Постанова

від 16.09.2021 по справі 640/7955/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2021 року

м. Київ

справа №640/7955/19

адміністративне провадження № К/9901/2912/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стеценка С.Г.,

суддів: Мороз Л.Л., Тацій Л.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 640/7955/19

за позовом Первинної профспілкової організації Національної акціонерної компанії Нафтогаз України , Всеукраїнського галузевого об`єднання Федерація роботодавців нафтогазової галузі

до Кабінету Міністрів України

третя особа Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України

про визнання протиправною та нечинною постанови в частині

за касаційною скаргою Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року (головуючий суддя Сорочко Є. О., судді: Єгорова Н. М., Федотов І. В.)

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2019 року Всеукраїнське галузеве об`єднання Федерація роботодавців нафтогазової галузі звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа: акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз Україна , в якому просило:

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 226 Деякі питання акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України в частині затвердження підпунктів 22, 23 пункту 47 Статуту акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України ;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданнях, в яких було офіційно оприлюднено постанову Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 226 Деякі питання акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , після набрання вказаним рішенням законної сили.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 травня 2019 року відкрито провадження у справі.

Первинна профспілкова організація Національної акціонерної компанії Нафтогаз України звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України, третя особа: Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , в якому просила:

- визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 226 Деякі питання акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України в частині затвердження підпунктів 22, 23 пункту 47 Статуту акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України ;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України невідкладно опублікувати резолютивну частину рішення суду у виданнях, в яких було офіційно оприлюднено постанову Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 226 Деякі питання акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , після набрання вказаним рішенням законної сили.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2019 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2019 року об`єднано в одне провадження справу № 640/7955/19 зі справою № 640/8202/19.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 27 вересня 2019 року позов задовольнив повністю.

3. Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 10 грудня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2019 року скасував. Провадження у справі закрив.

4. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, 24 січня 2020 року Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

6. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права. Так, судом апеляційної інстанції не враховано що Кабінет Міністрів України діє як державний орган, здійснюючи владні повноваження і об`єктом оскарження у цій справі є не рішення органу управління суб`єкта господарювання, а акт державного органу - суб`єкта владних повноважень.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. В автоматизованій системі документообігу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 24 січня 2020 року зареєстровано вказану касаційну скаргу.

8. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 січня 2020 року, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стеценко С. Г., судді: Мороз Л. Л., Тацій Л. В.

9. Ухвалою Верховного суду від 29 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року.

10. Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і, враховуючи приписи п. 3 ч. 1 ст. 345 КАС України постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 16 вересня 2021 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

11. Як встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 226 Деякі питання акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України статут акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України викладено у новій редакції.

12. Зокрема, підпунктами 22, 23 пункту 47 статуту акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України у редакції постанови від 06 березня 2019 року № 226 визначено, що до виключної компетенції загальних зборів належить: обрання та припинення повноважень голови і членів правління; прийняття рішення про відсторонення голови або члена правління від здійснення повноважень та обрання особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови правління.

13. Вважаючи таку постанову в частині протиправною, Первинна профспілкова організація Національної акціонерної компанії Нафтогаз України звернулася до суду із цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів

зазначає наступне.

15. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

16. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

17. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

18. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

19. Статтею 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

20. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

21. Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

22. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

23. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

24. Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 926/4643/16 підкреслює, що у справах в яких орган державної влади не здійснює владних управлінських функцій, а в основі цього спору лежать організаційні та майнові відносини, що склалися між відповідними суб`єктами щодо певного об`єкта державної власності, то й спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Приватноправові ж відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

25. Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) до способів захисту цивільних прав та інтересів належить у тому числі і визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

26. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК).

27. Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

28. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанції, у цій справі спір стосується затвердження Кабінетом Міністрів України окремих положень статуту акціонерного товариства, власником якого є Держава, в частині визначення повноважень загальних зборів цього товариства.

29. За приписами ч. 1, 3 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

30. Статтею 172 Господарського кодексу України визначено, що відносини, пов`язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються Законом України Про управління об`єктами державної власності , іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

31. Згідно зі ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 4 Закону України від 21 вересня 2006 року № 185-V Про управління об`єктами державної власності (далі - Закон № 185-V) управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

32. До суб`єктів управління об`єктами державної власності віднесено Кабінет Міністрів України, який згідно з частиною першою статті 5 зазначеного Закону є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом.

33. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 185-V до об`єктів управління державної власності віднесено корпоративні права, що належать державі у статутних капіталах господарських організацій (далі - корпоративні права держави).

34. Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 6 Закону № 185-V передбачено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань затверджують статути (положення) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління, і господарських структур та здійснюють контроль за їх дотриманням.

35. Колегія суддів звертає увагу, що Кабінет Міністрів України наділений не тільки владними, управлінськими функціями, а має й такі повноваження, що не містять владної складової, та спрямовані на організаційні та майнові відносини щодо управління корпоративними правами держави - реалізацію прав держави як власника корпоративних прав.

36. Отже, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що приймаючи оскаржувану в частині постанову щодо затвердження статуту АТ Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , Кабінет Міністрів України реалізовував надані законом повноваження у сфері управління корпоративними правами держави та не здійснював владних, управлінських фукцій.

37. За своєю природою такі правовідносини носять майновий, приватно-правовий характер і не належать до сфери публічно-правових відносин. При цьому, вимоги позивачів та доводи, якими такі вимоги обґрунтовані, не стосуються захисту їх прав, свобод та інтересів саме у сфері публічно-правових відносин.

38. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що спір у справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Та обставина, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий.

39. Аналогічну правову позицію у подібних правовідносин щодо реалізації суб`єктом владних повноважень функцій з управління корпоративними правами держави, висловив Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року по справі № 826/1301/17.

40. Згідно зі п. 3 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

41. Враховуючи суб`єктивний склад учасників справи, даний спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

42. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку щодо закриття провадження у справі.

43. Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

44. Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

45. Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

46. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

47. Суд у цій справі також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

48. Згідно статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

49. Враховуючи наведене, колегія суддів не встановила порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а тому постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року слід залишити без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіС.Г. Стеценко Л.Л. Мороз Л.В. Тацій