внесення змін до розпорядження КМДА від 05.01.2018 Про Програму економічного і соціального розвитку м. Києва на 2018-2020 роки , і тому, з огляду на все наведене вище, Позивач вважає продовження терміну дії Договору про передачу Приміщення в оренду недоцільним.

Докази направлення цього листа у матеріалах справи відсутні, та за відсутності визнання з боку Відповідача протилежного, суд не вбачає, що Позивачем було доведено до Відповідача зміст листа від 14.01.2019 №7. І так само щодо іншого листа, від 20.03.2019 №70, який Позивач склав у відповідь на другий лист Відповідача про продовження дії Договору (лист №183 від 28.02.2019), де відмовив у такому продовженні, зазначивши, що продовження неможливо у зв`язку з проведенням реставрації будівлі, у якій розташовано Приміщення, та до завершення такої реставрації, то у суду також відсутні і докази направлення цього листа, тому також, та за відсутності визнання з боку Відповідача протилежного, суд не вбачає, що Позивачем було доведено до Відповідача зміст листа від 20.03.2019 №70.

Разом з цим, Позивач належним чином заявив Відповідачу про не продовження строку дії Договору листом від 31.01.2019 №27, де Позивач нагадав Відповідачу, що дія Договору закінчується 16.02.2019, та просив Відповідача протягом 3х календарних днів після закінчення строку дії Договору повернути Приміщення Позивачу, та одночасно нагадував, що у випадку не повернення Приміщення орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати.

Тобто, листом від 31.01.2019 №27 Позивач ясно та чітко висловив свою волю на не продовження строку дії Договору.

Вказаний лист Відповідачем було одержано 04.02.2019 що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення.

Матеріали справи не містять доказів звільнення Відповідачем приміщення після отримання вказаного (вказаних) листа (листів) та по закінченню 16.02.2019 строку дії Договору.

Листом від 13.03.2019 №62 Позивач повідомив Відповідачу, що будівлю, у якій розташовано Приміщення, планується реставрувати, для чого її необхідно звільнити, але Відповідач чинить перешкоди оскільки Приміщення не звільняє, тому Позивач запропонував повернути Приміщення Позивачу за актом приймання-передачі, як це передбачено Договором; вказаний лист Відповідачем було одержано 14.03.2019 що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення.

Отже, листом від 13.03.2019 №62 Позивач вдруге ясно та чітко висловив свою волю на не продовження строку дії Договору.

Цьому передував обмін листами між Орендодавцем та Балансоутримувачем за Договором (листи №062/05/19-11040 від 18.12.2018 та №431 від 20.12.2018), де Орендодавець запитував, з огляду на заплановані будівельні роботи з реставрації будинку, у якому розташоване Приміщення, чи вбачає Балансоутримувач можливість продовження дії Договору, на який Балансоутримувач відповів, що початок реставраційних робіт планується на лютий 2019 року, тому продовжувати строк дії Договору він вважає недоцільним. І як убачається з залученої до матеріалів справи позиції Орендодавця (Третя особа у справі), Департаменту комунальної власності міста Києва, він повністю підтримує поданий позов та, зокрема, позицію Позивача про не продовження строку дії Договору і необхідність звільнення Приміщення.

Одночасно судом відхиляються заперечення Відповідача що листи від 31.01.2019 №27 та від 13.03.2019 №62 (відмітки на зворотних повідомленнях про вручення поштового відправлення від 04.02.2019 та від 14.03.2019 відповідно) Відповідач не отримав, а у конвертах надсилалися рахунки і акти виконаних робіт. Судом встановлено, що Відповідач лише стверджує про отримання інших документів, проте не надав жодних доказів на підтвердження цього. Дійсно, у матеріалах справи містяться і інші зворотні повідомлення, на яких зроблено помітку, про направлення ними актів, проте на вищеописаних повідомленнях такі відмітки відсутні. Судом також прийнято до уваги, що ані умови Договору, ані норми Закону не містять вимоги до Позивача про направлення Відповідачу листів з описом вкладення або з написом на зворотних повідомленнях про зміст цих листів. Натомість, вказані зворотні повідомлення, відмітки на яких про вручення поштового відправлення проставлені 04.02.2019 та 14.03.2019 відповідно, вчинені у такий близький строк до дат листів від 31.01.2019 №27 та від 13.03.2019 №62, що відповідно до Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень (наказ Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958) він є межах строків вручення листів від указаних дат (не перебільшує їх). З огляду на наведене, суд визнає більш вірогідними надані Позивачем докази, що листи від 31.01.2019 №27 та від 13.03.2019 №62 про не продовження строку дії Договору та необхідність звільнення приміщення Відповідачу було вручено поштою 04.02.2019 та від 14.03.2019 відповідно відміток на зворотних повідомленнях про вручення поштового відправлення.

Отже, у встановлений Договором та Законом строк Позивач, як Балансоутримувач за Договором, заявив про закінчення строку його дії та що він продовжуватись не буде, тому Договір закінчив свою дію 16.02.2019 і далі є припиненим.

У встановлений Договором строк Відповідач Приміщення Позивачу усупереч умов Договору та вимог Закону не повернув.

Обґрунтування Відповідача щодо необхідності виділення йому нового приміщення, але не вирішення цього питання на даний час, судом досліджені та відхиляються як такі, що не стосуються даного спору, оскільки ані умовами Договору, ані нормами Закону, виселення Відповідача з Приміщення, строк оренди якого закінчився, не поставлено в залежність від виділення Відповідачу іншого приміщення, і так само не залежить від діяльності, яку Відповідач у орендованому Приміщенні здійснював.

Також суд погоджується з доводами Позивача, що на нього не поширюється описана Відповідачем та Міністерством культури України у запереченнях проти позову дія розпорядження КМУ про проведення заходів відзначення та про розширення експозиції музею у Приміщенні, та що Позивач, як комунальне підприємство у структурі міста Києва вказане розпорядження не зобов`язаний виконувати (не є виконавцем за цим розпорядженням)

При цьому, судом враховано, що спірне Приміщення перебуває на балансі Позивача і Позивач ним на праві оперативного управління володіє, користується та розпоряджається (описані вище наказ Управління майном міста №49 від 04.06.1996 Про закріплення майна за Київським міським будинком учителя та наказ Головного управління комунальної власності міста Києва №116 від 18.04.2007 Про внесення змін до наказу від 04.06.1996 № 49 Про закріплення майна за Київським міським будинком учителя ), тобто, порядок використання спірного приміщення визначається Позивачем та Департаментом комунальної власності міста Києва, а не Міністерством культури України.

Окремо, суд зауважує, що не стосується предмету спору у даній справі, а тому, не досліджується судом, обгрунтованість підстави відмови Позивачем Відповідачу у продовження строку дії Договору (реставрація, необхідність її проведення, можливість її проведення без виселення Відповідача або його переїзд у сусіднє приміщення), оскільки Законом не встановлена залежність обставини закінчення строку дії договору від підстави, з якої орендарю було відмовлено у продовженні дії договору, натомість, встановлюється, чи була воля відмовити та чи була вона висловлена орендарю, що і було вище встановлено у даній справі судом.

Щодо посилання Міністерство культури України на ст. 14 Закону України Про музеї і музейну справу (що Приміщення у музею могло бути вилучено тільки за умови надання музею іншого рівноцінного, і що таке вилучення необхідно було погоджувати з Міністерством культури України), то судом такі посилання відхиляються, як такі, що не стосуються предмету даного спору, оскільки у статті 14 указаного Закону йдеться про приміщення музею, яке перебуває у нього на праві оперативного управління, тоді як дане Приміщення перебуває в управлінні Позивача, а Відповідачу було надано на праві оренди. Відтак, Позивач у даному випадку вказаною нормою Закону не зобов`язаний ані надавати Відповідачу інше рівноцінне приміщення, ані погоджувати вилучення Приміщення з Міністерством культури України.

Доводи Відповідача, що музей належить залишити саме у цьому приміщенні, з огляду на цінність музею у сукупності з історичною цінністю будинку, у якому розташоване Приміщення з музеєм, судом відхиляються як такі, що не стосуються предмету даного спору - питання виконання Відповідачем умов Договору оренди та виселення з займаного приміщення у зв`язку з закінченням строку дії Договору оренди (а не з інших підстав).

Твердження Відповідача, що виселення музею з займаних приміщень є індивідуальним і надмірним тягарем судом відхиляються як такі, що не підтверджені належними засобами доказування, і також, судом прийнято до уваги, що Відповідач, перебуваючи у Приміщенні, обізнаний про його аварійний стан, а також був обізнаний з позицією Позивача (викладена у описаних вище листах, отриманих Відповідачем) про не продовження строку дії Договору, відтак, повинен був бути обачним, ініціювати та вжити всіх необхідних заходів, щоб у встановлений законом строк звільнити Приміщення (або в інший строк, який міг обґрунтувати як розумний ), проте саме бездіяльність Відповідача призвела до даного позову.

Щодо того, що наявний суспільний інтерес у знаходженні музею саме в спірному Приміщенні, що Відповідач також підтверджує показами свідка, або у наданні рівноцінного приміщення, та що держава України зобов`язана здійснювати охорону, розвиток і поширення досягнень культури, що проведення капітального ремонту будівлі є неспіврозмірним з тими витратами та ризиками, які буде нести Відповідач, як музей, та держава Україна, у разі необхідності переміщення культурних цінностей з Приміщення до іншої будівлі, то судом ці посилання Відповідача також відхиляються, як такі, що не стосується даного спору (спір стосується питання виконання Відповідачем умов Договору оренди та виселення його з займаного приміщення у зв`язку з закінченням строку дії Договору оренди, а не з інших підстав).

Одночасно суд зазначає, що ці свої доводи, які описані вище, але не стосуються предмету конкретно даного спору (зокрема, але не виключно, щодо необхідності виділення іншого приміщення, особливу цінність музею, також, з огляду на покази свідка), Відповідач не позбавлений права як донести до відповідних органів (Кабінету міністрів України, Міністерства культури України), так і не позбавлений права навести і довести їх обгрунтованість у іншому судовому спорі, зокрема, щодо необхідності виділення йому іншого приміщення, якщо вважає, що його права порушені (що ненадання іншого приміщення шкодить діяльності музею).

Отже, після закінчення строку дії Договору, на підставі його умов на ст. 27 Закону, Відповідач був зобов`язаний у встановлений Договором строк повернути орендоване майно Позивачу, чого ним зроблено не було, тому позовні вимоги про виселення Відповідача з орендованого раніше за Договором Приміщення та зобов`язання повернути його Позивачу по акту приймання-передачі визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з цим, позаяк після закінчення 16.02.2019 строку дії Договору Відповідач Позивачу Приміщення з оренди не повернув, то Відповідач зобов`язаний до фактичного повернення Приміщення з оренди за актом сплачувати Позивачу орендну плату у розмірі та на умовах, що були передбачені Договором (п. 3.12 Договору), а також компенсувати Позивачу вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж, ремонту будівлі, у т.ч.: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, компенсувати витрати Балансоутримувача за користування земельною ділянкою (п. 3.9 Договору) окремо від орендної плати.

Наданий Позивачем розрахунок сум заборгованостей (розрахунок додано до заяви Позивача від 28.08.2019) разом у сумі 112148 грн. 86 коп., а саме, заборгованостей з орендної плати за період грудень 2018 року - липень 2019 року, заборгованість з оплати комунальних послуг (електроенергія, водопостачання, теплоенергія) за період січень 2019 року - липень 2019 року та заборгованості з експлуатаційних послуг за період липень 2019 року - серпень 2019 року, судом перевірено та визнано обґрунтованими за наведені у розрахунку періоди нарахування.

Окремо, відхиляючи посилання Відповідача на відсутність розрахунку заборгованості з орендної плати, судом встановлено, що таких розрахунок наявний (останній доданий до вказаної заяви від 22.08.2019), наведені у розрахунку розміни орендних плат є обґрунтованими, а їх розмір відповідає умовам Договору, зокрема, з урахуванням щомісячного коригування розміру орендної плати на індекс інфляції (п. 3.2 Договору).

Відхиляючи посилання Відповідача на необґрунтованість заявлених сум заборгованостей з оплати комунальних послуг (електроенергія, водопостачання, теплоенергія) та заборгованості з експлуатаційних послуг, суд зазначає, що обсяги наданих Відповідачу послуг та їх вартості відображені у залучених до позову доказах (розрахунки, платіжні доручення, акти приймання-передавання товарної продукції, акти приймання-передачі послуг, том 1 а.с. 119-174, том 2 а.с. 78-94) та приймаються судом як більш вірогідні докази, ніж надані Відповідачем (зокрема, оскільки Відповідач не надав жодних доказів на спростування одержання цих послуг).

При цьому, судом також враховано, що твердження Відповідача про неналежність наданого Позивачем розрахунку не підтверджені жодними належними доказами, у тому числі, Відповідачем не надано свого контррозрахунку сум заборгованостей.

Щодо обов`язку Відповідача сплачувати комунальні та експлуатаційні послуги, та строку їх оплати, то суд зазначає наступне.

Пунктом 3.9 Договору оренди передбачено, що оплата комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг по ремонту і технічному обслуговуванню інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж, ремонту будівлі, у т.ч.: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, компенсацію витрат Підприємства - Балансоутримувача за користування земельною ділянкою не входить до складу орендної плати. Пунктом 4.2.11 розділу 4 Договору оренди встановлено обов`язок Орендаря самостійно сплачувати вартість фактично спожитих комунальних послуг постачальникам таких послуг, які надаються за окремими договорами, укладеними Орендарем з цими організаціями (водопостачання, каналізації, газ. електрична та теплова енергія, вивіз сміття і т.п.), за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання, а за відсутності договорів з підприємствами - постачальниками послуг, Орендар відшкодовує витрати Підприємства - Балансоутримувача за надані послуги у відповідності до окремо укладених договорів на підставі даних обліку (лічильників) та/або на підставі виставлених розрахунків. Орендар зобов`язаний самостійно сплачувати на підставі договору з Підприємством - Балансоутримувачем та/або на підставі виставлених розрахунків, пропорційно орендованій площі, частку витрат на утримання прибудинкової території, на ремонт покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо, послуг по технічному обслуговуванню інженерного обладнання внутрішньобудинкових мереж та компенсацію витрат Підприємства - Балансоутримувача за користування земельною ділянкою, за п. 4.2.12. Договору оренди.

Отже, Відповідач, як зобов`язана за Договором особа, повинен самостійно щомісячно отримувати у Позивача відповідні рахунки на оплату комунальних та експлуатаційних послуг, та їх оплачувати, і оскільки матеріали справи не містять доказів, що Відповідач звертався до Позивача, але Позивачем було йому відмовлено у видачі рахунків, то суд приймає доводи Позивача, що ним було все підготовлено, але Відповідач рахунки на щомісячну оплату комунальних та експлуатаційних послуг не отримав, не оплатив і відповідно їх оплату прострочив.

Матеріали справи не містять доказів погашення Відповідачем спірних сум заборгованостей у добровільному порядку, у тому числі станом на час винесення рішення.

З огляду на наведене, вимоги про стягнення 112148 грн. 86 коп. заборгованості визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Витрати Позивача по оплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Зобов`язати звільнити (виселити) Національний музей історії України (вул. Володимирська, 2, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код 02226103) та зобов`язати повернути по акту приймання-передачі об`єкт оренди, а саме: нежилі приміщення загальною площею 85,80 кв.м. в т.ч. на 3 поверсі - 85,80 кв.м., що розташований за адресою - м. Київ, вул. Володимирська, 57, літ. А, Комунальному комплексному позашкільному навчальному закладу "Київський міський будинок учителя" (вул. Володимирська, 57, м. Київ, 01030; ідентифікаційний код 02597232).

Стягнути з Національного музею історії України (вул. Володимирська, 2, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код 02226103) на користь Комунального комплексного позашкільного навчального закладу "Київський міський будинок учителя" (вул. Володимирська, 57, м. Київ, 01030; ідентифікаційний код 02597232) 112148 (сто дванадцять тисяч сто сорок вісім) грн. 86 коп. заборгованості, а також 5736 (п`ять тисяч сімсот тридцять шість) грн. судового збору.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 10.12.2019

Суддя Сташків Р.Б.