Постанова

від 18.11.2020 по справі 369/4636/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 369/4636/16-ц

провадження № 61-21690св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - керівник Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця та Головного управління Держгеокадастру у Київської області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство аграрної політики та продовольства України, Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Лукашенка Євгена Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Матвієнко Ю. О., Іванової І. В., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року прокурор Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства Науково-дослідний,

виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця (далі - ДП НДВА Пуща-Водиця ) та Головного управління Держгеокадастру у Київської області звернувся з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міністерство аграрної політики та продовольства України, Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Вимоги позову обґрунтовувало тим, що рішенням апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року визнано недійсними та скасовано рішення Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області про припинення права постійного користування земельними ділянками ДП НДВА Пуща-Водиця , про затвердження технічної документації щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП НДВА Пуща-Водиця , про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_5 та інших для ведення особистого селянського господарства, визнано недійсними відповідні державні акти; витребувано із незаконного володіння на користь ДП НДВА Пуща-Водиця 7 земельних ділянок.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , подану представником ОСОБА_8 , до якої приєдналася ОСОБА_9 , та касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року залишено без змін.

У подальшому постановою Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у задоволенні заяв ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року відмовлено.

Вказаними судовими рішеннями встановлено факт того, що спірні земельні ділянки вибули з державної власності незаконно.

Судами у вказаній справі встановлено, що юридичний статус землекористувача ДП НДВА Пуща-Водиця - державне підприємство. Відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії II-КВ за № 003658, виданого 11 листопада 2002 року Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області, у постійному користуванні ДП НДВА Пуща-Водиця перебуває 1 448,5994 га землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Оскільки ДП НДВА Пуща-Водиця є державним підприємством, то припинення права користування земельною ділянкою, на якій розташований агрокомбінат і яка належить до земель державної власності, має вирішуватися власником ділянки - державою, тому прийняття рішення про припинення права на ділянку та її передачу до комунальної власності за рішенням сільської ради, вважає прокурор, суперечило вимогам закону.

Вилучена у ДП НДВА Пуща-Водиця земельна ділянка державної власності площею 61,85 га відноситься до ріллі, що підтверджується технічною документацією щодо припинення права користування ДП НДВА Пуща-Водиця на земельну ділянку площею 61,85 га та рішенням Софіївсько-Борщагівської сільської ради від 4 серпня 2010 року про затвердження технічної документації щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 61,85 га (ріллі) та передачі її до земель запасу в межах села. Таким чином, вилучення цієї ділянки можливе лише за рішенням Кабінету Міністрів України, яке ним не ухвалювалось.

Прокурор вказував, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222486200:03:001:0049 площею 8,1853 га, яку рішенням апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року витребувано у ОСОБА_2 , на час звернення з позовом до суду належала ОСОБА_10 на підставі договору дарування № 5276, посвідченого 20 листопада 2012 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М. М.

У подальшому право власності на спірну земельну ділянку перейшло до

ОСОБА_4 , який, попередньо поділивши її на 17 земельних ділянок, відчужив їх ОСОБА_1 .

Уточнивши позовні вимоги, просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області у постійне користування ДП НДВА Пуща-Водиця земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222486200:03:001:5077, 3222486200:03:001:5078, 3222486200:03:001:5079, 3222486200:03:001:5080, 3222486200:03:001:5081, 3222486200:03:001:5082, 3222486200:03:001:5083, 3222486200:03:001:5084, 3222486200:03:001:5085; 3222486200:03:001:5086, 3222486200:03:001:5087, 3222486200:03:001:5088, 3222486200:03:001:5089, 3222486200:03:001:5090, 3222486200:03:001:5091, 3222486200:03:001:5092, 3222486200:03:001:5093, розташовані у межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 8 травня 2019 року, ухваленим у складі судді Ковальчук Л. М., у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності обставин щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:001:0049 на 17 земельних ділянок та недоведеності територіального і конфігурального знаходження цих 17 земельних ділянок в межах земельної ділянки, яка була предметом витребування у ОСОБА_2 .

Постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 травня 2019 року скасовано і ухвалено нове про задоволення позову.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області у постійне користування Державного підприємства Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця земельні ділянки з кадастровими номерами 3222486200:03:001:5077, 3222486200:03:001:5078, 3222486200:03:001:5079, 3222486200:03:001:5080, 3222486200:03:001:5081, 3222486200:03:001:5082, 3222486200:03:001:5083, 3222486200:03:001:5084, 3222486200:03:001:5085; 3222486200:03:001:5086, 3222486200:03:001:5087, 3222486200:03:001:5088, 3222486200:03:001:5089, 3222486200:03:001:5090, 3222486200:03:001:5091, 3222486200:03:001:5092, 3222486200:03:001:5093, розташовані в межах Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з доведення позивачем належності відповідачу ОСОБА_1 на праві власності

17 земельних ділянок, утворених в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:001:0049 її попереднім власником

ОСОБА_4 , який набув цю ділянку у власність на підставі договору купівлі-продажу від 21 липня 2016 року від ОСОБА_3 , а останній набув вказану земельну ділянку у власність за договором дарування від 20 листопада

2012 року, укладеним з ОСОБА_2 .

Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_2 не мав права на відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:001:0049 площею 8,1853 га у зв`язку із порушенням порядку набуття на неї прав, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, тому вимоги позивача про витребування цієї ділянки, поділеної на 17 ділянок, у останнього власника

ОСОБА_1 є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Крім того, суддею ОСОБА_11 викладено окрему думку, у якій зазначено, що на даний час на спірних земельних ділянках побудовано багатоквартирні житлові будинки, введені в експлуатацію; право власності на квартири в цих будинках отримали громадяни, які не залучені до участі у справі як співвласники права на земельні ділянки, на яких розташовані ці багатоквартирні житлові будинки. При цьому ні позивач, ні державні органи не надали жодних пояснень щодо їх нездатності вчасно виявити неправомірність переходу права власності до відповідачів на спірну земельну ділянку, її поділ та будівництво на ній житлових будинків. Прокурор не обґрунтував мету витребування спірних земельних ділянок у постійне користування ДП НДВА Пуща-Водиця , цільове призначення яких не може бути повернуто в попередній стан, оскільки ці земельні ділянки забудовані житловими будинками, в яких проживають власники квартир будинку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Київського апеляційного суду

від 28 листопада 2019 року і залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 травня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків суду апеляційної інстанції про те, що спірні земельні ділянки перебувають у користуванні ДП НДВА Пуща-Водиця відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії II-КВ за № 003658, виданого 11 листопада 2002 року Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області, оскільки вказаний акт скасований рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року у справі № 320/1419/19. На думку позивача, скасування державного акта унеможливлює витребування спірних земельних ділянок у постійне користування ДП НДВА Пуща-Водиця .

Також заявник вказує про недоведення прокурором того, що втручання держави в право особи на володіння майном є законним та направлено на захист громадського, суспільного інтересу і дана міра є пропорційною визначеним цілям та є необхідною у демократичному суспільстві.

Позиція інших учасників справи

У березні 2020 року ДП НДВА Пуща-Водиця подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому послалось на безпідставність її доводів та відповідність висновків суду апеляційної інстанції обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права. Просило врахувати, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду

від 4 лютого 2020 року, оскаржується у касаційному порядку. Крім того, скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою не припиняє речове право особи на цю земельну ділянку.

У червні 2020 року прокуратура Київської області подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому послалась на безпідставність її доводів та відповідність висновків суду апеляційної інстанції обставинам справи, нормам матеріального і процесуального права. Вказує, що на час пред`явлення позову у даній справі (20 травня 2016 року) та на час винесення постанови апеляційного суду (28 листопада 2019 року) остаточне рішення у справі № 320/4636/16-ц не було прийнято, тому вказані обставини на час апеляційного перегляду справи не могли вплинути на правильність висновків суду. Також зазначає, що право ДП НДВА Пуща-Водиця на спірні земельні ділянки встановлено рішенням апеляційного суду Київської області від 11 грудня

2014 року у справі № 2-2615/2011.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 1 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, виданим

11 листопада 2002 року Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області, у користуванні ДП НДВА Пуща-Водиця перебувала земельна ділянка загальною площею 1 448,5994 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

7 липня 2010 року рішенням 38-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області № 2 припинено право постійного користування ДП НДВА Пуща-Водиця земельною ділянкою площею 61,85 га.

4 серпня 2010 року рішенням 39-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області № 4 затверджено технічну документацію щодо припинення права постійного користування ДП Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця земельною ділянкою площею 61,85 га та віднесено її до земель запасу.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 11 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2015 року, задоволено позов заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області, 77 громадян України про визнання недійсними та скасування рішень Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області, записів про державну реєстрацію державних актів та витребування з незаконного володіння відповідачів на користь ДП Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця земельних ділянок.

Визнано недійсними та скасовано рішення 38-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області від 7 липня 2010 року № 2 Про припинення права постійного користування земельними ділянками

ДП НДВА Пуща-Водиця ; рішення 39-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області від 4 серпня 2010 року № 4

Про затвердження технічної документації щодо припинення права постійного користування земельними ділянками ДП НДВА Пуща-Водиця ;

рішення 39-ї сесії 5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області від 4 серпня 2010 року №№ 51-76, 80-82, 86-100-102, 104-108, 110-123 про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_5 та іншим громадянам України для ведення особистого селянського господарства; рішення 40-ї сесії

5-го скликання Софіївсько-Борщагівської сільської ради Київської області

від 10 вересня 2010 року №№ 11-33, 37-39, 40-58, 60-73, 80-85 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність

ОСОБА_5 та іншим громадянам України для ведення особистого селянського господарства.

Визнано недійсними державні акти серії ЯЛ: № 374293 на право власності на земельну ділянку площею 0,4708 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0028, виданий ОСОБА_12 ; № НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,3928 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0023, виданий ОСОБА_6 ; № 374289 на право власності на земельну ділянку площею 0,3928 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0024, виданий ОСОБА_7 .

Витребувано з незаконного володіння відповідачів на користь

ДП НДВА Пуща-Водиця 7 земельних ділянок загальною площею 30,7154 га, розташованих у селі Софіївська-Борщагівка Київської області, а саме площею:

8,7 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0056, яка знаходиться у власності ОСОБА_9 ; 9,5838 га з кадастровим номером 3222486200:03:001:0051, яка знаходиться у власності ОСОБА_2 ; 2,9899 га з кадастровим номером 3222486200:03:006:0118, яка знаходиться у власності ОСОБА_2 ; 8,1853 га з кадастровим номером № 3222486200:03:001:0049, яка знаходиться у власності ОСОБА_2 ; 0,4708 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0028, яка знаходиться у власності ОСОБА_12 ; 0,3928 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0023, яка знаходиться у власності ОСОБА_6 ; 0,3928 га з кадастровим номером 3222486200:03:009:0024, яка знаходиться у власності ОСОБА_7 .

Постановою Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у задоволенні заяв ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 5 березня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області

від 11 грудня 2014 року відмовлено.

Апеляційний суд встановив, що земельна ділянка площею 8,1853 га з кадастровим номером №3222486200:03:001:0049, яка знаходилась у власності ОСОБА_2 , була відчужена ним на підставі договору дарування

від 20 листопада 2012 року на користь ОСОБА_3 , який, в свою чергу, відчужив ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 21 липня 2016 року ОСОБА_4 , який в подальшому розподілив її на 17 земельних ділянок.

З листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 12 квітня 2017 року апеляційний суд встановив, що за інформацією міськрайонного управління у Києво-Святошинському районі та місті Ірпені Головного управління Держгеокадастру у Київській області (лист від 11 квітня

2017 року № 283/424-17-0.191), земельна ділянка з кадастровим номером 3222486200:03:001:0049 загальною площею 8,1853 га була поділена на наступні земельні ділянки: 3222486200:03:001:5077, 3222486200:03:001:5078, 3222486200:03:001:5079, 3222486200:03:001:5080, 3222486200:03:001:5081, 3222486200:03:001:5082, 3222486200:03:001:5083, 3222486200:03:001:5084, 3222486200:03:001:5085; 3222486200:03:001:5086, 3222486200:03:001:5087, 3222486200:03:001:5088, 3222486200:03:001:5089, 3222486200:03:001:5090, 3222486200:03:001:5091, 3222486200:03:001:5092, 3222486200:03:001:5093.

Також апеляційний суд встановив, що право власності на вказані 17 земельних ділянок набула ОСОБА_1 шляхом укладення з ОСОБА_4 17 договорів купівлі-продажу земельних ділянок.

З листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 25 липня 2019 року № 10-10-0.331-9661/2-19 апеляційним судом встановлено, що згідно з програмно-апаратним комплексом Національна кадастрова система відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3222486200:03:001:0049 набули статусу архівних у зв`язку з її поділом, внаслідок чого утворились земельні ділянки з кадастровими номерами 3222486200:03:001:5077,

3222486200:03:001:5078, 3222486200:03:001:5079, 3222486200:03:001:5080, 3222486200:03:001:5081, 3222486200:03:001:5082, 3222486200:03:001:5083, 3222486200:03:001:5084, 3222486200:03:001:5085; 3222486200:03:001:5086, 3222486200:03:001:5087, 3222486200:03:001:5088, 3222486200:03:001:5089, 3222486200:03:001:5090, 3222486200:03:001:5091, 3222486200:03:001:5092, 3222486200:03:001:5093.

За інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області

від 21 грудня 2018 року № 10-10-0.331-19475/2-18 документація із землеустрою, яка стала підставою для реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами 3222486200:03:001:5077-3222486200:03:001:5093 у місцевому фонді документації із землеустрою відсутня, оскільки не передана її розробником - ТОВ Геодезист на зберігання.

У витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно міститься інформація про закриття об`єкту нерухомого майна - земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:001:0049 на підставі її поділу, про що до реєстру внесено відомості 12 жовтня 2016 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області

Федотовою О. В.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2019 рокуздійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, суд дійшов таких висновків.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Отже, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Звертаючись до суду із цим позовом, прокурор зазначав про те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222486200:03:001:0049 площею 8,1853 га, яку рішенням апеляційного суду Київської області від 11 грудня

2014 року витребувано у ОСОБА_2 , на час звернення до суду з позовом належала ОСОБА_10 на підставі договору дарування № 5276, посвідченого 20 листопада 2012 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області

Михальченко М. М. У подальшому право власності на спірну земельну ділянку перейшло до ОСОБА_4 , який, попередньо поділивши її на 17 земельних ділянок, відчужив їх ОСОБА_1 .

Заперечуючи проти позову, представник ОСОБА_1 , серед іншого, вказувала, що на даний час на спірних земельних ділянках побудовано багатоквартирні житлові будинки, які введено в експлуатацію, право власності на квартири в цих будинках отримали громадяни. На підтвердження вказаних обставин надала докази.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння

(стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

Аналіз частини п`ятої статті 12 ЦК України свідчить про те, що добросовісність набувача презумується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

Вирішуючи спір про витребування майна з чужого незаконного володіння, суди повинні також встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу

обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.

Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, суд касаційної інстанції враховує, що положеннями

статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено застосування судами при розгляді справ Конвенції та практики ЄСПЛ як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і майном .

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства

від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії

від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном і може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення

від 23 листопада 2000 року в справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі Трегубенко проти України ).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому з питань оцінки пропорційності , як і з питань наявності суспільного , публічного інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Колегія суддів зазначає, що при розгляді цієї справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі Рисовський проти України щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу належного урядування при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом із тим у пункті 71 рішення у справі Рисовський проти України ЄСПЛ зазначив, що принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому помилку не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип належного урядування може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип належного урядування не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу належного урядування оцінюється одночасно з додержанням принципу пропорційності , при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини . Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27 березня

2019 року у справі № 369/4858/16-ц (провадження № 61-28134св18),

від 22 травня 2019 року у справі № 369/2803/16-ц (провадження

№ 61-20390св18), від 22 травня 2019 року у справі № 369/2692/16-ц (провадження № 61-17830св18), від 27 листопада 2019 року у справі № 369/4389/16 (провадження № 61-23087св18) та від 30 вересня 2020 року у справі № 369/6400/17 (провадження № 61-4840св20).

Ухвалюючи рішення про витребування земельних ділянок із власності ОСОБА_13 , апеляційний суд не врахував, що остання, придбаваючи у ОСОБА_4 земельні ділянки, мала усі підстави вважати щодо повноважності останнього на продаж як власника даних земельних ділянок та розраховувати на певний стан речей, тобто правомірно очікувала, що ОСОБА_4 , продаючи їй ці ділянки, має право ними розпоряджатися, а вона після їх отримання матиме змогу мирно володіти своїм майном, позаяк особа, яка придбає земельну ділянку (чи будь-яке інше майно), яка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не зобов`язана проявляти розумну обачність та здійснювати перевірку повноважень посадових осіб органів держави, зокрема правомірність внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо права власності продавця.

Враховуючи всі наведені принципи, колегія суддів дійшла висновку про те, що витребування на користь держави із приватної власності ОСОБА_1 земельних

ділянок, на яких на даний час споруджено багатоквартирні житлові будинки, буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном відповідача та осіб, які проінвестували будівництво квартир, що становитиме порушення

статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки прокурором не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки вилучення земельних ділянок для захисту інтересів держави є більш важливими, ніж дотримання права відповідача, яка законним шляхом добросовісно набула своє майно.

Касаційний суд вважає, що намагання прокурора виправити допущену у минулому органами державної влади помилку чи протиправність дій їх посадових осіб не повинно непропорційним чином втручатися у нове право та перекладати на відповідача усі негативні наслідки такої помилки , оскільки задоволення позову сausa formalis (із формальних підстав) покладатиме надмірний індивідуальний тягар на ОСОБА_1 , а отже, порушить справедливий баланс інтересів сторін.

При цьому Верховний Суд зауважує, що спірні земельні ділянки не належали до лісового фонду та не знаходилися на прибережних смугах водойм, де особа повинна була б розуміти, що така земельна ділянка не може бути переданою у власність.

Також касаційний суд враховує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2019 року у справі № 320/1419/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2020 року, скасовано державний акт на право постійного користування землею ІІ-КВ № 003658, виданий 11 листопада 2002 року та зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 549, на підставі якого у користуванні ДП НДВА Пуща-Водиця перебували, серед інших, спірні земельні ділянки.

Вказане рішення у касаційному порядку не переглядалось і набрало законної сили 4 лютого 2020 року.

Згідно з частинами першою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки суд апеляційної інстанції правильно встановив фактичні обставини

справи, але неправильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд

дійшов висновку про скасування постанови Київського апеляційного суду

від 28 листопада 2019 року з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційний суд погодився із обставинами встановленими апеляційним судом, тому рішення суду першої інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим і таке рішення підлягає скасуванню.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

Враховуючи задоволення касаційної скарги з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір сплачений ним за подання касаційної скарги у розмірі 8 000 грн.

Керуючись статтею 412 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Лукашенка Євгена Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 8 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити керівнику Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державного підприємства Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця та Головного управління Держгеокадастру у Київської області у задоволенні позову до ОСОБА_1 про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Стягнути з прокуратури Київської області на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений нею за подання касаційної скарги у розмірі 8 000 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов