Постанова

від 25.03.2020 по справі 1.380.2019.003666

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.003666 пров. № А/857/1121/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П.,

з участю секретаря судового засідання - Пильо І. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 1.380.2019.003666 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту економічної політики Львівської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

суддя в 1-й інстанції - Гулкевич І. З.,

час ухвалення рішення - 09.12.2019 року,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 18.12.2019 року,

в с т а н о в и в:

Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Департаменту економічної політики Львівської обласної державної адміністрації, в якому просила поновити її на посаді головного спеціаліста відділу промислової політики управління промисловості і підприємництва Департаменту економічної політики Львівської обласної державної адміністрації; стягнути з Департаменту економічної політики Львівської обласної державної адміністрації на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням необхідності стягнення з цієї суми податків і інших обов`язкових платежів; рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення всієї суми боргу - середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням необхідності стягнення з цієї суми податків і інших обов`язкових платежів звернути до негайного виконання.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року в позові відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що з 10 грудня 2014 року перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а з 09 листопада 2017 року, оскільки її донька потребує домашнього догляду, що підтверджується Комунальним некомерційним підприємством «Львівська 1-а міська клінічна лікарня ім. Князя Лева» , нею 07 грудня 2018 року наручно та у подальшому поштовим відправленням 10 грудня 2018 року було подано заяву та довідку №276 від 07 грудня 2018 року про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку. Зазначає, що звільнення її з посади у період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку здійснено з порушенням вимог ч.3 ст.40, ч.6 ст.179, ч.3 ст.184 КЗпП України, якими прямо забороняється звільнення з роботи жінок, які мають дітей віком до трьох років, до шести років. Звертає увагу, що відносини, які виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням державної служби регулюються Законом України Про державну службу , якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Оскільки Законом України Про державну службу не врегульовано питання звільнення в період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення шестирічного віку, дія норм КЗпП України поширюється на ці правовідносини. Законодавець не допускає звільнення з посади під час тимчасової непрацездатності чи перебування у відпустці, незалежно від займаної посади чи виконання трудових обов`язків. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що постановою Шевченківського районного суду м. Львова у справі №466/7323/18 позивача визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбачено ч.1 ст.172-6 КУпАП та накладено на неї стягнення у виді штрафу у розмірі 850 грн. З цієї постанови вбачається, що ОСОБА_1 , будучи головним спеціалістом відділу промислової політики управління промисловості і підприємництва департаменту економічної політики Львівської обласної державної адміністрації, відповідно до розпорядження Голови Львівської обласної державної адміністрації №353/0/8-16 від 21 березня 2016 року, згідно з пп.«в» п.1 ч.1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» , являючись суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язане з корупцією, в порушення вимог ч.1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» , несвоєчасно без поважних причин подала декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік, чим вчинила адміністративне правопорушення пов`язане з корупцією, передбачене ч.1 ст. 172-6 КУпАП. Звертає увагу, що позивача було повідомлено про початок службового розслідування з метою з`ясування причин та умов невиконання ОСОБА_1 Закону України Про запобігання корупції . Зазначає, що позивач відмовилася від надання пояснень, однак надіслала на адресу відповідача заяву про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, разом з тим відповідачем повідомлено, що вищезазначена заява залишена без розгляду у зв`язку із втратою права на державну службу. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, позивач подала клопотання про розгляд справи без її участі, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у відсутності сторін за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів, згідно з ч.4 ст.229 КАС України без фіксування судового засідання технічними засобами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 станом на день звільнення перебувала на посаді головного спеціаліста відділу промислової політики управління промисловості і підприємництва Департаменту економічної політики Львівської обласної державної адміністрації.

У період з 26 січня 2015 року по 10 грудня 2018 року позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до наказу директора Департаменту від 23 січня 2015 року №4/1-В по 19 грудня 2017 року, наказу від 05 грудня 2017 року №47-В по 10 червня 2018 року та наказу від 07 червня 2018 року №61-В по 10 грудня 2018 року.

Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 21 вересня 2018 року у справі №466/7323/18 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що у грошовому виразі становить 850,00 грн.

Зі змісту цієї постанови судом встановлено, що ОСОБА_1 , будучи головним спеціалістом відділу промислової політики управління промисловості і підприємництва департаменту економічної політики Львівської обласної державної адміністрації, відповідно до розпорядження Голови Львівської обласної державної адміністрації №353/0/8-16 від 21 березня 2016 року, згідно з пп.«в» п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про запобігання корупції» , являючись суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язане з корупцією, в порушення вимог ч.1 ст.45 Закону України «Про запобігання корупції» , несвоєчасно без поважних причин подала декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2017 рік, чим вчинила адміністративне правопорушення пов`язане з корупцією, передбачене ч.1 ст. 172-6 КУпАП.

Постанова набрала законної сили та позивачем в апеляційному порядку не оскаржувалась.

Крім того, 15 листопада 2018 року на адресу директора департаменту економічної політики Львівської обласної державної адміністрації Филипіва Р. С. надійшло подання Прокуратури Львівської області №05/32-845 вих-17 в порядку ч.3 ст.65 Закону України «Про запобігання корупції» .

Цим поданням Прокуратура Львівської області, керуючись статтями 1, 65 Закону України «Про запобігання корупції» , вимагала призначити службове розслідування з метою встановлення причин і умов, що сприяли вчиненню пов`язаного з корупцією правопорушення головним спеціалістом відділу промислової політики управління промисловості і підприємництва департаменту економічної політики Львівської обласної державної адміністрації ОСОБА_1

Наказом Департаменту економічної політики Львівської обласної державної адміністрації від 27 листопада 2018 року №136/1-К «Про проведення службового розслідування» призначено службове розслідування з метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню пов`язаного з корупцією правопорушення та невиконання вимог Закону України «Про запобігання корупції» головним спеціалістом відділу промислової політики управління промисловості і підприємництва департаменту економічної політики облдержадміністрації ОСОБА_1 , яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною, без збереження заробітної плати до 10 грудня 2018 року.

28 листопада 2018 року складено протокол №1 засідання дисциплінарної комісії департаменту, за результатом якого призупинено службове розслідування щодо позивача до моменту її присутності в Департаменті та надання письмових пояснень.

При цьому, 07 грудня 2018 року складено акт про відмову від надання пояснень ОСОБА_1 у її присутності.

07 грудня 2018 року та 12 грудня 2018 року на адресу Департаменту надійшла заява ОСОБА_1 про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку.

10 грудня 2018 року Департаментом надіслано на адресу позивача лист щодо розгляду заяви про надання відпустки, в якій зазначено, що заява позивача залишена без розгляду у зв`язку із втратою права на державну службу.

Крім того, наказом т.в.о. директора Департаменту від 10 грудня 2018 року №140-К позивача звільнено із займаної посади на підставі п.3 ч.1 ст.84 Закону України «Про державну службу» ст. 47, 116 Кодексу законів про працю України з 11 грудня 2018 року.

11 грудня 2018 року складено акт №2 про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, а 13 грудня 2018 року позивачу адресовано лист за вих. № 1-52-2199 щодо отримання трудової книжки.

18 грудня 2018 року ОСОБА_1 повторно адресовано лист щодо отримання трудової книжки та 20 грудня 2018 року складено акт про відмову позивача одержати трудову книжку.

Позивач, не погодившись з наказом про звільнення, звернулась до суду за захистом своїх прав.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що на підставі постанови Шевченківського районного суду м. Львова від 21 вересня 2018 року, подання прокуратури Львівської області, встановлених обставин при проведенні службового розслідування, відповідачем правомірно прийнято наказ №140-К від 10 грудня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 , оскільки остання, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, без поважних причин порушила строк подачі декларації, що є безумовною підставою для звільнення відповідно до Закону України Про державну службу . Крім того, гарантії передбачені ч.3 ст.40, ч.3 ст.184 КЗпП України на позивача не поширюються, оскільки припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади мало місце не за ініціативою суб`єкта призначення, а у зв`язку із втратою права на державну службу.

Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, Законом України Про державну службу від 10 грудня 2015 року № 889-VIII та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби, інших центральних органів виконавчої влади, виданими в межах їх повноважень у випадках, визначених законом.

Так, ч.1 ст.3 Закону України Про державну службу передбачає, що цей закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до ч.2 ст.3 дія цього Закону поширюється на державних службовців: 1) Секретаріату Кабінету Міністрів України; 2) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади; 3) місцевих державних адміністрацій; 4) органів прокуратури; 5) органів військового управління; 6) органів дипломатичної служби; 7) державних органів, особливості проходження державної служби в яких визначені статтею 91 цього Закону; 8) інших державних органів.

Згідно з ч.1-3 ст.5 Закону України Про державну службу правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Ч.1 ст.71 цього Закону передбачає, що з метою визначення наявності вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку може проводитися службове розслідування. У разі невиконання або неналежного виконання посадових обов`язків державним службовцем, перевищення повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну шкоду фізичній чи юридичній особі, державі або територіальній громаді, службове розслідування проводиться обов`язково.

Згідно з п.1 ч.1 ст.83 Закону України Про державну службу державна служба припиняється у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону).

П.3 ч.1 ст.84 Закону України Про державну службу передбачає, що підставою для припинення державної служби у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є, зокрема, набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Згідно з ч.2 ст.84 цього Закону у випадках, зазначених у пунктах 1-4 частини першої цієї статті, суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.

Таким чином, з правового аналізу ст.84 Закону України Про державну службу можна дійти висновку про те, що законодавець у цій нормі визначив порядок звільнення з посади державного службовця у зв`язку із набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначає Закон України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VII.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про запобігання корупції» корупційне правопорушення - діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Ч.2 ст.65 цього Закону передбачає, що особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов`язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов`язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.

Згідно з ч.1 ст.172-6 КУпАП несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, - тягне за собою накладення штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч.3 ст.40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно з ч.3 ст.184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ст.84 Закону України Про державну службу чітко визначає порядок звільнення з посади державного службовця у зв`язку із набранням законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 26 січня 2015 року по 10 грудня 2018 року позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною, що підтверджується наказом директора департаменту від 23 січня 2015 року №4/1-В по 19 грудня 2017 року, наказом від 05 грудня 2017 року №47-В по 10 червня 2018 року та наказом від 07 червня 2018 року №61-В по 10 грудня 2018 року.

Разом з тим, постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 21 вересня 2018 року, у справі №466/7323/18 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що у грошовому виразі становить 850,00 грн.

На підставі подання прокуратури Львівської області від 15 листопада 2018 року, відповідачем проведено службове розслідування та встановлено факт порушення ОСОБА_1 подачі без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, який підтверджений постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 21 вересня 2018 року у справі №466/7323/18 .

Таким чином, на підставі постанови Шевченківського районного суду м. Львова від 21 вересня 2018 року, подання прокуратури Львівської області та встановлених обставин при проведенні службового розслідування, відповідачем прийнято наказ №140-К від 10 грудня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 .

Враховуючи вищенаведене, колегія судді зазначає, що у згаданому вище рішенні суду, що набрало законної сили, доведено факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст.172-6 КУпАП, що згідно із вимогами чинного законодавства, унеможливлює подальше проходження державної служби.

Крім того, наявність такої підстави втрати права на державну службу або його обмеження як набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення не надає суб`єкту призначення (роботодавцю) права діяти на власний розсуд, а передбачає, виключно звільнення згідно з вимогами статті 84 Закону України Про державну службу .

При цьому, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта та погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не допускається звільнення з посади під час тимчасової непрацездатності чи перебування у відпустці до догляду за дитиною, незалежно від займаної посади чи виконання трудових обов`язків, оскільки припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 мало місце не за ініціативою суб`єкта призначення, а зв`язку із втратою права на державну службу, тому на позивача не поширюються гарантії передбачені ч.3 ст.40, ч.3 ст.184 КЗпП України.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові 17 липня 2019 року у справі №140/1966/18 (адміністративне провадження №К/9901/10019/19).

Щодо строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, то колегія суддів вважає, що наказ про звільнення позивача прийнято в межах строків визначених Законом України Про державну службу .

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що у зв`язку з встановленням постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 21 вересня 2018 року того факту, що позивач, будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, без поважних причин, порушила строк подачі декларації, та притягненням її до адміністративної відповідальності за ст.172-6 КУпАП, тому відповідачем правомірно прийнято наказ №140-К від 10 грудня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 відповідно до вимог п.3 ч.1 ст.84 Закону України Про державну службу . Крім того, гарантії передбачені ч.3 ст.40, ч.3 ст.184 КЗпП України на позивача не поширюються, оскільки припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 з посади мало місце не за ініціативою суб`єкта призначення, а у зв`язку із втратою права на державну службу.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.229, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 1.380.2019.003666 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий- суддя О. І. Мікула Судді А. Р. Курилець М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 30 березня 2020 року.