Рішення

від 09.12.2019 по справі 1.380.2019.003666

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.003666

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Гулкевич І.З., секретар судового засідання Іванес Х.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту економічної політики Львівської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Львівського окружного адміністративного суду із позовної заявою в якій просить :

1) Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу промислової політики управління промисловості і підприємництва Департаменту економічної політики Львівської обласної державної адміністрації;

2) Стягнути з Департаменту економічної політики Львівської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням необхідності стягнення з цієї суми податків і інших обов`язкових платежів;

3) Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення всієї суми боргу - середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням необхідності стягнення з цієї суми податків і інших обов`язкових платежів звернути до негайного виконання.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу промислової політики управління промисловості і підприємництва департаменту економічної політики обласної державної адміністрації.

Позивач вважає вказаний наказ протиправним з таких підстав.

Позивач зазначає, що з 10.12.2014 перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. З 09.11.2017 року її донька ( ОСОБА_2 ) потребує домашнього догляду, що підтверджується Комунальним некомерційним підприємством Львівська 1-а міська клінічна лікарня ім. Князя Лева .

Позивач наголошує, що перебуваючи у відпустці без збереження заробітної плати у зв`язку із потребою доньки у домашньому догляді, нею 07.12.2018 року наручно та в подальшому поштовим відправленням 10.12.2018 було подано заяву та довідку №276 від 07.12.2018 про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку.

Позивач вважає, що звільнення її з посади у період перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку проведено з порушенням вимог частини третьої статті 40, частини третьої статті 184 КЗпП України, якими прямо забороняється звільнення з роботи жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179).

Позивач просить поновити на посаді головного спеціаліста відділу промислової політики управління промисловості і підприємництва Департаменту економічної політики Львівської обласної державної адміністрації та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаним позовом, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23.09.2019 поновлено строку звернення до суду ОСОБА_1 та в задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 08.10.2019 № 36416 (а.с.75-79) відповідач позов не визнав та просить відмовити з наступних підстав.

Постановою Шевченківського районного суду м. Львова у справі №466/7323/18 визнано позивачку винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбачено ч.1 ст. 172-6 КУпАП та накладено на позивачку стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850 грн. Вказана стаття КУпАП передбачає адміністративну відповідальність.

Зі змісту рішення суду вбачається, що ОСОБА_1 , будучи головним спеціалістом відділу промислової політики управління промисловості і підприємництва департаменту економічної політики Львівської обласної державної адміністрації, відповідно до розпорядження Голови Львівської обласної державної адміністрації №353/0/8-16 від 21.03.2016, згідно підпункту в п.1 ч.1 ст. 3 Закону України Про запобігання корупції , являючись суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язане з корупцією, в порушення вимог ч.1 ст. 45 Закону України Про запобігання корупції , несвоєчасно без поважних причин подала декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік, чим вчинила адміністративне правопорушення пов`язане з корупцією, передбачене ч.1 ст. 172-6 КУпАП. Правом на апеляційне оскарження позивачка не скористалася.

15.11.2018 від Прокуратури Львівської області на адресу Департаменту надійшло Подання в порядку статті 65 Закону України Про запобігання корупції .

На підставі наказу т.в.о. директора департаменту від 27.11.2018 №136/1-К проводилось службове розслідування з метою виявлення причин та умов, що спряли вчинено пов`язаного з корупцією правопорушення та невиконання вимог Закону України Про запобігання корупції ОСОБА_1 . В телефоному режимі ОСОБА_1 було повідомлено про початок проведення службового розслідування.

28.11.2018 складено протокол №1 засідання дисциплінарної комісії департаменту, за результатом якого призупинено службове розслідування щодо Позивача до моменту її присутності в Департаменті та надання письмових пояснень.

07.12.2018 складено акт про відмову від надання пояснень ОСОБА_1 у її присутності.

07.12.2018 та 12.12.2018 на адресу Департамента надійшла заява ОСОБА_1 про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку.

10.12.2018 Департаментом надіслано на адресу Позивача лист щодо розгляду заяви про надання відпустки. Заява позивача було залишена без розгляду у зв`язку із втратою права на державну службу.

Наказом т.в.о. директора департаменту від 10.12.2018 №140-К позивача звільнено із займаної посади на підставі п.3 ч.1 ст. 84 Закону України Про державну службу ст. 47, 116 Кодексу законів про працю України з 11.12.2018. Тобто останнім робочим днем позивача було 11.12.2018.

11.12.2018 складено акт №2 про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці.

13.12.2018 Позивачу адресовано лист за вих. № 1-52-2199 щодо отримання трудової книжки.

18.12.2018 Позивачу повторно адресовано лист щодо отримання трудової книжки.

20.12.2018 складено акт про відмову ОСОБА_1 одержати трудову книжку.

Відтак, оскаржуваний наказ про звільнення т.в.о. директора департаменту від 10.12.2018 №140-К є законним, а відповідно гарантії, передбачені частиною третьою статті 40, частиною третьої статті 184 КЗпП України на позивача не поширюються.

Ухвалою від 25.11.2019 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явилась, подала клопотання про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує повністю, жодного відзиву на її адресу не надходило.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи.

У зв`язку з відсутністю перешкод для розгляду справи, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішив розглянути таку у відсутності учасників справи.

Відповідно до ч.4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 станом на день звільнення перебувала на посаді головного спеціаліста відділу промислової політики управління промисловості і підприємництва Департаменту економічної політики Львівської обласної державної адміністрації.

В період з 26.01.2015 по 10.12.2018 ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . відповідно до наказу директора департаменту від 23.01.2015 №4/1-В по 19.12.2017, наказу від 05.12.2017 №47-В по 10.06.2018 та наказу 07.06.2018 №61-В по 10.12.2018.

Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 21.09.2018, у справі № 466/7323/18 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбачених частиною першої статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що у грошовому виразі становить 850,00 грн.

Зі змісту вказаної постанови судом встановлено, що ОСОБА_1 , будучи головним спеціалістом відділу промислової політики управління промисловості і підприємництва департаменту економічної політики Львівської обласної державної адміністрації, відповідно до розпорядження Голови Львівської обласної державної адміністрації №353/0/8-16 від 21.03.2016, згідно підпункту в п.1 ч.1 ст. 3 Закону України Про запобігання корупції , являючись суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язане з корупцією, в порушення вимог ч.1 ст. 45 Закону України Про запобігання корупції , несвоєчасно без поважних причин подала декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік, чим вчинила адміністративне правопорушення пов`язане з корупцією, передбачене ч.1 ст. 172-6 КУпАП.

Постанова набрала законної сили та позивачем в апеляційному порядку не оскаржувалась.

15.11.2018 року на адресу директора департаменту економічної політики Львівської обласної державної адміністрації Филипіва Р.С. надійшло подання Прокуратури Львівської області №05/32-845 вих-17 в порядку частини третьої статті 65 Закону України Про запобігання корупції .

Вказаним поданням Прокуратура Львівської області керуючись статтями 1, 65 Закону України Про запобігання корупції вимагала призначити службове розслідування з метою встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню пов`язаного з корупцією правопорушення головним спеціалістом відділу промислової політики управління промисловості і підприємництва департаменту економічної політики Львівської обласної державної адміністрації ОСОБА_1.

Наказом департаменту економічної політики Львівської обласної державної адміністрації від 27.11.2018 №136/1-К Про проведення службового розслідування призначено службове розслідування з метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню пов`язаного з корупцією правопорушення та невиконання вимог Закону України Про запобігання корупції головним спеціалістом відділу промислової політики управління промисловості і підприємництва департаменту економічної політики облдержадміністрації ОСОБА_1., яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною, без збереження заробітної плати до 10.12.2018.

28.11.2018 складено протокол №1 засідання дисциплінарної комісії департаменту, за результатом якого призупинено службове розслідування щодо Позивача до моменту її присутності в Департаменті та надання письмових пояснень.

07.12.2018 складено акт про відмову від надання пояснень ОСОБА_1 у її присутності.

07.12.2018 та 12.12.2018 на адресу Департаменту надійшла заява ОСОБА_1 про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку.

10.12.2018 Департаментом надіслано на адресу Позивача лист щодо розгляду заяви про надання відпустки. Заява позивача було залишена без розгляду у зв`язку із втратою права на державну службу.

Наказом т.в.о. директора департаменту від 10.12.2018 №140-К позивача звільнено із займаної посади на підставі п.3 ч.1 ст. 84 Закону України Про державну службу ст. 47, 116 Кодексу законів про працю України з 11.12.2018.

11.12.2018 складено акт №2 про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці.

13.12.2018 Позивачу адресовано лист за вих. № 1-52-2199 щодо отримання трудової книжки.

18.12.2018 Позивачу повторно адресовано лист щодо отримання трудової книжки.

20.12.2018 складено акт про відмову ОСОБА_1 одержати трудову книжку.

Позивач не погоджується з наказом про звільнення звернулась до суду за захистом своїх прав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.6 ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України Про державну службу від 10.12.2015 №889-VIII (далі Закон №889-VIII).

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону №889-VIII, цей закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону №889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців: 1) Секретаріату Кабінету Міністрів України; 2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; 3) місцевих державних адміністрацій; 4) органів прокуратури; 5) органів військового управління; 6) органів дипломатичної служби; 7) державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені статтею 91 цього Закону; 8) інших державних органів.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.5 Закону №889-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з п.1 ч.1 ст.83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.84 Закону № 889-VІІІ, підставами для припинення державної служби у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Згідно з ч.2 ст.84 Закону № 889-VІІІ, у випадках, зазначених у пунктах 1-4, 6 частини першої цієї статті, суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.

Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України Про запобігання корупції від 14.10.2014 №1700-VII (далі Закон №1700-VII).

Відповідно до ст. 1 Закону №1700-VII корупційне правопорушення - діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Як передбачено ст. 5 Закону № 889, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відповідно до ч.2 ст.65 Закону №1700-VII, особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов`язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов`язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Диспозиція частини 1 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначає склад адміністративного правопорушення, що полягає у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.3 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно з ч.3 ст.184 КЗпП України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Суд зазначає, що ст.84 Закону №889-VIII , чітко визначає порядок звільнення з посади державного службовця у зв`язку із набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі подання прокуратури Львівської області від 15.11.2018, відповідачем проведено службове розслідування та встановлено факт порушення ОСОБА_1 подачі без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, який підтверджений постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 21.09.2018, у справі № 466/7323/18 .

Відповідно на підставі постанови Шевченківського районного суду м. Львова від 21.09.2018, подання прокуратури Львівської області, встановлених обставин при проведенні службового розслідування відповідачем правомірно прийнято наказ №140-К від 10.12.2018 року про звільнення ОСОБА_1 .

Щодо посилань позивача на те, що оскаржуваний наказ видано в період перебування нею у відпустці по догляду за дитиною до досягнення шестирічного віку, суд зазначає, що припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 , з посади мало місце не за ініціативою суб`єкта призначення, а у зв`язку із втратою права на державну службу, а тому передбачені ч.3 ст. 40, ч.3 ст. 184 КЗпП України гарантії на позивача не поширюються.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №140/1966/18 (адміністративне провадження №К/9901/10019/19).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, зазначено, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем обґрунтовано належними та допустимими доказами правомірність прийняття оскаржуваного наказу.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 , а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Щодо судових витрат, то відповідно до ст.139 КАС України такі стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 18 грудня 2019 року.

Суддя Гулкевич І.З.