Постанова

від 11.12.2019 по справі 911/2009/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2019 р. Справа№ 911/2009/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Владимиренко С.В.

Корсака В.А.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Пантєєв І.О.;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Київметробуд" в особі відокремленого підрозділу Комбінату виробничих підприємств Публічного акціонерного товариства "Київметробуд"

на рішення господарського суду Київської області від 04.10.2019 (повне рішення складено та підписано 15.10.2019) у справі № 911/2009/19 (суддя Шевчук Н.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Интелком", 04210, м.Київ, Оболонський район, вулиця Кульженків Сім`ї, будинок 35

до Публічного акціонерного товариства "Київметробуд" в особі відокремленого підрозділу Комбінату виробничих підприємств Публічного акціонерного товариства "Київметробуд", 08135, Київська область, Києво-Святошинський район, село Чайки, вулиця Валентини Чайки, будинок 16

про стягнення 298 667,47 грн. за договором № 0703/18 від 01.03.2018

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

В серпні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Интелком" (далі - ТОВ "Интелком"; позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київметробуд" в особі відокремленого підрозділу Комбінату виробничих підприємств Публічного акціонерного товариства "Київметробуд" (далі - КВП ПАТ "Київметробуд"; відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 230175,00 грн., нарахованих за період прострочення інфляційні втрати у сумі 19 956,22 грн., 3% річних у сумі 6 963,44 грн. і пені у сумі 41 569,81 грн. Матеріальною-правовою підставою позову визначені статті 525, 526, 530, 546, 612, 625, 629, 655, 656 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), стаття 193, 232 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України).

Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем умов договору №0703/18 від 01.03.2018 в частині оплати наданих послуг.

Відповідач визнав позов в частині стягнення основного боргу та заперечив в частині стягнення пені, інфляційних збитків і 3% річних, оскільки відповідні розрахунки виконані позивачем невірно.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням господарського суду Київської області від 04.10.2019 у справі №911/2009/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Київметробуд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Интелком" 267 390 грн. 86 коп., з яких: заборгованість 230 175,84грн, пеня 11 508,75грн, 3% річних 6 951,77грн, інфляційне збільшення 18 755,34 грн.; судовий збір у сумі 4010 грн. 95 коп., витрати на правничу допомогу у сумі 10 295 грн. 95коп. В іншій частині вимог у позові відмовлено (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 15.10.2019).

Рішення місцевого господарського суду мотивовано встановленим фактом надання позивачем послуг за договором №0703/18 від 01.03.2018 загальною вартістю 328 425,00 грн. та невиконання відповідачем умов договору в частині їх оплати, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 230 175, 00 грн. (з урахуванням часткової оплати), яка визнана відповідачем і доказів погашення якої суду не було надано. Рішення суду обґрунтовано посиланням на ст.ст. 256, 257, 258, 509, 526, 530, 549, 611, 625, 629 ЦК України та ст.ст. 193, 216, 230, 231, 232 ГК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "Київметробуд" в особі відокремленого підрозділу Комбінату виробничих підприємств Публічного акціонерного товариства "Київметробуд" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 04.10.2019 у справі №911/2009/19 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апелянт обґрунтовує скаргу тим, що: позивачем не було надано ніяких доказів здійснення відповідачем замовлення послуг та збільшення їх обсягу; акт звірки взаємних розрахунків позивачем не надався і судом такий документ не досліджувався; не було перевірено і не надано оцінки судом наданим позивачем доказам, а саме платіжному дорученню № 243 від 24.01.2019 і позивачем не надано документів на підставі яких проведено такий платіж.

Узагальнений доводи та заперечення інших учасників справи (доводи, викладені у відзивах та запереченнях на апеляційну скаргу).

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки її доводи є безпідставними.

Позивач обґрунтовує свій відзив тим, що на виконання умов договору відповідачу були надані послуги на загальну суму 328 425, 00 грн., що підтверджується підписаними обома сторонами актами надання послуг, за які відповідач розрахувався лише частково на суму 98 250, 00 грн. Заборгованість відповідача підтверджується актами звірки станом на 31.12.2018, за періоди з січня по лютий 2019 року, з 01.01.2018 по 17.07.2019, які підписані сторонами.

З урахуванням викладеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідь на відзив, який надійшов до суду 06.12.2019 від відповідача, судом не розглядається, оскільки документ не підписаний його представником.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.11.2019 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Ходаківська І.П., судді: Владимиренко С.В., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.11.2019 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 11.12.2019.

Обставини справи, встановлені судом першої та перевірені судом апеляційної інстанцій, визначення відповідно до них правовідносин.

01.03.2018 між ПАТ "Київметробуд" (замовником) і ТОВ "Интелком" (виконавцем) укладений договір №07/03/18 (а.с.16-17).

За умовами договору:

- замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надавати послуги по обслуговуванню локальної комп`ютерної мережі КВП ПАТ "Київметробуд", вузлів зберігання, пристроїв комутації і передачі даних, призначених для користування робочих станцій (персональних комп`ютерів), периферійної техніки, з консультацій персоналу щодо роботи з компютерною технікою, а також представлення інтересів КВП ПАТ "Київметробуд" по взаємовідносинах з третіми особами, що виконують будь-які роботи з автоматизації виробничої діяльності КВП ПАТ "Київметробуд" на базі прикладного та системного програмного забезпечення, що використовується на призначених для користувача персональних робочих станціях (комп`ютерах) та консультаційні послуги по веденню бухгалтерського обліку в автоматизованій системі управління фінансово-економічної діяльності підприємства КВП ПАТ "Київметробуд" (пункт 1.1. Договору);

- повний перелік послуг наведений у Додатку № 1, який є невід`ємною частиною цього Договору (пункт 1.2. Договору);

- щомісячна вартість послуг (з ПДВ) становить 21895,00грн згідно з Протоколом погодження договірної ціни (додаток №2);

- після підписання обома сторонами акта здачі-приймання наданих послуг замовник протягом 10-ти банківських днів зобов`язаний сплатити повну вартість наданих послуг за поточний місяць (пункт 3.1 Договору);

- оплата наданих послуг проводиться замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця (пункт 3.2 Договору);

- документом, що підтверджує надання послуг, є акт здачі-приймання наданих послуг, який оформляється щомісячно і підписується представниками обох сторін (пункт 4.1 Договору);

- замовник протягом 3-х робочих днів з дня отримання акту здачі-приймання послуг зобов`язаний направити виконавцю підписаний акт або мотивовану відмову від приймання послуг. У разі мотивованої відмови замовника сторонами складається двосторонній акт з переліком доопрацювань і термінів їх виконання. У разі ненадання замовником мотивованої відмови від приймання послуг в строк, встановлений в пункті 4.2 цього Договору, послуги вважаються виконаними і підлягають оплаті (пункти 4.2-4.4 Договору).

- за порушення терміну оплати наданих послуг замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше 5% від вартості несвоєчасно оплачених послуг (пункт 6.2 Договору);

- договір вступає в силу з 01.03.2018 і діє до 28.02.2019, а у відносинах розрахунків до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Термін дії Договору може бути продовжений за погодженням сторін, про що складається додаткова угода (пункти 7.1-7.2 Договору).

Додатковою угодою №1 від 01.08.2018 до Договору сторони у зв`язку із збільшенням обсягу обслуговування локальної комп`ютерної мережі підприємства, вузлів зберігання, пристроїв комутації і передачі даних, призначених для користувача робочих станцій (персональних комп`ютерів), периферійної техніки сторони встановили місячну договірну ціну (з ПДВ) у розмірі 43 790,00грн.

На виконання Договору позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 328 425,00грн, що підтверджується підписаними обома сторонами актами надання послуг №51 від 30.03.2018 на суму 21 895,00грн, №71 від 27.04.2018 на суму 21 895,00грн, №93 від 31.05.2018 на суму 21 895,00грн, №108 від 27.06.2018 на суму 21 895,00грн, №125 від 31.07.2018 на суму 21 895,00грн, №142 від 31.08.2018 на суму 21 895,00грн, №144 від 03.09.2018 на суму 21 895,00грн, №152 від 28.09.2018 на суму 43 790,00грн, №168 від 31.10.2018 на суму 43 790,00грн, №185 від 30.11.2018 на суму 43 790,00грн, №196 від 29.12.2018 на суму 43 790,00грн. (а.с.23-33)

У встановлений договором строк в 10 банківських днів після підписання актів відповідач послуги не оплатив.

Відповідач згідно платіжного доручення №243 від 24.01.2019 з урахуванням листа за вихідним №35/1 від 30.01.2019 про уточнення призначення платежу по платіжному дорученню №243 від 24.01.2019 здійснив часткову оплату за надані послуги по вказаних актах на суму 98 250,00грн.

Таким чином, 24.01.2019 відповідачем були оплачені послуги по актах №51 від 30.03.2018, №71 від 27.04.2018, №93 від 31.05.2018, №108 від 27.06.2018 та частково у сумі 10 670,00 грн. по акту №125 від 31.07.2018.

Докази оплати залишку заборгованості по акту №125 від 31.07.2018 у сумі 11 225,00 грн. та по інших актах відсутні. Докази оплати послуг у сумі 230 175,00 грн. відсутні.

Стан розрахунків по Договору за період з 01.01.2018 по 17.07.2019 відображений в акті звірки розрахунків, який підписаний обома сторонами та скріплений їхніми печатками.

Відповідач у відзиві на позов підтвердив наявність у нього заборгованості перед позивачем по Договору у сумі 230 175,00 грн.

У зв`язку з простроченням оплати наданих по Договору послуг позивачем заявлено позов про стягнення основного боргу у вказаній сумі та нарахованих 41 569,81 грн. пені за період з 17.01.2019 по 17.07.2019, 19 956, 22 грн. інфляційних втрат та 6 963, 44 грн. трьох процентів річних за період з 14.04.2018 по 06.08.2019.

Встановивши зазначені обставини на підставі сукупності поданих сторонами доказів, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 230 175,84 грн., 11 508,75 грн. пені, що становить 5% від вартості несвоєчасно оплачених послуг, 6 951,77 грн. 3% річних та 18 755,34 грн. інфляційних втрат.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

Згідно приписів статті 509 ЦК України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 ГК України.

У відповідності до частини першої статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частини другої статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини сьомої статті 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм Глави 63 ЦК України.

Згідно ст.ст. 901, 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 611 цього Кодексу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Порушенням зобов`язання згідно частини першої статті 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною першою статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Частиною третьою цієї статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно частини шостої цієї статті штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною другою статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

У відповідності до частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до суду з позовом 08.08.2019, таким чином позовні вимоги про стягнення пені за період з 17.01.2019 по 17.07.2019 заявлені в межах однорічного строку позовної давності.

За розрахунками суду першої інстанції з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 11 508, 75 грн., що з урахуванням п.6.2 Договору становить 5 % від вартості несвоєчасно оплачених послуг, 6 951,77 грн. 3 % річних та 18 755, 34 грн. інфляційних втрат. Відповідні розрахунки суду є арифметично вірними.

Отже, враховуючи встановлений судом першої інстанції факт надання позивачем послуг за договором №0703/18 від 01.03.2018 загальною вартістю 328 425,00 грн., а також невиконання відповідачем умов цього договору в частині розрахунків, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 230 175, 00 грн. (з урахуванням часткової оплати), яка визнана відповідачем, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Під час перегляду цієї справи у суді апеляційної інстанції відповідач встановлені місцевим господарським судом обставини не спростував і відповідних доказів суду не надав.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачем не надавався суду акт звірки від 31.12.2018, на підставі якого був здійснений платіж платіжним дорученням № 243 від 24.01.2019 спростовується матеріалами справи (а.с.87).

Так, в акті звірки від 31.12.2018, який підписано сторонами та скріплено їх печатками, відображена заборгованість відповідача перед позивачем станом на вказану дату, розмір якої складає 430 175, 00 грн.

Зазначена кредиторська заборгованість, як зазначає позивач у відзиві на апеляційну скаргу, виникла як по більш ранньому зобов`язанню відповідача, а саме по договору № 0701/16 від 05.01.2016 у розмірі 101 750, 00 грн., так і по договору № 0703/18 від 01.03.2018 за виконані позивачем і не оплачені відповідачем послуги у розмірі 328 425, 00 грн. (101 750, 00 + 328 425, 00 = 430175, 00)

Як підтверджує сам апелянт, 24.01.2019 відповідачем було сплачено позивачу грошові кошти в сумі 200 000, 00 грн. платіжним дорученням №243 від 24.01.2019 з призначенням платежу: кредиторська заборгованість зг. акту звірки від 31.12.2018Р. В Т.Ч. ПДВ 33333.33 ГРН. . Копія цього платіжного доручення міститься в матеріалах справи (а.с.34).

Відповідач звернувся з листом вих. №35/1 від 30.01.2019 до позивача, в якому уточнив призначення платежу по платіжному дорученню №243 від 24.01.2019 на суму 200 000, 00 грн. Кредиторська заборгованість зг. акту звірки від 31.12.2018р. : по дог. №0701/16 від 05.01.2016., повідомлення №2308/02/01-П від 23.08.2017.р. - 101750, 00 грн.; по дог. № 0703/18 від 01.03.2018 р. - 98250, 00 грн. В т.ч. ПДВ 33333.33 грн. . Копія цього листа міститься в матеріалах справи (а.с.35).

Таким чином, сторони дійшли згоди погасити всю суму боргу у розмірі 101 750, 00 грн. по іншому договірному зобов`язанню відповідача, а решту суми у розмірі 98 250, 00 грн. внести в рахунок боргу по договору № 0703/18 від 01.03.2018.

В подальшому, між відповідачем і позивачем був підписаний акт звірки взаємних розрахунків за період січень - лютий 2019 року, в якому вказано, що станом на 28.02.2019 заборгованість відповідача перед позивачем становить 230 175, 00 грн. Копія цього акта залучена до матеріалів справи (а.с.88).

Також, між сторонами був підписаний акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2018 - 17.07.2019, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с.22), яким сторони зафіксували, що станом на 17.07.2019 заборгованість відповідача перед позивачем складає 230 175, 00 грн.

Доказів погашення боргу відповідач суду не надав.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що місцевим господарським судом не відображено у мотивувальній частині оскаржуваного рішення всіх доводів відповідача та підстав їх відхилення є неспроможним, оскільки аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії), від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Водночас вимога пункту 1 статті 6 названої Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України ).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за підсумками розгляду апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає і судові витрати за її подання покладаються судом на скаржника відповідно до вимог зазначеної статті.

Щодо заявленого позивачем клопотання про розподіл судових витрат колегія зазначає наступне.

10.12.2019 позивач звернувся до суду апеляційної інстанції із клопотанням про розподіл судових витрат, а саме, витрат понесених на професійну правничу допомогу адвоката. До клопотання додані: договір № 25/11 від 25.11.2019 про надання правничої допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Пантєєвим І.О., додаток № 1 до цього договору Вартість послуг з надання правової допомоги , витяг з Єдиного Реєстру Адвокатів України, ордер серії КС №394726 від 09.12.2019, рахунок-фактура №СФ-000004 від 09.12.2019 та платіжне доручення № 656 від 09.12.2019.

Як вказує позивач, у зв`язку з розглядом справи №911/2009/19 у суді апеляційної інстанції, ним були понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 500,00 грн.

Статтею 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За приписами ч.ч. 3 - 5 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Порядок розподілу судових витрат визначено ГПК України.

Згідно із ч.ч. 4, 8 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначалось вище, ч. 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Разом з тим, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену у постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, згідно з якою склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Апеляційний господарський суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу адвоката, зазначає, що надані: договір № 25/11 від 25.11.2019 про надання правничої допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Пантєєвим І.О., додаток №1 до цього договору Вартість послуг з надання правової допомоги , витяг з Єдиного Реєстру Адвокатів України, ордер серії КС №394726 від 09.12.2019 про надання правової допомоги, рахунок-фактура №СФ-000004 від 09.12.2019 та платіжне доручення № 656 від 09.12.2019 про сплату 500 грн. в рахунок оплати за представництво та захист адвокатом інтересів у суді у справі № 911/2009/19 в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією викладеною у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Згідно з п.п.23, 25 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України №148 від 29.12.2017 касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами , документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівки. Касові документи можуть бути паперовими або електронними. Електронні касові документи повинні бути оформлені відповідно до вимог законодавства України у сфері електронного документообігу. Працівник установи/підприємства для підписання електронного касового документа зобов`язаний використовувати кваліфікований електронний підпис. Фізична особа-підприємець для підписання електронного касового документа має право використовувати кваліфікований електронний підпис/удосконалений електронний підпис. Фізична особа для підписання електронного касового документа має право використовувати кваліфікований електронний підпис/удосконалений електронний підпис/простий електронний підпис. Суб`єкт господарювання має право використовувати кваліфіковану електронну печатку банку/удосконалену електронну печатку як додатковий реквізит електронного касового документа. Використання удосконаленого електронного підпису, удосконаленої електронної печатки та простого електронного підпису здійснюється на договірних засадах за технологією, визначеною суб`єктом господарювання та відповідно до вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про електронні довірчі послуги" і нормативно-правових актів Національного банку з питань застосування електронного підпису та електронної печатки в банківській системі України. Приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером (додаток 2), підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання. Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера), підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства. Використання печатки установою/підприємством не є обов`язковим. Касири (особи, які виконують їх функції) під час роботи з готівкою керуються правилами визначення платіжності банкнот і монет Національного банку України.

Колегія суддів вважає, що надане позивачем платіжне доручення, як первинний документ бухгалтерської звітності, за формою і змістом відповідає вимогам Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, а тому є належним доказом понесених позивачем витрат на правничу допомогу.

Зважаючи на вищевикладене, а також враховуючи, що клопотання іншої сторони - відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката в порядку ч. 5 ст. 126 ГПК України до суду не надходило, клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 126, 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київметробуд" в особі відокремленого підрозділу Комбінату виробничих підприємств Публічного акціонерного товариства "Київметробуд" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 04.10.2019 у справі № 911/2009/19 залишити без змін.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київметробуд" (08135, Київська область, Києво-Святошинський район, село Чайки, вулиця Валентини Чайки, будинок 16, код 01387432) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Интелком" (04210, місто Київ, Оболонський район, вулиця Кульженків Сім`ї, будинок 35, код 32772435) 500 (п`ятсот) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

4. Матеріали справи № 911/2009/19 повернути до господарського суду Київської області.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 12.12.2019.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді С.В. Владимиренко

В.А. Корсак