Постанова

від 05.12.2019 по справі 922/387/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/387/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання: Мартинюк М. О.,

за участю представників:

позивача - Романенко Т. М.,

відповідача - не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Романенко Т. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2019 (колегія суддів: Мартюхіна Н. О., Здоровко Л. М., Лакіза В. В.) у справі

за позовом Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скеля"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Харківської міської ради

про спонукання до укладення договору,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У лютому 2016 Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скеля" (далі - ТОВ "Скеля") про спонукання відповідача (замовника будівництва) укласти Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова (далі - Договір), у редакції, запропонованій позивачем.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ТОВ "Скеля", як замовник реконструкції нежитлових будівель літ. "А-2", "Г-2", "Е-1", "Д-1", "Ж-1", які належать ТОВ "Скеля" та розташовані на вул. Достоєвського, 1-Б у м. Харкові, ухиляється від виконання обов`язку, передбаченого статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", щодо укладення із Харківською міською радою Договору.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.04.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 02.11.2016 у справі № 922/387/16, у задоволенні позову Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради відмовлено.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди, зокрема, виходили з того, що законом встановлено обов`язок замовника будівництва укласти договір про пайову участь не пізніше, ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Кошти внеску пайової участі також сплачуються до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Оскільки граничний термін для укладення такого виду Договору сплив, а чинне законодавство не передбачає можливості продовження чи відновлення цього терміну, то орган місцевого самоврядування не має підстав вимагати укладення такого Договору.

2.3. Постановою Верховного Суду України від 25.05.2017 скасовано постанову Вищого господарського суду України від 02.07.2016, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 і рішення Господарського суду Харківської області від 13.04.2016 у справі № 922/387/16, справу передано на розгляд до Господарського суду Харківської області.

2.4. Верховний Суд України, скасовуючи судові рішення попередніх судових інстанцій, зазначив, що реконструкцію існуючої забудови та територій, поряд із новим будівництвом об`єктів, законодавством визначено як окремий вид забудови території. Отже, на замовника, який має намір щодо реконструкції існуючої забудови та територій у відповідному населеному пункті, покладено зобов`язання взяти участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування замовником до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури на підставі договору про пайову участь між замовником та органом місцевого самоврядування, укладення якого є обов`язковим.

Верховний Суд України зазначив про помилковість висновку попередніх судових інстанцій, що ТОВ "Скеля" проводило реконструкцію вже існуючих приміщень, без забудови нової території, тому ТОВ "Скеля" не є замовником будівництва у розумінні імперативної норми закону і в нього відсутній обов`язок укладати Договір і сплачувати пайові внески.

Крім того, Верховний Суд України зазначив, що посилання попередніх судових інстанцій на закінчення граничного терміну для укладення такого виду Договору є помилковим, оскільки строк, визначений законом для укладення Договору пайової участі, - протягом 15 днів із дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, - встановлено саме для добровільного виконання стороною зазначеного обов`язку, отже невиконання такого зобов`язання свідчить про порушення замовником свого обов`язку, встановленого законом, і не звільняє останнього від укладення договору.

2.5. За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Харківської області від 26.09.2017 у справі № 922/387/16, з урахуванням ухвал Господарського суду Харківської області від 23.10.2017 і від 08.11.2017 про виправлення описок в рішенні, позовні вимоги задоволено частково. Вирішено спонукати ТОВ "Скеля" укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова з Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради у редакції, викладеній в резолютивній частині рішення.

2.6. Ухвалюючи зазначене судове рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що укладення замовником будівництва Договору є обов`язковим на підставі Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". При цьому, враховуючи збільшення розміру пайової участі на 10%, у зв`язку з неукладенням ТОВ "Скеля" Договору до введення об`єкта в експлуатацію, місцевий суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок розміру пайової участі у розвитку інфраструктури м. Харкова в сумі 328 167,99 грн, відповідає вимогам чинного законодавства.

2.7. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2019, рішення Господарського суду Харківської області від 26.09.2017 у справі № 922/387/16 скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

2.8. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що ТОВ "Скеля" оформлено документально необхідність проведення робіт з реконструкції належному йому нерухомого майна, і відповідна реконструкція не передбачає забудову земельної ділянки та зміну зовнішньої конфігурації приміщення, як не передбачає і зміну зовнішніх геометричних розмірів фундаменту будівлі, а відтак у спірних правовідносинах ТОВ "Скеля" не належить до осіб, які мають намір щодо забудови земельної ділянки в розумінні частини 2 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", оскільки виконання робіт з реконструкції (у даному випадку внутрішнього ремонту) належному йому нерухомого майна не передбачає здійснення забудови земельної ділянки. При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції заначила, що проведені відповідачем роботи, хоч і мають ознаки внутрішньої реконструкції та входять у загальне поняття будівельних робіт за класифікаторами видів будівельних робіт, проте не є саме такими роботами, за якими, виходячи з цільового тлумачення Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", може бути передбачено обов`язок укладення договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури міста.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2019 у справі № 922/387/16, до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду звернувся Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2019 у справі № 922/387/16, а рішення Господарського суду Харківської області від 26.09.2017 залишити в силі.

3.2. Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради у касаційній скарзі зазначає, що оскаржувана постанова є необґрунтованою та ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права. На думку скаржника, апеляційний господарський суд неправильно застосував норми статей 1, 2, 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", статей 11, 14, 648 Цивільного кодексу України та пунктів 3.6, 5.4 "Порядку пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова" щодо визначення величини пайової участі. Також скаржник зазначає, що проведена відповідачем реконструкція охоплюється законодавчим визначенням забудови, оскільки ТОВ "Скеля", виконуючи реконструкцію будівель фактично втрутився в інфраструктуру міста, пов`язану із користуванням земельною ділянкою, на якій розташована будівля. Тому, скаржник вважає, що на ТОВ "Скеля" (замовника) поширюється дія частини 2 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо обов`язку сплати пайового внеску.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Харківська міська рада просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2019 у справі № 922/387/16, а рішення Господарського суду Харківської області від 26.09.2017 залишити в силі. Зокрема, Харківська міська рада зазначає, що рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог є вірним, оскільки аналіз статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" дає підстави для висновку, що реконструкцію існуючої забудови та територій, поряд із новим будівництвом об`єктів, визначено як окремий вид забудови території. Отже, на замовника, який має намір щодо реконструкції існуючої забудови та територій у відповідному населеному пункті, покладено зобов`язання взяти участь у створенні та розвитку інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування замовником до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури на підставі договору про пайову участь.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Скеля" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду без змін. Зокрема, ТОВ "Скеля" зазначає, що апеляційним судом правильно вказано, що відповідач не здійснював реконструкції. При цьому, ТОВ "Скеля" зазначає, що у випадку встановлення обставин відсутності пов`язаності робіт із реконструкції з частиною території, як земної поверхні (щодо об`єкта права власності, який не прив`язаний до фундаменту будівлі), Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" не поширює свою дію на такі правовідносини та не встановлює обов`язкових правил щодо участі таких осіб у перерахуванні коштів пайової участі на створення інженерно-транспортної і соціальної інфраструктури. Натомість позивачем до матеріалів справи не додано жодних належних та допустимих доказів у розумінні статей 76-77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження того, що відповідачем здійснювалась реконструкція шляхом забудови території, як частини земної поверхні, на якій мають проводитися певні роботи з реконструкції будівлі.

4. Розгляд касаційної скарги та установлені судами обставини справи

4.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.09.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2019 у справі № 922/387/16.

4.2. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.10.2019 зупинено провадження у справі № 922/387/16 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 911/594/18.

4.3. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2019 поновлено провадження у справі № 922/387/16.

4.4. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ "Скеля" було проведено реконструкцію нежитлових будівель літ. "А-2", "Г-2", "Е-1", "Д-1", "Ж-1" по вул. Достоєвського, 1-Б в м. Харкові, код згідно з класифікатором будівель 1241.5; ІІ категорія складності (Декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 02.07.2015 № ХК 142151810763.

4.5. Відповідно до Декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 02.07.2015 за № ХК 142151810763 (далі - Декларація), нежитлова будівля на вул. Достоєвського, 1-Б в м. Харкові прийнята в експлуатацію 02.07.2015.

4.6. Згідно з даними декларації, кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією становить 132 000,00 грн, у тому числі витрати на будівельно-монтажні роботи 132 000,00 грн.

4.7. Позивач зазначає, що після введення в експлуатацію нежитлової будівлі, розміщеної на вул. Достоєвського, 1-Б в м. Харкові, відповідач не звертався із пропозицією укласти Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова у порядку статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

4.8. Господарські суди попередніх інстанцій також установили, що 15.07.2015 позивач листом просив відповідача вжити заходів щодо укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова в порядку, передбаченому статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

4.9. Також суди установили, що 26.11.2015 позивач звертався до відповідача з пропозицією про укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова у зв`язку з реконструкцією нежитлової будівлі, розміщеної на вул. Достоєвського, 1-Б в м. Харкові .

4.10. Запропонованим позивачем проектом Договору кошторисну вартість об`єкта будівництва визначено в сумі 2 983 345,40 грн, а розмір пайової участі визначено в сумі 328 167,99 грн.

5.11. За доводами позивача, відповідач не уклав Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова при реконструкції нежитлової будівлі, розміщеної на вул. Достоєвського, 1-Б в м. Харкові, пайовий внесок не сплатив, що зумовило його звернення до місцевого суду з позовом у даній справі.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представника учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Предметом позову у справі є вимога позивача про спонукання відповідача (замовника будівництва) укласти Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова (далі - Договір) у редакції запропонованій позивачем.

5.3. Апеляційний господарський суд, розглядаючи справу № 922/387/16, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій справі. Верховний Суд вважає зазначений висновок правильним та обґрунтованим з огляду на таке.

5.4. Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що передбачений законом або договором, а статтею 20 Господарського кодексу України передбачено можливість захисту права та законного інтересу шляхом встановлення правовідносин.

5.5. Відповідно до статті 187 Господарського кодексу України судом розглядаються спори, що виникають при укладанні господарських договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

5.7. Вирішивши такий спір, суд у відповідності до приписів частини 9 статті 238 Господарського процесуального кодексу України вказує у резолютивній частині рішення умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір з посиланням на поданий позивачем проект договору.

5.8. Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

5.9. За статтею 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок), і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

5.10. Частиною 1 статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

5.11. Відповідно до частини 2 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною 4 цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини 3 статті 40 цього ж Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

5.12. Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (частини 5 та 9 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

5.13. Зі змісту статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" випливає, що у наведених у цьому законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону.

5.14. Строк, визначений Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов`язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов`язку замовника та не звільняє замовника від обов`язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18.

5.15. До інженерно-транспортної інфраструктури у розумінні цього Закону законодавець включив комплекс інженерних, транспортних споруд і комунікацій, (стаття 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності"), тобто ту інфраструктуру, навантаження на яку може змінитися, зрости якісно та кількісно чи то в силу створення на земельній ділянці нового об`єкта, чи то у зв`язку зі зміною відповідних показників цього об`єкта внаслідок його реконструкції.

5.16. Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (частина 1 статті 40 цього Закону).

5.17. Водночас згідно з частиною 10 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

5.18. Виконавчим комітетом Харківської міської ради 09.11.2011 з метою забезпечення збалансованого економічного і соціального розвитку міста та залучення замовників до пайової участі у розвитку інфраструктури м. Харкова та на підставі Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" і, керуючись статтями 27, 31, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", прийнято рішення "Про пайову участь замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова", яким затверджено Порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова.

5.19. 22.05.2013 з метою приведення у відповідність до вимог чинного законодавства Порядку пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова, затвердженого рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 11.09.2011 № 804 "Про пайову участь замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова" та ефективного залучення до бюджету м. Харкова пайових внесків на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, на підставі статей 27, 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", керуючись статтею 59 вказаного Закону, Виконавчим комітетом Харківської міської ради прийнято рішення № 319, яким внесено зміни до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 09.11.2011 №804 "Про пайову участь замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова" шляхом викладення Порядку пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова у новій редакції.

5.20. Відповідно до пункту 1.3. зазначеного Порядку, замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки в місті Харкові, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, крім випадків, передбачених чинним законодавством України та цим Порядком.

5.21. Відповідно до статті 9 Закону України "Про архітектурну діяльність", будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

5.22. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що законодавством визначено різні способи будівництва, які відрізняються один від одного певними ознаками та, у свою чергу, можуть породжувати різні права та обов`язки для учасників правовідносин у сфері містобудування.

5.23. Ураховуючи викладене, слід зазначити, що норми Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не поширюють участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста на всі без винятку випадки здійснення будівельних робіт, а охоплюють випадки забудови у розумінні статті 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18.

5.24. Апеляційний господарський суд установив, що відповідачем оформлено документально необхідність проведення робіт з реконструкції належному йому нерухомого майна, і відповідна реконструкція не передбачає забудову земельної ділянки та зміну зовнішньої конфігурації приміщення, як не передбачає і зміну зовнішніх геометричних розмірів фундаменту будівлі. Тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів, ні наміру забудови в розумінні Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", ні фактичної забудови земельної ділянки внаслідок здійсненої відповідачем реконструкції належному йому нерухомого майна.

5.25. Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України наказом від 04.06.2014 № 163 затвердило ДБН А.2.2-3:2014 "Склад та зміст проектної документації на будівництво" (далі - ДБН А.2.2-3:2014).

5.26. За ДБН А.2.2-3:2014 новим будівництвом є будівництво будинків, будівель, споруд, їх комплексів, що здійснюється з метою створення об`єктів виробничого і невиробничого призначення, а також лінійних об`єктів інженерно-транспортної інфраструктури, в тому числі добудова зупинених об`єктів незавершеного будівництва.

5.27. Відповідно до положень цих ДБН А.2.2-3:2014 реконструкцією є перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність тощо), забезпечується удосконалення виробництва, підвищення його техніко-економічного рівня та якості продукції, що виготовляється, поліпшення умов експлуатації та якості послуг.

5.28. Також за визначенням, наявним у ДБН А.2.2-3:2014, капітальний ремонт - це сукупність робіт на об`єкті будівництва, введеному в експлуатацію в установленому порядку, без зміни його геометричних розмірів та функціонального призначення, що передбачають втручання у несучі та огороджувальні системи при заміні або відновленні конструкцій чи інженерних систем та обладнання у зв`язку з їх фізичною зношеністю та руйнуванням, поліпшення його експлуатаційних показників, а також благоустрій території.

5.29. Апеляційний господарський суд, ухвалюючи судове рішення, перевірив перелік робіт, які виконував відповідач та установив, що ТОВ "Скеля" проводило роботи з реконструкції належному йому нерухомого майна (у даному випадку внутрішнього ремонту), і відповідна реконструкція не передбачає забудову земельної ділянки та зміну зовнішньої конфігурації приміщення, тому суд дійшов правильного висновку про відсутність обов`язку у відповідача укладення Договору про пайову участь у відповідності до статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

5.30. З огляду на установлені обставини, Верховний Суд вважає безпідставними посилання скаржника про те, що на ТОВ "Скеля" (замовника) поширюється дія частини 2 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо обов`язку сплати пайового внеску. Також не знайшли свого підтвердження доводи скаржника щодо порушення апеляційним господарським судом норм Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

5.31. Також Верховний Суд зазначає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (статті 15, 16 Цивільного кодексу України).

5.32. Орієнтовний перелік способів захисту прав та інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України якими можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

5.33. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

5.34. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

5.35. Суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

5.36. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

5.37. Предмет позову у вигляді спонукання відповідача до вчинення дій (укладення Договору) є примушенням особи до вчинення дії, яка є її правом, а не обов`язком, та носить декларативний характер. У разі ухвалення такого судового рішення, останнє не може бути виконане шляхом звернення до державних виконавчих органів, оскільки не може відбутись шляхом зобов`язання особи виконати такі дії, які неможливо присудити виконати в натурі, в даному випадку зобов`язати укласти Договір, що фактично лежить в площині її (особи) особистого волевиявлення.

5.38. Водночас, зважаючи на те, що нездійснення судами попередніх інстанцій оцінки обраного позивачем способу захисту не призвели до прийняття неправильної по суті постанови, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для її скасування, позаяк згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.39. Інші доводи Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради стосуються з`ясування обставин, вже встановлених судом апеляційної інстанції, та переоцінки вже оцінених ним доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

5.40. При цьому, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій у вказаній справі.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судове рішення суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. Відповідно до частини 1 статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що постанова апеляційного господарського суду у цій справі ухвалена із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для її скасування не вбачається.

6.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваної постанови, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послався апеляційний господарський суд, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови у справі № 922/387/16.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1 . Касаційну скаргу Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2019 у справі № 922/387/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

В. А. Зуєв