Рішення
від 22.11.2019 по справі 308/5682/16-ц
УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/5682/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2019 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Деметрадзе Т.Р., секретаря судових засідань Міца О.-Д.В., за участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді позовну заяву Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про скасування рішень Ужгородської міської ради, скасування рішень про державну реєстрацію права власності, витребування земельних ділянок до земель комунальної власності,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач керівник Ужгородської місцевої прокуратури звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про скасування рішень Ужгородської міської ради, скасування рішень про державну реєстрацію права власності, витребування земельних ділянок до земель комунальної власності.

Позов обґрунтовує тим, що Ужгородською місцевою прокуратурою в ході здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні №42015070030000163 від 25.11.2015 року, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави з метою захисту інтересів територіальної громади міста Ужгорода. Так, встановлено, що рішенням ІV сесії V скликання Ужгородської міської ради №866 від 17.10.2008 року, приватному підприємству Олком Віп затверджено проект відведення та надано в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,1755 га. для будівництва та обслуговування торгово-офісних приміщень та автомийки по АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення між Управлінням майном міста Ужгородської міської ради та ПП Олком Віп 10.12.2008 року укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 1755 кв.м. для будівництва та обслуговування торгово-офісних приміщень та автомийки по АДРЕСА_1 . Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2110100000:23:001:0009. У подальшому п.7.6 рішення Ужгородської міської ради Про регулювання земельних відносин №1637 від 27.10.2010 року ПП Олком Віп припинено право користування земельної ділянки потреб 0,1755 га. по вул. АДРЕСА_1 та скасовано договір оренди земельної ділянки від 15.12.2008 року. Пунктами 7.7 та 7.8 вказаного рішення громадянам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надано дозвіл на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площами 0,088 га. кожному у власність в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд.

Пунктом 1.2 рішенням V сесії V скликання Ужгородської міської ради від 04.11.2010 року №1649 громадянам ОСОБА_4 та ОСОБА_5 затверджено проекти відведення земельних ділянок площами 0,088 га. кожному у власність в АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Позивач вказує, що фактично договір оренди припинено лише 19.09.2011 року, коли між Управлінням майном міста Ужгородської міської ради та ПП Олком Віп було укладено додаткову угоду про розірвання договору оренди від 10.12.2008 року. Тобто на момент надання дозволів на виготовлення проектів землеустрою та їх затвердження спірні земельні ділянки перебували у користуванні ПП Олком Віп , що є порушенням ст.116 Земельного кодексу України.

Позивач вважає, що вищевказані рішення прийняті всупереч вимог чинного законодавства та підлягають скасуванню з огляду на наступне.

Згідно генерального плану міста Ужгорода від 2004 року, затвердженого рішенням Ужгородської міської ради №313 від 04.06.2004 року, який діяв на момент виділення у власність вищезазначених земельних ділянок дана територія визначена як зелені зони загального користування. Тобто, цільове призначення даної земельної ділянки - рекреаційне.

Водночас, у технічних документаціях із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_5 (щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:23:001:0020) та ОСОБА_4 (щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:23:001:0021) вказано, що земельні ділянки належать до категорії земель будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що суперечить фактичному цільовому призначенню даних земельних ділянок.

Інформація Управління Держземагенства в Ужгородському районі від 20.07.2015 року, відповідно до форми державної статистичної звітності №6-зем Звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності про те, що земельні ділянки по АДРЕСА_1 до їх відведення громадянам у власність) були ураховані у рядку 58, а саме дані про інші заклади, установи, організації та у графі 42 - дані про землі, які використовуються в комерційних цілях - не відповідає закріпленому генеральним планом міста та фактичному цільовому призначенню вказаних ділянок.

Враховуючи, що при виділенні земельні ділянки враховані як землі житлової та громадської забудови (код використання - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд), фактично відбулась безпідставна зміна цільового призначення земельних ділянок із грубим порушенням вимог земельного законодавства України.

Водночас, Ужгородською міською радою рішення про зміну цільового призначення вказаних ділянок не приймались.

Наведене суперечить обставинам викладеним у статтях 20, 51 та 51 Земельного кодексу України.

Крім цього, згідно листа Ужгородської міської ради від 27.08.2015 року №1859/03-20, документи, що стали підставою для прийняття рішення V сесії V скликання Ужгородської міської ради від 04.11.2010 року №1649, в Ужгородській міській раді відсутні. Більш того, як зазначено вище, зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі проекту землеустрою, а не технічної документації із землеустрою.

Однак, згідно інформації Управління Держземагенства в Ужгородському районі від 20.07.2015 року проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1 (за кадастровим номером 2110100000:23:001:0020 та 2110100000:23:001:0021) на зберігання до Державного фонду документації із землеустрою не передані, що також свідчить про відсутність таких.

Натомість, розроблялись та погоджувались технічні документації із землеустрою (всупереч наданого міською радою дозволу на розроблення проектів землеустрою) щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_5 (щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:23:001:0020) та ОСОБА_4 (щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:23:001:0021). Однак, це суперечить законодавству, яке діяло на той час (зокрема, статтям 50 та 56 Закону України Про землеустрій ).

Водночас, в ході опрацювання вказаних технічних документацій із землеустрою встановлено, що такі під час прийняття рішення Ужгородської міської ради пункту 1.2 рішенням V сесії V скликання Ужгородської міської ради від 04.11.2010 року №1649 взагалі були відсутні, а сама документація була складена заднім числом після прийняття вказаного рішення.

Вимоги ст.25, 50, 56 Закону України Про землеустрій від 10.12.2009 року та Пункт 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року №677 (у редакції, що діяла станом на 2010 рік).

Позивач зазначає, що без формування земельної ділянки, як об`єкта права щодо останньої не могло бути прийняте рішення про відведення, оскільки такої земельної ділянки, в розумінні ст. 79 Земельного кодексу України та ст.ст. 179, 181, 182 Цивільного кодексу України - не існує.

Проте, що ділянки на момент прийняття пункту 1.2 рішенням V сесії V скликання Ужгородської міської ради від 04.11.2010 року №1649, не були сформовані в натурі, свідчать декілька обставин. По-перше, на той час ці ділянки складали одну, яка мала кадастровий номер 2110100000:23:001:0009 та до 19.09.2011 року перебувала в оренді ПП ОлкомВіп . По-друге, обидвом земельним ділянкам присвоєно кадастрові номера 01.08.2012 року (про що свідчать відповідні печатки, проставлені на титульних сторінках технічних документацій). Отже, земельні ділянки можуть вважатися сформованими в натурі лише з цієї дати. Варто зазначити, що у технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право приватної власності ОСОБА_4 , наявна довідка №2231/02-22 від 08.11.2010 року про присвоєння кадастрового номеру на земельні ділянку, яка розташована в м. Ужгород, згідно якої на підставі рішення Ужгородської міської ради Про регулювання земельних відносин №1637 від 27.10.2010 року земельній ділянці, виданій ОСОБА_4 , присвоєно кадастровий номер 2110100000:23:001:0021. Водночас, як вже зазначалось, фактично кадастровий номер цій ділянці присвоєно лише 01.08.2012 року. Крім цього, навіть якщо б кадастровий номер ділянці був присвоєний 08.11.2010 року, це все одно свідчило би про незаконність пункту 1.2 рішенням V сесії V скликання Ужгородської міської ради від 04.11.2010 року №1649, адже ділянка повинна була бути сформована до прийняття рішення про її відведення.

Крім цього, допущено порушення Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації (в редакції, чинній на момент прийняття міською радою рішень про відведення ділянок). Так, відповідно до ст. 9 вказаного закону, обов`язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Однак, державна експертиза проектів землеустрою не проводилась (оскільки такі й не розроблялись). У наявних технічних документаціях із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_5 (щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:23:001:0020) та ОСОБА_4 (щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:23:001:0021) також відсутні відомості про проведення державної експертизи.

Відповідно до ст.40 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації , правопорушенням у сфері державної експертизи є реалізація проектних рішень щодо об`єктів, які підлягають обов`язковій державній експертизі, до одержання позитивних висновків державної експертизи. Особи, винні в порушенні законодавства у сфері державної експертизи, несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Під час відведення в оренду земельної ділянки приватному підприємству Олком Віп площею 0,1755 га. для будівництва та обслуговування торгово-офісних приміщень та авто мийки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110100000:23:001:0009, шляхом поділу якої були сформовані спірні ділянки, така експертиза проводилась.

Так, згідно висновку державної експертизи землевпорядної документації від 10.10.2008 року №677/08, проект землеустрою кадастровий номер 2110100000:23:001:0009 не в повній мірі відповідає вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а тому повертається на доопрацювання. Зокрема, у висновку експертизи вказано на необхідність долучення акту обстеження зелених насаджень (що також є підтвердженням того, що ці землі є саме зеленими зонами, а не землями з якимось іншим цільовим призначенням). Також вказано на необхідність уточнення категорії земель у висновку екології. Одночасно варто додати, що незважаючи на негативний висновок експертизи та необхідність доопрацювання проекту землеустрою, вказані у експертизі недоліки усунуті не були, та всупереч ст.40 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації , такий був затверджений.

Тобто, не проведення державної експертизи землевпорядної документації під час відведення земельних ділянок ОСОБА_4 та ОСОБА_5 свідчить не тільки про порушення передбаченої законодавством процедури такого відведення, а й про фактичне позбавлення можливості відповідних органів державного контролю надати оцінку порушенням земельного законодавства при зміні цільового призначення землі.

Також, виділення вказаних земельних ділянок з метою будівництва та обслуговування житлового будинку суперечить ч.2 ст.52 Земельного кодексу України.

Крім цього, рішення про відведення земельних ділянок ОСОБА_4 та ОСОБА_5 прийнято всупереч п.1 ч.3 ст.83 Земельного кодексу України. Як вже зазначалось, спірні земельні ділянки відносяться до зелених зон загального користування. Незважаючи на це, вони були передані у приватну власність.

Крім того, вказує позивач, що згідно інформації управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради, за діючим генпланом міста Ужгорода, нова проектована житлова забудова на території між бетонним парканом ПАТ Модуль та АДРЕСА_1 не передбачена. Детальний план забудови вищевказаної території не розроблявся, на ділянках існують обмеження містобудівного характеру (червоні лінії АДРЕСА_1 та охоронні зони інженерних мереж, що підтверджується також викопіюванням з Генплану).

Прийняття оспорюваних рішень суперечить принципам діяльності, встановленим ст.4 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , а саме законності та верховенства права.

Підтвердженням незаконності оспорюваних рішень є також негативний висновок за результатами проведеної перевірки щодо дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області, викладений у довідці з питань дотримання вимог земельного законодавства Ужгородською міською радою при передачі у власність земельних ділянок громадянину ОСОБА_2 із зміною цільового призначення площами 0,088 га (за кадастровими номерами - 2110100000:23:001:0020, 2110100000:23:001:0021) по АДРЕСА_1 (біля Пат Модуль М ) від 08.02.2016 року. Дана довідка складена на підставі доручення, наданого прокурором у рамках кримінального провадження №42015070030000163 від 25.11.2015 року та отримана Ужгородською місцевою прокуратурою листом №04/149 від 16.02.2016 року.

На підставі п.1.2 рішення V сесії V скликання Ужгородської міської ради від 04.11.2010 року №1649 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 оформили право власності на земельні ділянки площами 0,0880 га. по АДРЕСА_1 . Так, ОСОБА_4 був виданий державний акт на право власності серії ЯК №638537, ОСОБА_5 - ЯК №638536.

Також, вищезазначені рішення Ужгородської міської ради прийняті всупереч інтересів територіальної громади міста Ужгорода, оскільки ними заподіяно шкоду, яка полягає у незаконному вибутті земельних ділянок за кадастровими номерами 2110100000:23:001:0020 та 2110100000:23:001:0021 з комунальної власності, зменшенні площі зелених зон загального користування, в порушення вимог ст.60 Закону України Про місцеве самоврядування .

Водночас встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 2110100000:23:001:0021 була відчужена ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 27.03.2013 року ОСОБА_6 , яка у подальшому 03.07.2014 року продала вказану ділянку громадянину ОСОБА_2 . Аналогічна ситуація склалась з земельною ділянкою з кадастровим номером 2110100000:23:001:0020, яка відчужена ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 27.03.2013 року ОСОБА_6 , та у подальшому - 03.07.2014 року перепродана громадянину ОСОБА_2 .

Тобто, на даний час фактичним володільцем земельної ділянки є громадянин ОСОБА_2 , хоча власником залишається територіальна громада міста Ужгорода.

Згідно ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Позивач вказує, що спосіб реалізації Ужгородською місцевою радою права власності територіальної громади міста Ужгорода від імені територіальної громади повинен відповідати вимогам, передбаченим Конституцією та законами України. Таким чином, волевиявлення територіальної громади міста Ужгорода як власника нерухомого майна на відведення земельних ділянок могло мати місце тільки за умови неухильного дотримання вимог законодавства Ужгородською міською радою при прийнятті спірних рішень. Водночас, прийняття оскаржуваних рішень не може свідчити про наявність волі власника землі (територіальної громади) на вибуття з комунальної власності землі, оскільки ці рішення прийняті з грубими порушеннями законодавства, а їх суть суперечить інтересам територіальної громади.

Враховуючи, що ОСОБА_2 заволодів земельними ділянками площами 0,088 га. у АДРЕСА_1 , кадастрові номера 2110100000:23:001:0021 та 2110100000:23:001:0020, незаконно, справжнім власником земельних ділянок є територіальна громада міста Ужгорода, спірні земельні ділянки, які на даний час перебувають у володінні ОСОБА_2 , підлягають витребуванню на користь територіальної громади міста Ужгорода з використанням правового механізму, закріпленого ст.ст. 387, 388, 1212 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , рішення про державну реєстрацію прав власності може бути скасоване судом.

Таким чином, державна реєстрація переходу права власності на земельні ділянки площами 0,088 га. у АДРЕСА_1 , кадастрові номера 2110100000:23:001:0021 та 2110100000:23:001:0020 ОСОБА_2 , також підлягає скасуванню, а саме підлягають скасуванню рішення про державну реєстрацію права власності, номер запису про право власності 6210559 від 03.07.2014 та рішення про державну реєстрацію права власності, номер запису про право власності 6211008 від 03.07.2014 року.

Пунктами 1.67 та 1.74 рішення ХХVІІ сесії VІ скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року №1882 громадянину ОСОБА_2 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок площами 0,088 га. у власність в АДРЕСА_1 , кадастрові номера 2110100000:23:001:0021 та 2110100000:23:001:0020 відповідно, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови по АДРЕСА_1 , зі зміною цільового призначення.

Приймаючи п.п. 1.67 та 1.74 рішення ХХVІІ сесії VІ скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року №1882, якими громадянину ОСОБА_2 затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок площами 0,088 га. у власність в АДРЕСА_1 , кадастрові номера 2110100000:23:001:0021 та 2110100000:23:001:0020 відповідно, Ужгородська міська рада припустилась тих же самих порушень, які мали місце при наданні цих ділянок у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , зокрема нею відбулась незаконна зміна цільового призначення земельних ділянок, які фактично належать до земель рекреаційного призначення.

Також, проігноровано вимоги ст.9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації.

Так, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок площами 0,088 га. у власність в АДРЕСА_1 , кадастрові номера 2110100000:23:001:0021 та 2110100000:23:001:0020 відповідно, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови по АДРЕСА_1 , зі зміною цільового призначення отримали позитивні висновки Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради (від 09.12.2014 року за №3237, №3238) та Управління Держземагенства в Ужгородському районі (від 17.12.2014 року за № 31-709-03.03416/2-14, №31-709-.03-3418/2-14), згідно яких на спірні земельні ділянки встановлено обмеження охоронних зон навколо інженерних комунікацій (охоронна зона каналізації), зону особливого використання земель (червона лінія АДРЕСА_1). Згідно висновків, обмеження (обтяження) встановлені у відповідності до Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.01.2008 року №643 - коди 01.06.01, 01.01.08, коли на час відведення Перелік обмежень щодо використання земельних ділянок, визначений додатком 6 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012 року та не відповідає вказаним кодам Класифікатора.

Підтвердженням протиправності п.п.1.67 та 1.74 рішення ХХVІІ сесії VІ скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року №1882, є й довідка з питань дотримання земельного законодавства Ужгородською міською радою при передачі у власність земельних ділянок громадянину ОСОБА_2 з зміною цільового призначення площами по 0,088 га. (за кадастровими номерами 2110100000:23:001:0020, 2110100000:23:001:0021) по АДРЕСА_1 (біля ПАТ Модуль М ). Враховуючи, що спірні земельні ділянки ОСОБА_2 отримав в результаті недійсних правочинів, а зміна цільового призначення відбулась з порушеннями, вказані п.п.1.67 та 1.74 рішення ХХVІІ сесії VІ скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року №1882 також підлягають скасуванню.

Позивач вказує, що строк позовної давності, встановлений ст.257 ЦК України, Ужгородською місцевою прокуратурою не пропущено.

Про вищезазначені порушення законодавства, які є підставою для пред`явлення позову, Ужгородській місцевій прокуратурі стало відомо в ході здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні №42015070030000163 від 25.11.2015 року, розпочатого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.366 КК України, а саме після надходження листа Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області від 16.02.2016 року №04/149. Додатком до цього листа є довідка з питань дотримання вимог земельного законодавства Ужгородською міською радою при передачі у власність земельних ділянок громадянину ОСОБА_2 із зміною цільового призначення площами 0,088 га. (за кадастровими номерами - 2110100000:23:001:0020, 2110100000:23:001:0021) по АДРЕСА_1 (біля Пат Модуль М ) від 08.02.2016 року. Відтак, моментом початку перебігу позовної давності слід вважати 16.02.2016 року.

У даному випадку прокурором встановлено та визначено поважні причини та необхідні й достатні підстави для представництва в суді інтересів держави та територіальної громади міста Ужгорода, оскільки Ужгородською міською радою, яка відповідно до ст.10 Закону України Про місцеве самоврядування повинна захищати права територіальної громади, останні порушуються внаслідок незаконного відведення земель рекреаційного призначення, а також зміни їх цільового призначення.

03.03.2017 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог в якій зазначає, що пункт 5 прохальної частини позову вважати викладеним у наступній редакції: 5. Витребувати земельні ділянки площею 0,0880 га. (2110100000:23:001:0020) та 0,0880 га. (2110100000:23:001:0021) по АДРЕСА_1 , вартістю 1 501 852 (один мільйон п`ятсот одна тисяча вісімсот п`ятдесят дві) гривні кожна, які 24.06.2016 року об`єднані в одну земельну ділянку площею 0,1760 га. за кадастровим номером 2110100000:23:001:0063 від ОСОБА_2 та повернути такі до земель комунальної власності .

На підставі зазначеного, прокурор просив суд скасувати:

пункти 7.7. і 7.8. рішення Ужгородської міської ради від 27.10.2010 року №1637 Про регулювання земельних відносин щодо надання ОСОБА_4 і ОСОБА_5 дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площами 0,088 га. у власність у АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд,

пункт 1.2. рішення V сесії V скликання Ужгородської міської ради від 04.11.2010 року №1649 щодо затвердження проектів відведення земельних ділянок площами 0,088 га. ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у власність у АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд,

а також п.1.67. і п.1.74. рішення ХХVІІ сесії VІ скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року №1882 щодо затвердження громадянину ОСОБА_2 проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площами 0,088 га у власність у АДРЕСА_1 , кадастрові номери 2110100000:23:001:0020 і 2110100000:23:001:0021 відповідно, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови по АДРЕСА_1 , зі зміною цільового призначення;

скасувати рішення про державну реєстрацію права власності, номер запису про право власності 6210559 від 03.07.2014 року, і рішення про державну реєстрацію права власності, номер запису про право власності 6211008 від 03.07.2014 року;

витребувати земельні ділянки площею 0,0880 га. (2110100000:23:001:0020) і 0,0880 га. (2110100000:23:001:0021) по АДРЕСА_2 вартістю 1501852,00 грн. кожна, які 24.06.2016 року об`єднані в одну земельну ділянку площею 0,1760 га. за кадастровим номером 2110100000:23:001:0063, від ОСОБА_2 та повернути такі до земель комунальної власності;

судові витрати покласти на відповідачів.

В судовому засіданні представник позивача, прокурор Нірода М.М. уточнений позов підтримав, просив суд врахувати подані пояснення з приводу підстав та повноважень прокурора на звернення до суду з відповідним позовом та просив суд задовольнити позовні вимоги з підстав викладених у заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечив, просив суд відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача Ужгородської міської ради в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом надіслання судових повісток, причини неявки суду не повідомив. В матеріалах справи міститься заява представника відповідача про визнання позову.

Треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, шляхом надіслання судових повісток, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини та приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що керівник Ужгородської місцевої прокуратури звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про скасування рішень Ужгородської міської ради, скасування рішень про державну реєстрацію права власності, витребування земельних ділянок до земель комунальної власності.

Відтак, прокурор звертається до суду з позовом самостійно в інтересах держави виступаючи позивачем у даній справі.

Згідно з вимогами п.3 ч.1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до вимог ч.ч.3,4 статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009 року, заява №42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

"Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 року №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 ч.1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до вимог ч.3 ст.23 цього Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Водночас, п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Аналіз ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Аналіз ч.4 ст.23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Разом з тим, з матеріалів позову встановлено та прокурором обґрунтовано належними та достатніми доказами в чому на його думку полягає порушення оспорюваними рішеннями про надання земельних ділянок та державна реєстрація прав власності на підставі вказаних рішень інтересів держави, а також в чому полягає таке порушення, необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також обґрунтовано підстави звернення до суду, з наданням належних доказів, які би підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до вимог ст 23 Закону України Про прокуратуру .

Прокурором встановлено, що Ужгородська міськрада неналежним чином здійснює захист інтересів територіальної громади м. Ужгорода, сама порушила вимоги закону, крім цього, в системі органів державної влади відсутній орган, уповноважений на оскарження рішень органів місцевого самоврядування. Тому прокурор відповідно до ст. 121 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст. 45 ЦПК України є самостійним позивачем в інтересах держави у справі.

Так, Конституцією України встановлено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (ст.3); в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст.8); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.19). Органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами (ст.74 ч.1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (далі - Закон № 80/97-ВР)).

Згідно вимог ч.2 ст.14, ч.4 ст.41 Конституції України, п.2 ч.1 ст.3, ч.7 ст.319 , ч.ч.1,2 ст.321 ЦК України, ч.2 ст.1, п.п. б , в , ґ ч.1 ст.5, ч.ч. 1,2 ст.78, ст.ст.79,81, ч.1 ст.153 ЗК України, право власності, у т.ч., на землю, набувається і реалізується громадянами відповідно до закону, це право гарантується, є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, випадки позбавлення, обмеження права власності, припинення права власності та діяльності власника встановлюються Конституцією та законами України; земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення гарантій прав на землю.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, підписана від імені України 09.11.1995 року, і Перший протокол до Конвенції, підписаний від імені України 19.12.1996 року, у м. Страсбурзі, ратифіковані Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, у силу положень ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України Про міжнародні договори України , ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , ч.ч.2, 4 ст.10 ЦПК України в редакції на час розгляду справи, є частиною національного законодавства, Конвенція, протоколи до неї та практика Європейського суду з прав людини застосовуються при розгляді справ як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до норм чинного законодавства, зокрема ч.1 п.5 ст.3, ст.ст.15, 16, 386 ЦК України, ч.2 ст.90, ст.152 ЗК України, ст.387 ЦК України, ч.2, п. д ч.3 ст.152 ЗК України, ч.1 п.3, ч.3 ст.388 ЦК України, ч.1 ст.1212 ЦК України, право власності підлягає захисту, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник має право вимагати усунення порушення його права, зокрема, управі витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом; якщо ж майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Як вбачається з ч.1 ст.169, ст.172 ЦК України та ст.327 ЦК України, п.п. а , б , в , ст.12, п. б ст.80, ч.1 ст.83, ч.1 п. а ст.90, ч.1 ст.116, ст.118 ЗК України, ч.1 ст.10, п.34 ч.1 ст.26 Закону № 80/97-ВР територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин, набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Розпорядження землями територіальної громади, зокрема, міста (землями комунальної власності) належить до компетенції відповідної міської ради.

П.п. 3, 6, ч.1 ст.3, ст.11, ч.1 ст.12, ст.ст.13, 14, ч.1 ст.20 ЦК України, ст.ст.8, 10, 11, 57-61 ЦПК України а також ст.ст.10, 12, 13, 76-81 ЦПК України, особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов`язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, передбачаючи наслідки; суд при розгляді справи керується положеннями Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та керується принципом верховенства права; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист, зокрема, формулюють підстави та предмет позову; кожна сторона зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, обов`язок доказування позову лежить на позивачеві; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В судовому засіданні встановлено, що 10.08.2007 року IV сесія V скликання Ужгородської міської ради прийняла рішення №406 Про погодження місця розташування земельної ділянки для будівництва торгово-офісних приміщень та автомийки по АДРЕСА_1 , яким затвердила приватному підприємству Олком Віп матеріали погодження та погодила вибір земельної ділянки площею 0,1755 га. для будівництва торгово-офісних приміщень та автомийки по АДРЕСА_1 , зобов`язала ПП Олком Віп замовити розробку проектної документації для будівництва торгово-офісних приміщень і автомийки та проект відведення земельної ділянки для будівництва торгово-офісних приміщень і автомийки по АДРЕСА_1 .

У 2007 році ТОВ Карпатська експертна група був виготовлений Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ПП Олком Віп , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для заключення договору оренди для будівництва торгово-офісних приміщень та автомийки , кадастровий номер ділянки 2110100000:23:001:0009. Умови відведення земельної ділянки, встановлені 07.11.2007 року Ужгородським міським відділом земельних ресурсів, передбачали мету її використання - для будівництва торгово-офісних приміщень та автомийки; визначення коду використання згідно з Українським класифікатором цільового використання землі (УКЦВЗ) - 1.11.6 - інша комерційна діяльність; визначення класифікації угідь згідно з формою № 6-зем; умови вилучення - викуп.

Згідно із даними вихідної земельно-кадастрової інформації, земельна ділянка відводилася за рахунок земель, які відповідно до Українського класифікатора форм власності на землю (УКФВЗ), доведеного Держкомземом України листом від 24.04.1998 року за вих.№ 14-1-7/1205, належали до комунальної власності територіальних громад, які управляють земельною власністю безпосередньо (код 3.1.); за Українським класифікатором цільового використання землі (УКЦВЗ) належали до земель іншого призначення (код 1.21.), за шифром рядка форми №6-зем обліковувалися як землі, не надані у власність або постійне користування в межах населених пунктів (шифр 96). Після відведення класифікація ділянки передбачалася за УКФВЗ за кодом 2.1. ( власність юридичних осіб одноосібна ), за УКЦВЗ за кодом 1.11.6. ( землі населених пунктів комерційного використання іншої комерційної діяльності ).

07.11.2007 року Ужгородським міським відділом земельних ресурсів ПП Олком Віп видано Довідка по ф. 6-зем, про існуючий стан угідь з яких відводиться земельна ділянка , за вих. №244, якою зафіксовано, що земельна ділянка площею 0,1755 га. по АДРЕСА_1 належить до інших земель комерційного призначення .

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ПП Олком Віп містить висновок Ужгородської міської ради від 07.11.2007 року про згоду на укладання договору оренди для будівництва ПП Олком Віп торгово-офісних приміщень та автомийки, позитивні погодження і висновки підрозділів та органів виконавчої влади і місцевого самоврядування: Ужгородського міського відділу земельних ресурсів, Управління містобудування та архітектури Виконкому Ужгородської міськради, Відділу землекористування Ужгородської міськради, Ужгородської міської СЕС, Управління культури Закарпатської ОДА, Управління екології та природних ресурсів у Закарпатській області. У матеріалах проекту міститься кадастрова справа на земельну ділянку з відповідними схемами та графічними матеріалами.

Поряд із цим, у справі є Висновок державної експертизи землевпорядної документації від 10.10.2008 року №677/08 Головного управління земельних ресурсів у Закарпатській області, в якому зазначено, що проект землеустрою не в повній мірі відповідає вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам, правилам і повертається на доопрацювання. Зауваження стосувалися, зокрема, необхідності додати акт обстеження зелених насаджень, проект забудови ділянки, усунення інших недоліків оформлення документів.

Рішенням IV сесії V скликання Ужгородської міської ради від 17.10.2008 року №866 Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок затверджено приватному підприємству Олком Віп проект відведення та надано в оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 0,1755 га. для будівництва торгово-офісних приміщень та автомийки по АДРЕСА_1 .

10.12.2008 року, на підставі цього рішення Ужгородська міська рада і ПП Олком Віп уклали договір оренди землі щодо земельної ділянки площею 0,1755 га. для будівництва торгово-офісних приміщень та автомийки по АДРЕСА_1 , що був зареєстрований у Державному реєстрі земель 15.12.2008 року за №211010000-0408070000133, актом від 10.12.2008 року №1026 орендар прийняв у орендодавця земельну ділянку.

Станом на серпень 2007 року - грудень 2008 року стаття 20 ЗК України не містила положень щодо необхідності розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється. Відповідні зміни були внесені до ЗК України Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури відведення земельних ділянок та зміни їх цільового призначення від 02.10.2012 року, який набрав чинності 07.12.2012 року, і вносилися в подальшому.

З Довідки з питань дотримання вимог земельного законодавства Ужгородською міською радою при передачі у власність земельних ділянок гр-ну ОСОБА_2 із зміною цільового призначення площами по 0,088 га. (за кадастровими номерами 2110100000:23:001:0020, 2110100000:23:001:0021) по АДРЕСА_1 (біля ПАТ Модуль ) , даних протоколу 6-го пленарного засідання чергової І-ї сесії Ужгородської міської ради VII скликання від 10.03.2016 року, письмової заяви Ужгородської міської ради від 03.03.2017 року, листа Ужгородської міськради від 01.02.2018 року №5302/03-17 із доданими до нього фрагментами генеральних планів м. Ужгорода (2004 року) і фрагментів зонування територій м. Ужгорода (2016 року), а також матеріалів на а.с. 57-58 т.1, з інших матеріалів справи випливає і не заперечувалось сторонами, що у Генеральному плані м. Ужгорода, затвердженому у 2004 році, землі, з яких у подальшому була надана в оренду ПП Олком Віп земельна ділянка площею 0,1755 га., відображалися як зелені насадження (зелена зона) загального користування.

Відповідно до ч.1 ст.79 ЗК України, ст.177, ч.1 ст.178, ст.179, ч.1 ст.181, ст.182, ч.1 ст.184 , ст.190 ЦК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами, у розумінні закону земельна ділянка є індивідуально визначеним оборотоздатним об`єктом цивільних прав (річчю, нерухомим майном). Тобто, об`єктом цивільних прав (річчю) є конкретно визначена земельна ділянка із її індивідуальними лінійними параметрами (площа, межі, конфігурація тощо), що відповідає правилам щодо утворення ділянки, реєстрації прав на неї, які були передбачені законодавством на час виникнення таких прав у ПП Олком Віп .

Так, рішення Ужгородської міської ради від 10.08.2007 року №406 і від 17.10.2008 року №866 не скасовувалися, договір оренди землі, що був укладений 10.12.2008 року і був зареєстрований 15.12.2008 року, його державна реєстрація не визнавалися недійсними, питання про застосування положень ст.21 ЗК України у зв`язку з наданням в оренду землі ПП Олком Віп із визначеною метою не ставилося, як і не ставилося й питання про незаконність володіння орендарем земельною ділянкою та про повернення її з такого володіння.

Як вже вище судом зазначалось, чинні рішення органу місцевого самоврядування є обов`язковими до виконання на відповідній території, їх правомірність, як і правомірність розпорядження майном, правочину, набуття права власності, речового права (зокрема, права оренди) на чуже майно та фактичного володіння майном, оскільки не встановлено протилежне, презюмуються.

Отже, територіальна громада міста Ужгорода в особі представницького органу місцевого самоврядування - Ужгородської міської ради діючи як власник земельної ділянки розпорядилася нею, здійснила відповідне волевиявлення у процедурі, яка тривала понад рік протягом 2007-2008 років, і передала в оренду для комерційного використання та комерційної діяльності, а саме, для будівництва торгово-офісних приміщень та автомийки. Ужгородська міська рада змінила цільове призначення конкретно визначеної земельної ділянки, яка до її надання в оренду не була сформована як оборотоздатна річ і відповідно до генерального плану міста територія майбутньої ділянки належала до зелених насаджень (зеленої зони) загального користування, тоді як після її формування та надання в оренду новим функціональним і цільовим призначенням ділянку було віднесено до категорії земель житлової та громадської забудови і відповідним чином було обліковано.

До генерального плану міста після формування вказаної вище земельної ділянки, надання її в оренду та зміни цільового призначення не були своєчасно внесені зміни відповідно до чинного та обов`язкового рішення Ужгородської міської ради, проте ця обставина не усуває та не спростовує факту зміни цільового призначення земельної ділянки. Зміна цільового призначення земельної ділянки провадиться відповідно до норм ЗК України та іншого законодавства, що регулює земельні відносини, тоді як використання земель міста, зокрема, земель житлової та громадської забудови повинно здійснюватися відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації з урахуванням змін у земельних відносинах, реального землекористування. Не виключається й можливість пропонування спочатку змін до генерального плану, з урахуванням яких можуть ініціюватися подальші зміни у земельних відносинах. Проте, в будь-якому разі приймаються і фіксуються встановленим порядком зміни саме в землекористуванні.

Ініціювання та внесення належних і своєчасних змін до генерального плану міста з урахуванням прийнятих рішень, що впливають на зміст містобудівної документації, врегулювання відповідних правовідносин, як це випливає зі змісту норм ст.ст. 1, 2, 5-8, 12 Закону України Про основи містобудування , ст.ст. 2, 3, 10-12, 17, 20, 23 Закону України Про планування і забудову територій , інших норм законодавства щодо повноважень, зокрема, органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин і містобудування, було обов`язком саме міської ради та її відповідних уповноважених органів і підрозділів

Не може слугувати законною підставою для обмеження саме за наслідком таких дій (бездіяльності) цивільних прав юридичних і фізичних осіб чи для позбавлення їх відповідних прав невиконання (несвоєчасне, неналежне виконання) своїх обов`язків органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади.

Після зміни у 2008 році цільового призначення земельної ділянки її подальший цивільний оборот здійснювався з урахуванням цієї зміни.

Судом встановлено, що у справі немає доказів повернення встановленим порядком земельної ділянки, що первісно була надана в оренду ПП Олком Віп , до земель зелених насаджень (зеленої зони) загального користування і, відповідно, до категорії земель рекреаційного призначення.

Разом з тим, рішенням V сесії V скликання Ужгородської міської ради від 27.10.2010 року №1637 Про регулювання земельних відносин : приватному підприємству Олком Віп припинено право користування земельною ділянкою площею 0,1755 га по АДРЕСА_1 відповідно до ст.ст. 141, 142 ЗК України, скасовано договір оренди земельної ділянки від 15.12.2008 № 211010000-0408070000133 (п. 7.6.); надано дозволи на підготовку проектів відведення у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 площами по 0,088 га кожна гр-нам ОСОБА_4. (п. 7.7.) і ОСОБА_5 (п. 7.8.).

ПП Закарпатгеопроект склало датовану 2010 роком Технічну документацію із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право приватної власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3 ОСОБА_4. , кадастровий номер 2110100000:23:001:0021 і гр-ну ОСОБА_5 , кадастровий номер 2110100000:23:001:0020, щодо земельних ділянок площами по 0,0880 га. кожна.

Рішенням V сесії V скликання Ужгородської міської ради від 04.11.2010 року №1649 Про надання земельних ділянок затверджено проекти відведення земельних ділянок і надано в приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 площами по 0,088 га. кожна гр-нам ОСОБА_4 і ОСОБА_5 (п. 1.2.).

31.07.2012 року були видані Державні акти на право власності на земельні ділянки, призначені для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 площами по 0,088 га. кожна гр-нам ОСОБА_4 (акт серії ЯК №638537, кадастровий номер 2110100000:23:001:0021) і ОСОБА_5 (акт серії ЯК №638536, кадастровий номер 2110100000:23:001:0020) на підставі рішення Ужгородської міської ради від 04.11.2010 року за № 1649.

Матеріали технічної документації із землеустрою, що складалася гр-нам ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , містять дані, зафіксовані в експлікаціях угідь, інших документах, відповідно до яких земельні ділянки віднесені до земель, призначених для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, код цільового призначення ділянок за УКЦВЗ - 1.8. (землі населених пунктів для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва), ділянки відображені в графі 59 форми № 6-зем (землі, відведені під будівництво (будівництво на яких не розпочато): землі, які в установленому порядку відведені під будівництво, але будівельні роботи на яких не розпочато). У цій документації містяться акти встановлення (відновлення) на місцевості (в натурі) та погодження меж земельних ділянок від 02.11.2010 року, а також акти передачі межових знаків на зберігання.

Враховуючи встановлені в справі обставини, суд констатує, що гр-нам ОСОБА_4 і ОСОБА_5 земельні ділянки були надані без зміни їх цільового призначення щодо категорії земель, ділянки не надавалися за рахунок земель зелених насаджень (зеленої зони) загального користування - категорії земель рекреаційного призначення (п. ґ ч.1 ст.19 ЗК України), позаяк на момент прийняття представницьким органом місцевого самоврядування відповідних рішень належали і були обліковані у складі земель житлової та громадської забудови (ч. 1 п. б ст. 19 ЗК України), за рахунок яких і були надані.

Листом Управління Держземагентства в Ужгородському районі Закарпатської області від 20.07.2015 року №8-709-0.3-6438/2-15 також підтверджується, що відповідно до форми статистичної звітності № 6-зем указані земельні ділянки до їх відведення громадянам у власність були враховані як землі, які використовуються в комерційних цілях.

Разом з тим, серед іншого, позов прокурора в частині визнання незаконними пунктів 7.7. і 7.8. рішення Ужгородської міської ради від 27.10.2010 року №1637 і пункту 1.2. рішення цієї ради від 04.11.2010 року №1649, мотивувався тим, що фактична зміна цільового призначення вказаних земельних ділянок із земель рекреаційного призначення на землі житлової та громадської забудови є незаконною, порушено права та інтереси територіальної громади м. Ужгорода зменшенням площі зелених зон загального користування, однак, ці підстави позову не знайшли свого підтвердження.

Таким чином, не може бути взяте до уваги й твердження позивача про невідповідність офіційної інформації та даних державної статистичної звітності щодо земельних ділянок до їх відведення громадянам фактичному цільовому призначенню цих ділянок, а також не може враховуватися твердження про недотримання вимог Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації , позаяк статтею 9 цього Закону передбачено, що обов`язковій державній експертизі підлягають, зокрема, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок рекреаційного призначення, тоді як належність земельних ділянок до цієї категорії земель не була встановлена та підтверджена, навпаки, було встановлено, що ділянки до цих земель не належать. У цьому контексті підстави і доводи позову, обґрунтування його посиланням на відповідні нормативні акти щодо недотримання вимог законодавства, яким регулюється зміна цільового призначення земельної ділянки, яка, як помилково вважав позивач, мала місце щодо категорії земель, не спростовують встановленого і не можуть братися до уваги.

Однак, разом з цим судом встановлено, що відповідно до наданої документації та матеріалів справи підтверджується, що надання рішенням Ужгородської міської ради від 04.11.2010 року №1649 у приватну власність громадянам ОСОБА_4 і ОСОБА_5 земельних ділянок було здійснене з порушенням вимог закону.

Що стосується викладених позивачем доводів про перебування на час прийняття Ужгородською міськрадою рішень від 27.10.2010 року і від 04.11.2010 року №1649 спірних земельних ділянок в оренді у ПП Олком Віп суд приходить до наступного.

Пунктом 7.6. рішення Ужгородської міськради від 27.10.2010 року №1637 було припинено ПП Олком Віп право користування земельною ділянкою площею 0,1755 га. по АДРЕСА_1 відповідно до ст.ст. 141, 142 ЗК України, скасовано договір оренди земельної ділянки від 15.12.2008 року №211010000-0408070000133. Тобто, це рішення було прийняте до моменту надання ОСОБА_4 і ОСОБА_5 земельних ділянок у власність. Водночас додаткова угода між Управлінням майном м. Ужгорода і ПП Олком Віп про розірвання договору оренди землі, підписаного 10.12.2008 року і зареєстрованого 15.12.2008 року, на підставі п.7.6. рішення Ужгородської міськради від 27.10.2010 року №1637 була укладена 19.09.2011 року, цього ж дня був складений і акт приймання-передачі земельної ділянки, державна реєстрація додаткової угоди була проведена 23.12.2011 року.

Разом з тим, ПП Олком Віп не ставило питання про порушення його майнових прав у зв`язку з прийняттям 27.10.2010 року Ужгородською міськрадою рішення про припинення права користування земельною ділянкою та скасування договору оренди, не оспорювало це рішення та не уповноважувало прокурора діяти в його інтересах.

Пункт 7.6. рішення Ужгородської міськради від 27.10.2010 року №1637 також ніким не оспорювався, цей пункт рішення не втратив чинності. Підписавши додаткову угоду про розірвання договору оренди землі ПП Олком Віп висловило свою згоду з припиненням оренди та з відповідним рішенням ради.

Наведені обставини, окрім встановленого, додатково вказують на те, що на час прийняття відповідних рішень щодо подальшого надання земельних ділянок іншим особам ділянки не належали до земель рекреаційного призначення.

Окрім того, суд констатує, що на момент надання земельних ділянок гр-нам ОСОБА_4 і ОСОБА_5 процедура оренди земельної ділянки, що раніше була надана ПП Олком Віп , юридично не була завершена. Міською радою це не було враховано під час прийняття 04.11.2010 року рішення №1649, тому не були дотримані вимоги, зокрема, ч.5 ст.116 ЗК України, щодо надання земельної ділянки новому власнику чи користувачу після вилучення її у попереднього землекористувача.

Земельні ділянки до надання громадянам ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не перебували в їх користуванні, тому надання землі у власність цим громадянам мало відбуватися із дотриманням положень ч.1, п. в ч.3 ст. 116, ч.ч. 6-9 ст.118 ЗК України, ст.ст. 25, 50, 56 Закону України Про землеустрій (далі - Закон № 858-IV), п.п.1, 3 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого Постановою КМ України від 26.05.2004 року №677 (далі - Порядок розроблення проектів землеустрою) стосовно розроблення та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Такі проекти землеустрою в справі відсутні, чого саме лиш посилання на зміст протоколу від 02.11.2010 року засідання Комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою в м.Ужгороді та протоколу 32-го пленарного засідання чергової V сесії V скликання Ужгородської міської ради від 04.11.2010 року, де розглядалися питання про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок гр-нам ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , не спростовує. Відсутність в органах місцевого самоврядування проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_4 і ОСОБА_5 підтверджується і листом заст. Ужгородського міського голови О.Габора від 20.10.2016 року № 3183/03-17/1 та іншими матеріалами справи.

Натомість кожному з набувачів земельних ділянок була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право приватної власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка при передачі земельних ділянок у власність за проектами землеустрою щодо їх відведення не повинна була розроблятися. Незважаючи на те, що технічна документація містить значною мірою такі самі документи, що складаються і для виготовлення проекту відведення земельної ділянки (ст.56 Закону № 858-IV, п.п.8, 9 Порядку розроблення проектів землеустрою, інші норми законодавства), належало складати саме проекти відведення земельних ділянок.

Факти наявності в технічній документації окремих документів, складених після прийняття міськрадою рішення від 04.11.2010 року №1649 (висновків Управління архітектури та містобудування Ужгородської міськради від 08.07.2010 року №№ 385 і 388 із посиланням на рішення міськради від 04.11.2010 року №1649, висновків Відділу Держкомзему в м. Ужгороді від 24.12.2010 року №№1359 і 1360, даних про присвоєння кадастрових номерів земельних ділянок, окремих графічних матеріалів) також підтверджуються матеріалами справи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 дав офіційне тлумачення положенням частини 2 статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин 1, 10 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні у відповідній редакції, відповідно до якого ці положення закону стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Обґрунтовуючи свій висновок, Конституційний Суд України виходив, зокрема, з того, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення; це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення; ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання (п.5 мотивувальної частини Рішення).

Верховний Суд України у справі № 21-405а14 у постанові від 11.11.2014 року, прийнятій на спільному засіданні Судових палат в адміністративних справах, у господарських справах і у цивільних справах Верховного Суду України, зробив із посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 правові висновки, за змістом яких:

прийняте місцевою радою рішення про передачу у власність чи в оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, що застосовується одноразово і після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання;

скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах, питання про захист порушеного права має вирішуватися за нормами цивільного законодавства;

позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), не повинен розглядатися і не може бути задоволений, позаяк таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію, його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Дійсність виданих 31.07.2012 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 . Державних актів на право власності на земельні ділянки, призначені для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд серії ЯК №638537 і серії ЯК №638536, в судовому порядку ніким не оспорювалася.

27.03.2013 року, громадяни ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відчужили належні їм вищевказані земельні ділянки ОСОБА_6 , яка на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 03.07.2014 року, посвідчених приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Гуменюком В.В. за реєстровими №№1799 і 1801, продала призначені для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд земельні ділянки із кадастровими номерами 2110100000:23:001:0021 і 2110100000:23:001:0020 площами по 880 кв .м кожна, розташовані в АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , який сплатив по 149000,00 грн. за кожну ділянку.

Вказані правочини, щодо відчуження земельних ділянок в судовому порядку не оспорювалися.

Таким чином, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 діючи послідовно, як власники на підставі чинних правовстановлюючих документів, реалізували свої права власників щодо відчуження майна, а відповідач ОСОБА_2 за чинними відплатними договорами набув прав власності на земельні ділянки із презумпцією правомірності такого набуття.

Перехід прав відбувся щодо земельних ділянок, належних до земель житлової і громадської забудови.

Факти державної реєстрації 03.07.2014 року прав власності ОСОБА_2 на земельні ділянки із кадастровими номерами 2110100000:23:001:0021 (посвідчений за №1801 договір купівлі-продажу від 03.07.2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 29185221101, номер запису про право власності 6211008) і 2110100000:23:001:0020 (посвідчений за №1799 договір купівлі-продажу від 03.07.2014 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 42618021101, номер запису про право власності 6210559) підтверджуються витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.07.2014 року №№ 23776416 і 23774762, Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 23.03.2016 року №№ 55805807 і 55805292.

ОСОБА_2 , як покупець земельних ділянок виконав вимоги ч.ч.1, 2, 4 ст.182 ЦК України, ст.ст.125,126 ЗК України, ч.ч.1,3 ст.3, п.1 ч.1 ст.4, ч.1 ст.5, ч.9 ст.15, п.1 ч.1 ст.19 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон №1952-IV), його право власності на земельні ділянки виникло у день їх купівлі, на підставі чинних правочинів.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч.1 ст.2, ч.2 ст.3 Закону №1952-IV). Тож за змістом закону як виникнення, так і припинення відповідних речових прав пов`язується із моментом державної реєстрації.

Таким чином, суд приходить до висновку, що твердження позивача в заяві про те, що ОСОБА_2 є фактичним володільцем земельних ділянок, тоді як їх власником залишається територіальна громада м. Ужгорода, суперечить вимогам закону та обставинам справи, а тому є безпідставним і не може бути поставлене судом в основу його рішення.

Разом з тим, судом встановлено, що у 2014 році ТОВ Байт виготовило ОСОБА_2 Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки приватної власності, цільове призначення якої змінюється , щодо кожної з ділянок із кадастровими номерами 2110100000:23:001:0020 і 2110100000:23:001:0021. Проекти землеустрою містять позитивні висновки (погодження) Управління Держземагентства в Ужгородському районі Закарпатської області, Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради, інші необхідні документи і матеріали, в т.ч., довідки від 19.11.2014 року №№3252/03-13 і 3253/03-13 згідно форми №6-зем, якими підтверджується належність ділянок до категорії земель житлової та громадської забудови, графічні матеріали, щодо можливості зміни цільового призначення земельних ділянок.

Згідно із цими документами, зміна цільового призначення земельних ділянок (виду використання земельних ділянок у межах певної категорії земель) відбувається в межах однієї категорії земель житлової та громадської забудови (п. б ч.1 ст.19 ЗК України): з призначення ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд на призначення ділянок для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови .

Обгрунтовуючи свій позов, прокурор вказував на те, що були порушені вимоги щодо фіксації обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок.

Суд, вважає за необхідне зазначити наступне, за змістом переліків обмежень у використанні земельних ділянок, визначених Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради 09.12.2014 року за вих. №№3232, 3237 і Управлінням Держземагентства в Ужгородському районі Закарпатської області 17.12.2014 року за вих. №№31-709-0.3-3415/2-14 і 31-709-0.3-3417/2-14, щодо ділянки із кадастровим номером 2110100000:23:001:0020 були встановлені обмеження в охоронній зоні навколо інженерних комунікацій ( охоронна зона каналізації площею 0,0151 га. ) і в зоні особливого режиму використання земель ( червона лінія АДРЕСА_1 площею 0,0320 га. ), а щодо ділянки із кадастровим номером 2110100000:23:001:0021 були встановлені обмеження в охоронній зоні навколо інженерних комунікацій ( охоронна зона каналізації площею 0,0073 га. ) і в зоні особливого режиму використання земель ( червона лінія АДРЕСА_1 площею 0,0449 га .).

За Класифікатором обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженим наказом Держкомзему України від 29.12.2008 року №643, обмеження в охоронній зоні навколо інженерних комунікацій були класифіковані за кодом 01.01.08 , обмеження в зоні особливого режиму використання земель, а саме - в зоні особливого режиму забудови, були класифіковані за кодом 01.06.01 . Постановою КМ України від 17.10.2012 року №1051 був затверджений Порядок ведення Державного земельного кадастру, Додаток № 6 до якого містить перелік обмежень щодо використання земельних ділянок, відповідно до якого: кодом охоронної зони навколо інженерних комунікацій визначено є 01.08 , кодом зони особливого режиму забудови є 06.01 .

Які саме коди обмежень належало застосовувати у разі, якщо відповідний класифікатор втратив чинність позивач не зазначав у заяві. Разом з цим, визначальними є власне фіксація, встановлення і доведення до власника земельних ділянок конкретних фактичних обмежень (по суті, відповідно до змісту обмежень), а такі були встановлені під час надання відповідних погоджень. Поза тим, Додатком №6 до Порядку ведення Державного земельного кадастру встановлені ті самі обмеження щодо зазначених вище земельних ділянок, що раніше були встановлені згаданим Класифікатором, обмеження мають по суті ті ж коди, що й раніше, відмінність між якими полягає лише в структурі коду (у Класифікаторі код обмеження (обтяження) у використанні земельної ділянки складався з трьох частин, де перші дві цифри вказують на код виду обмежень (обтяжень) (01 - обмеження, 02 - обтяження), другі дві цифри вказують код типу обмежень, а в Додатку №6 виключено поняття обтяження , тому йдеться лише про обмеження , в коді якого перші дві цифри коду вказують на тип (групу) обмежень).

Таким чином, неточність, на яку вказує позивач, не є істотною та не вплинула на правильність вирішення відповідних питань по суті, позаяк обмеження були встановлені відповідно до реальних параметрів земельних ділянок, інженерних комунікацій, червоних ліній забудови, що узгоджується з установленими правилами. Відповідні обмеження продовжували існувати, фіксуватися та враховуватися і в подальшому.

Окрім того, листами Управління містобудування та архітектури від 21.05.2015 року №34/20-14, від 09.03.2016 року №73/20-13 стверджується (у контексті подальшого використання земельних ділянок), що детальний план забудови території в місці розташування земельних ділянок не розроблявся, по земельній ділянці проходить червона лінія АДРЕСА_1, а в містобудівних умовах та обмеженнях дозволяється будівництво на ділянці по червоній лінії відповідно до вимог ДБН 360-92** Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень .

03.12.2015 року, в.о. начальника Управління містобудування та архітектури Івегешем М.В. були видані ОСОБА_2 містобудівні умови та обмеження щодо забудови земельних ділянок по АДРЕСА_1 , згідно із якими, зокрема, дозволяється забудова по червоній лінії АДРЕСА_1 у відповідних параметрах, необхідним є розроблення проекту винесення інженерних комунікацій, що проходять через ділянку, констатовано, що земельна ділянка, на якій планується будівництво, знаходиться за межами охоронних зон об`єктів культурної спадщини.

09.11.2015 року рішенням ХХVІІ сесії VІ скликання Ужгородської міської ради за №1882 Про затвердження та відмову у затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_2 затверджено проекти землеустрою щодо відведення зі зміною цільового призначення земельних ділянок площами по 0,0880 га. для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови по АДРЕСА_1 із кадастровими номерами 2110100000:23:001:0021 (пункт 1.67. рішення) і 2110100000:23:001:0020 (пункт 1.74. рішення).

Враховуючи встановлені судом факти і обставини, твердження позивача стосовно порушення Ужгородською міськрадою вимог закону в контексті зміни цільового призначення земельних ділянок із земель рекреаційного призначення на землі житлової та громадської забудови, що є однією з основних підстав позивача при зверненні з відповідним позовом до суду, суд не може визнати обґрунтованими.

Окрім наведеного, судом також встановлено, що твердження позивача про набуття ОСОБА_2 спірних земельних ділянок у результаті недійсних правочинів та про затвердження рішенням Ужгородської міськради від 09.11.2015 року №1882 проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_2 у власність також не ґрунтуються на законі та суперечать обставинам справи. В справі не встановлено і не доведено таких обставин, а відповідним рішенням ради затверджувалися не проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, а проекти землеустрою щодо відведення зі зміною цільового призначення земельних ділянок, що має цілком різний фактичний і правовий зміст. Ішлося лише про зміну виду використання земельних ділянок, право власності на які було набуто встановленим порядком раніше, у межах певної категорії земель. Тим часом, прокурор зазначив відповідну підставу позову та сформулював позовну вимогу, якою просив скасувати пункти 1.67. і 1.74. рішення ХХVІІ сесії VІ скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року №1882 щодо затвердження гр-ну ОСОБА_2 проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площами 0,088 га. у власність у АДРЕСА_1 , кадастрові номери 2110100000:23:001:0020 і 2110100000:23:001:0021 відповідно, для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови по АДРЕСА_1 , зі зміною цільового призначення, тоді як таке рішення радою не приймалося. Тож прокурор просив скасувати рішення ради, яке не приймалося, уточнюючи в процесі розгляду справи іншу позовну вимогу (предмет позову), прокурор не змінював вимогу, про яку йдеться.

Разом з тим, щодо обґрунтування позивачем вимоги позову про скасування рішень від 03.07.2014 року про державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за ОСОБА_2 із номерами записів про право власності 6210559 і 6211008 тим, що ділянки набуті ОСОБА_2 незаконно, суд вважає таке безпідставним, оскільки незаконність набуття ОСОБА_2 у власність земельних ділянок не встановлена і не доведена позивачем у належний процесуальний спосіб, а державну реєстрацію права власності на ці ділянки проведено на підставі правочинів, що не визнавалися недійсними і створили відповідні правові наслідки. Таку реєстрацію права в усякому разі проведено до прийняття радою першого рішення щодо цільового призначення спірних земельних ділянок, які на відповідний час належали ОСОБА_2 , а вмотивування цієї вимоги власне тим, що позивач, відповідно до його правової позиції, вправі витребувати земельні ділянки від ОСОБА_2 , не є належною і достатньою підставою для її задоволення.

Сторони мотивуючи свої позиції у справі посилалися також на обставини, пов`язані з ухваленням Ужгородською міськрадою рішення від 10.03.2016 року №119 Про затвердження містобудівної документації , пунктом 1 якого визнано таким, що втратило чинність рішення міської ради від 09.11.2015 року №1881 Про затвердження містобудівної документації , а пунктом 2 було затверджено містобудівну документацію:

Коригування генерального плану м. Ужгорода, виконане ДП Український державний науково-дослідний інститут проектування міст Діпромісто ім.Ю.М. Білоконя і Історико-архітектурний опорний план м. Ужгорода Закарпатської області з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичних ареалів , розроблений НДІ пам`яткоохоронних досліджень, як невід`ємну частину плану;

План зонування території м. Ужгорода , виконаний ДП Український державний науково-дослідний інститут проектування міст Діпромісто ім.Ю.М. Білоконя ;

пунктом 8 і Додатком до рішення сесії було затверджено перелік територій м. Ужгорода, щодо яких встановлено мораторій на прийняття рішень сесії міської ради до затвердження в установленому порядку містобудівної документації Внесення змін до генерального плану та плану зонування території міста , мораторій на прийняття рішень щодо надання дозволів на розробку проектів землеустрою, затвердження таких проектів, зміни цільового призначення земельних ділянок та іншої документації був встановлений щодо територій міста, які перебувають у власності територіальної громади міста Ужгорода та не надані у власність та/або користування фізичним і юридичним особам;

у пункті 14 переліку, наведеного в додатку, зазначено: Зелені зони загального користування по АДРЕСА_1 (біля ПАТ Модуль М ), загальною площею 0,18 га., кадастрові номери 2110100000:23:001:0020 та 2110100000:23:001:0021. Згідно ГП-2014 р. зона Г-6 - торгівельні зони .

Прокурором до матеріалів справи додано копії ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2017 року, якою було залишено без змін постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.06.2017 року у справі за адміністративним позовом заступника прокурора Закарпатської області до Ужгородської міської ради про визнання не чинним і скасування рішення частково. Суд апеляційної інстанції залишив без змін постанову окружного адміністративного суду, якою було визнано протиправним і скасовано пункт 2 рішення Ужгородської міської ради від 10.03.2016 року №119 Про затвердження містобудівної документації .

Однак, обставини, пов`язані з ухваленням Ужгородською міськрадою рішення від 10.03.2016 року №119, і вищеназвані судові рішення не впливають на суть спору з огляду на його підстави, предмет і встановлене в справі. Рішення ради, про яке йдеться, було прийняте після набуття відповідною територією статусу земель житлової та громадської забудови, після набуття ОСОБА_2 права власності на відповідні земельні ділянки та після зміни виду використання земельних ділянок у межах категорії земель житлової і громадської забудови чинним на відповідний час рішенням цієї ж ради. Встановлений згаданим рішенням ради мораторій стосувався земельних ділянок, які перебувають у власності територіальної громади міста Ужгорода та не надані у власність та/або користування фізичним і юридичним особам, тож не поширювався на ділянки, що перебували у власності ОСОБА_2 .

Понад те, у пункті 14 згаданого переліку вказано, що на час прийняття цього рішення радою земельні ділянки із кадастровими номерами 2110100000:23:001:0020 і 2110100000:23:001:0021 згідно з генеральним планом міста знаходяться в торгівельній зоні, позначеній як Г-6 . Листом Ужгородської міськради від 01.02.2018 року №5302/03-17 із доданими до нього фрагментами генеральних планів м. Ужгорода (2004 року) і фрагментів зонування територій м. Ужгорода (2016 року), в яких відповідна зона розташування земельних ділянок станом на 2016 рік позначена як Г-6 - торгівельна зона , наявними в справі доказами і матеріалами щодо обліку відповідних земельних ділянок підтверджується, що такі з часу надання землі ПП Олком Віп і по час розгляду справи судом продовжують офіційно відображатися у складі земель житлової та громадської забудови. Неузгодженість зміни цільового призначення земельних ділянок, їх фактичного використання, даних облікової, статистичної та містобудівної документації між собою, як і вказані судові рішення, не свідчать про порушення вимог закону власником землі ОСОБА_2 , а вказують на невиконання (неналежне виконання) саме державою і територіальною громадою в особі відповідних уповноважених органів і установ покладених на них законом обов`язків із належного врегулювання відповідних правовідносин, яке забезпечувало б їх правову визначеність.

У 2016 році фізичною особою - підприємцем ОСОБА_9 було виготовлено ОСОБА_2 . Технічну документацію із землеустрою щодо об`єднання земельної ділянки площею 0,1760 га. для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Документацію було розроблено для об`єднання земельних ділянок із кадастровими номерами 2110100000:23:001:0020 і 2110100000:23:001:0021 в одну земельну ділянку, якій 24.06.2016 року був присвоєний кадастровий номер 2110100000:23:001:0063. Згідно із цією документацією, ділянка належить до земель житлової та громадської забудови.

Витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.06.2016 року №НВ-2101415782016 підтверджується факт державної реєстрації 24.06.2016 року земельної ділянки із кадастровим номером 2110100000:23:001:0063 площею 0,1760 га., розташованої по АДРЕСА_1 , призначеної для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, належної до земель житлової та громадської забудови, власником якої є ОСОБА_2 . У Витягу зафіксовані обмеження у використанні земельної ділянки (охоронні зони навколо інженерних комунікацій площами 0,0150 га і 0,0071 га).

Враховуючи, що об`єднання земельних ділянок відбулося після пред`явлення позову прокурором, зміна ним позовних вимог (уточнення предмету позову) заявою від 03.03.2017 року з урахуванням цієї обставини не суперечить положенням ч.2 ст.31 ЦПК України та смислу інших норм цього Кодексу.

Вимогу про витребування від ОСОБА_2 земельних ділянок прокурор обґрунтовував викладеними в позовній заяві обставинами, аналіз яких наведено вище. Водночас у справі встановлені й інші факти і обставини, що мають істотне значення для вирішення спору.

Реалізуючи свої права власника земельних ділянок, ОСОБА_2 на виконання доведених йому вимог і умов використання та забудови земельних ділянок за відповідним проектом здійснив винесення каналізаційних мереж, що проходять на земельних ділянках по АДРЕСА_1 . Декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, зареєстрованою Управлінням ДАБІ у Закарпатській області 10.05.2016 року за №ЗК 14261312110, підтверджується факт зведення ОСОБА_2 на земельній ділянці по АДРЕСА_1 автомийки самообслуговування. У справі наявний Технічний паспорт на автомийку самообслуговування, який був виготовлений за станом на 15.06.2016 року і відображає її параметри та характеристики, наявні інші матеріали, які ілюструють результат будівництва. Державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на автомийку самообслуговування за адресою: АДРЕСА_1 , наданою Управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міськради, проведена 21.05.2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 931287721101.

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.08.2017 року №94166456 стверджується факт державної реєстрації 07.08.2017 року права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку із кадастровим номером 2110100000:23:001:0063 площею 0,176 га., розташовану по АДРЕСА_1 , призначену для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1323309921101, номер запису про право власності 21806606. Зі Звіту про оцінку автомийки самообслуговування, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виконаного ТОВ Байт станом на 01.08.2017 року, убачається, що її ринкова вартість становить 1224168,00 грн.

З вказаних документів вбачається динаміка в зміні стану майна та оформленні прав на нього.

За приписами ЦК України: об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі (ч.1 ст.177); річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ч.1 ст.179 ); до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч.1 ст.181); річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її; речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними (ч.1 ст.184); підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності; до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом; підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю; права на земельну ділянку та інші об`єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно (ч.ч.1,2,3 ст.191 ).

ОСОБА_2 з відома, згоди і дозволу територіальної громади м. Ужгорода і держави в особі відповідних уповноважених органів місцевого самоврядування та виконавчої влади законно створив нову річ - автомийку самообслуговування, розташовану на земельній ділянці із кадастровим номером 2110100000:23:001:0063, яка в розумінні наведених вище норм закону, ст.ст.331, 375 ЦК України та з урахуванням положень ч.1 ст.8 ЦК України, є єдиним цілим, одним об`єктом права власності - майновим комплексом, де земельна ділянка і зведені на ній будівлі та споруди не можуть розглядатися окремо, порушення такої цілісності тягне відповідні порушення у здійсненні права власності щодо відповідного майнового об`єкта (об`єктів). Власник увів відповідний об`єкт в експлуатацію, зареєстрував своє право встановленим Законом № 1952-IV (ч.1 ст.4, ч.3 ст.5 ) та іншими нормами законодавства порядком. Фактами підтвердження готовності майна до експлуатації та державної реєстрації відповідних прав територіальна громада і держава визнали правомірність створення нової речі та набуття ОСОБА_2 прав на неї. За змістом наведеного законодавства та положень ст.377 ЦК України, ст.120 ЗК України, право власності набувається (переходить) на цілісний об`єкт нерухомості, який може складатися з кількох нерозривно пов`язаних між собою об`єктів, де право на земельну ділянку, на якій розташовані відповідні об`єкти, переходить відповідно до переходу права на ці об`єкти (слідує за цим правом).

Враховуючи наведене, суд констатує, що тих індивідуально визначених речей - земельних ділянок із кадастровими номерами 2110100000:23:001:0020 і 2110100000:23:001:0021, щодо витребування яких від ОСОБА_2 первісно була пред`явлена вимога прокурором, не існувало на час звернення до суду, а також уточнення предмету позову прокурором не усунуло тієї обставини, що він ставив питання про незаконне, за його правовою позицією, вибуття з володіння територіальної громади двох окремих земельних ділянок, тобто, двох індивідуально визначених майнових об`єктів, а не одного об`єкта - об`єднаної ділянки. Окрім цього, уточнена позовна вимога не ґрунтується на відповідних підставах і мотивації позову, який у частині обґрунтування вимог не змінювався по суті.

Нова річ, яка виникла (об`єднана земельна ділянка із розташованою на ній автомийкою самообслуговування - майновий комплекс), не вибувала з володіння територіальної громади і ніколи у відповідному вигляді не належала територіальній громаді.

Як випливає з правової позиції в справі, ключовими підставами і вимогою позову прокурора є те, що спірні земельні ділянки вибули з володіння територіальної громади міста незаконно із земель рекреаційного призначення зі зміною їх правового статусу на землі житлової та громадської забудови, чим порушуються права та інтереси громади, вибуттям землі із власності якої завдано шкоду, зменшено площі зелених зон загального користування, тому ділянки слід витребувати від ОСОБА_2 та повернути їх територіальній громаді міста.

Однак такі підстави позову не знайшли свого підтвердження. Зміна цільового призначення та функціонального використання відповідної території із зеленої зони міста на землі житлової та громадської забудови відбулася за волею територіальної громади міста в особі уповноваженого органу місцевого самоврядування і ця воля в подальшому не змінювалася по суті. Зміни відбувалися вже лиш щодо конкретного виду використання земельних ділянок у межах категорії земель житлової і громадської забудови, що в контексті пред`явленого позову не є істотним для суті справи, позаяк для позивача ідеться саме про повернення земельної ділянки до складу земель рекреаційного призначення (зеленої зони).

ОСОБА_2 добросовісно виконав покладені на нього державою, територіальною громадою і нормативними актами обов`язки, врахував відповідні обмеження у використанні земельної ділянки, частину їх встановленим порядком усунув, змінивши певні інженерні мережі, і збудував новий об`єкт інфраструктури. Цей об`єкт, оскільки прийнятий в експлуатацію та знаходиться на території міста, належить до інфраструктури міста, покращив її, використовується в тому числі його мешканцями, створює певну кількість робочих місць, генерує доходи для міста тощо. Реальні дії відповідних органів держави і місцевого самоврядування вказують, що створення цього нового об`єкта інфраструктури міста визнавалося таким, що відповідає інтересам територіальної громади.

Належність земельної ділянки до земель житлової та громадської забудови і конкретне використання її з комерційною метою істотно вплинули на вартість землі. Так, пред`являючи позов із метою повернення землі до складу зеленої зони і визначаючи ціну позову, прокурор водночас надав дані про нормативну грошову оцінку земельних ділянок із кадастровими номерами 2110100000:23:001:0020 і 2110100000:23:001:0021 (листи Управління Держгеокадастру в Ужгородському районі від 22.03.2016 року № 10-709-99.3-1062/2-16), що відповідно до форми №6-зем обліковані як землі комерційного використання, де грошова оцінка кожної з ділянок визначена в сумі 1501852,00 грн. Тобто, обґрунтовуючи розмір шкоди, що її на думку прокурора було завдано територіальній громаді вибуттям землі зі складу зеленої зони, прокурор надав оцінку цієї землі, що була встановлена зважаючи на її призначення як земель комерційного використання.

Суд приходить до висновку, що така позиція позивача є суперечливою та необґрунтованою, а такий спосіб визначення майнової шкоди вочевидь не відображає вартість землі як належної до зеленої зони.

Таким чином, всі викладені обставини в їх сукупності та взаємозв`язку вказують на відсутність підстав для скасування оскаржених рішень органу місцевого самоврядування, державної реєстрації права власності на земельні ділянки за ОСОБА_2 та витребування від нього земельної ділянки на користь територіальної громади міста Ужгорода.

Первісна зміна цільового призначення спірних земельних ділянок була здійснена самою територіальною громадою, що було визначальним для всього подальшого їх цивільного обороту. Правовстановлюючі документи на землю, що були оформлені ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , протягом усього часу з моменту прийняття відповідних рішень не оспорювалися судовим порядком. Правочини, на підставі яких послідовно відбувся перехід прав власності на земельні ділянки, теж дійсні. Тож відсутні правові підстави для скасування рішень від 03.07.2014 року про державну реєстрацію прав власності на земельні ділянки за ОСОБА_2 із номерами записів про право власності 6210559 і 6211008, яка була проведена на підставі чинних правочинів. Попри відсутність власне підстав для скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, що перебували у власності ОСОБА_2 , не можна вважати, що таке рішення оспорене належним чином, оскільки позов відповідно до наведених у ньому формулювань пред`явлено щодо рішення, яке не приймалося.

Враховуючи, що правові підстави, на яких ОСОБА_2 набув прав власності на земельні ділянки, не перестали існувати (не відпали), суд приходить до висновку, що умови для витребування на користь територіальної громади міста Ужгорода земельної ділянки від ОСОБА_2 із використанням правового механізму, закріпленого ст.ст.387, 388, 1212 ЦК України, відсутні.

В суду відсутні підстави для висновку, що зміна цільового призначення земельних ділянок та подальше набуття прав на неї новими власниками відбулася поза волею територіальної громади.

Вимога позову про витребування двох земельних ділянок, об`єднаних в одну ділянку, від ОСОБА_2 на користь територіальної громади міста Ужгорода не враховує дійсних обставин справи та реального стану речей. Дві земельні ділянки, які первісно вибули з володіння територіальної громади, перестали існувати як індивідуально визначені речі. Ділянки були об`єднані в одну земельну ділянку, внаслідок чого виникла нова індивідуально визначена річ. На земельній ділянці була побудована автомийка самообслуговування, виникла нова індивідуально визначена річ: об`єднана земельна ділянка із розташованою на ній автомийкою самообслуговування - майновий комплекс.

За правилами ст.ст.387, 388 ЦК України власник управі витребувати саме своє індивідуально визначене майно, яке вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Таким чином, новостворене майно, про яке йдеться, не належить до такого, що може бути витребуване територіальною громадою за цими правилами, в будь-якому разі, на момент вибуття з володіння громади земельних ділянок такого індивідуально визначеного майна не існувало.

Судом окрім наведеного також встановлено, що особа, про витребування земельної ділянки від якої ставиться питання, добросовісно набула прав на неї з інших, аніж рішення органу місцевого самоврядування, підстав. За відповідних обставин, до таких правовідносин могли б застосовуватися положення ст.388 ЦК України, а не ст.1212 цього Кодексу, втім, підстав для цього немає. У контексті конкретних обставин справи пред`явлення позову одночасно з підстав, передбачених ст.388 і ст.1212 ЦК країни, необґрунтоване.

За таких обставин, посилання на визнання позову Ужгородською міською радою (а.с.228-232 т.2), результатом задоволення якого мало б стати безпідставне і безоплатне набуття територіальної громадою в особі ради майна, що нею не створювалося і з її володіння не вибувало, необґрунтовані. Таке визнання не може братися до уваги, оскільки зроблене без урахування дійсних обставин справи, дій самої ради та порушує права ОСОБА_2 як власника майна, суд лише за наявності законних для того підстав може врахувати визнання позову (ч.4 ст.174 і ч.4 ст.206 відповідних редакцій ЦПК України).

Отже, вимоги позову не можна визнати обґрунтованими і доведеними по суті. Поза всім вищевикладеним, пред`явлення таких вимог, а також їх задоволення у разі, коли б для цього були встановлені належні підстави, не досягає мети позову і не забезпечує захисту права, щодо якого для позивача йдеться передусім про повернення земельних ділянок (земельної ділянки) до складу земель рекреаційного призначення (зеленої зони).

Окрім того, враховуючи висновки Європейського суду з прав людини у рішенні від 20.01.2012 року у справі Рисовський проти України (Заява №29979/04) у контексті спору щодо права володіння земельною ділянкою, користування нею та захисту цих прав, рішення Європейського суду з прав людини у справі Федоренко проти України (Заява 25921/02), яка стосувалася дій держави у цивільних відносинах та захисту права власності від 01.06.2006 року, висновки викладені у рішенні від 02.11.2014 року Європейського суду з прав людини у справі Трегубенко проти України (Заява №61333/00), яка стосувалася права особи на грошові кошти та дій держави, що спричинили порушення цього права, рішення від 23.01.2014 року Європейського суду з прав людини у справі East/West Alliance Limited проти України (Заява №19336/04), а також висновки у рішенні Європейського суду з прав людини у рішенні від 16.02.2017 року у справі Кривенький проти України (Заява №43768/07), яка стосувалася порушення права власності заявника на земельну ділянку, щодо якої був визнаний недійсним державний акт на право власності, суд приходить до висновку що, втручання у право власності з боку держави повинно бути законним, повинно переслідувати дійсний суспільний, публічний інтерес і повинно бути пропорційним. Ці критерії є оціночними і залежать від фактів і обставин конкретної справи. Втручання повинно переслідувати реальну мету щодо захисту відповідного права, а також передбачати реальну можливість виконання відповідного рішення.

Таким чином, втручання з боку держави в інтересах територіальної громади м.Ужгорода в особі Ужгородської міської ради у право власності ОСОБА_2 на нерухоме майно не відповідає критеріям законності, відповідності суспільному, публічному інтересу, а також пропорційності, таке втручання порушує принципи верховенства права, правової визначеності, справедливості, а також не відповідає правилам щодо належного урядування.

Законних підстав для застосування положень ст.ст.387, 388, 1212 ЦК України для витребування майна не встановлено, саме лиш посилання на ці норми закону за обставинами справи таких не утворює.

Суперечать встановленим у справі обставинам, необґрунтовані і не доведені також міркування сторони позивача про те, що таке втручання відповідає суспільному та/або публічному інтересу. Нічим не доведено, що створення нового об`єкта інфраструктури міста не відповідає суспільному інтересу чи порушує його (відповідні доводи і докази іншої сторони про протилежне - не спростовані), а вимоги про припинення права власності на це майно і про повернення землі до зеленої зони в межах території, яка з 2007 року офіційно облікується як землі житлової та громадської забудови і де тривалий час зеленої зони не існує фактично, такому суспільному інтересу відповідають. Ці доводи сторони не можна визнати переконливими.

Втручання порушує справедливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, є явно непропорційним і покладає на відповідача, який не вчиняв ніяких протиправних винних дій, оплатно набув право власності, створив нове майно, індивідуальний надмірний тягар.

Таким чином, ОСОБА_2 не може бути позбавлений права власності за те, що територіальна громада і держава в особі уповноважених органів та інститутів порушили правила належного урядування та принцип правової визначеності, за дотримання яких саме і є відповідальними. Неузгодженість і неврегульованість питань землекористування, планування та забудови території міста, судові тяжби з цього приводу тощо, є доказом саме неналежного урядування, вина і відповідальність за які у вигляді позбавлення права власності не може покладатися на відповідача.

Міська рада як орган, в особі якого територіальна громада здійснює право власності, порушивши правила щодо належного урядування, за результатом задоволення пред`явленого до неї ж позову отримує за рахунок особи, яка не є винною, вигоду у вигляді набуття майна, яке, поза всім іншим, нею не створювалося і їй не належало, що суперечить принципам верховенства права та справедливості.

Отже, з урахуванням норм ч.4 ст.390 ЦК України, ч.1 ст.77 Закону №80/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції, інших норм законодавства, практики Європейського суду з прав людини та за обставинами справи питання про позбавлення права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно в усякому разі не може розглядатися у відриві від питання щодо одночасної справедливої компенсації в разі позбавлення такого права, а за наявності для того підстав - питання про відшкодування шкоди. Відсутність справедливої компенсації за майно в разі позбавлення права на нього в контексті справи, що розглядається, посилює непропорційність втручання у право відповідача.

На підставі наведеного, керуючись вимогами ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 263 - 265, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Ужгородської місцевої прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи на стороні відповідача без самостійних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про скасування рішень Ужгородської міської ради, скасування рішень про державну реєстрацію права власності, витребування земельних ділянок до земель комунальної власності - залишити без задоволення.

Повний текст рішення буде складено протягом десяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Суддя Т.Р. Деметрадзе

СудУжгородський міськрайонний суд Закарпатської області
Дата ухвалення рішення22.11.2019
Оприлюднено17.12.2019
Номер документу86347395
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —308/5682/16-ц

Ухвала від 10.09.2024

Цивільне

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Деметрадзе Т. Р.

Постанова від 30.03.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Коломієць Ганна Василівна

Ухвала від 13.04.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Ткачук Олег Степанович

Рішення від 06.08.2021

Цивільне

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Деметрадзе Т. Р.

Ухвала від 11.02.2020

Цивільне

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Деметрадзе Т. Р.

Рішення від 22.11.2019

Цивільне

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Деметрадзе Т. Р.

Рішення від 22.11.2019

Цивільне

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Деметрадзе Т. Р.

Постанова від 22.05.2019

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Антоненко Наталія Олександрівна

Ухвала від 06.05.2019

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Антоненко Наталія Олександрівна

Ухвала від 30.03.2018

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Антоненко Наталія Олександрівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні