Постанова

від 10.12.2019 по справі 750/8002/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

11 грудня 2019 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/8002/19

Головуючий у першій інстанції Коверзнев В. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1431/19

Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді - Бобрової І.О.,

суддів Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.,

за участю секретарів Зіньковець О.О., Шкарупи Ю.В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Виконавчий комітет Чернігівської міської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Квартирно-експлуатаційний відділ м.Чернігова, Міністерство оборони України,

розглянув у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Чернігівської міської ради на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 19 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради про зміну статусу квартири,

місце постановлення рішення судом першої інстанції м.Чернігів,

дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції 19.09.2019,

У С Т А Н О В И В:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради №631 від 13.12.2018 «Про розгляд клопотання щодо зміни статусу службового житла» щодо відмови у зміні статусу службової квартири АДРЕСА_1 та закріпленні її за його сім`єю; зобов`язати Виконавчий комітет Чернігівської міської ради прийняти рішення, яким виключити із числа службових квартир квартиру за адресою АДРЕСА_2 з наданням її для постійного проживання йому та членам його сім`ї.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що оскаржуваним рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради порушено його право на забезпечення постійним житлом, що гарантоване Конституцією України та законами України; що дане рішення ухвалено незважаючи на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 14.09.2018, яким визнано протиправним попереднє рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради №214 від 17.05.2018 про відмову КЕВ м.Чернігова у зміні статусу службової квартири АДРЕСА_1 та закріпленні її за зареєстрованою і проживаючою у ній сім`єю позивача. Вказував, що він проходить безперервну військову службу у Збройних Силах України та має вислугу 33 роки, є учасником бойових дій та має контузію, а тому відповідно до вимог закону має право на отримання житла для постійного проживання.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Чернігова від 18 липня 2019 року до участі в справі в якості третьої особи на стороні позивача залучено Квартирно-експлуатаційний відділ м.Чернігів.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Чернігова від 05 серпня 2019 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, до участі в справі в якості третьої особи на стороні відповідача залучено Міністерство оборони України.

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 19 вересня 2019 року позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано пункт 1.1. рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 13.12.2018 №631 про відмову Квартирно-експлуатаційного відділу м.Чернігова у зміні статусу службової трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , зобов`язано Виконавчий комітет Чернігівської міської ради прийняти рішення про виключення квартири АДРЕСА_1 із числа службових жилих приміщень з подальшим її наданням ОСОБА_1 для постійного проживання разом зі членами сім`ї. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі Виконавчий комітет Чернігівської міської ради просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального права. Вважає, що судом не враховано всі доводи викладені у відзиві, поясненнях відповідача, не доведено обставини, що мають значення для справи. Скаржник посилається на те, що в рішенні судом не зазначено доводів для відмови у задоволенні позову, а саме щодо: - надання доказів потреби у подальшому використанні службового житла та наявності черги на отримання постійного та тимчасового житла, - невідповідності протоколу законодавчим вимогам за відсутності наказу начальника гарнізону, - додержання принципів рівності при забезпеченні житлом в порядку черговості, - врахування закріпленого обов`язку надавати житло для постійного проживання Міністерством оборони України у порядку черговості як органом, що отримує фінансування на реалізацію Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», - обов`язкового застосування чинного Положення про виключення з числа службових жилих приміщень в м.Чернігові, - забезпечення збереження фонду службового житла, - вказівки на дотримання права позивача на житло, - заявлення позову неналежним позивачем, - виключення службових квартир тільки на підставі клопотання КЕВ, а не наймача. Відповідач зазначає, що у цій справі не досліджується питання передачі у користування спірної квартири іншим особам, не ставиться питання звільнення з військової служби, це є суб`єктивним припущенням судді, які не стосуються предмету позовних вимог. Не тільки позивачем, але й інші особи, що брали безпосередню участь в антитерористичній операції, поставлені в чергу для першочергового одержання житла. Значна кількість осіб, має значно більшу вислугу ніж позивач, проте судом нехтуються норми законодавства щодо черговості отримання житла. Відповідач вважає, що дії саме КЕВ м.Чернігові є незаконними, оскільки не було дотримано черговості квартирного обліку при розподілі квартир на стадії розгляду питання на комісії з контролю за розподілом жилого приміщення у гарнізонах ЗСУ. На думку скаржника, КЕВ в м.Чернігові мав би бути належним позивачем у справі, оскільки відмова виконавчого комітету була саме відносно клопотання КЕВ м.Чернігова, проте останній рішення виконавчого комітету не оскаржив, не довів відсутності потреби у службовому житлі у поданому клопотанні. Судом не було враховано наявність доказів, що свідчать про значну потребу у житлі. Також відповідач звертає увагу, що право позивача користуватися спірною квартирою не оспорюється, позивач має право отримати житлове приміщення відповідно до черги. У клопотанні КЕВ не було дотримано три обов`язкові умови, оскільки порушується черговість виділення житла, існує потреба у цьому службовому житлі, позивач не прожив у цьому житлі 10 років. Виключення квартири з числа службових є правом відповідача, а не обов`язком, та належить до дискреційних повноважень державного органу, а судовий орган не може підміняти собою суб`єкта владних повноважень. Крім того, відповідач звертає увагу, що судом не проаналізовано судову практику при розгляді даних категорій справ.

Своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 2,5 ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення суду відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач як військовослужбовець, за приписами ст. 12 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», набув право на отримання житла за рахунок держави, та що із матеріалів справи не вбачається, що виключення спірної квартири із числа службових жилих приміщень може порушити житлові права інших військовослужбовців, авідмова у зміні статусу службової трикімнатної квартири АДРЕСА_1 та закріпленні її за зареєстрованою і проживаючою у ній сім`єю позивача ОСОБА_1 , є незаконною та такою, що порушує житлові права останнього.

Колегія суддів вважає, що такий висновок зроблено при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки суду відповідають обставинам справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За статтею 367 ЦПК, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадяни, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із статтею 31 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 ЖК УРСР України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Статтею 121 ЖК УРСР визначено порядок надання жилих приміщень.

Такий порядок щодо військовослужбовців визначений Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 р. №37, Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1081 від 3 серпня 2006 року, Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 №380 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 вересня 2018 р. за № 1020/32472.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є полковником ЗСУ, проходить безперервну військову службу з 01.08.1989, наразі перебуває на посаді заступника командувача військ з територіальної оборони управління оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних Сил України у Військовій частині НОМЕР_1 (м.Чернігів) (а.с.23).

Станом на 01.07.2019 має календарну вислугу в Збройних Силах України 29 років 11 місяців та загальну вислугу -32 роки 4 місяці 2 дні (а.с.21).

ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій (а.с.14).

Полковник ОСОБА_1 перебуває в загальній черзі на покращення житлових умов Чернігівського гарнізону (м.Чернігів) під номером 988, на першочерговій під номером 473.

Сторонами не заперечується, що на підставі ордеру Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 15.06.2017 ОСОБА_1 та членам його сім`ї виділено службову трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

З Протоколу засідання комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах ЗСУ від 22 листопада 2017 року комісією затверджено список військовослужбовців, квартири яких пропонується виключити з числа службового житла МОУ, серед яких і квартира, в якій проживає сім`я ОСОБА_1 (а.с.31-33).

Начальником КЕВ м. Чернігів 30.11.2017 року Голові Чернігівської міської ради ОСОБА_2 був направлений лист №2634 з проханням винести рішення про виключення з числа службових трьох квартир із числа службових та надати їм статус квартир для постійного проживання, серед яких була службова квартира, в якій проживає родина полковника ОСОБА_1 (а.с.24).

Листом від 19.12.2017 за №1008 Управління квартирного обліку та приватизації житлового фонду Чернігівської міської ради повідомило КЕВ м.Чернігів про те, що виконавчий комітет міської ради не вбачає за доцільне надання дозволу на зміну статусу службового житла громадянам, які прожили у займаному житловому приміщенні менше 10 років (а.с.25).

Листом начальника Чернігівського гарнізону генерал-майора ОСОБА_3 від 26.01.2018 року №230, за погодженням начальника КЕВ м. Чернігів підполковника О.В.Дмитренка, повторно було направлено на адресу Голови Чернігівської міської ради клопотання стосовно винесення питання на розгляд Виконавчого комітету Чернігівської міської ради та прийняття рішення про виключення одинадцяти квартир із числа службових і надання їм статусу квартир для постійного проживання, серед яких службова трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_3 , в якій проживає родина полковника ОСОБА_1 (а.с.26-27).

Листом секретаря Чернігівської міської ради від 16.02.2018 року №1- 27/20-839 було повторно відмовлено у виключенні квартир з числа службових, у тому числі і службової квартири, в якій проживає родина полковника ОСОБА_1 . Підставою для відмови зазначено, що в клопотанні Квартирно-експлуатаційного відділу про виключення даного житла з числа службових не достатньо мотивовано підстави його виключення із службового житла, а саме, відсутності потреби у його подальшому використанні, та оскільки Міністерство Оборони України не ліквідовано, то вбачається і необхідність (потреба) подальшого використання квартири, як службового приміщення (а.с.28).

Рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради №124 від 17.05.2018 (підпункт 3.6 пункт 3) відмовлено квартирно-експлуатаційному відділу міста Чернігова у зміні статусу службової трикімнатної квартири, житловою площею 56,1 кв.м. квартири АДРЕСА_1 та закріпленні її за зареєстрованою і проживаючою у ній сім`ї ОСОБА_1 (а.с.40)

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 14 вересня 2018 року, яке набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано п. 3.6 пункту 3 рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 17.05.2018 №214 про відмову у виключенні із числа службових жилих приміщень квартири АДРЕСА_1 та закріпленні її за зареєстрованою і проживаючою у ній сім`єю ОСОБА_1 , зобов`язано Виконавчий комітет Чернігівської міської ради розглянути питання про виключення із числа службових квартиру за адресою АДРЕСА_3 , з наданням її для постійного проживання ОСОБА_1 (а.с.196-201).

13.12.2018 Виконавчий комітет Чернігівської міської ради прийняв рішення за №631, пунктом 1.1 якого відмовив у задоволенні вимог Квартирно-експлуатаційного відділу міста Чернігова про зміну статусу службової трикімнатної, житловою площею 56,1кв.м., квартири АДРЕСА_1 та закріпленні її за зареєстрованою і проживаючою в ній сім`єю ОСОБА_1 . Квартира виділялась згідно з рішенням виконавчого комітету міської ради від 16.03.2017 №116 (а.с.48).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.

Відповідно до п.6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 р. №37, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Пунктом 11 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями встановлено механізм виключення житлового приміщення з числа службового, а саме: виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно - експлуатаційного органу.

Пунктом 10 розділу VІІ Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 №380 визначено, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також особи, звільнені з військової служби за станом здоров`я, віком, у зв`язку із скороченням штатів, особи з інвалідністю І чи ІІ групи, члени сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, що забезпечені службовими житловими приміщеннями незалежно від місця його знаходження, мають право на виключення цього житла з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання за умови перебування на обліку та в порядку, визначеному пунктами 3-7 цього розділу.

Виключення квартир з числа службових для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей здійснюється на підставі клопотання КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за встановленим порядком.

Статтею 9 Житлового кодексу України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Судом в ході судового розгляду даної справи встановлено, що всі зазначені і обов`язкові умови, визначені Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, щодо можливості виключення квартири позивача з числа службових виконано, а саме: полковник ОСОБА_1 має вислугу в Збройних Силах України понад 20 років (а саме- 29 років станом на 01.07.2019), перебуває в загальній черзі на покращення житлових умов Чернігівського гарнізону (м. Чернігів) під №988, на першочерговій під №473.

Позивачем не було використане право на приватизацію, що встановлено рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 14.09.2018 (а.с.196).

Приймаючи рішення про відмову виключити спірне житло з числа службового, виконавчий комітет Чернігівської міської ради послався на пункти 5.1, 5.2, 5.3, 12.2 Положення про виключення з числа службових жилих приміщень в м.Чернігові, затвердженого рішенням Чернігівської міської ради від 26.04.2018 №30/VІІ-7.

Колегія суддів вважає, що даним Положенням (зокрема п.5.2.) обмежуються права ОСОБА_1 , адже Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, обов`язковою умовою для даної дії зазначено лише єдину умову, на підставі якої житло може бути виключено з числа службових перебування на обліку та в порядку, визначеному даною Інструкцією. Положення пункту 10 Інструкції не ставлять право позивача реалізувати своє право на виключення житла із числа службових в залежність від порядкового номеру його перебування в черзі на отримання житла.

Статтею 64 Конституції України передбачено принцип заборони свавільного обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина. Згідно з цим принципом наявні певні межі цих прав і свобод, які мають визначатися лише Конституцією України. Із системного аналізу статей 8, 64 Основного Закону України випливає, що якщо будь-який закон чи нормативно-правовий акт передбачає певні обмеження (або скасування) тих чи інших прав і свобод людини і громадянина, крім тих, що визначені Конституцією України, то ці обмеження не є правомірними, суперечать Конституції України, тому не повинні братися до уваги.

З огляду на це, суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги Положення про виключення з числа службових жилих приміщень в м.Чернігові, затвердженого рішенням Чернігівської міської ради від 26.04.2018 №30/VІІ-7.

Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, яка чинна з 16 жовтня 2018 року, тобто яка діяла на момент винесення рішення відповідачем, передбачено єдину умову на підставі якої житло може бути виключено з числа службових - перебування на обліку та в порядку, визначеному даною інструкцією. Черговість перебування військовослужбовця при вирішення питання про виключення квартири з числа службових і передачі цієї квартири військовослужбовцю, з огляду на положення п.10 розділу УІІ Інструкції, не враховується.

Вказане вище спростовує твердження скаржника з цього приводу.

Аргумент апеляційної скарги, що спірна квартира передана не на баланс, а у комунальну власність, не впливають на суть рішення.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення оскаржуваним рішенням суду першої інстанції прав інших осіб, які перебувають у черзі на отримання житла разом з позивачем, є безґрунтовними. Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 750/11511/18 щодо аналогічних правовідносин.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у пункті 2 вказаної статті, - чи не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».

Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві». Тобто, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній легітимній меті (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentner v. Austria»), заява № 20082/02, § 56).

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Колегія суддів вважає, що відмова Виконавчого комітету Чернігівської міської ради у виключенні спірної квартири із числа службових та закріпленні її за зареєстрованою у проживаючою в ній сім`ї позивача ОСОБА_1 , згідно з практикою ЄСПЛ становить втручання держави у право на житло та є порушенням статті 8 Конвенції.

Твердження скаржника про те, що позов подано неналежним позивачем, є безґрунтовними з огляду на наступне.

Приписами ч.1 статті 4 ЦПК України, ч.1 статті 16 ЦК України регламентовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Вказана норма права визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Виходячи із наведеного, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Частиною першою статті 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 , вважаючи своє право на житло порушеним, звернувся з позовом до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Таким чином, між фізичною особою, як суб`єктом приватного права та виконавчими органами органу місцевого самоврядування, суб`єктом владних повноважень, як суб`єктом публічного права, що представляє та реалізує свої повноваження, виник житловий приватно-правовий спір, пов`язаний із реалізацією житлових прав громадян, зокрема, прав на володіння, користування, розпорядження жилим приміщенням, його приватизацію, цивільних прав, порушення яких пов`язано із позбавленням їх володільців можливості здійснити (реалізувати) свої права повністю або частково.

Інші доводи відповідача зводяться до цитування правових норм матеріального та процесуального права, та їх суб`єктивного тлумачення.

Розглядаючи справу відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, тобто в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що доводи викладені в апеляційній скарзі обґрунтованості судових висновків не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні.

Судове рішення постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Чернігівської міської ради залишити без задоволення, рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 19 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення

Судді Чернігівського апеляційного суду

І.О.Боброва

О.Є.Мамонова

Н.В.Шитченко

Повний текст постанови складений 12.12.2019.