Постанова

від 03.12.2019 по справі 390/1485/18

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 грудня 2019 року м. Кропивницький

справа № 390/1485/18

провадження № 22-ц/4809/1621/19

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Голованя А.М., Карпенка О.Л.,

за участі секретаря - Тимошенко Т.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Томаз В.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2019 року у складі судді Бойко І.А. і

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року ОСОБА_3 , який представляє інтереси ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив визнати недійсним договір міни (обміну), укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Томаз В. І. від 13.12.2013 і зареєстрованого в реєстрі за № 2952.

Позовна заява мотивована тим, що 13.12.2013 між позивачем та відповідачем було укладено договір міни (обміну), відповідно до якого сторони без доплати передали у власність один одному належне їм на праві власності нерухоме майно, а саме: позивачу - земельну ділянку площею 8,4675 га, кадастровий номер 3522580900:02:000:2005, що розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; а відповідачу - земельну ділянку площею 0,0100 га, кадастровий номер 3522885000:02:000:6035, яка розташована на території Полтавської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Позивач вважав, що укладення та нотаріальне посвідчення такого договору відбулося всупереч п. 15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, яким встановлено заборону відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв), що є наслідком визнання зазначеного договору недійсним.

Обмін можливий при наявності сертифіката, а сторони вже отримали державні акти на право власності на земельні ділянки.

Законом №899-ІV не передбачено можливість обміну цілого паю на частину паю , а обмін відбувся з розрахунку 100% земельного паю позивача на 0,16% від паю відповідача.

Відповідач набув право власності на земельні ділянки площею 0,01 га, шляхом поділу земельної ділянки, яка в свою чергу була сформована в результаті виділення в натурі земельної частки (паю) із земель колективної власності колективного сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Полтавської сільської ради Компаніївського району та поміняна на земельну ділянку позивача, яка виділена із земель колективної власності сільськогосподарського підприємства, розташованого на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району з неподільною площею земельного паю.

Крім того, зазначений договір порушує публічний порядок, оскільки правочином порушено правовий режим обмежених в обігу об`єктів цивільного права, а відтак, являється нікчемним відповідно до закону.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2019 року в задоволені позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що доводи позивача про порушення при укладенні договору міни пункту 15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України та Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) є необґрунтованими.

Твердження позивача про порушення публічного порядку не доведено належними, допустимими та достатніми доказами.

Аргументи позивача про проведення обміну земельних ділянок без грошової доплати та нерівноцінність обміну є безпідставними, оскільки сторонами добровільно визначено у договорі, що обмін земельних ділянок проводиться без грошової доплати.

Наведені позивачем обставини не містять правових підстав для визнання договору недійсним.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга фактично мотивована доводами позовної заяви з деякими доповненнями.

Позивач зазначає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

Суд першої інстанції помилково визначено, що наведені ним правові висновки щодо правомірності оспорюваного правочину узгоджується з правовими визначеннями постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18, надавши розширене тлумачення застосування норм права визначених підпунктом б пункту 15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України у редакції до 01.01.2019, визначивши умови за яких обмін земельними ділянками відповідає закону, оскільки Верховний Суд України до цього часу надав звужувальне тлумачення даної норми права встановивши, що такий обмін може відбутися виключно за схемою пай на пай , що може призвести до недійсності договорів міни з доплатою та спричинить збитки всім сторонам такого роду правочинів, а також надає останнім правові підстави на присудження компенсації від держави за вчинені дії.

Вищевказаною постановою не визначено дозвіл на обмін земельних ділянок без доплати в різниці їх вартості, що не врахував суд.

Обмін земельними ділянками відбувся у співвідношенні 1:800, різниця складає 174 053 грн, а відповідач не надавав доказів по розрахунку за проведеним обміном, що доводить, що оспорюваний правочин вчинено, або: під впливом помилки (ст.229 ЦК України), під впливом обману (ст.230 ЦК України), під впливом тяжкої обставини (ст.233 ЦК України), для приховання іншого правочину (удаваний правочин) (ст.233 ЦК України), тимчасової недієздатності, тощо, а з врахуванням того, що недійсність (нікчемність) безоплатного договору міни вже визначено пунктом 15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України та ст.228 ЦК України, наведені підстави недійсності не потребують дослідженню.

Від приватного нотаріуса Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Томаз В.І надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 підтримали доводи апеляційної скарги, представник відповідача адвокат Тупало М.П. заперечував проти доводів апеляційної скарги.

Приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Томаз В.І.в судове засідання апеляційного суду не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з судовою повісткою.

Відповідно до положень ч.1 ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки третя особа про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, суд вирішив розглянути справу без її участі, що відповідає положенням ст.372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 13.12.2013 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір міни (обміну), посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Томаз В.І. та зареєстрований в реєстрі за № 2952 (а.с.10-13).

Відповідно до договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 міняють (обмінюють), передають у власність один одному належне їм на праві власності нерухоме майно, а саме: ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 8,4675 га, кадастровий номер 3522580900:02:000:2005, що розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а ОСОБА_2 - земельну ділянку, площею 0,0100 га, що розташована на території Полтавської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , що є предметом цього договору, підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії КР №066352, виданим Кіровоградською районною державною адміністрацією 20.08.2008, за реєстровим номером 1-911, ВЕР № 301450.

Вказане право власності 13.12.2013 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - номер запису 3828820, підтвердженого витягом з реєстру № 14545461 від 13.12.2013.

Право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , що є предметом цього договору, підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 13.09.2013, індексний номер 9353164, зареєстрованого Реєстраційною службою Компаніївського районного управління юстиції Кіровоградської області.

Вказане право власності 13.09.2013 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - номер запису 2478484, підтвердженого витягом з реєстру № 9353327 від 13.09.2013.

Згідно договору, міна (обмін), за домовленістю сторін, проводиться без доплати.

Такий обмін земельними ділянками визначений сторонами за взаємним погодженням, за відсутності примусу як будь-якої із сторін, так і з боку третіх осіб, а також збігу будь-яких важких обставин.

Експертна оцінка відчужуваної земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 становить 174 253,00 грн, експертна оцінка відчужуваної земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 , становить 200,00 грн.

Інформація щодо укладення договору підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 108412396 від 20.12.2017 (а.с. 9).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими та позивачем не доведено недійсність договору міни (обміну), укладеного між ним та ОСОБА_2 .

Такий висновок суду ґрунтується на законі та відповідає обставинам справи.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Порядок обігу земельних ділянок сільськогосподарського призначення шляхом їх обміну визначено нормами Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, Земельного кодексу (далі - ЗК) України та Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) (далі - Закон).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (ч. 2 ст. 78 ЗК України).

Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (п. в ч. 1 ст. 5 ЗК України).

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Згідно ч. 1 ст. 131 ЗК України, громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог ЗК України (ч. 2 ст. 131 ЗК України).

Відповідно до ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п.15 розділу Х Перехідні положення ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону, у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абзац 11 ч. 1 ст. 5 Закону).

Частина 1 ст. 14 Закону визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

Стаття 14 Закону не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці 11 ч. 1 ст. 5 Закону повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 01 січня 2019 року - до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року, що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16), ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (§ 149).

Суд вказав, що Законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників(§ 104).

Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105).

Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети.

Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Рішення ЄСПЛ від 22 травня 2018 року у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (касаційне провадження № 14-66цс19) (далі - Постанова), у якому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

У позовній заяві позивач, як на підставу для визнання договору недійсним, посилався на те, що оскаржуваний договір був укладений під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України, а також на те, що договір міни, укладений між сторонами, порушує публічний порядок, оскільки правочином порушено правовий режим обмежених в обігу об`єктів цивільного права, а відтак являється нікчемним.

Суд звертає увагу, що наведені позивачем вищезазначені підстави для визнання договору недійсним є взаємовиключними підставами і договір не може бути визнаний недійсним одночасно з цих двох підстав.

Помилковим є посилання позивача на приписи ст.228 ЦК України, якою визначені правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

До правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем, як сторін оспорюваного договору міни земельними ділянками, не можуть бути застосовані положення ст.228 ЦК України, оскільки укладений між ними правочин не порушує публічний порядок, він не був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республікм Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази й надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, суд приходить до висновку, що оскаржуваний договір відповідає приписам статей 203, 715 ЦК України та не суперечить підпункту б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Твердження позивача про те, постановою Великої Палати ВС від 15 травня 2019 року не визначено дозвіл на обмін земельних ділянок без доплати в різниці їх вартості, що не врахував суд першої інстанції, є помилковим.

Зокрема, Велика Палата проаналізувавши ст. 715 ЦК України лише констатувала, що отримання доплати за договором міни не суперечить ч. 3 ст. 715 ЦК України, якою передбачено можливість встановлення доплати в договорі міни за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (п. 43-44 Постанови).

Таким чином, доплата за договором міни не є критерієм законності чи незаконності укладеного договору міни земельних ділянок, а Постанова від 15 травня 2019 року не містить жодного висновку про обов`язковість такої доплати.

Оскільки доводи апеляційної скарги, що оспорюваний договір вчинено, або: під впливом помилки (ст.229 ЦК України), під впливом обману (ст.230 ЦК України), під впливом тяжкої обставини (ст.233 ЦК України), для приховання іншого правочину (удаваний правочин) (ст.233 ЦК України), тимчасової недієздатності, не були предметом дослідження в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не входить в обговорення, щодо наявності визнання оспорюваного договору міни з зазначених підстав.

Позивач в апеляційній скарзі безпідставно посилався на ч. 2 ст. 37-1 ЗК України, якою передбачено, що обмін (міна) земельної ділянки державної або комунальної власності, розташованої у масиві земель сільськогосподарського призначення, на іншу земельну ділянку, розташовану у цьому ж масиві, здійснюється лише у разі, якщо обидві земельні ділянки мають однакову нормативну грошову оцінку або різниця між нормативними грошовими оцінками становить не більш як 10 відсотків.

Зокрема дана стаття регулює обмін земельними ділянками державної та комунальної власності та була введена в дію Законом № 2498-VIII від 10.07.2018, а тому не була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

З урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи позивача.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2019 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 12.12.2019.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді А. М. Головань

О. Л. Карпенко