Рішення

від 16.08.2021 по справі 915/866/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2021 року Справа № 915/866/18

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Берко О.В.

представника прокуратури: Григорян Е.Р.,

представника позивача: Щербакова Ю.М.,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження

заяву Селянського (фермерського) господарства «Владіана» б/н від 12.06.2021 (вх.№9130/21 від 15.06.2021) (з урахуванням заяви б/н від 12.06.2021 (вх№9438/21 від 17.06.2021) про перегляд рішення суду від 04.11.2019 за нововиявленими обставинами у справі

за позовом : Заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури (56500, Миколаївська обл., м.Вознесенськ, пров.Костенка, буд.2) в інтересах держави в особі Прибузької сільської ради (56445, Миколаївська обл., Доманівський р-н, с.Прибужжя; ідент.код 04375041),

до відповідача: Селянського (фермерського) господарства «Владіана» (56401, Миколаївська обл., Доманівський р-н, смт.Доманівка, вул.Авторемонтників, буд.1; ідент.код 22434207),

про: зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку площею 49,8465 га ріллі (кадастровий номер 4822780300:14:000:0211) в розпорядження територіальної громади сіл в особі Прибузької сільської ради Доманівського району Миколаївської області, -

в с т а н о в и в :

15.06.2021 за вх.№9130/21 Селянське (фермерське) господарство «Владіана» (надалі - С(ф)Г «Владіана» ) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з заявою б/н від 12.06.2021 про перегляд рішення суду від 04.11.2019 у даній справі за нововиявленими обставинами, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2019 у справі №915/866/18 та розглянути дану справу по суті.

17.06.2021 від С(ф)Г «Владіана» до суду надійшла заява б/н від 12.06.2021 (вх№9438/21 від 17.06.2021) з додатками.

В обґрунтування своїх вимог С(ф)Г «Владіана» у заяві та відзиві на заперечення прокуратури посилається на те, що критеріями для віднесення обставин до категорій нововиявлених є: по-перше, істотність цих обставин для вирішення справи. Питання про те, які обставини можна вважати істотними, є оціночним, і вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення таким чином, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим. Другий критерій для віднесення обставин до категорії нововиявлених для суду ставити доведеність того, що такі обставини не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою. При прийнятті рішення у справі №915/866/18 суд, задовольняючи позов, погодився з позицією прокуратури про незаконність користування спірною земельною ділянкою у зв`язку з відсутністю у відповідача права на спадкування прав землекористувача. Проте, право відповідача на користування спірною земельною ділянкою ґрунтувалось, на той час, не тільки на праві спадку його нащадками голови фермерського господарства, а й на інших підставах, які не досліджувались при розгляді справи. Спірна земельна ділянка належить С(ф)Г Владіана з моменту її реєстрації як юридичної особи і смерть засновника фермерського господарства не має ніякого значення для володіння СФГ даною земельною ділянкою. Саме цей факт заявник вважає підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами. В обґрунтування своєї позиції заявник посилається на висновки, які зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц. На думку заявника, до постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц в судах України не існувало єдиної позиції в частині користування землями постійного користування. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду встановила правову позицію для всіх судів України щодо порядку користування землями постійного користування. Отже, дана постанова суду, що стала обставиною для перегляду раніше винесеного рішення, означає не зміну правової позиції суду, а встановлення правової позиції, а ці поняття не тотожні.

Крім того, заявником подано до суду клопотання від 29.06.2021 (вх. №10012/21 від 01.07.2021) про визнання причин пропуску строку для звернення до суду із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами поважними та поновлення строк для подання заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

В обґрунтування клопотання С(ф)Г «Владіана» посилається на те, що закон дає можливість відновити право на звернення до суду із заявою про скасування судового рішення, яке набрало законної сили за нововиявленими обставинами та після закінчення строку на звернення до суду, якщо причини пропуску встановленого для звернення до суду строку суд вважатиме поважними. Заявник зазначає, що вона як голова фермерського господарства є фахівцем аграрного виробництва і далека від знань норм юриспруденції та порядку оскарження судових рішень. Якщо нормативні акти публікуються в органах масової інформації і населення зобов`язане їх знати, а порядок оскарження судових рішень вказується в тексті самих рішень, то порядок звернення до суду із заявами про скасування судових рішень за нововиявленими обставинами прописаний лише в спеціальній літературі. В обґрунтування своїх доводів про те, що до травня поточного року заявниця не знала про існування постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020, суду надано заяву на ім`я голови Прибузької сільради з приводу повернення земельної ділянки, яку суд зобов`язав повернути Прибузькій сільраді. Лист написано 30.03.2021, і в ньому відповідач обґрунтовує свої доводи позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.11.2019 у справі №368/54/17, тоді як постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 остання відступила від зазначеного висновку, змінивши його зміст. Таким чином у березні 2021 року відповідач посилалася на постанову, не знаючи, що вона змінена постановою від 23.06.2020 і не знаючи про зміст самої цієї постанови. Відповідач дізнався про існування нововиявлених обставин в прокуратурі Вознесенського району у травні 2021 року.

Ухвалою суду від 17.06.2021 заяву С(ф)Г «Владіана» б/н від 12.06.2021 про перегляд рішення суду від 04.11.2019 у справі №915/866/18 за нововиявленими обставинами, було залишено без руху.

01.07.2021 відповідача надійшла заява про усунення недоліків заяви, на виконання вимог, викладених в ухвалі суду від 17.06.2021.

Ухвалою суду від 06.07.2021, за заявою С(ф)Г «Владіана» б/н від 12.06.2021 про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами було відкрито провадження у справі та призначено засідання на 02.08.2021. Суд також ухвалив здійснювати розгляд даної заяви за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

У засіданні 02.08.2021 розгляд заяви було відкладено на 16.08.2021.

Представник Прибузької сільської ради проти задоволення заяви відповідача заперечень не висловив.

Прокуратура у запереченнях (вх. №11399/21 від 26.07.2021) проти задоволення заяви С(ф)Г «Владіана» заперечує, посилаючись на те, що ухвалюючи рішення про задоволення позову прокурора, суд виходив з того, що матеріали справи не містять доказів переоформлення фермерським господарством або Власюком Д.О. за життя останнього права постійного користування спірною земельною ділянкою на право користування на умовах оренди або у власність, а також про отримання спірної земельної ділянки саме С(ф)Г Владіана до 01.01.2002, тобто, господарство не надало документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого правового титулу на користування спірною земельною ділянкою. З урахуванням наведеного, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірна земельна ділянка на даний час використовується відповідачем без правовстановлюючих документів, тобто, без достатніх правових підстав і, з огляду на це, позовні вимоги прокурора, заявлені на підставі ст.1212 ЦК України, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Звертаючись до суду із заявою про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, С(ф)Г Владіана в якості підстави для перегляду зазначає позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 23.06.2020 у справі №179/1043/16-ц. Відповідно до ст.320 ГПК України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом. Не вважаються нововиявленими обставинами нові докази, які виявлені після постановлення рішення суду, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах (ухвала Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2019, провадження №11-813за19, постанови Верховного Суду від 27.06.2019 у справі №541/2460/16-ц, від 19.10.2020 у справі №910/7083/16).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані учасниками справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів у їх сукупності, а також приймаючи до уваги, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступні обставини.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2019, яке набрало законної сили 05.12.2019, у даній справі позовні вимоги задоволено в повному обсязі; зобов`язано С(ф)Г «Владіана» повернути земельну ділянку площею 49,8465 га ріллі (кадастровий номер 4822780300:14:000:0211) в розпорядження територіальної громади сіл в особі Прибузької сільської ради Доманівського району Миколаївської області.

15.06.2021 за вх.№9130/21 С(ф)Г «Владіана» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з заявою б/н від 12.06.2021 про перегляд рішення суду від 04.11.2019 у даній справі за нововиявленими обставинами, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2019 у справі №915/866/18 та розглянути дану справу по суті з прийняттям рішення про відмову у задоволенні позову. При поданні заяви відповідач фактично послався на існування істотних для справи обставин, які не були та не могли бути відомі заявнику на час розгляду справи.

Відповідно до ст.320 ГПК України рішення господарського суду, яким закінчено розгляд справи та яке набрало законної сили, може бути переглянуте за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду. Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Згідно п.1) ч.1 ст.321 ГПК України заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подано з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 320 цього Кодексу, - учасниками справи протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про існування обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення.

Відповідно до п.1) ч.2, ч.3 ст.321 ГПК України, з урахуванням приписів частини першої цієї статті заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, з підстави, визначеної пунктом 1 частини другої статті 320 цього Кодексу, може бути подана не пізніше трьох років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили. При цьому, строки, визначені в частині другій цієї статті, не можуть бути поновлені.

Відповідно, строки, визначених у п.1) ч.2 ст.321 ГПК України, можуть бути поновлені судом за клопотанням учасника справи та за наявності поважних причин їх пропуску, в порядку, визначеному ст.119 ГПК України.

Згідно ч.1, 4, 6 ст.119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Судом встановлено, що заявником дійсно пропущений тридцяти денний строк з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про існування обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення.

З метою поновлення процесуального строку заявником подано до суду відповідне клопотання від 29.06.2021 (вх. №10012/21 від 01.07.2021).

При розгляді клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку судом взято до уваги наступне.

Стаття 6 Європейської конвенції з прав людини гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з практикою ЄСПЛ процедура поновлення розгляду справи за нововиявленими обставинами на вимогу сторони провадження для виправлення помилок правосуддя, як така, не суперечить положенням Конвенції, за умови відсутності зловживання (пункти 27-28 рішення від 18.11.2004 у справі Праведная проти Росії №69529/01 і пункт 46 рішення від 06.12.2005 у справі Попов проти Молдови №2).

Судом не встановлено наявності зловживань своїми процесуальними правами з боку С(ф)Г «Владіана» . Єдиною підставою подання вказаної заяви вбачається намагання відповідача відновити своє порушене право, що узгоджується з такими основними засадами господарського судочинства як верховенство права та рівність всіх учасників судового процесу перед законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність поважних причин пропуску заявником процесуального строку для звернення до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2019 у справі №915/866/18, у зв`язку з чим зазначений процесуальний строк підлягає поновленню, а суду від 04.11.2019 перегляду за нововиявленими обставинами.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що заява С(ф)Г «Владіана» про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2019 у справі №915/866/18 підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серія І-МК №004325 від 30.05.1996 (зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №117), виданого на підставі рішення Доманівської районної Ради народних депутатів Доманівського району Миколаївської області №5 від 12.03.1996 (т.1 а.с.44, 45), ОСОБА_1 передано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 49,8 га, яка розташована на території Акмечетської сільської Ради народних депутатів для ведення селянського (фермерського) господарства (т.1 а.с.50).

28.06.1996 гр. ОСОБА_1 створив Селянське (фермерське) господарство «Владіана» (надалі - С(ф)Г «Владіана» ), що підтверджено відповідним записом у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1 а.с.41).

24.02.2018 гр. ОСОБА_1 помер, що підтверджується копією актового запису про смерть №50 від 28.02.2018 (а.с.52). З 07.08.2013 керівником Фермерського господарства був гр. ОСОБА_2 (син померлого ОСОБА_1 ).

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 19.07.2018 керівником Фермерського господарства стала гр. ОСОБА_3 .

Факт користування Фермерським господарством спірною земельною ділянкою підтверджується листом Відділу у Доманівському районі ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області №641/112-18 від 24.05.2018 (т.1 а.с.54), в якому щодо спірної земельної ділянки зазначено, що наказів про припинення права постійного користування земельною ділянкою або її розпаювання між членами фермерського господарства не видавалося; до земель запасу державної власності земельна ділянка не поверталась; договір емфітевзису не укладалося; та листом №935/112-18 від 12.07.2018 (т.1 а.с.56), в якому зазначено, що за даними Державного земельного кадастру договорів оренди спірної земельної ділянки між гр. ОСОБА_1 або СФГ «Владіана» з іншими особами не зареєстровано; листом Прибузької сільради №330 від 25.06.2018 (т.1 а.с.57), в якому зазначено, що на даний час спірна земельна ділянка використовується СФГ «Владіана» , яке сплачує земельний податок за вказану земельну ділянку; листом Южноукраїнської ОДПІ ГУ ДФС у Миколаївській області №18/10/14-18-12 від 26.06.2018 (т.1 а.с.58), в якому зазначено, що СФГ «Владіана» має в постійному користуванні спірну земельну ділянку, фермерське господарство є платником загальної системи оподаткування, земельна ділянка оподатковується в повному обсязі, податкові декларації з плати заземлю подаються своєчасно та податок сплачується згідно чинного законодавства; також, протоколом огляду місця події, проведеним прокурором Доманівського відділу Вознесенської місцевої прокуратури 31.05.2018 у рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №12017150210000224 (т.1 а.с.67-69), в якому зазначено, що проведеним оглядом встановлено, що спірна земельна ділянка оброблена - засіяна соняшником та використовується С(ф)Г «Владіана» .

Прокурор у позовній заяві посилався на встановлення факту безпідставного користування фермерським господарством спірною земельною ділянкою, оскільки право постійного користування на підставі державного акту на право постійного користування, виданого гр. ОСОБА_1 , припинилось з моменту його смерті, тобто з 24.02.2018. Також, прокуратура зазначала, що спірна земельна ділянка продовжує використовуватись фермерським господарством без правовстановлюючих документів, при цьому сплачується лише земельний податок, що суперечить ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України. За відсутності правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку відповідач не міг її використовувати для власних цілей. У силу припинення прав на спірну земельну ділянку, у зв`язку зі смертю особи, якій вона надавалась у постійне користування, фермерському господарству було відомо про неможливість використання ділянки без оформлення та реєстрації прав на неї, що ставить його добросовісність під обґрунтований сумнів. Посилаючись на ст.13 Конституції України, ст.ст.92, 122 Земельного кодексу України та ст.ст.16, 1212 ЦК України прокурор зазначав, що фермерське господарство зобов`язане повернути спірну ділянку у розпорядження територіальної громади сіл, в особі Прибузької сільської ради.

При цьому, питання виникнення у С(ф)Г «Владіана» права постійного користування з моменту створення селянського (фермерського) господарства та перехід до С(ф)Г «Владіана» прав та обов`язків землекористувача спірної земельної від громадянина (голови фермерського господарства), якому вона надавалась у постійне користування, судом не розглядалось і правова оцінка цим обставинам судом не надавалась.

При поданні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.11.2019 у даній справі, С(ф)Г «Владіана» послалось на висновки зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 по справі №179/1043/16-ц, відповідно до яких право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки. З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство . Право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство (п.51.1-51.3).

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами передбачає, наявність доказу, недоступного раніше, який однак міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні, а також те, що цей доказ є вирішальним (пункти 27-34 рішення ЄСПЛ від 18.11.2004 у справі Праведная проти Росії ).

До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: їх існування на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте). Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення.

Суд вважає, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 по справі №179/1043/16-ц було надано правову оцінку раніше існуючому факту перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні С(ф)Г «Владіана» з моменту його створення; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, а врахування їх судом може мати наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте.

Суд також вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за будь-якими ознаками.

Відповідно до ст.ст.1, 2, 6 Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні від 06.09.20212 №5207-VI, дискримінацією є ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками , які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: 1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; 2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; 3) повагу до гідності кожної людини; 4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

Відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Не вважаються дискримінацією лише ті дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, зокрема: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави, а саме: задля гарантування юридичної визначеності. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики. Причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість ); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05.12.2018 у справах №757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15.05.2019 у справі №227/1506/18 (пункт 54), від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21.08.2019 у справі №2-836/11 (пункт 24).

Таким чином, у разі ігнорування судом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 23.06.2020 по справі №179/1043/16-ц до правовідносин, що мали місце до винесення вказаної постанови, матиме місце дискримінаційна ситуація, за якою одна група осіб (фермерських господарств) матиме переваги перед іншою групою, в залежності від того, якими правовими висновками Верховного Суду керувався суд при винесенні рішень у спорах щодо припинення прав фермерського господарства на земельну ділянку, у зв`язку зі смертю особи, якій вона надавалась у постійне користування. При цьому, як зазначає Велика Палата Верховного Суду, правові висновки, від яких Велика Палата відступила у постанові від 23.06.2020 по справі №179/1043/16-ц, могли бути необґрунтованими, незбалансованими та помилковими.

За вказаних обставин, суд вважає, що справа має бути переглянута судом з урахуванням тих обставин, які визначені як нововиявлені.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України Про селянське (фермерське) господарство ).

Статті 27 і 114 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990, а також стаття 141 Земельного кодексу України від 25.10.2001 не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

За змістом ст.2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції, чинній на час надання гр. ОСОБА_1 земельної ділянки у постійне користування) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Згідно ч.5 цієї норми на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

За змістом ст.7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання гр. ОСОБА_1 права постійного користування земельною ділянкою) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

При цьому слід зазначити, що обов`язковою умовою створення фермерського господарства була наявність земельної ділянки, оскільки самою суттю фермерського господарства є ведення підприємницької діяльності шляхом вироблення товарної сільгосппродукції, її переробки та реалізації, а таке ведення без земельної ділянки фактично неможливе.

Засновником та головою господарства на той час був ОСОБА_1 .

З системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України Про селянське (фермерське) господарство , статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України Про фермерське господарство , статей 7, 27, 38, 50 і 51 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990, статей 31, 92 Земельного кодексу України від 25.10.2001 вбачається, що після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства та проведення державної реєстрації такого господарства, постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Суд вважає, що спірна земельна ділянка ніколи не вибувала з користування С(ф)Г «Владіана» ; при житті засновника використовувалась фермерським господарством за цільовим призначенням та продовжує використовуватись за цільовим призначенням - для ведення селянського (фермерського) господарства С(ф)Г «Владіана» , яке й досі сплачує за користування нею відповідні податки.

Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство Владіана .

Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року у редакції, чинній до 16 травня 1992 року, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною першою статті 55 цього кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство . Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону України Про фермерське господарство ). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 цього Закону). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 того ж Закону).

У випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.

Приймаючи до уваги викладене та те, що Земельним кодексом України не визначено чітких часових меж реалізації права фермерського господарства на переоформлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку внаслідок смерті голови фермерського господарства, за умови, що саме для здійснення підприємницької діяльності фермерського господарства ця земельна ділянка була відведена, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора не підлягають задоволенню, оскільки не доведено відсутність у відповідача правових підстав для користування спірною земельною ділянкою.

Керуючись ст.ст.119, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 252, 320, 321, 325 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Клопотання Селянського (фермерського) господарства «Владіана» б/н від 12.06.2021 (вх.№9439/21 від 17.06.2021) про поновлення строку для подання заяви про перегляд рішення у справі №915/866/18 за нововиявленими обставинами, задовольнити.

2. Поновити Селянському (фермерському) господарству «Владіана» процесуальний строк для подання заяви про перегляд рішення у справі №915/866/18 за нововиявленими обставинами.

3. Заяву Селянського (фермерського) господарства «Владіана» б/н від 12.06.2021 (вх.№9130/21 від 15.06.2021) (з урахуванням заяви б/н від 12.06.2021 (вх№9438/21 від 17.06.2021) про перегляд рішення суду від 04.11.2019 у справі №915/866/18 за нововиявленими обставинами, - задовольнити.

4. Рішення суду від 04.11.2019 у справі №915/866/18 скасувати.

5. В задоволенні позову Заступника керівника Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Прибузької сільської ради до Селянського (фермерського) господарства «Владіана» про зобов`язання Селянського (фермерського) господарства «Владіана» повернути земельну ділянку площею 49,8465 га ріллі (кадастровий номер 4822780300:14:000:0211) в розпорядження територіальної громади сіл в особі Прибузької сільської ради Доманівського району Миколаївської області, відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення складено 26.08.2021.

Суддя М.В. Мавродієва