Постанова

від 12.12.2019 по справі 592/6635/19

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2019 року м.Суми

Справа №592/6635/19

Номер провадження 22-ц/816/5232/19

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Орлова І. В.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Товариство з обмеженою відповідальністю Юридична консалтингова група , ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 жовтня 2019 року, ухвалене у складі судді Хитрова Б.В., у приміщенні Ковпаківського районного суду м. Суми, повний текст рішення виготовлено 08 жовтня 2019 року,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична консалтингова група (далі - ТОВ Юридична консалтингова група ), ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання договору недійсним.

Свої вимоги мотивує тим, що будівля лабораторно-виробничого корпусу, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 перебуває у спільній частковій власності 22 фізичних осіб. Він та ОСОБА_2 є одними із співвласників вказаної будівлі. Частка позивача в спільній частковій власності становить 4,79%, а частка ОСОБА_2 - 1,91%, яку вона успадкувала після померлої співвласниці ОСОБА_4 .

Між співвласниками відсутня домовленість про порядок володіння та користування спільним майном, тому всі питання щодо володіння та користування співвласники мають вирішувати спільно.

Успадкувавши 09 серпня 2016 року 1,91% лабораторно-виробничого корпусу, ОСОБА_2 , діючи від свого імені та одночасно діючи на підставі довіреності від імені ОСОБА_3 , уклала 01 січня 2017 року з ТОВ Юридична консалтингова група договір № 39/17 Про порядок та умови використання та розпорядження частиною приміщень лабораторно-виробничого корпусу, який знаходиться у спільній частковій власності , за умовами якого ТОВ Юридична консалтингова група передаються у користування приміщення лабораторно-виробничого корпусу загальною площею 599,3 кв. м, що відповідає частці 33,98% лише двох співвласників. У п. 1.2 спірного договору вказані конкретні приміщення, з яких нібито складається частка ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в розмірі 33,98% і які передаються в користування ТОВ Юридична консалтингова група та міститься посилання на нібито існуючу згоду всіх співвласників на розподіл та користування між собою приміщень. В розділі 5 договору відповідачі встановили розмір загальної місячної плати за використання приміщень у розмірі 3000 грн щомісячно. Про укладення даного договору відповідачі не повідомили інших співвласників, в тому числі і позивача.

Позивач вважає, що вказаний договір укладено з порушенням норм цивільного законодавства та порушує його права на здійснення ним права власності, а тому є підстави для визнання його недійсним.

Оскільки частка кожного співвласника в праві спільної часткової власності на будівлю лабораторно-виробничого корпусу в натурі не виділялась, договір про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їх часток в праві спільної часткової власності співвласниками не укладався, володіти і користуватись своїми частками в праві спільної часткової власності кожний співвласник має лише за згодою інших співвласників. Такої згоди позивач відповідачу ОСОБА_2 не надавав. Документи, які нібито підтверджують існуючу згоду всіх співвласників на розподіл та користування між собою приміщень лабораторно-виробничого корпусу, що вказані у п. 1.2 спірного договору, ОСОБА_2 не надала. Плата за користування спільними з позивачем приміщеннями виключно на користь ОСОБА_2 порушує право позивача на отримання доходу від використання майна.

За таких обставин спірний договір укладений з порушенням норм ст. 358 ЦК України.

Просить визнати недійсним договір № 39/17 від 01 січня 2017 року Про порядок та умови використання та розпорядження частиною приміщень лабораторно-виробничого корпусу, який знаходиться у спільній частковій власності , укладений між ТОВ Юридична консалтингова група та ОСОБА_2

Ковпаківський районний суд м. Суми рішенням від 04 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав недійсним договір від 01 січня 2017 року № 39/17 Про порядок та умови використання та розпорядження частиною приміщень лабораторно-виробничого корпусу, який знаходиться у спільній частковій власності , укладений між ТОВ Юридична консалтингова група та ОСОБА_2 .

Стягнув в дольовому порядку з ТОВ Юридична консалтингова група та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768, 40 грн, тобто по 384,20 грн.

Вказане рішення суду відповідач ОСОБА_2 оскаржила в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що спірний договір припинив свою дію з 31 грудня 2017 року. Протягом дії договору ТОВ Юридична консалтингова група фактично користувалась приміщеннями загальною площею 599,3 кв. м лабораторно-виробничого корпусу і відповідно до вказаного договору орендарю нараховувались платежі за користування майном.

Вказує, що фактичне користування майном на підставі спірного договору унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення ( зазначена правова позиція наведена у постанові Верховного Суду

України від 01 липня 2015 року у справі № 3-195гс15).

Вважає, що договір № 39/17 від 01 січня 2017 року може бути визнаний недійсним в судовому порядку лише на майбутнє, тобто з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 592/6635/19, що неможливо, так як договір на час звернення позивача з позовом припинився. А тому суд першої інстанції помилково визнав недійсним договір № 39/17 від 01 січня 2017 року, оскільки оспорюваний договір на момент звернення до суду з позовом при визнання його недійсним вже припинив свою дію, тому визнавати його недійсним на майбутнє у судовому порядку немає підстав, оскільки предмет спору припинив своє існування з 31 грудня 2017 року і відсутній на момент вирішення даної справи.

Також зазначає, що позивач не довів у суді, що його права та інтереси порушені припиненим договором на час звернення з позовом до суду. Спосіб захисту не відповідає суті порушеного права. Вважає, що належним способом захисту позивача за змістом його позову є не визнання договору недійсним, а стягнення частки отриманого доходу за спірним договором як співвласнику, який має право на отримання доходу від оренди свого майна.

Крім того, вказує на те, що станом на 30 жовтня 2007 року між усіма співвласниками - фізичними та юридичними особами було визначено спосіб користування спільним майном та спорів з цього приводу не було. До цього часу позивач не ініціював нових домовленостей та не оспорював домовленостей, що мали місце до цього. Позивач також помилково вважає, що тільки відповідач є стороною договору, оскільки крім неї стороною договору є також ОСОБА_3 , він імені якого вона діяла як представник.

У відзиві на апеляційну скаргу представника позивача адвокат Шарикін Ю.В. заперечує проти її задоволення та зазначає оскаржуване рішення ухвалене судом з додержанням норм матеріального і процесуального права. Посилається на те, що ТОВ Юридична консалтингова група , у випадку не визнання оспорюваного недійсним, матиме переважне право користуватись конкретними приміщеннями лабораторно-виробничного корпусу шляхом укладення договору користування цими приміщеннями на новий строк, що передбачено нормами ст. 777 ЦК України.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ Юридична консалтингова група зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції не були порушені процесуальні права відповідача. Спір у справі було вирішено за наявними матеріалами. В користуванні та розпорядженні товариства перебуває частка лабораторно-виробничого корпусу і товариство планує продовжувати відносини зі співвласниками. Тому бажає з`ясування про наявність чи відсутність домовленості співвласників щодо порядку володіння та користування спільним майном, яким є будівля лабораторно-виробничого корпусу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників відповідача ОСОБА_2 адвокатів Матішинця В.В. та Гуріної Н.В., які підтримали апеляційну скаргу, представника позивача адвоката Шарикіна Ю.В., який заперечує проти апеляційної скарги, представника ТОВ Юридична консалтингова група Красноноса О.В., який при вирішенні справи покладається на розсуд суду, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 , яка уклала оспорюваний договір, не мала достатнього обсягу прав з розпорядження спільним нерухомим майном, оскільки ні позивач, ні інші співвласники не надавали їй своєї згоди розпоряджатися спільним нерухомим майном та отримувати на свою користь кошти від його використання. ОСОБА_2 не надала належних та допустимих доказів того, що між співвласниками лабораторно-виробничого корпусу існує домовленість про порядок володіння та користування спільним нерухомим майном, а також, що за згодою всіх співвласників чи згідно рішення суду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були виділені частки зі спільного нерухомого майна.

Колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суд дійшов його неповно з`ясувавши обставини, що мають значення для справи.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що будівля лабораторно-виробничого корпусу, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , має загальну площу 1763,3 кв.м. Співвласниками будівлі є 22 фізичні особи (а. с. 10-11).

ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить частка у розмірі 4,79%, що складає 84,5 кв.м. від загальної площі лабораторно-виробничого корпусу (а. с. 11-12).

Відповідачу ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить частка у розмірі 1,91%, що складає 33,8 кв.м від загальної площі лабораторно-виробничого корпусу, яку вона успадкувала після померлої співвласниці ОСОБА_4 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 09 серпня 2016 року №2-2156 (0,28%) та №2-2158 (1,63%) (а. с. 19).

Третій особі ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить частка у розмірі 32,07% (25,88% + 3,52%), що складає 565,5 кв.м. від загальної площі лабораторно-виробничого корпусу.

21 липня 2016 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу посвідчено довіреність, якою ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_2 розпоряджатися та користуватися: продавати, обміняти, передавати в оренду (за ціною та на умовах на її розсуд) належним йому нерухомим майном: нежитловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Строк дії довіреності - 3 роки та дійсна до 21 липня 2019 року (а. с. 21).

01 січня 2017 року між ОСОБА_2 , яка діяла в своїх інтересах і інтересах ОСОБА_3 на підставі довіреності від 21.07.2016 року, та ТОВ Юридична консалтингова група укладено договір № 39/17 Про порядок та умови використання та розпорядження частиною приміщень лабораторно-виробничого корпусу, який знаходиться у спільній частковій власності .

За умовами вказаного договору ОСОБА_2 передала, а ТОВ Юридична консалтингова група прийняло в користування 33,98%, що складає 599,3 кв м. від загальної площі лабораторно-виробничого корпусу, яка належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а. с. 43-45).

Умовами пункту 1.2. договору визначено, що частка, яка належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 становить 33,98%, що відповідає 599,3 кв.м лабораторно-виробничого корпусу за вказаною адресою. Приміщення зазначені у поверховому плані номерами відповідно до Додатку № 1 даного договору і розташовані на:

- цокольному поверсі: № 11 , площею 6,5 кв м., №12 площею 42,7 кв м., № 4 площею 15,4 кв м, №5 площею 64,6 кв м., загальною площею 129,2 кв м;

- першому поверсі: № 9, 10, 12, 19 частковою підсумковою площею загального користування площею 44,1 кв.м, №13 площею 31,4 кв.м, №14 площею 4,6 кв.м, №15 площею 11,0 кв.м, №16 площею 16,0 кв.м, №17 площею 21,8 кв.м, №18 площею 11,0 кв.м., загальною площею 139,9 кв.м;

- другому поверху: № 2 площею 63,9 кв.м, № 3 площею 4,4 кв.м, № 4 площею 4,3 кв.м, №5 площею 1,4 кв.м, № 6 площею 1,4 кв.м, № 7 площею 1,2 кв.м, №8 площею 2,9 кв.м, №9 площею 5,3 кв.м, №10 площею 9,0 кв.м, №11 площею 29,6 кв.м, №12 площею 19,2 кв.м, №13 площею 15,5 кв.м, №14 площею 14,8 кв.м, №15 площею 1,1 кв.м, №16 площею 5,3 кв.м, №17 площею 13,6 кв.м, №18 площею 9,5 кв.м, №19 площею 16,4 кв.м, № 20 площею 21,9 кв.м, № 21 площею 22,8 кв.м, № 22 площею 23,0 кв.м, № 23 площею 23,0 кв.м, № 24 площею 20,7 кв.м, загальною площею 330,2 кв.м, а загалом 599,3 кв.м.

Приміщення розташовані згідно Протоколу № 1 від 15 листопада 2006 року Загальних зборів власників часток загальної площі в лабораторно-виробничому корпусі за адресою: АДРЕСА_1 . Майно розподілено між власниками для користування і вказано конкретне місце розташування приміщень вказаної площі. Розподіл користування, зазначений листом-погодженням ТОВ Сумидорспецбуд № 33 від 05 вересня 2012 року, Протоколом № 1 від 15 листопада 2006 року і узгоджений усією громадою співвласників, усталений юридичними підприємствами-засновниками товариства Сумиагродорбуд Протоколом № 10 від 30 жовтня 2007 року Конференції підприємств - засновників Сумського міжгосподарського шляхо-будівельного об`єднання Сумиагродорбуд .

Умовами п. 5.3. договору встановлена плата за користування приміщеннями у розмірі 3000,00 грн, яка щомісячно сплачується на користь ОСОБА_2 .

Пунктом 9.1 спірного договору передбачено, що він набирає чинності з моменту підписання його сторонами за договором та діє з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року.

Згідно акту приймання-передачі від 01 січня 2017 року вказані вище приміщення загальною площею 599,3 кв. м лабораторно-виробничого корпусу власник передав, а користувач прийняв в платне використання та розпорядження (а. с. 46).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 355 Цивільного кодексу України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Статтею 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Згідно частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Положеннями статті 203 ЦК України передбачений перелік вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

У разі, якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної часткової власності, суд на підставі статей 358, 361 та 362 ЦК України відповідно до положень ст. 53 ЦПК України залучає до участі у справі про визнання такого правочину недійсним всіх співвласників.

Позивач ОСОБА_1 при зверненні до суду з даним позовом ставить питання про визнання недійсним договору № 39/17 від 01 січня 2017 року Про порядок та умови використання та розпорядження частиною приміщень лабораторно-виробничого корпусу, який знаходиться у спільній частковій власності , який укладений між ТОВ Юридична консалтингова група та ОСОБА_2 .

Проте, вказаний спірний договір було укладено між ТОВ Юридична консалтингова група та ОСОБА_2 , яка діяла від свого імені, та від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності, тобто стороною вказаного договору є не лише ОСОБА_2 , але й ОСОБА_3 .

З наведеного слідує, що належними відповідачами за позовом в даній справі є не тільки ОСОБА_2 , а також і ОСОБА_3 , який є стороною оспорюваного договору. Тобто позов ОСОБА_1 пред`явлено не до всіх належних відповідачів, що є підставою для відмови в його задоволенні.

Крім того, оскільки будівля лабораторно-виробничого корпусу, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , частина приміщень якої були передані у користування за спірним договором ТОВ Юридична консалтингова група , перебуває у спільній частковій власності, до участі у справі необхідно було залучити всіх інших співвласників даного нерухомого майна як третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору.

Відповідно до положень пункту 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи та інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Крім того колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо способу захисту порушеного права позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивного права розуміється визначений законом порядок забезпечення відновлення (визнання) порушених прав і одночасно правового впливу на порушника з метою відновлення порушеної майнової і немайнової сфери.

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Отже, для визнання недійсним спірного договору необхідним є встановлення, чи порушується ( не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду, у зв`язку з укладенням оспорюваного договору.

З матеріалів справи вбачається, що пунктом 9.1 оспорюваного договору був визначений строк його дії, а саме: з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року. З вказаним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду в травні 2019 року, тобто через один рік і чотири місяці після закінчення строку дії даного договору.

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що спірний договір суперечить вимогам Цивільного кодексу України та порушує його права як співвласника, оскільки частки співвласників лабораторно-виробничого корпусу не були виділені в натурі. Також зазначає, що в пункті 5.3. договору встановлена плата за використання приміщень, яка сплачувалась на користь ОСОБА_2 , що порушує як його майнові права, так майнові права інших співвласників лабораторно-виробничого корпусу. Проте в позовній заяві ОСОБА_1 не зазначив, яким чином вказаний договір, строк дії якого припинився, порушує його права та інтереси на час звернення до суду та які його права та інтереси будуть відновлені саме шляхом визнання оспорюваного договору недійсним. Посилання представника позивача на те, що ТОВ Юридична консалтингова група на підставі ст. 777 ЦК України має переважне право на укладення договору оренди нежитлових приміщень лабораторно-виробничого корпусу на тих же умовах, що і оспорюваний договір, що свідчить про порушення прав позивача, є помилковими, оскільки відповідно до положень вказаної норми товариство не повідомило ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в розумний строк про намір скористатися переважним правом на укладення договору, а тому таке право ТОВ Юридична консалтингова група втрачене. В той же час, порушене право позивача на отримання плати за користування належним йому на праві спільної часткової власності майном, про яке він зазначає в позовній заяві, підлягає захисту шляхом звернення з позовом про стягнення частини плати за використання майна пропорційно до його частки як співвласника вказаного нерухомого майна, а не шляхом визнання недійсним оспорюваного договору, строк дії якого на час звернення до суду закінчився.

Отже, виходячи з викладеного, рішення суду першої інстанції на підставі п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ Юридична консалтингова група , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним.

На підставі ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 1152 грн 60 коп., понесені нею по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п. 1, 4; 381-382 ЦПК України, апеляційний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 04 жовтня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична консалтингова група , ОСОБА_2 про визнання договору недійсним.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 1152 гривні 60 копійок за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 16 грудня 2019 року.

Головуючий: Т.А. Левченко

Судді: О.І. Собина

І.В. Орлов