Постанова

від 04.12.2019 по справі 535/1251/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 535/1251/17

провадження № 61-39030 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду :

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів : Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи :

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ;

представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ;

відповідач - приватне сільськогосподарське підприємство Святослав ;

представник відповідача - Нескородь Віталій Миколайович;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства Святослав на постанову апеляційного суду Полтавської області від 23 травня 2018 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства Святослав (далі - ПСП Святослав ) про визнання договору оренди землі припиненим та його розірвання, зобов`язання повернути земельну ділянку .

Позовна заява мотивована тим, що 11 жовтня 2007 року між нею та відповідачем було укладено договір оренди землі, яка належала їй на праві приватної власності, розташованої на території Ковалевської сільської ради Котелевського району Полтавської області строком на 10 років, який було зареєстровано у Котелевському районному відділі Полтавської регіональної філії державного підприємства Центр Державного земельного кадастру , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25 січня 2008 року за № 040854500210.

29 вересня 2017 року вона звернулася до ПСП Святослав з листом-повідомленням про відмову продовжувати на новий строк дію договору оренди землі. Проте відповідач повідомив їй, що договір оренди землі продовжує діяти відповідно до додаткової угоди від 19 жовтня 2015 року, згідно з якою договір оренди землі було викладено у новій редакції, а саме строк дії цього договору становить сім років. Після отримання примірника додаткової угоди, вона довідалась, що з урахуванням змісту додаткової угоди від 19 жовтня 2015 року, строк дії договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року зі змінами сплив у 2014 році, оскільки його було укладено на 7 років.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати договір оренди землі від 11 жовтня 2007 року, з урахуванням додаткової угоди від 19 жовтня 2015 року, укладений між нею та ПСП Святослав , припиненим у зв`язку із закінченням строку його дії та розірвати його, зобов`язавши відповідача повернути належну їй земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 19 березня 2018 року у складі судді Якименко Т. О. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що строк дії договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року, з урахуванням додаткової угоди від 12 жовтня 2015 року, який після цього діє ще 7 років (пункти 8, 43 додаткової угоди) не закінчився, а, отже, відсутні правові підстави для його розірвання і припинення, а відповідач умови договору виконує.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Полтавської області від 23 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 19 березня 2018 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договору оренди землі припиненим у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, та зобов`язання повернути земельну ділянку скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог. Визнано припиненим з 25 січня 2018 року договір оренди землі від 11 жовтня 2007 року, з урахуванням додаткової угоди від 19 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ПСП Святослав , у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено. Зобов`язано ПСП Святослав повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 4,98 га, яка знаходиться на території Ковалевської сільської ради Котелевського району Полтавської області, у стані не гіршому, ніж вона була надана в оренду. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що, укладаючи 19 жовтня 2015 року додаткову угоду до договору оренди землі, сторони уклали новий договір, а не просто внесли зміни до договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року, як це передбачено пунктом 36 договору оренди землі. Викладаючи в новій редакції договір оренди землі та здійснюючи його державну реєстрацію, орендар, діючи недобросовісно, фактично анулював дію основного договору та узаконив своє переважне право на поновлення строку дії договору оренди землі ще до закінчення строку його дії усупереч вимогам статті 33 Закону України Про оренду землі . Крім того, державна реєстрація додаткової угоди від 19 жовтня 2015 року була проведена 25 жовтня 2017 року, тобто через два роки після її укладення та фактично здійснена орендарем вже після отримання вимоги власника землі про повернення належної їй земельної ділянки у зв`язку із закінченням строку дії договору оренди землі. Оскільки додаткова угоди до договору оренди землі не відповідає вимогам статті 33 Закону України Про оренду землі , тому у силу статті 215 ЦК України, згідно з якою недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), вона є нікчемною. Вимоги про розірвання договору оренди землі є безпідставними, так як згідно з частиною першою статті 32 Закону України Про оренду землі дострокове розірвання договору як спосіб судового захисту застосовується лише до чинних договорів, у яких не сплив строк дії договору, а строк дії спірного договору оренди сплив.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ПСП Святослав просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПСП Святослав про визнання договору оренди землі припиненим та його розірвання, зобов`язання повернути земельну ділянку за касаційною скаргою ПСП Святослав на постанову апеляційного суду Полтавської області від 23 травня 2018 року зупинено до залучення до участі у справі спадкоємців позивача - ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року поновлено касаційне провадження у вищевказаній справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2019 року заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - задоволено. Залучено до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ПСП Святослав мотивована тим, що у 2015 році позивачці було запропоновано продовжити дію договору оренди землі строком на сім років за умови підвищення орендної плати з двох відсотків до шести відсотків. Тому 19 жовтня 2015 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору оренди землі, відповідно до якої договір оренди землі було викладено в новій редакції, а 25 жовтня 2017 року проведено державну реєстрацію вказаної додаткової угоди.

Починаючи з 2015 року, ОСОБА_1 на виконання умов договору постійно отримувала орендну плату, зауважень чи претензій не заявляла. Договір оренди землі від 11 жовтня 2007 року та додаткова угода від 19 жовтня 2015 року укладені відповідно до положень статті 207 ЦК України у письмовій формі, підписані сторонами, що свідчать про те, що волевиявлення сторін було вільним, відповідало їх внутрішній волі, сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, їх дії були спрямовані на набуття та зміну цивільних прав та обов`язків.

Доводи особи, яка подала відзив

У серпні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою. Посилалась на те, що договір оренди землі від 11 жовтня 2007 року було зареєстровано у Котелевському районному відділі Полтавської регіональної філії державного підприємстві Центр Державного земельного кадастру , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25 січня 2008 року. Відповідно до пункту 43 договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року зазначений договір набрав чинності 25 січня 2008 року, а тому висновок апеляційного суду про закінчення 25 січня 2018 року строку дії договору оренди землі є правильним.

На виконання вимог статті 34 Закону України Про оренду землі позивачка за 90 календарних днів до закінчення строку дії договору, направила на ім`я директора ПСП Святослав заяву від 01 вересня 2017 року, в якій повідомила про те, що не має наміру продовжувати дію договору оренди землі від 11 жовтня 2017 року, у зв`язку з чим просила після збору врожаю будь-яких польових робіт не проводити і повернути їй орендовану земельну ділянку у стані не гіршому, ніж вона була надана в оренду. Зазначений лист ПСП Святослав отримало 03 жовтня 2017 року, а дії щодо реєстрації права оренди на підставі додаткової угоди від 19 жовтня 2015 року відповідач вчинив через 27 днів після отримання від позивача заяви про відмову від продовження договору оренди землі. Також зазначала, що відповідно до умов додаткової угоди від 19 жовтня 2015 року сторонами договору фактично було змінено строк дії договору з 10 років на 7 років, а тому додаткову угоду укладено після спливу основного договору.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 була власником земельної ділянки площею 4,98 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Ковалевської сільської ради Котелевського району Полтавської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на земельну ділянку від 02 лютого 2006 року.

11 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ПСП Святослав було укладено договір оренди землі вказаної вище земельної ділянки строком на 10 років, який зареєстровано 25 січня 2008 року у Котелевському районному відділі Полтавської регіональної філії державного підприємства Центр Державного земельного кадастру за №040854500210.

19 жовтня 2015 року між ОСОБА_1 та ПСП Святослав було укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року, відповідно до якої договір оренди землі було викладено в новій редакції, державну реєстрації якої було проведено 25 жовтня 2017 року.

Відповідно до пунктів 8, 43 вищевказаної додаткової угоди договір оренди землі укладено на 7 років з правом пролонгації. Цей договір набирає чинності після підписання сторонами строком на 7 років.

Листом від 01 вересня 2017 року ОСОБА_1 попередила ПСП Святослав про небажання продовжувати дію укладеного між ними договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року та просила після збору урожаю не проводити будь-яких польових робіт на вищевказаній земельній ділянці і повернути її у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому вона була одержана в оренду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ПСП Святослав підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що у відповідності до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Відповідно до статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Пунктом 36 договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПСП Святослав , визначено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

Частиною першою статті 30 Закону України Про оренду землі визначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

За змістом статті 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється, зокрема в разі закінчення строку, на який його було укладено. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Статтею 32 Закону України Про оренду землі передбачено підстави припинення договору оренди землі шляхом його розірвання.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельних кодексом України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України Про оренду землі ).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_1 , апеляційний суд зазначених обставин справи та вимог закону не врахував та безпідставно виходив із того, що спірна додаткова угода до договору оренди землі не відповідає вимогам статті 33 Закону України Про оренду землі , а тому у силу статті 215 ЦК України є нікчемною, оскільки укладаючи додаткову угоду від 19 жовтня 2015 року, сторони внесли відповідні зміни до договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року,керуючись статтями 627, 653, 654 ЦК України, пунктом 36 договору оренди землі, а не положеннями статті 33 Закону України Про оренду землі , які визначають правові підстави поновлення договору оренди землі на новий строк. При цьому додаткова угода від 19 жовтня 2015 року вчинена у письмовій формі відповідно до вимог статті 207 ЦК України. Відтак, посилання апеляційного суду на положенням статті 33 Закону України Про оренду землі як на підставу для визнання спірної додаткової угоди нікчемною, є помилковим. Отже, зазначений правочин є оспорюваним, а не нікчемним.

Крім того, позивач пред`явила вимоги про визнання договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року припиненим у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено. Вимог про визнання додаткової угоди від 19 жовтня 2015 року недійсною позивачем не заявлено, а відповідно до статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину .

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що при укладенні додаткової угоди від 19 жовтня 2015 року сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, вона вчинена у письмовій формі. У зазначеній додатковій угоді сторони визначили продовження дії договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року терміном на сім років, тобто до 2022 року. Позивач, починаючи з 2015 року, на виконання умов цього договору постійно отримувала орендну плату, зауважень чи претензій не заявляла, строк дії договору оренди землі від 11 жовтня 2007 року, з урахуванням додаткової угоди від 12 жовтня 2015 року, не закінчився. Отже відсутні правові підстави для визнання його припиненим у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Посилання позивачки і доводи апеляційної скарги про те, що ПСП Святослав здійснило державну реєстрацію додаткової угоди від 19 жовтня 2015 рокупісля отримання вимоги власника про повернення земельної ділянки є безпідставними, так як реєстрація договору є адміністративним актом, а волевиявлення орендодавця по укладенню договору досягається з моменту досягнення згоди з усіх істотних умов договору та його підписання, що ОСОБА_1 було здійснено. Крім того, державна реєстрація додаткової угоди до договору оренди землі у період визначеного сторонами строку дій договору свідчить про правомірне договірне використання відповідачем земельної ділянки відповідно до норм ЗК України, ЦК України, Закону України Про оренду землі .

До подібних висновків дійшов Верховний Суд України у постановах: від 06 березня 2013 року № 6-5 цс 13, від 18 грудня 2013 року № 6-127 цс 13 і вони не змінювалися.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, дійшов законного і обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства Святослав задовольнити.

Постанову апеляційного суду Полтавської області від 23 травня 2018 року скасувати, рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 19 березня 2018 року залишити у силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

Ю. В. Черняк