Ухвала

від 28.11.2019 по справі 369/4636/16-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Київського апеляційного суду Іванової І.В.

28 листопада2019 року

м. Київ

Справа № 369/4636/16-ц

Провадження № 22-ц/824/ 10077/19

у справі за апеляційними скаргами Державного підприємства Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця та Першого заступника прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2019 року у складі судді Ковальчук Л.М.,

Відповідно до змісту частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.

Обставини спору

У травні 2016 року прокурор Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства Науково-дослідний, виробний агрокомбінат Пуща-Водиця , Головного управління Держгеокадастру звернувся до суду з даним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що рішенням апеляційного суду Київської області від 11.12.2014 року частково задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора району в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, ДП Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця до Софіївсько-Борщагівської сільської ради, 77 громадян про визнання недійсними та скасування рішень Софіївсько-Борщагівської сільської ради, записів про державну реєстрацію державних актів, витребування з незаконного володіння відповідачів на користь ДП Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця земельних ділянок загальною площею 35,726 га, ринковою вартістю 71 452 000 грн.

Позивач, посилаючись на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222486200:03:001:0049 площею 8,1853 га, яку вищевказаним рішенням апеляційного суду Київської області від 11.12.2014 рокупостановлено витребувати у ОСОБА_1 , на даний час поділенана 17 земельних ділянок, та належить ОСОБА_2 , просив суд витребувати ці земельні ділянки з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області у постійне користування державного підприємства Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця

Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 14 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 12 липня 2017 року, у задоволенні позову прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 12 липня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, виходив з недоведеності позовних вимог, зокрема недоведеності територіального і конфігурального знаходження цих 17-ти земельних ділянок в межах земельної ділянки, яка була предметом витребування за попереднім рішенням суду.

Не погоджуючись з рішенням, ДП Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця та Перший заступник прокурора Київської області подали на нього апеляційні скарги, у яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування скарги посилаються на те, що суд не взяв до уваги пояснення Агрокомбінату щодо поділу саме спірної земельної ділянки тому дійшов передчасного висновку, що Прокурором не надано доказів на підставі чого здійснений поділ ділянки.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року апеляційні скарги Державного підприємства Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця та Першого заступника прокурора Київської області задоволено.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області у постійне користування державного підприємства Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця земельні ділянки з відповідними кадастровими номерами, розташовані в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що наданими позивачем суду належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, які не були спростовані відповідачем, підтверджено ту обставину, що належні відповідачу ОСОБА_2 на праві власності 17 земельних ділянок утворились в результаті поділу земельної ділянки її попереднім власником ОСОБА_3 , який набув цю ділянку у власність на підставі договору купівлі-продажу від 21 липня 2016 року у ОСОБА_4 , який в свою чергу набув вищевказану земельну ділянку у власність на підставі договору дарування від 20 листопада 2012 року, укладеного на його користь ОСОБА_1 .

При цьому, з користування ОСОБА_1 вищевказану земельну ділянку з кадастровим номером 3222486200:03:001:0049 площею 8,1853 га було витребувано рішенням апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року.

Зміст окремої думки

Не погоджуючись із позицією суду першої інстанції та Київського апеляційного суду, вважаю за необхідне викласти окрему думку стосовно постанови Київського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року ухваленої за наслідком розгляду апеляційних скарг на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2019 року.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на час ухвалення апеляційним судом Київської області рішення від 11.12.2014 року про витребування у ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, останній вже не був її власником, так як ще 20.11.2012 року на підставі договору дарування, ОСОБА_1 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_4 . В подальшому право власності на цю земельну ділянку набув ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 21 липня 2016 року, який поділив спірну ділянку на 17 земельних ділянок та відчужив їх ОСОБА_2 .

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що на даний час на спірних земельних ділянках побудовано багатоквартирні житлові будинки, які введено в експлуатацію, право власності на квартири в цих будинках отримали громадяни, які не притягнуті до участі у справі, як співвласники права на земельні ділянки, на якій розташовані ці багатоквартирні житлові будинки (т.6 а.с. 92-181).

Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи та фактично сторонами не заперечуються.

Частиною другою статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло.

Конституцією України також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Таким чином , на мою думку, виниклий спір зачіпає права співвласників багатоквартирних житлових будинків, які знаходяться на спірних земельних ділянках, які до участі у справі в якості відповідачів не залучені. Оскільки, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями залучення до участі у справі сторін на стадії апеляційного провадження, тому у даній справі наявні підстави для відмови в позові.

Крім того, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).

Таким чином, на мою думку необхідно врахувати і позицію Європейського суду з прав людини в іншій справі, де суд вказує про існування гарантій в справі перед тим, як спірне майно перейшло до відповідача.

Так з матеріалів справи вбачається, що у даному випадку існувало декілька рівнів гарантій перед тим, як спірна земельна ділянка перейшла у власність відповідача ОСОБА_2 . відповідно до внутрішньодержавного законодавства.

По-перше, існував обов`язок позивача прокурора переконатися та встановити належного відповідача у справі, власника до якого ще у 2012 році перейшло право власності на спірну земельну ділянку, проте позивачем лише у 2016 році заявлено вимоги до ОСОБА_2 , при цьому при подачі позову не зазначено той факт, що на спірних ділянках побудовано, введено в експлуатацію багатоквартирні житлові будинки, власниками квартир в яких стали особи, які не зазначені у позові.

По-друге, відповідними державними органами були розглянуті документи, представлені відповідачами, власниками земельної ділянки для перереєстрації їх права власності на спірну земельну ділянку, з метою забезпечення дотримання відповідного законодавства та законності правочинів, відповідні органи перевіряли документи щодо поділу спірної земельної ділянки та в подальшому щодо будівництва на ній житлових будинків та видачі свідоцтв про право власності на квартири в цих будинках

Ні позивач ні державні органи, не надали жодних пояснень щодо їх нездатності вчасно виявити неправомірність переходу права власності до відповідачів на спірну земельну ділянку, її поділ та будівництво на ній житлових будинків.

Такі факти, коли влада дозволяє продати спірне майно новому власнику, є приводом для занепокоєння Європейського Суду.

У таких справах рішеннями судів особи позбавляються права власності на квартири без компенсації і вона не можуть розраховувати на отримання іншого житла від держави. Органи державної влади не забезпечують належної експертизи щодо законності правочинів з нерухомим майном.

За таких обставин відповідач не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на спірні земельні ділянки може бути припинено в зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання неправомірних дій при вчиненні правочинів з нерухомим майном (ALENTSEVA v. RUSSIA, № 31788/06, § 72 - 77, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року)

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірного майна у добросовісних набувачів, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Так, у своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, який вимагає дотримання справедливого балансу між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи. При цьому необхідно враховувати, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.

У даній справі, позивач не обґрунтував мету витребуванням спірних земельних ділянок у постійне користування державного підприємства Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця , цільове призначення яких не може бути повернуто в попередній стан, оскільки ці земельні ділянки забудовані житловими будинками в яких проживають власники квартир будинку.

За таких обставин, наявні підстави для часткового задоволення апеляційних скарг, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову з вищевикладених підстав.

Суддя І.В.Іванова