Постанова

від 10.12.2019 по справі 640/7955/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7955/19 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:

Кузьменко А.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 грудня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Єгорової Н.М.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом Всеукраїнського галузевого об`єднання "Федерація роботодавців нафтогазової галузі", Первинної профспілкової організації Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Кабінету Міністрів України, третя особа АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання протиправною та нечинною постанови в частині,

ВСТАНОВИВ:

Всеукраїнське галузеве об`єднання "Федерація роботодавців нафтогазової галузі" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), третя особа - акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз Україна", в якому просить: визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №226 "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в частині затвердження підпунктів 22, 23 пункту 47 Статуту акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"; зобов`язати Кабінет Міністрів України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданнях, в яких було офіційно оприлюднено постанову Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №226 "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", після набрання вказаним рішенням законної сили.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2019 року відкрито провадження у справі.

Також, Первинна профспілкова організація Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа - акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", в якому просить: визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №226 "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в частині затвердження підпунктів 22, 23 пункту 47 Статуту акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"; зобов`язати Кабінет Міністрів України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданнях, в яких було офіційно оприлюднено постанову Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №226 "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", після набрання вказаним рішенням законної сили.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2019 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2019 року об`єднано в одне провадження справу №640/7955/19 зі справою №640/8202/19.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2019 року позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні, права позивачів у межах спірних правовідносин не порушені, спір у даній справі не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №226 "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" Статут акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" викладено у новій редакції.

Зокрема, підпунктами 22, 23 пункту 47 Статуту акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у редакції постанови від 06 березня 2019 року №226 визначено, що до виключної компетенції загальних зборів належить: обрання та припинення повноважень голови і членів правління; прийняття рішення про відсторонення голови або члена правління від здійснення повноважень та обрання особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління.

Не погодившись з таким рішенням, вважаючи свої права порушеними, позивачі звернулися до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що підпункти 22, 23 пункту 47 Статуту акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року №226 "Деякі питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" не відповідають нормам Закону України "Про акціонерні товариства", відповідачем порушено порядок прийняття оскаржуваної постанови. Суд також вказав про наявність у позивачів права на звернення до суду із цим позовом.

При цьому, розглядаючи даний спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що адміністративний суд має компетенцію щодо розгляду цієї справи. Крім того, у підготовчому засіданні 18 червня 2019 року судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні клопотання представника Кабінету Міністрів України про закриття провадження у справі.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції погодитись не може з огляду на таке.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. У свою чергу, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС).

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №727/10968/17, від 03.04.2019 у справі №727/1002/17, від 07.08.2019 у справі №200/16168/17 (2-а/200/1186/17) від 18.09.2019 у справі №826/14632/17 та ін).

Так, судом касаційної інстанції зазначалося, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Під час визначення предметної юрисдикції справ слід виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Під справою адміністративної юрисдикції розуміють переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб`єктами правовідносин, у яких хоча б один з них законодавчо уповноважений приймати рішення, надсилати приписи, давати вказівки, обов`язкові до виконання іншими учасниками правовідносин (постанова Верховного Суду від 19 вересня 2018 року по справі № 826/1756/15).

Разом із тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 926/4643/16 підкреслює, що у справах в яких орган державної влади не здійснює владних управлінських функцій, а в основі цього спору лежать організаційні та майнові відносини, що склалися між відповідними суб`єктами щодо певного об`єкта державної власності, то й спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Приватноправові ж відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень…

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) до способів захисту цивільних прав та інтересів належить у тому числі і визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК).

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

У справі, що розглядається, спір стосується затвердження Урядом окремих положень статуту акціонерного товариства, власником якого є Держава, в частині визначення повноважень загальних зборів цього товариства.

Відповідно до частин першої, третьої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Статтею 172 Господарського кодексу України визначено, що відносини, пов`язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються Законом України "Про управління об`єктами державної власності", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про управління об`єктами державної власності управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Частиною першою статті 4 Закону України Про управління об`єктами державної власності до суб`єктів управління об`єктами державної власності віднесено Кабінет Міністрів України, який згідно з частиною першою статті 5 зазначеного Закону є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом.

Згідно частини першої статті 3 Закону України Про управління об`єктами державної власності до об`єктів управління державної власності віднесено корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави).

Пунктом 3 частини першої статті 6 Закону України Про управління об`єктами державної власності передбачено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань затверджують статути (положення) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, і господарських структур та здійснюють контроль за їх дотриманням.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що Кабінет Міністрів України наділений не тільки владними, управлінськими функціями, а має й такі повноваження, що не містять владної складової, та спрямовані на організаційні та майнові відносини щодо управління корпоративними правами держави - реалізацію прав держави як власника корпоративних прав.

Враховуючи викладені положення та суть спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції наголошує, що приймаючи оскаржуване рішення щодо затвердження статуту АТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , Кабінет Міністрів України реалізовував надані законом повноваження у сфері управління корпоративними правами держави та не здійснював владних, управлінських фукцій.

За своєю природою такі правовідносини носять майновий, приватно-правовий характер і не належать до сфери публічно-правових відносин. При цьому, вимоги позивачів та доводи, якими такі вимоги обґрунтовані, не стосуються захисту їх прав, свобод та інтересів саме у сфері публічно-правових відносин. Тому, спір у даній справі не підсудний адміністративним судам.

Та обставина, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий.

Аналогічну правову позицію у подібних правовідносин щодо реалізації суб`єктом владних повноважень функцій з управління корпоративними правами держави, висловив Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року по справі № 826/1301/17.

Оскільки Верховний Суд у відповідності до частини першої статті 36 Закону України Про судоустрій і статус суддів є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики, а від правових висновків, викладених у згаданих вище постановах Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, то підстави для їх неврахування при розгляді даної справи згідно частини п`ятої статті 242 КАС та частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів відсутні.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

За правилами пункту 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 319 КАС судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що спір у даній справі не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства та має вирішуватися за правилами ГПК.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Оскільки судом першої інстанції порушено правила предметної юрисдикції спору, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

Керуючись статтями 34, 243, 319, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити частково.

Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2019 року.

Провадження у справі за адміністративним позовом Всеукраїнського галузевого об`єднання "Федерація роботодавців нафтогазової галузі", Первинної профспілкової організації Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Кабінету Міністрів України, третя особа АТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання протиправною та нечинною постанови в частині закрити .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Єгорова

Суддя І.В. Федотов

Повний текст постанови складений 11.12.2019.