Ухвала

від 04.07.2019 по справі 208/9160/14-к

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА 

справа № 208/9160/14-к

№ провадження 1-кп/208/42/19

УХВАЛА

04 липня 2019 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченої ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12013040160000008 від 09.01.2013 року відносно ОСОБА_4 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, -

встановив:

В проваджені Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області знаходиться кримінальне провадження за № 12013040160000008 відносно ОСОБА_4 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

Під час судового розгляду захисником обвинуваченої ОСОБА_4 , адвокатом ОСОБА_5 заявлено клопотання про визнання очевидно недопустимими низки доказів з підстав, на думку захисника, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону при їх збиранні. Так, захисник вважає, що порушено вимоги щодо об`єднання, роз`єднання та виділення низки кримінальних проваджень, зокрема № 12013040160000008 від 09.01.2013 року, № 42013040160000015 від 15.02.2013 року, № 12013040160000278 від 16.08.2013 року, наявність у матеріалах кримінального провадження документів з інших проваджень, які покладені прокурором в обсяг обвинувачення, прокурором надані копії письмових доказів замість оригіналів, низка слідчих дій проведена співробітником оперативного підрозділу без доручення слідчого.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_5 та обвинувачена ОСОБА_4 підтримали вказане клопотання.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечував проти клопотання захисника, вважав зібрані органом досудового розслідування докази належними та допустимими.

Вислухавши учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 КПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час розслідування вказаного кримінального провадження), слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Згідно п. 2-3 ч. 2 ст. 40 КПК України, слідчий уповноважений проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом, доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам.

Згідно ч. 1-2 ст. 41 КПК України, оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органів Державної пенітенціарної служби України, органів Державної прикордонної служби України, органів Державної митної служби України здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора.

Під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою або звертатися з клопотаннями до слідчого судді чи прокурора.

Матеріали кримінального провадження містять низку документів слідчого, адресованих т.в.о. начальника Дніпродзержинського МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області наступного тотожного змісту: «прошу доручити співробітникам ВДСБЕЗ Дніпродзержинського МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області…мотивовану відповідь з отриманими матеріалами направити до СВ Дніпродзержинського МУ».

Зі змісту вказаних документів вбачається, що слідчим не доручено співробітникам оперативного підрозділу здійснити певну слідчу дію, а делеговано повноваження доручати проведення слідчих дій іншій особі, яка не є слідчим у цьому кримінальному провадженні.

Повноважень слідчого делегувати іншій особі право доручати співробітникам оперативного підрозділу здійснювати слідчі дії кримінальний процесуальний закон не передбачає.

Крім того, лексична конструкція документу слідчого «прошу доручити…мотивовану відповідь направити» дає підстави вважати, що особа, якій слідчий делегував повноваження доручати співробітникам оперативного підрозділу здійснити певну слідчу дію, має право відмовити у цьому.

Відповіді особи, якій слідчий делегував вказане повноваження щодо задоволення клопотання слідчого або відмови у ньому, матеріали кримінального провадження не містять.

Крім того, матеріали кримінального провадження взагалі не містять відомостей про входження співробітників оперативного підрозділу, які здійснювали слідчі дії, до складу слідчо-оперативної групи у кримінальному провадженні № 12013040160000008 від 09.01.2013 року.

Таким чином, вказані документи слідчого не є дорученням на проведення слідчих (розшукових) дій, що позбавляє суд можливості встановити, чи здійснювали співробітники оперативного підрозділу слідчі дії за дорученням слідчого або за власною ініціативою.

Крім того, у матеріалах кримінального провадження, покладених прокурором в обсяг обвинувачення, знаходяться два тотожних за змістом повідомлення про підозру від 30 червня 2013 року, без відомостей щодо вручення її ОСОБА_4 безпосередньо або у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень, згідно ч. 1 ст. 278 КПК України та друге, отримане ОСОБА_4 з захисником 19 вересня 2013 року.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 277 КПК України, повідомлення про підозру має містити найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення.

Обидва повідомлення ОСОБА_4 про підозру здійснені в межах кримінального провадження № 42013040160000015 від 15.02.2013 року, якого не існує ще з 03 квітня 2013 року, згідно постанови прокурора про об`єднання матеріалів досудових розслідувань від 03.04.2013 року.

Обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України висунуте в межах кримінального провадження № 12013040160000008 від 09.01.2013 року.

Припущення щодо технічної помилки слідчого під час повідомлення про підозру ОСОБА_4 не може усунути вказаний істотний недолік, оскільки у цьому випадку слідчий мав би діяти відповідно до ч. 1 ст. 279 КПК України, а саме здійснити зміну раніше повідомленої підозри.

Таким чином, на думку суду, обвинувачена в межах кримінального провадження № 12013040160000008 від 09.01.2013 року ОСОБА_4 не набула обов`язкового попереднього процесуального статусу підозрюваної у цьому провадженні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння:

1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;

2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження;

3) порушення права особи на захист;

4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права;

5) порушення права на перехресний допит;

6) отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 КПК України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Згідно ч. 1 ст. 9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Європейський суд з прав людини у справі «Капо проти Бельгії» (Capeau v Belgium) № 2914/98 від 13 січня 2005 року зазначив, що у кримінальних справах питання доказів належить досліджувати загалом у світлі п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і вимагає воно, крім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.

Стороною обвинувачення належним чином не спростовані доводи захисника щодо вказаних порушень кримінального процесуального закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК України, у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Наразі суд вважає за необхідне визнати очевидно недопустимим доказом протокол допиту підозрюваної ОСОБА_4 від 19.09.2013 року, оскільки на час її допиту ОСОБА_4 не мала процесуального статусу підозрюваної.

Доводи захисника щодо інших доказів сторони обвинувачення не утворюють ознак очевидної недопустимості доказів.

Керуючись викладеним та ст. 1, 9, 40, 41, 84, 86, 87, 223, 277-279 КПК України, суд

постановив:

Клопотання захисника обвинуваченої ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_5 задовольнити частково.

Визнати протокол допиту підозрюваної ОСОБА_4 від 19.09.2013 року очевидно недопустимим доказом.

В іншій частині клопотання захисника відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1