Ухвала

від 12.12.2019 по справі 915/866/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

12 грудня 2019 року Справа № 915/866/18

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi суддi Мавродієвої М.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання Берко О.В.

представника прокуратури: Волкожи С.В. - посв.№043172 від 06.05.2016,

представників позивача: не з`явився,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши заяву Селянського (фермерського) господарства «Владіана» б/н від14.11.2019 (вх№17967/19 від 22.11.2019) про відстрочення виконання рішення суду від 04.11.2019 у справі №915/866/18за позовом : Заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури (56500, Миколаївська обл., м.Вознесенськ, пров.Костенка, буд.2) в інтересах держави в особі Прибузької сільської ради (56445, Миколаївська обл., Доманівський р-н, с.Прибужжя; ідент.код 04375041),

до відповідача: Селянського (фермерського) господарства «Владіана»

(56401, Миколаївська обл., Доманівський р-н, смт.Доманівка, вул.Авторемонтників, буд.1; ідент.код 22434207) ,

про: зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку площею 49,8465 га ріллі (кадастровий номер 4822780300:14:000:0211) в розпорядження територіальної громади сіл в особі Прибузької сільської ради Доманівського району Миколаївської області,-

в с т а н о в и в:

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2019 у справі №915/866/18 зокрема зобов`язано Селянське (фермерське) господарство «Владіана» повернути земельну ділянку площею 49,8465 га ріллі (кадастровий номер 4822780300:14:000:0211) в розпорядження територіальної громади сіл в особі Прибузької сільської ради Доманівського району Миколаївської області.

22.11.2019 відповідач звернувся до суду із заявою б/н від 14.11.2019 (вх№17967/19 від 22.11.2019) про відстрочення виконання рішення суду від 04.11.2019 у справі №915/866/18 до 15.08.2020.

В обґрунтування своєї заяви відповідач вказує, що на даний час спірна земельна ділянка оброблена, а саме виконано глибоке подвійне рихлення ґрунту, внесенні мінеральні добрива, та засіяна озимою культурою - ячмінь, на що відповідачем затрачені значні кошти в загальній сумі 236412,00 грн, що підтверджується актом виконаних сільськогосподарських робіт та актом обстеження спірної земельної ділянки від 13.11.2019, в зв`язку з чим відповідач просить суд врахувати вказані обставини та надати можливість зібрати врожай (залежно від погодних умов), а тому відстрочити виконати рішення суду в даній справі до 15.08.2020.

Ухвалою суду від 25.11.2019 розгляд заяви призначено на 02.12.2019.

02.12.2019 розгляд заяви судом відкладався на 12.12.2019 в зв`язку з неявкою учасників справи у судове засідання.

В судовому засіданні 12.12.2019 прокурор заперечував проти задоволення заяви відповідача посилаючись на те, що останній, будучи обізнаним про розгляд судом даної справи з 10.08.2018 та можливість ухвалення судового рішення в частині зобов`язання повернення спірної земельної ділянки в розпорядження територіальної громади сіл, на власний ризик здійснив обробку, внесення мінеральних добрив та засіяв спірну земельну ділянку озимою культурою - ячмінь.

Позивач та відповідач про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином .

Господарським судом враховано, що явка учасників справи не визнавалась судом обов`язковою.

Згідно ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки у судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення про причини неявки.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для розгляду заяви за відсутності представників позивача та відповідача.

12.12.2019 судом було оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

При розгляді заяви судом взято до уваги наступне.

Відповідно до положень ч.1 ст.239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ст.331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Згідно ч.5 ст.331 ГПК України відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

Пунктом 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» встановлено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття відповідних заходів ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідачем надані суду належні докази понесення витрат на посівний матеріал, мінеральні добрива та дизельне паливо, витрат на виконання робіт з обробки землі та посівних робіт - акт виконаних сільськогосподарських робіт від 13.11.2019, а також докази знаходження на спірній земельній ділянці посівів озимого ячменю - акт обстеження земельної ділянки від 13.11.2019.

Судом враховано, що вказані посівні роботи та роботи з обробки землі, в силу агротехнічних особливостей, були виконанні відповідачем до винесення рішення у даній справі та набрання ним законної сили .

До того ж, судом приймається до уваги й те, що при комісійному складані акту обстеження спірної земельної ділянки від 13.11.2019 члени комісії - представники позивача: заступник сільського голови с.Прибужжя Мартинова О.М. та депутат Прибузької сільради Конак С.М.; та землевпорядник - Кічук Н.В., підписуючи вказаний акт-обстеження не навели в ньому жодних заперечень, щодо наявності належних відповідачу посівів на спірній земельній ділянці. Більше того, представниками сільської ради, як власниками земельної ділянки, зазначено у акті про наявність у відповідача правових підстав для обробки спірної земельної ділянки, що не узгоджується з позицією прокуратури.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач є належним власником як посівного матеріалу, так і майбутнього врожаю.

Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Прокурором не надано суду належних та допустимих доказів наявності випадку, встановленого законом, для позбавлення відповідача права власності на посівний матеріал та майбутній врожай, передбачені ч.ч.2, 3 ст.321 ЦК України.

Одночасно, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини - стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля ( рішення у справі «Антріш проти Франції» , від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Враховуючи, що здійснені відповідачем посівні роботи можуть ускладнити в подальшому виконання рішення суду з передачі земельної ділянки позивачу, а примусове повернення земельної ділянки разом з посівами може призвести до заподіяння збитків обом сторонам, суд вважає за необхідне клопотання відповідача задовольнити та відстрочити виконання рішення суду до 15.08.2020, тобто у межах річного строку, передбаченого ч.5 ст.331 ГПК України.

Керуючись ст.ст.234, 235, 331 ГПК України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Заяву Селянського (фермерського) господарства «Владіана» б/н від14.11.2019 (вх№17967/19 від 22.11.2019) про відстрочення виконання рішення суду від 04.11.2019 у справі №915/866/18, задовольнити в повному обсязі.

2. Відстрочити виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2019 у справі №915/866/18 до 15.08.2020.

Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Згідно ст.ст.254, 255 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно ст.257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвала оформлена у відповідності до ст.234 ГПК України

та підписано суддею 13 грудня 2019 року.

Суддя М.В. Мавродієва