Рішення

від 12.12.2019 по справі 543/765/17

ОРЖИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/543/8/19

543/765/17

2/543/8/19

РІШЕННЯ

іменем України

12.12.2019 сел. Оржиця

Оржицький районний суд Полтавської області в складі судді Смілянського Є.А., при секретарі Гапон Т.В., за участі представників позивача адвокатів Юхимович В.Ф. та Юхимович С.А., відповідача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , представника відповідача Лазірківської сільської ради, Оржицького району, Полтавської області Ковальова О.О., розглянувши цивільну справу № 543/765/17 за позовною заявою ОСОБА_3 до Лазірківської сільської ради, Оржицького району, Полтавської області та ОСОБА_1 про визнання рішення незаконним та скасування свідоцтва про право власності

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулася з позовом до Лазірківської сільської ради, Оржицького району, Полтавської області та ОСОБА_1 про визнання рішення незаконним та скасування свідоцтва про право власності.

Позов мотивувала наступним.

Відповідно договору купівлі-продажу від 11.05.2005 року серія ВСВ №237263, вона є власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю серія ЯЕ №757758 від 03.11.2009 року вона стала власником земельної ділянки площею 0,15 га, розташованої за вищевказаною адресою, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку .

Складовою частиною технічної документації (із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право власності на вказану земельну ділянку, яка виготовлялася при наданні їй у приватну власність зазначеної земельної ділянки, є зокрема: акт встановлення меж земельної ділянки від 08.04.2009 року; акт прийому передачі та зберігання межових знаків від 08.04.2009 року; план розташування земельної ділянки.

Межі наданої їй земельної ділянки площею 0,15 га погоджені із суміжними користувачами, що підтверджується їхніми підписами. Згідно схеми меж та розмірів земельної ділянки, експлікації земельних угідь,- від Д до Е - землі загального користування (проїзд); від Е до А - земельна ділянка гр. ОСОБА_1 План розташування земельної ділянки також містить координати розташування моєї земельної ділянки яка межує, зокрема із земельною ділянкою ОСОБА_1 та земельною ділянкою загального користування (проїзд).

Складовою частиною технічної документації також є висновок відділу регіонального розвитку, містобудування та архітектури Оржицької РДА про обмеження на використання земельної ділянки громадян на території Лазірківської сільської ради. Вказаний висновок зроблено на підставі генерального плану с. Лазірки, в якому надана їй земельна ділянка межує із ділянками гр. ОСОБА_1 та загального користування (проїзд).

Приватизовуючи вказану земельну ділянку вона в усному порядку зверталася до Лазірківської сільської ради із заявою надати їй дозвіл приватизувати проїзд до свого господарства, однак їй було відмовлено та роз`яснено, що вказана земельна ділянка передбачена для загального користування, тому не може бути передана мені у приватну власність.

Однак, на початку 2015 року до неї звернувся гр. ОСОБА_1 , з яким межує її земельна ділянка, та прохав надати йому дозвіл на приватизацію земельної ділянки - проїзд. Підписувати акт погодження меж земельної ділянки (проїзд) для майбутньої її приватизації гр. ОСОБА_1 вона відмовилася, оскільки передача вказаної земельної ділянки у приватну власність порушить її право безперешкодного користування своїм майном.

З метою захисту свого права вона була змушена звернутися до Лазірківської сільської ради із письмовою заявою від 12.03.2015р. в якій вказала про свою незгоду погоджувати межі земельної ділянки (проїзд) з гр. ОСОБА_1 . Крім того, вказаною заявою вона прохала Лазірківську сільську раду надати також дозвіл на приватизацію вказаної земельної ділянки і їй, якщо на даний час приватизація земель загального користування дозволена законом. Жодних повідомлень, про день та час розгляду її заяви на засіданнях земельної комісії, сесії сільської ради, прийнятих рішень, тощо від Лазірківської сільської ради вона не отримувала.

Лише після встановлення гр. ОСОБА_1 паркану на земельній ділянці (проїзд), який перекрив доступ до її господарства, вона в черговий раз вимушена була звернутися до сільської ради з проханням надати їй відповідь щодо її попередніх заяв.

Отримавши письмову відповідь відповідача, датовану 16.10.2015 р. за № 399 вона дізналася, що 24.03.2015 року 59 сесія шостого скликання Лазірківської сільської ради розглянувши її заяву від 12.03.2015року, прийняла рішення №02/49-59-06 від 24.03.2015 року Про надання дозволу на розробку технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки гр. ОСОБА_3 , яким у наданні такого дозволу їй відмовила в зв`язку з тим, що дана земельна ділянка - це землі загального користування (проїзд).

Згодом від гр. ОСОБА_1 , який продовжував облаштовувати паркан на території проїзду вона дізналася, що дану земельну ділянку надано йому у приватну власність рішенням Лазірківської сільської ради №02/3-58-06 від 18.02.2015 року та зареєстровано право власності на неї, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_3 від 21.08.2015 року.

Вважає таке рішення Лазірківської сільської ради, Оржицького району, Полтавської області незаконним, та таким що порушує мої конституційні права.

1. У пункті 7 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ роз`яснено, що земельні відносини, суб`єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об`єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (ст. 1 ЦК України, ст. 2, 5 ЗК України). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними ст. ст. 16, 21, 393 ЦК України, ст. 152 ЗК України, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб`єкта владних повноважень, згідно зі ст. 15 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи не вирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (ст. ст. 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК України та інші), крім спорів, передбачених ч. 1 ст. 16 Закону України від 17 листопада 2009 року Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності , про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (ст. ст. 210, 211 ЗК України), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (ст. 212 ЗК України).

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Спірні правовідносини стосуються права та підстав набуття права власності на земельну ділянку, оскільки виникли у зв`язку із наданням дозволу гр. ОСОБА_1 на розробку та затвердження Лазірківською сільською радою Оржицького району Полтавської області технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, яка є землею загального користування (проїзд).

Таким чином, виник цивільно-правовий спір про право, який належить до компетенції загальних судів.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї) (ст. 2 ЗК України ).

Згідно ст. 3 ЗК України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на вказане, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять суспільний , публічний інтерес, а незаконність рішення Лазірківської сільської ради, на підставі якого земельна ділянка загального користування (проїзд) вибула з комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

За змістом ст. 38 ЗК України, до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм (ст. 39 ЗК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України Про планування і забудову територій (чинного на момент купівлі продажу житлового будинку та приватизації земельної ділянки 0,15 га), та ЗУ Про регулювання містобудівної діяльності від 17.02.2011 року (чинного на час надання гр. ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку загального користування), лінії регулювання забудови - визначені в містобудівній документації межі розташування будинків і споруд відносно червоних ліній, меж окремих земельних ділянок, природних меж та інших територій; червоні лінії - визначені в містобудівній документації щодо пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які розділяють території забудови та території іншого призначення.

План червоних ліній є складовою частиною генерального плану населеного пункту (детального плану території) або може бути окремою містобудівною документацією.

Відповідно до п. а ч. 4 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Згідно з ч. 2 ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати так способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам ! землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Статтею 19 ЗК України (чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено категорії земель, на які за основним цільовим призначенням вони поділяються, зокрема землі сільськогосподарського призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянин юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

За правилами ч. 1 ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту ) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право не ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим аби органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт і, одночасно, порушення зв`язку з прийняттям вказаного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Таким чином, якщо правовий акт індивідуальної дії органу виконавчої влади або органу місцево: самоврядування, суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси окрема осіб, він може бути визнаний незаконним та скасований у судовому порядку.

Враховуючи, що відповідач діючи як суб`єкт владних повноважень розпорядився земельною ділянкою, яка належала до земель загального користування , які не можуть передаватися у приватну власність, (ст. 83 ЗК України - а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації ухвалені ним рішення не грунтуються на наведених положеннях законодавства та порушують її права та інтереси. Відповідач не дотримався вимог закону про захист охоронюваних прав та інтересі жителів територіальної громади на підставі повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

З огляду на наведені вище обставини та вимоги законодавства, правові підстави вважати, що спірні акти (рішення) відповідача могли породжувати будь-які права та обов`язки (правові насліди для набуття права власності ОСОБА_1 ), - відсутні.

Разом з тим, відповідно Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 - (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) та правової позиції Верховного суд України викладену в постанові від 11.11.2014 у справі №21-405а14, у разі прийняття компетентним органом (як суб`єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення вказаного органу, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захист порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Тобто за позицією судів найвищої ланки, самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади про передачу земельних ділянок дійсно не виконує функції захисту прав особи, оскільки не впливає на права та обов`язки сторін таких правовідносин (у зв`язку з тим, що дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання), що однак не виключає можливості оскарження зазначених актів у поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

II. Згідно свідоцтва про право власності на житло від 17.04.1998 року квартира АДРЕСА_2 загальною площею 59,4 кв.м. належить гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності.

Вказана квартира передана у спільну сумісну власність на підставі розпорядження Лазірківської міжгосподарської будівельної організації від 25.02.1991 року.

Враховуючи вид житлового приміщення та його нумерацію, відповідач проживає у багатоквартирному будинку, частиною якого володіє на праві спільної сумісної власності.

Визначені Законом України від 14.05.2015 № 417-УІІІ Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку терміни в п. п. 1, 5, 6 ч. 1 ст.1 вживаються в такому значенні:

багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна;

співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку;

спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія;

Відповідно при вирішенні питання щодо набуття права власності, або права користування на земельну ділянку, на якій розміщене житлове приміщення, застосуванню підлягають норми ст. ст. 377 ЦК України, 120 ЗК України, ЗУ Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку від 14.05.2015 № 417-VIII та правова позиція Верховного суду України, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов`язковою для всіх судів України.

У постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 висловлено правову позицію у справі щодо застосування положень статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України та зазначено, що до особи, яка набула право власності на будівлю або її частину, переходять права на земельну ділянку на тих самих умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому володільцю або власнику.

За положеннями ч. ч. 1, 2 статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти ( крім багатоквартирних будинків ).

Відповідно ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до п. г ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками (ч. ч. 2, 3 ст. 42 ЗК України).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього, будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Виходячи з аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, та норми ст. 42 ЗК України випливає висновок, що у разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить у житловий комплекс, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об`єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ( від 29.11.2001р.№ 2866-ІІІ. з відповідними змінами) у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521 Про реалізацію Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку .

Оскільки за положеннями частини третьої статті 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, за системним аналізом усіх зазначених норм матеріального права, які були чинними на час зазначених правовідносин та на момент переходу права власності на квартиру АДРЕСА_2 , випливає висновок, що земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і неподільною часткою житлового комплексу (допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку, його технічне обладнання) є майном співвласників, які визначають порядок його використання.

Однак, при ухваленні оспорюваного рішення Лазірківська сільська рада не врахувала вищевказані вимоги законодавства щодо порядку використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки.

Діючи не в межах та у спосіб передбачених ст. 19 Конституції України, Лазірківська сільська рада перевищила свої повноваження та без ухвалення відповідного рішення змінила цільове призначення земельної ділянки землі загального користування на земельну ділянку з цільовим призначенням будівництво та обслуговування житлового будинку . Відповідно у незаконний спосіб позбавила гр. ОСОБА_3 та інших громадян України, права користування земельною ділянкою загального користування (проїзд).

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція ) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір шодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції'), наголошує, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справах Буланов та Купчик проти України, №№ 7714/06 та 23654/08 від 09.12.2010 року, Чуйкіна проти України № 28924/04 від 13.01.2011 року).

ПРОХАЛА:

1. Визнати рішення Лазірківської сільської ради, Оржицького району, Полтавської області № 03/1-63-06 від 21.05.2015 року Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 неправомірним та скасувати його.

3. Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно ( земельну ділянку кадастровий № 5323683001:01:007:0048, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка) 0,0559га) від 21.08.2015року, (індексний номер 42655047 ) видане Реєстраційною службою Оржицького районного управління юстиції Полтавської області на ім`я ОСОБА_1 .

В судове засідання представники позивача з`явилися, надали пояснення згідно мотивів викладених в позові. Позивач не з`явився, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи.

Представник відповідача Лазірківської сільської ради в судове засідання з`явився, пояснив, що рішення сільської ради відповідає закону, при вирішенні справи поклався на розсуд суду.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник в судове засідання з`явилися, позов не визнали. Пояснили, що рішення сільської ради є законним, адже проїзду на виділеній йому земельній ділянці немає. Крім того, права позивача не порушені тому, що вона має можливість проїзду до своєї земельної ділянки, адже земельна ділянка шириною 4 м не приватизована і транспорт має можливість проїзду.

Представник третьої особи заявив про розгляд справи без їх участі.

Суд ухвалив розглянути справу без участі позивача та представника третьої особи.

Заслухавши пояснення сторін по справі та їх представників, дослідивши докази по справі суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Відповідно договору купівлі-продажу від 11.05.2005 року серії ВСВ №237263 ОСОБА_3 є власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Державного акта на право приватної власності на землю серія ЯЕ №757758 від 03.11.2009 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,15 га, розташованої за вищевказаною адресою, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку .

Складовою частиною технічної документації (із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та складання документів, що посвідчують право власності на вказану земельну ділянку, яка виготовлялася при наданні ОСОБА_3 у приватну власність зазначеної земельної ділянки, є зокрема: акт встановлення меж земельної ділянки від 08.04.2009 року; акт прийому передачі та зберігання межових знаків від 08.04.2009 року; план розташування земельної ділянки.

Межі наданої ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,15 га погоджені із суміжними користувачами, що підтверджується їхніми підписами. Згідно схеми меж та розмірів земельної ділянки, експлікації земельних угідь,- від Д до Е - землі загального користування (проїзд); від Е до А - земельна ділянка гр. ОСОБА_1 План розташування земельної ділянки також містить координати розташування земельної ділянки ОСОБА_3 яка межує, зокрема із земельною ділянкою ОСОБА_1 .

Складовою частиною технічної документації також є висновок відділу регіонального розвитку, містобудування та архітектури Оржицької РДА про обмеження на використання земельної ділянки громадян на території Лазірківської сільської ради. Вказаний висновок не відповідає генеральному плану с. Лазірки, в якому надана ОСОБА_3 земельна ділянка межує із ділянками гр. ОСОБА_1 .

Землі ОСОБА_3 не межують із землями загального користування - проїздом . Зазначена обставина підтверджується Генеральним планом села Лазірки, Оржицького району, Полтавської області та Проектом роздержавлення і приватизації земель колективного сільськогосподарського підприємства Лазірки Лазірківської сільської Ради народних депутатів Оржицького району Полтавської області.

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 17.04.1998 року квартира АДРЕСА_2 загальною площею 59,4 кв.м. належить гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності.

Вказана квартира передана у спільну сумісну власність на підставі розпорядження Лазірківської міжгосподарської будівельної організації від 25.02.1991 року.

Отже, відповідач проживає у багатоквартирному будинку, частиною якого володіє на праві спільної сумісної власності.

Відповідно п. 3 протоколу засідання постійної комісії з питань планування місцевого бюджету, земельних відносин та охорони навколишнього середовища від 18.02.2015 року № 58 рекомендовано сесії сільської ради прийняти рішення: надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості ) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0, 10 га за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 .

Згідно рішення Лазірківської сільської ради №02/3-58-06 від 18.02.2015 року ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості ) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0, 10 га за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 . Доказів того, що зазначена земельна ділянка надана ОСОБА_1 саме зі складу земель , які перебувають у спільній сумісній чи частковій власності власників квартир у багатоквартирному будинку суду не надано.

Відповідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, суд вважає, що зазначена позивачем обставина щодо того, що ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості ) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0, 10 га за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 саме зі складу земель , які перебувають у спільній сумісній чи частковій власності власників квартир у багатоквартирному будинку суду не знайшла свого підтвердження.

Крім того, вказуючи підставою позову порушення прав співвласників багатоквартирного будинку на вільне володіння своєю земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 не довела яким чином в такому разі порушуються її права. Представником співвласників багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 області ОСОБА_3 теж не являється.

Згідно рішення Лазірківської сільської ради Оржицького району Полтавської області №02/1-63-06 від 21.05.2015 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд на території АДРЕСА_2 та передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 0, 0559 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд за вказаною адресою.

Право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка ) площею 0, 0559 га за адресою: с. Лазірки, Лазірківської сільської ради, Оржицького району, Полтавської області кадастровий номер 5323683001:01:007:0048 підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 від 21.08.2015 року ( індексний номер 42655047 ).

Як вбачається із технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості ) та складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 , правовстановлюючих документів; Генерального плану села Лазірки, Оржицького району, Полтавської області; Проекту роздержавлення і приватизації земель колективного сільськогосподарського підприємства Лазірки Лазірківської сільської Ради народних депутатів Оржицького району Полтавської області та акту комісії Лазірківської сільської ради від 20.10.2016 року ОСОБА_3 має безперешкодний доступ до свого майна в тому числі до своєї присадибної земельної ділянки. Зокрема, як вбачається із зазначених доказів, на місцевості фактично мається неприватизована земельна ділянка шириною 3, 99 м, що дозволяє проїзд транспортних засобів до земельної ділянки позивача та узгоджується з Державними будівельними нормами України.

Отже, рішення Лазірківської сільської ради, Оржицького району, Полтавської області від 21.05.2015 року №02/1-63-06 є законним, та таким що не порушує конституційні права ОСОБА_3 .

Встановлені обставини справи регулюються наступними нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Згідно ч. 8 ст. 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується.

Згідно ст. 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Згідно ст. 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Згідно ст. 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Згідно п. б ч. 1 ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 83 ЗК України: 1.Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

2. У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Згідно п. г ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара.

Згідно ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

2. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За таких обставин позов не підлягає задоволенню.

Судові витрати згідно ст. 141 ч. 1 ЦПК України необхідно віднести за рахунок позивача.

Керуючись ст. 17 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , ст. ст. 38 - 40, 80, 83, 121, 122 Земельного кодексу України, ст. ст. 2, 6, 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст. ст. 141 ч. 1, 258, 259, 264, 265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_3 , проживає в АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , до Лазірківської сільської ради, Оржицького району, Полтавської області, місцезнаходження: Полтавська область, Оржицький район, селище Оржиця, вулиця Широка, 25; код ЄДРПОУ 25155554, та ОСОБА_1 , проживає в АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер невідомий, про визнання рішення незаконним та скасування свідоцтва про право власності відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційна скарга не була подана. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:

Повне рішення складене 17.12.2019 року.