Рішення

від 06.12.2019 по справі 923/756/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2019 року м.Херсон Справа № 923/756/19

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пінтеліної Т.Г. за участю секретаря судового засідання Кудак М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ДАКС" ЛТД, код ЄДРПОУ 22736807, смт. Мирне Каланчацького району Херсонської області вул. Перекопська 1

до відповідача: Мирненської селищної ради Каланчацького району Херсонської області, код ЄДРПОУ 04401018, смт. Мирне Каланчацького району Херсонської області вул. Шевченка 33

про визнання права постійного користування земельною ділянкою

за участю представників сторін:

від позивача - адвокат Бордун В.О., ордер серії ХС № 126903 від 22.05.2019

від відповідача - не прибули

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів,

а саме: програмно-апаратного комплексу "Оберіг".

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ДАКС" ЛТД (позивач) звернувся до суду з позовом до Мирненської селищної ради Каланчацького району Херсонської області (відповідач), яким просить визнати за позивачем право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 49004 кв. м, розташованою по вулиці Перекопська, 1 в смт. Мирне Каланчацького району Херсонської області, наданого Мирненською селищною радою Каланчацького району Херсонської області рішенням № 73 від 12.05.2000 "Про надання земельної ділянки для користування".

Ухвалою від 24.09.2019 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 11.10.2019.

11.10.2019 позивач надав для залучення до матеріалів справи додаткові докази.

Ухвалами від 11.10.2019 та від 15.11.2019 розгляд справи відкладено.

Ухвалою від 25.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду на 06.12.2019. Копію ухвали надіслано учасникам справи.

Відповідач в засідання не прибув і відзиву на позовну заяву не надав з невідомих причин, незважаючи на те, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується реєстром вихідної поштової кореспонденції суду за 26.11.2019 та списком згрупованих поштових відправлень про направлення відповідачу ухвали від 25.11.2019, а також поштовим повідомленням про вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Крім того, суд додатково направив на електронну адресу відповідача (Mirnеrada@ukr.net) копію ухвали від 15.11.2019.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на викладене, у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву на позовну заяву суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Заслухавши представника позивача, розглянувши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.02.2019 (а. с. 9), сформованої державним реєстратором Новокаховської міської ради Херсонської області Андрєєвою О.В., Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ДАКС" ЛТД, код ЄДРПОУ 22736807 (позивач) є суб`єктом підприємницької діяльності за видом 41.20 - будівництво житлових і нежитлових будівель; керівник - Хорунжий Олександр Анатолійович.

Як встановлено судом з відомостей загальнодоступної електронної версії Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch) засновником позивача є ТОВ "Колективне будівельно-монтажне підприємство "Демос" код 19238968.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №156498950 від 15.02.2019 року, сформованої приватним нотаріусом Новокаховського міського нотаріального округу Херсонської області Іваніщенко C.І. (а.с. 10), вбачається, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії б/н від 13.04.2007 року, виданого за рішенням виконавчого комітету Мирненської селищної ради (відповідач у справі) №26 від 06.09.1999 року (а.с. 35), позивачу на праві колективної власності у розмірі частки 1/1 належить цілісний майновий комплекс будівель та споруд, розташований за адресою: вул. Перекопська,1, смт.Мирне Каланчацького району Херсонської області . Дата державної реєстрації 27.03.2015.

Зазначений об`єкт нерухомого майна придбано позивач в особі директора Павлова Д.Б. купив у ліквідаційної комісії СП Каланчацька МРБ за договором купівлі-продажу від 20.07.1999 року (а.с.11-12), відповідно до п.1.1 розділу 1 якого, майновий комплекс розташований на земельній ділянці, площею 49004 кв.м.

Згідно з ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст. 128 ЦК УРСР, норми якого були чинні на момент укладення договору купівлі-продажу від 20.07.1999, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

26.08.1999 позивач та ліквідаційна комісія СП Каланчацька МРБ підписали акт приймання-передачі майна (а.с. 25).

Таким чином, з моменту передачі майна - 26.08.1999 у позивача виникло право власності на майно цілісного майнового комплексу.

В п.1.1 договору купівлі-продажу від 20.07.1999 зазначено, що продавець (ліквідаційна комісія СП Каланчацька МРБ) передасть у власність покупця (позивача) майно цілісного майнового комплексу спільного підприємства Каланчацька МРБ, яке знаходиться за адресою: смт.Мирне Каланчацького району Херсонської області на земельній ділянці 49004 кв. м, яка належить СП Каланчацька МРБ на праві постійного користування згідно з Державним актом серії І-ХС № 002380 від 27.12.1995 р.

Згідно рішення XI сесії XXIII скликання Мирненської селищної ради народних депутатів Каланчацького району Херсонської області № 73 від 12.05.2000 року (а.с. 13), зазначена земельна ділянка виділена позивачу в постійне користування в розмірі 42604 кв.м.

У 2001 році, на замовлення позивача, TOB "Фелія" виготовлено технічну документацію на спірну земельну ділянку (а.с. 14-37) вже площею 4,85га (а.с.21, 22, 31 на звороті).

Листом № 211/02-14 від 10.04.2019 року (а.с. 39) відповідач надав відповідь адвокату позивача, що відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області відділу у Каланчацькому районі № 18-21-0 29-46/112-19 від 02.04.2019 згідно Книги реєстрації матеріалів відводу земель для державних, суспільних та інших потреб, державний акт на право постійного користування землею не реєструвався та не видавався позивачу.

З листа Новокаховського управління ГУ ДФС в Херсонській області №7421/10/21-22-50-12-13 від 29.03.2019 року (а.с. 40) вбачається, що з 10.04.1995 року позивач перебуває на податковому обліку в Каланчацькій ДПІ Новокаховського управління ГУ ДФС в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.

За період з травня 2000 року по 01.10.2018 року позивач був зареєстрований як платник земельного податку на підставі договору купівлі-продажу від 20.07.1999 року та здійснював нарахування зазначеного податку до бюджету Мирненської селищної ради (КОАТУУ 6523255400).

З 01.10.2018 року позивач є платником єдиного податку III групи та звільнений від сплати земельного податку на підставі п.297.1 ст.297 ПК України.

Таким чином, позивач вважає, що з моменту передачі у власність зазначеного майнового комплексу, позивач користувався спірною земельною ділянкою на правах титульного володільця в порядку ст.120 ЗК України, що відповідачем не заперечувалось.

Проте, 15.05.2019 року відповідачем на юридичну адресу позивача направлено лист №172/02-14 (а.с. 41) з повідомленням про використання спірної земельної ділянки без дозвільних документів та висуненням вимоги щодо визначення порядку користування нею шляхом оформлення договору оренди.

Позивач вважає, що така вимога відповідача суперечить нормам чинного законодавства та порушує права позивача як добросовісного користувача земельної ділянки, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом. Разом з тим, належного документу (державного акту, договору тощо) , на підставі якого позивач використовує земельну ділянку, суду не надано.

Згідно з ст. 7 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року N 561-XII (в редакції, яка діяла на момент купівлі позивачем нерухомості) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності:

- громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства;

- сільськогосподарським підприємствам і організаціям;

- громадським об`єднанням;

- релігійним організаціям;

- промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям;

- організаціям, зазначеним у статті 70 цього Кодексу, для потреб оборони;

- для ведення лісового господарства спеціалізованим підприємствам;

- житловим, житлово-будівельним, гаражно-будівельним і дачно-будівельним кооперативам;

- спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам.

Згідно з ст. 23 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року N 561-XII право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Як зазначено вище, Мирненська селищна рада народних депутатів Каланчацького району Херсонської області прийняла рішення №73 від 12.05.2000 року про передачу земельної ділянки позивачу в постійне користування, була виготовлена технічна документація, але державний акт на право постійного користування землею позивачу не надавався.

Позивач вважає, що з моменту передачі у власність майнового комплексу, позивач користувався спірною земельною ділянкою на правах титульного володільця в порядку ст. 120 ЗК України.

Суд звертає увагу, що з 1 січня 2002 року набрав чинності Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III, статтею 120 якого передбачено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування";

ґ) заклади освіти незалежно від форми власності;

д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку;

е) оператор газотранспортної системи та оператор системи передачі.

Проте позивачем не доведено, що він належить до будь-якої з категорій осіб, які можуть набути право постійного користування землею.

До того ж, ст. 120 ЗК України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III, на яку посилається позивач, не може бути застосована до спірних правовідносин в силу ст. 58 Конституції України, оскільки на момент виникнення права власності позивача на нерухомість, ще не набув чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року N 2768-III.

В позові позивач посилається на наявність у нього права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 49004 кв. м, розташованою по вулиці Перекопська 1 в смт. Мирне Каланчацького району Херсонської області, наданого Мирненською селищною радою Каланчацького району Херсонської області рішенням № 73 від 12.05.2000 "Про надання земельної ділянки для користування". Проте станом на день розгляду справи державного акту, який би посвідчував право користування земельною ділянкою , відповідно до приписів ст. 23 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року N 561-XII позивачем не надано. Відтак, процедура набуття права постійного користування спірною земельною ділянкою свого часу позивачем не була завершена.

Статтею 92 Земельного кодексу України обумовлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав.

Однак суд зазначає, що позивач не надав жодного належного та допустимого документу, який би посвідчував його право власності або користування земельною діляною.

Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Однак, позивачем суду не надано ні зазначеного Державного акту серії І-ХС №002380 від 27.12.1995 р., ні будь-якого іншого підтвердження того, що земельна ділянка за адресою: смт. Мирне Каланчацького району Херсонської області 49004 кв. м належала попередньому землекористувачу - СП Каланчацька МРБ - на праві постійного користування.

Крім того, позивачем не надано і доказів припинення у встановленому порядку права постійного користування попередньому землекористувачу - СП Каланчацька МРБ .

Спір у цій справі стосується наявності чи відсутності у позивача права постійного користування спірною земельною ділянкою..

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтями 122 і 124 цього Кодексу передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у постійне користування або в оренду із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України у пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Згідно зі статтями 140, 143 і 144 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, що здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування; територіальні громади безпосередньо або через утворені ними органи управляють майном, що є в територіальній власності, вирішують інші питання, віднесені законом до їх компетенції; вирішуючи питання місцевого значення, органи місцевого самоврядування в межах визначених законом повноважень приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

За змістом положень чинного законодавства питання розпорядження землею, у тому числі передачі у користування, належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування.

3а змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду За захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову -факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

Проте під час розгляду справи судом встановлено відсутність державних актів на право постійного користування земельними ділянками у позивача. Стосовно попереднього користувача спірною земельною ділянкою суду документи позивачем також не надавались.

З позовної заяви вбачається, що позивач, як на підставу своїх вимог, посилається на обставини, що 15.05.2019 року відповідачем Мирненською селищною радою на юридичну адресу позивача направлено лист № 172/02-14 (а.с. 41) з повідомленням про використання спірної земельної ділянки без дозвільних документів та висуненням вимоги щодо визначення порядку користування нею шляхом оформлення договору оренди.

Позивач вважає, що така вимога відповідача суперечить нормам чинного законодавства та порушує права позивача як добросовісного користувача земельної ділянки, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом.

Отже, спір у даній справі виник у зв`язку із пропозицією відповідача оформити користування земельною ділянкою, на якій розташоване нерухоме майно позивача, шляхом оформлення договору оренди.

Суд зазначає, що з листа Мирненської селищної ради № 172/02-14 від 15.05.2019 року не вбачається факту оскарження або невизнання права позивача постійного користування земельною ділянкою. Суд зазначає, що в позовній заяві позивач не посилається на заперечення чи невизнання відповідачем права позивача на користування земельною ділянкою чи обставин, з яких би це вбачалося, як обов"язкової підстави для пред"явлення вимоги про визнання такого права.

Перший протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За змістом статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Отже, виходячи з положень як національного законодавства, так і змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захисту підлягає наявне законне порушене право особи, яка звернулася за таким захистом до суду.

3 урахуванням установлених судом обставин справи щодо недоведеності факту дотримання порядку набуття та посвідчення права постійного користування земельною ділянкою суд робить висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на викладене, оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову, витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем, покладаються на позивача згідно з ст. 129 ГПК України.

Після виходу суду з нарадчої кімнати судом оголошувалась вступна та резолютивна частини рішення.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 238 - 241, 243 Господарського процесуального кодексу України, суд,

в и р і ш и в:

1. В задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (п. 8, 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 16.12.2019.

Суддя Т.Г. Пінтеліна